Діалоги перед Центральними Воротами

Коментар упорядника

Наведений нижче текст є однією з перших відомих спроб перекласти сучасною мовою давню історичну пам’ятку, відому нам під умовною назвою “Діалоги перед центральними воротами” або ж “кодекс імірійського лабіринта”. В академічних колах широко відома історія самого текста і його відкриття, тому я обмежусь тут лише кількома заувагами щодо історії данного перекладу. Найвірогідніше, переклад було здійснено аспірантом кафедри теоретичної та практичної ритуалістики Білокам’янського університету Евтіхієм Безкарним, ширше відомим під поетичним псевдонімом Великого Хімерійця, ще у роки перед Катастрофою. Пропонований читачу текст є безпрецедентною спробою поєднати академічну точність переклада - очевидно, що Евтіхій працював безпосередньо з дослівником, який сам і зробив з давньоімірійської - та поетичну мову, прийняту у вишуканих декадентських салонах П’ятої Республіки. Як висловився сам Хімерієць пізніше та з іншої нагоди, “мистецтво поезії має подекуди простягати руку мистецтву археології”. Всі гіпотези, стосовно того, чи використовувався означений текст у практичних ритуалах якогось з Реальних Білокам’янських ковенів і з якими результатами, на жаль виходять далеко за межі нашої скромної розвідки. Чотириактна структура “північ-схід-південь-захід” типова для так званої “календарної” або “космогонічної” схеми ритуалу, “Діалоги…” додають сюди ще “центр”, можливо це більш пізня вставка, що відображає зміну у світогляді Давньої Імірії. Від святкування повноти явищ світу даних в переліку, поступово йде перехід то святкування трансцеденції, виходу за межі світу, в чому вбачається найвища ступінь радості. Позаяк, з очевидних причин, більшість внутрішніх звітів тієї епохи було втрачено, а з ними було втрачено і теургічні ключі до цього текста, якщо такі взагалі колись існували, тому публікація цієї пам’ятки має за собою ціль ніяку іншу як тільки потішити вас, милі читачі, дещицею прекрасного в наші смутні часи.

О, скажи, скажи мені Іно, що бачать очі твої, коли піднімаєшся на північний схил пагорба?

Очі мої, правду розповім тобі Ано, бачать білий камінь, непохитну скелю. Непорушно стоїть він, хоч віки проминають та не забруднилась білизна його.

О, скажи, скажи мені Ано, що маєш у роті твоєму, коли задивляєшся у беззоряне небо півночі?

В роті моєму, о Іно, правду розповім тобі, солі смак, солі тієї, що саму сіль робить солоною, тієї, що випарено з чорних хвиль останнього моря, моря під всіма морями.

О, скажи, скажи мені Іно, брате мій, що у косу твою заплетено, коли вітер лісів засніжених її розвіває?

Гілочка ялівцю, правду розповім тобі Ано, в косу мою вплетено, дерева вічнозеленого, бо шукаю життя вічного і смерть мені осоружна.

О, скажи, скажи мені Ано, що під ноги тобі простелилося, коли проходив ти північними схилами пагорба?

Сніг, Іно, правду розповім тобі, білий сніг під ноги мої прослався, чистий й незайманий.

О, скажи, скажи мені Іно, що за знамена вслід за тобою несуть, коли шанобливо ховаєш у рукаві червону квітку?

Славних полків знамена, правду розповім тобі Ано, несуть за мною, павших героїв стяги.

О, скажи, скажи мені Ано, брате мій, що за думу козацьку співаєш ти, глядючи як срібний полин під вітром колишеться?

Про вольність золоту, правду розповім тобі Іно, співав я, про гіркі і солодкі трави вольності золотої

О, скажи, скажи мені, серце моє, що за пам’ять плекаєш ти, залишаючи північний схил пагорба?

Про Велике Свято пам’ять я бережу ревно, про незходиму радість мою.

О, скажи, скажи мені Іно, що вітер приносить тобі, коли піднімаєшся на східний схил пагорба?

Пелюстки дерев, що розквітли, правду розповім тобі, Ано, вітер приніс мені, бо розквітли всі абрикоси і сливи, вишні і яблуні, всі дерева розквітли в нашім саду.

О, скажи, скажи мені Ано, що за хвиля розбилась о рінь шурхотливу, коли чекав ти світанку на східному березі?

То Велика Хвиля була, правду розповім тобі Іно, Хвиля, що весь всесвіт приводить до руху, її я чекав до світанку на східному березі.

О, скажи, скажи мені Іно, юна кохана моя, що за дивна птаха на плече твоє сіла, коли вітер зі сходу зі стрічками і дзвонами в косах твоїх бавився?

Правду розповім тобі, Ано, з далекого вирію прилетіла та пташка, лиш для мене вона співає, про знемогу і втіху серця моєго.

О, скажи, скажи мені Ано, що ти підносиш мені в золотій чаші, у чаші, що по вінця повна, коли проходиш східним схилом пагорба?

О Іно, правду розповім тобі, трунок хмільний і п’янкий у тій чаші, чар і ніжність в тій чаші по вінця.

О, скажи, скажи мені Іно, що за пояс стягнув стан твій, що за застібка золота тримає сукню твою на плечах білих твоїх?

О, Ано, правду розповім тобі, так скажу - знято вже пояс, у високу траву його я закинула, знято заколку золоту, на забаву русалкам віддала я її.

