Королівський Бруні

Король Бруні Непереможний сперся на край столу та витер тильною стороною долоні спітніле чоло. Не так уже й легко вимішувати величезну порцію тіста для торта, яким потрібно нагодувати більше сотні гостей. То мав бути воїстину королівський торт.

Бруні стомлено поглянув у трикутний уламок дзеркала. На нього дивився немолодий чолов'яга з пронизливим поглядом, у його очах ховалась чи не вся сила Всесвіту. Це обличчя не зіпсували ані величезний шрам від лівого вуха повз око і вище, до чола, ані п'ятірко дрібних подряпин, застарілих та не дуже.

Вже кільканадцять років Бруні вважався найсильнішим та найжорстокішим воїном, і не поспішав ділитися своїми відзнаками ні з ким. Його величне військо аж ніяк не складалося з окремих солдат, це був єдиний, добре організований живий організм, що велетенстким слимаком проповзав по землі та зжерав усе, що траплялось на його шляху. Із сильним та безстрашним лідером на чолі.

Щоб нажахати ворога, Бруні завжди носив потворну маску. Він не знімав її й перед підданими, так лише найближчі люди знали його в обличчя.

Маска Бруні, притрушена борошном, криво стирчала тепер на лобі господаря. Білий фартух підперізував доволі помітний живіт, та й загалом виглядав на кремезній фігурі, наче ляльковий.

З велетенської кухонної шафи почувся стогін. Бруні це трохи роздратувало:

- От, халепа! Ну що ж тобі не сидиться, бовдуре! Я тобі вже і стілець поставив, навіть подушку підклав. І руки зв'язав обережно, легенько, щоб мотузки не натирали. І кляп наче не дуже глибоко запхав. А тобі щось не так! Та досить уже скиглити, не почує тебе ніхто!

Стогін пролунав голосніше, із жалісливими нотками. Щось на кшталт: "Прошу, добрий пане, відпустіть мене!", чи дуже подібне до цього. Бруні не витримав, витер руки несвіжим рушником та різким рухом розчинив шафу.

- Чого тобі?!

Всередині, на стільчику із м'якою спинкою та на високій подушці сидів худий як жердина, в'язень у білій сорочці та з білим кухарським ковпаком на голові.

- Угимк мук кумук...

Бруні кілька секунд здивовано роздивлявся горе-кухаря, наче вперше побачив. Навіть голову схилив набік. Аж раптом наче щось згадав та швидко звільнив рот бідолахи.

- Кажи, що хотів, тільки швидко! Мені ще крем замішувати!

- Прошу шановного пана мене звільнити, адже шановний пан знає, що наближається велике свято до дня народження королівської доньки! А якщо наш Величний Король побачить, що я, замість випікати торт для його вельмишановних гостей, сиджу на м'якому стільці та базікаю із шановним паном, він сам своєю рукою відітне мою нещасну макітру. І вашу, вельмишановний пане... - кухар тараторив сорокою, наче боявся впустити якусь важливу деталь.

Бруні почухав маківку. Від того страшна маска відважного та жорстокого короля сповзла йому на лоб та майже закрила одне око. Кухар підстрибнув від несподіванки та боляче вдарився головою об верхню шухляду шафи.

- З-з-звід-д-дки у ш-шанов-в-вного пана маска самого диявола?

- Бо шановний пан, може, і є тим самим дияволом, - виплюнув Бруні, по-мавпячому передражнюючи "шановний пан".

- Але-ж...

Бруні сумно зітхнув та вилаявся. Підштовхнув до шафи широкий дерев'яний стілець та вмостився на ньому верхи, як на коні.

- Розумієш, друже... Ти ж не проти на сьогодні бути моїм другом?

Кухар на знак згоди зателіпав головою так впевнено та натхнено, що його білий ковпак подолав півдороги до вельмишановного чобота Його Величності.

- Змалечку я мріяв бути кондитером. Торти желейні, шоколадні, з кремовою начинкою, горіхові та фруктові, прикрашені візерунками та такі, що ховають родзинку всередині, - то була найбільша моя пристрасть у житті, - король мрійливо поглянув на пошарпану дерев'яну стелю, але вже не бачив тих вищерблених та деінде обпалених балок, а подумки був у зовсім іншому місці. - Та доля вирішила інакше, це був її дотепний жарт - помістити творчу душу у тіло старшого спадкоємця короля найвойовничішого та найжорстокішого клану на усьому Правому Узбережжі. Малим хлопчиком я часто тікав із занять бойовими мистецтвами на кухню, де ховався за шафою та спостерігав за справжньою магією. Поки одного разу батько сам не впіймав мене за оце саме вухо. Він власноруч відшмагав мене батогом - глибокі шрами на спині й досі часом ниють, та наступного ж ранку відправив до військової академії на Півночі. А звідти... ну, ти розумієш... слабаки звідти не виходять.