О, скажи, скажи мені Ано, юний коханий мій, чого чекаєш ти, чого прагне серце твоє під лазуревим небом сходу?

Я скажу Іно, правду розповім тобі, поцілунків твоїх чекають мої губи, тіла твого чекають руки мої, згоди твоєї серце моє чекає.

О, скажи, скажи мені, душе моя, на що сподіваєшся ти, залишаючи східний схил пагорба?

На вірність незламну, незнищенну сподіваюсь, поза межами всіх світів, Вічного Повернення Великого Колеса я чекаю.

О, скажи, скажи мені Іно, що за тінь падає на шкіру твою, коли піднімаєшся на південний схил пагорба?

Тінь від дерев,правду розповім тобі Ано, тінь Великого Лісу, де від безжалісного сонця сховалась я, під кроною дуба і ясеня, клена і липи.

О, скажи, скажи мені Ано, що за плями червоні на білих шатах твоїх, чи це кров, чи це сік вишневий, що за руда стікає з білих пальців твоїх?

Скажу тобі Іно, правду розповім тобі, змішалися на руках моїх і кров ворогів і сік вишневий, не розрізнити їх, не розділити, нема на те ради.

О, скажи, скажи мені Іно, сестро моя, що за квітка предивна у волоссі твоєму палає, коли в пурпур і багряницю вдягнувшись, хизуєшся ти під небом півдня?

Се таємна Троянда, правду розповім тобі Ано, се над квітками квітка, серед них найпрекрасніша, у прихованім саду зірвала я її і в волосся своє уп'яла.

О, скажи, скажи мені Ано, що роблять ноги твої, коли проходиш по південному схилу пагорба?

Танцюють, правду розповім тобі Іно, в пляс пускаються ноги мої і руки мої за ними слідують, а також живіт мій, і шия моя і душа моя також танцює на південному схилі пагорба.

О, скажи, скажи мені Іно, що за кроки ледь чутні чуєш ти за спиною своєю, коли прямуєш стежкою серед трав, що за очі світяться в темряві Великого Лісу?

То Великі Коти,правду розповім тоб Ано, за мною вони слідують, слову моєму підвладні, погляду моєму прихильні, муркотять в темряві лагідні серця їх, ховаються в темряві гострі їх пазурі.

О, скажи, скажи мені Ано, скажи сестро моя, що за дим бачиш ти за виднокраєм, що спалено на кам'яномі вівтарі, перед лицем Неба?

О, Іно, правду розповім тобі, це горять міста ворогів моїх, горять посіви їх і вежі їх і тіла вояків їх покладено на жертовний камінь. Праведна жертва ця і угодна вона Небу.

О, скажи, скажи мені, серце моє, про що прохаєш Богів, залишаючи південний схил пагорба, що наповнює молитви твої?

Тільки перемоги молю я перед Богами і Силами, бо немає сьогодні для мене іншого Свята.

О, скажи, скажи мені Іно, що вдягнуто нині на білі плечі твої, як вбрана виходиш ти на західний схил пагорба?

Ясне Сонце, правду розповім тобі Ано, в Сонце ясне я вдягнена, Гору на себе вбрала і листя дерев багряне за шати мені слугує.

О, скажи, скажи мені Ано, що за літери проступають на руках твоїх, які знаки накреслені на шкірі твоїй, що порохом вкрилась під західним вітром?

Це літери Старої Книга, правду розповім тобі Іно, літери з книги пам’яти, синім чорнилом в’їлись вони у шкіру мою, нема на то ради.

О, скажи, скажи мені Іно, скажи жінко, що це за дивний шурхіт чую я в волоссі твоєму, коли в сутінках проводжаєш ти останні промені сонця?

Це миші, правду розповім тобі Ано, затишні сутінкові миші звили гніздо у моїй зачісці, чую їх шурхіт, дослухаюсь до їх пісень.

О, скажи, скажи мені Ано, що за сад плекаєш ти, проходячи західним схилом пагорба?

Яблуневий сад, правду розповім тобі, Іно, про чорні покручені гілки розкажу, про те, що зібрано урожай і заховано до комори, про те розкажу, що поставлено вже на бродіння свіжий сидр, про останнє Яблуко Золоте, що залишилось висіти на найстаршому дереві.

О, скажи, скажи мені Іно, чи пахне листя опале в якому лежали з тобою ми, дослухаючись до прощальних співів цикад?

Медом і вічністю, правду розповім тобі, Ано, пахне те листя, медом і вічністю.

О, скажи, скажи мені Ано, чоловіче, що бачиш ти, задивляючись у високе небо заходу?

О, Іно, правду розповім тобі, як є розкажу - бачу як юні дикі гуси стають на крило, бачу як пізнають вони Велику Радість Польоту.

О, скажи, скажи мені, серце моє, в чім вдячність твоя, що скажеш ти цьому світу, залишаючи західний схил пагорбу?

За те, що пройшов до кінця Велике Коло, подякую, за те, що вповні звідав коло земне.

Скажи, скажи, серце моє, що залишиш ти, перед Центральними Воротами?

Все залишу я там, що тільки є зі мною і що є я, все чим розкошує тіло моє і все чим розкошує дух мій, бо це є чин очищення. Очистившись, увійду в Чертоги, бо там тільки і є Радість моя незммірна, про яку пам’ятав я, Свято несказанне, якого сподівався. Перейду я високі пороги, бо то є Перемога остаточна, бо я пройшов Велике Коло і повернувся до Витоків.