Шафа тихенько схлипнула та втягнула повітря носом. Бруні простягнув руку, витер кухарю ніс брудним рушником та продовжував:

- Так от, і я вийшов звідти кривавим людожером, надів страшну маску, високі залізні чоботи та пішов по землі. Не буду втомлювати тебе довгими оповідями, історію моїх походів знає кожен малюк у коротеньких штанцях. Але одного разу сталося диво...

Кухар, що весь цей час тихенько шморгав, раптом замовк, навіть дихати перестав.

- Моя дружина подарувала мені донечку. Коли я вперше взяв її на руки, чарівне янголятко, притиснув до себе оцими брудними від чужої крові руками... Моє серце застукотіло так сильно, як не бувало до цього у жодному найхвилюючому та найзапеклішому бої.

Шафа вже не просто шмигала носом, звідти доносились натхненні ридання.

- І я одразу все пригадав, усе, що було до академії. Згадав кухню, її аромат, що вабив мене так, що аж паморочилось у голові. І от тоді-то я зрозумів, що моя жахлива варварська маска, яка стала моїм другим обличчям - це лишень залізяка, і що справжню свою маску я ношу не на обличчі, а на серці. Вона ховає щось всередині мене від мене ж самого. Того ж вечора, вперше за довгий час, я спустився до кухні - не було нікого, приготування мали розпочатися лише наступного ранку, - та власноруч замісив тісто.

Бруні підвівся та, заклавши руки за спину, обійшов навколо кухні. А потім сів та продовжив:

- З того дня я не перестав бути жорстоким лідером, а навпаки, став навіть досконалішим воїном - машиною для вбивства. Наступного ж року приєднав більше земель, аніж за останні років три! Та рівно через дванадцять місяців, за два дні до свята на честь дня народження доньки, я знову не втримався. То був шедевр, колишній кухар отримав чимало оплесків на свою честь. Я знайшов привід його повісити - підлий пес!... І так повторювалось щороку, лише раз на рік.

Бруні на хвильку зупинився та перевів дух. Тягар спогадів, навіть приємних, забирає чимало сил.

- Вперше мене впіймала моя крихітка, коли їй мало виповнитися п'ять рочків, і це стало нашою спільною таємницею. Вона спустилася за мною на кухню та потай спостерігала за моєю працею, а тоді раптом підбігла та охопила мою кремезну шию своїми тоненькими рученятами, подивилась мені в очі своїми чистими безвинними очима та промовила: "Таточку, я так тобою пишаюсь! Ти найкращий татко у світі!" А мені, дурному, більше нічого й не треба було. І цього року моя красуня чекає свій найсмачніший у світі десерт, і сьогодні ж, уперше в житті, на кухні був ти, клятий бовдуре! - обличчя Бруні за мить налилося кров'ю.

Кухар ще глибше заліз у шафу та про всяк випадок підібгав ноги. Лише коли брови короля розійшлися по своїх місцях, та з чола зникли великі сердиті зморшки, кухар із зусиллям видушив з себе щось доречне:

- Ваша Величносте, ви неймовірно талановиті у кондитерській справі, бо ж я у житті не пробував нічого смачнішого за ваші щорічні торти.... Власне...не подумайте...я і торти ваші не пробував ніколи... Та які ж вони були гарні на вид! Але пробачте вашому негідному слузі таку ганебну цікавість, чому ж Ваша Величність тримає у секреті свої здібності? Адже мати такі золоті руки - то велика честь для усього кондитерського суспільства, така талановита людина напевне заслуговує шани.

- Що?! - Бруні неначе прокинувся від довгого сну, - клятий йолопе, ти взагалі уявляєш, що верзеш? Я - кровожерливий завойовник, мої вороги вимовляють пошепки моє ім'я та лякають ним своїх неслухняних дітей. Таких, як ти, я їм на сніданок. Моя маска - це символ розрухи та жалоби. А ти мені пропонуєш зруйнувати усе, що я будував стільки років?! Жалюгідний виродок! І що люди скажуть? "Ви чули?! Найстрашніший у світі монстр після походу пече печивка та бісквіти! Як мило!" А ворог почує мою слабкість та зжере заживо, і не вдавиться!

Бруні скочив зі стільця та кинув ним у кухаря. Стілець вдарився об шафу та розсипався на друзки - кухар тільки зойкнув.

Дзвони на Великій Вежі продзвонили дванадцять разів - рівно за чотири години кухня наповниться веселими балачками та дзвоном та стукотінням посуду. За чотири години уся обслуга спуститься до кухні та вкотре знайде на столі величезний торт. Так було багато років до цього, і так мало би бути цього разу.

- Мені доведеться тебе вбити... Ти знав про це? А ще я поспішаю. - Бруні повернувся до тіста, але в останню мить різко розвернувся та пильно поглянув у самісінькі очі кухареві, - До речі, я одразу, як тільки тебе побачив, здогадався, що ти був тут не випадково! Ти хотів розкрити мою таємницю!

- Власне, Ваша Величносте, ви будете дуже злі. Я скажу вам дещо, але не вбивайте мене одразу ж, благаю! Це все одно нічого не змінить.

- Кажи, нещасний! Кажи швидше, або я пошматую тебе на печеню та згодую нашим гігантським крокодилам!

- Спершу про вашу таємницю дізнались ваша дружина, і майже одразу - нянька та покоївки. Не треба розраховувати на чесність п'ятирічної дівчинки, якою б чарівною вона не була.

Бруні увесь перетворився на міцну груду м'язів, і кухар бачив, якої сили йому вартувало тримати себе в руках. Але уважно слухав, настрашений пропустити хоч слово.

- Далі - челядь та найближча охорона. У нашому замку вісті розносяться з вітром, як іскра на сіннику перетворюється на вогонь. Тож до наступного року цю вже не новину не знали лише миші, і то це було питанням часу. Перед наступним святкуванням помічник кухаря зробив у підлозі дірочку, і всі охочі за невелику платню могли поглянути на власні очі на диво створення справжнього королівського торта.

- А я ні про що не здогадувався, стільки років...

- Звичайно, та й це було неважко! Адже Ваша Величність увесь час проводить у походах, а повертається лишень кілька разів на рік... Але з часом торти Вашої Величності ставали все кращими, і вже посли з дружніх нам королівств зацікавились, що то за неймовірний кондитер, чий талант перевершує усі відомі їм стандарти. Навіть постало питання відзначити цю людину нагородою та звести на її честь найбільший у світі пам'ятник у Великій Правобережній Долині. Але ж чи погодиться сам герой? Це була роль для вашого покірного слуги - підібратися якомога ближче, спершу відволікти увагу, а тоді спробувати все пояснити. Чому я? Чому не дружина чи донечка? Бо вас усі бояться! Та тому що я, йолоп, якраз учора ввечері програв у дурня усе, що мав, нашому головному конюху. Навіть кімнату свою програв, тож ночувати мені ніде. Тож краще уже ви мене...той...

- Бояться мене? І дружина моя, і донька?

Бруні раптово важкою колючою ковдрою охопив безмежний сум. Виявляється, бути страховиськом - це страшити не тільки ворогів, але й відлякувати найрідніших. Але ж... але...

- А мої вороги? Чи будуть вони боятися мене так само, як і раніше?

- А чи бояться вони вас останні кілька років? Чи вже не визнали Вашу Величність найсильнішим та найсміливішим на Правому Узбережжі? Повірте, вам немає чого втрачати, окрім слави та визнання!

Бруні відвернувся від кухаря та зосередив погляд на дальньому кутку кухні, адже ж зовсім не хотів нікому показувати свої сумніви. Хоча, хто зна, де саме у стелі та їхня дірочка?

- Добре! Ти виграв, клятий йолопе!

Над головою загримали гучні оплески, пролунали свист та улюлюкання. Бруні, не знайшовши стільця, сів на підлогу та обхопив голову руками. Його залізна маска остаточно переповзла на маківку і тепер злобливо споглядала точно у круглий отвір у стелі.

****

Святкування на честь шістнадцятого дня народження принцеси Ізабелли було в самому розпалі. Великі таці з вишуканими наїдками не вміщалися на довжелезних столах та стояли одна на одній у декілька поверхів. Осоловілі від вина гості підспівували музикам, а хто ще тримався на ногах, ліниво тупотіли посеред величної зали пліч-о-пліч. Дехто намагався впасти, але його вмить підхоплювали сусіди та несли далі у нескінченому танку.

Лише король Бруні, підпираючи підборіддя долонею, дивився на свято з високого трону важким тверезим поглядом. З самого ранку його мучив нестерпний головний біль, здавалося, що залізна маска здавлювала череп та перед очима час від часу розходились кольорові кола. Замкові лікарі спробували усі відомі їм способи подолання мігрені: прикладали до скронь пиявок, примотували до лоба капустяний лист, обкурювали приміщення різнотрав'ям та читали магічні заклинання. Король тільки кривився, кашляв та наостанок вигнав усіх ескулапів зі спальні, погрожуючи масовими стратами.

Тож зараз він сумлінно, але неохоче виконував свій обов'язок, а задля розваги підраховував зомлілі тіла та мух, що час від часу сідали на його королівські рукавички. Скоро мали винести родзинку свята - величезний торт, а разом із тим вперше офіційно привітати його автора. Але король із самого ранку усім своїм нутром відчував, що на нього чекає щось іще. От тільки що? Зазвичай королі мають розвинену інтуїцію та ой як не люблять сюрпризів.

Раптом посеред святкового гармидеру почувся різкий скрип, то прочинились високі деревяні двері та принцеса Ізабелла хутко вислизнула назовні. Бруні лишень встиг побачити її довгу білу косу, що ненароком майнула йому хвостиком та за секунду зникла. Король підозріло підняв брови, стомлено підвівся та розчинився у натовпі.

Ізабелла спритно бігла коридорами, безпомилково повертала наліво та направо, піднімалася сходами вверх та спускалася донизу. Вона знала переходи та лабіринти замку як свої п'ять пальців та, схоже, цілком усвідомлювала, куди прямувала. Бруні скинув чоботи та злодійкувато крався за нею, докладаючи неймовірних зусиль, аби не загубитись та бути якомога тихішим, аж поки вони не дісталися знайомих дверей кухні. За дверима чулися голоси - обидва добре знайомі Бруні. Але король не пройшов усередину, а мерщій злетів на поверх вище.

- Семе, любий! Тобі це вдалося! - принцеса обіймала за шию високого та худого як жердина хлопчину в білому кухарському ковпаку, притягнула до себе та поцілувала у самісінькі губи.

- Зачекай, ластівко моя, це тільки початок... І як ми наважились на таке? Не знаєш? Це ти мене вмовила?

- Але ж то ввижався єдиний вихід. Ти ж зі мною погоджувався...

- Мабуть, мене так зачарували твої прекрасні очі, що я остаточно втратив здоровий глузд...

- Тож тепер усе буде на краще, дякувати моєму коханому кухарю та найсмачнішому у світі королівському торту!

- Дякувати неперевершеному королівському Бруні!

Бруні у цей час перебував у позі, що не зовсім личила королівській особі - він лежав пузом на підлозі, зсунувши залізну маску на саму маківку та приклеївшись оком до тієї самої дірочки.

- Королівський Бруні! Так от як вони звуть мій торт! А Ізабелла із цим...як його... Крихітко моя! Який сором! - роздратовано пробурмотів Бруні собі під ніс. - Стратити його! Так, це ж дуже просто, я вб'ю його, а всім скажу, що то був ворожий шпигун.

- Любий! - з-за його спини почувся тихий та лагідний голос королеви. - Ти зробиш так, як вважатимеш за потрібне, і я з покірністю прийму будь-яке твоє рішення. Якщо раптом хто-небудь, і не матиме значення, хто саме, скаже, що ти не правий, він одразу перетвориться на мого найгіршого ворога. Але прошу тебе, лишень пригадай, ким була я, коли ти побачив мене вперше...

Бруні завмер від несподіванки. Бруні не чекав такого. Давнішні спогади навалились раптово та зрадницьки, як морські хвилі, що їх уже не можна зупинити. Ось він, молодий воїн, залишає академію та їде додому. Ось зустрічає старих друзів, що влаштовують йому веселе святкування. Музики грають лише жваві мелодії, вино ллється рікою, гарненькі служниці розносять кухлі та оновлюють тарілки з наїдками. Аж ось посеред ситого та нетверезого гамору, тримаючи кожною рукою по велетенській таці та хитаючи бедрами у такт музикам, через усю залу прямує вона. На ній просте плаття та білий фартух, а в замріяних очах грають веселі іскорки. Бруні вмить закохався у той звабливий погляд. Вона переслідувала його у думках, ввижалася йому уві сні, аж поки не сказала біля вівтаря: "Так, я згодна."

Бруні поглянув на королеву. Тепер вона була значно старша, але все така ж чарівна, із хитрими іскоркаии в очах. Головний біль раптово відпустив, і незабаром очі трохи примружились, а губи витягнулись у ледь помітну сповнену втоми посмішку. І натяку на хоч якесь роздратування, або ще щось недобре в його очах не було зовсім, це я вам напевне кажу!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Іван Мельченко
26.06.2023 12:30
До частини "Королівський Бруні"
Хороша історія, читається тепло і м'яко. Не погоджуся, що кінцівка "злита", але її дуже не завадило-б деталізувати трохи більше. Ну додати хоч якісь стадії прийняття там, якусь сцену з гнівом короля, наприклад. Просто щоб надати цьому більше життя )
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Роман Фещак
    24.06.2023 21:14
    До частини "Королівський Бруні"
    Оригінальна задумка та персонаж, але мені не вистачило магії. В автора гарне почуття гумору. Пропоную окремо написати про Барсика, бо читачі не пробачать. 😉 Успіху на конкурсі!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Валерія
    24.06.2023 21:25
    До частини "Королівський Бруні"
    Дякую за відгук) Дійсно, Барсік так полюбився читачам, що доведеться зробити його повноцінним персонажем)))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Таліана
    24.06.2023 15:27
    До частини "Королівський Бруні"
    Я почала сумніватися в існуванні найколоритнішого персонажа історії - Барсика:) Кінцівка дещо зкомкана, але в цілому твір досить гідний.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Валерія
    24.06.2023 15:56
    До частини "Королівський Бруні"
    Спойлер!
    Барсік згадується у тексті мимохіть, і вже став улюбленцем публіки. Везе ж йому!) Він і правда був задуманий як плід чиєїсь фантазії, щоб відволікти увагу Бруні, а виявилось, що привернув увагу геть усіх читачів))) Так, щодо кінцівки цілком погоджуюсь. Дуже дякую за відгук!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • AnnaM
    20.06.2023 21:51
    До частини "Королівський Бруні"
    Так гарно написано, але сам сюжет, з цими кухарями, псевдо-таємницями, щось не зайшов( Але читати було дуже приємно!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • --
    20.06.2023 18:39
    До частини "Королівський Бруні"
    Спойлер!
    Мезальянс. Стратить Бруні того кухаря. Барсіка шкода, без господаря залишиться. Але буду сподіватись на краще. Парочці щасця-здоровля. Ну і Бруні теж, а головне - Барсіку!)))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Валерія
    20.06.2023 20:41
    До частини "Королівський Бруні"
    Спойлер!
    "І натяку на хоч якесь роздратування, чи ще щось недобре в його очах не було зовсім..." Ох, це мала бути добра й оптимістична історія з гарним фіналом, адже серце Бруні мало бути рочулене та розтоплене... Але щось цей автор не дуже постарався із яскравим та зрозумілим фіналом, тож наступного разу старатиметься краще))))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • --
    20.06.2023 20:45
    Спойлер!
    Він так прожив дуже багато років. Та ще й боїться, що його за тим заняттям застануть, переживає, чи не вплине це на його ставлення до тих, кого він там еее... "приєднує". Це все формує характер. Він може й не захоче, але рефлекси нікуди не поділись, він жив так довгий час. Так що вам вдалося створити переконливий образ) І читач має справу з наслідками цього))
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Валерія
    20.06.2023 23:39
    До частини "Королівський Бруні"
    Спойлер!
    Так, ви праві. Але ще думала про те, що у нього є слабкі сторони, на які можна натиснути: його донька та її щастя, та його хоббі і перспектива визнання.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • --
    20.06.2023 23:45
    Спойлер!
    Він і так визнаний як успішний правитель. Якщо там в тому світі вітається «приєднання», то це означає розквіт патріархального мислення. В такій системі щастя доньок та хоббі на жаль не дуже цінуються. Але у будь-якому разі, ви змогли зачепити історією. Персонаж колоритний! 👍
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Валерія
    20.06.2023 23:53
    Спойлер!
    Дякую за корисний відгук) Дійсно, є над чим подумати у сенсі побудови сюжету.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Мальва
    19.06.2023 22:32
    До частини "Королівський Бруні"
    Твір хороший, навіть не маю ніяких претензій. Всього достатньо: описів, діалогів, атмосфери свята, прочитала з задоволенням. Сюжетний поворот з дірочкою має увійти в історію як один з найкращих
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше