День каменяра

Двоє гномів у синіх плащах швидко йшли вузькою стежкою в горах. Вони запізнилися на останній потяг, який курсує в тунелі Брунатних гір, і тепер пішки йшли до міста Інгагорк. Попереду йшов гном з довгою густою бородою рудого кольору, прикрашеною срібними бусинами. Він був одягнутий у темно-синю сорочку і чорні широкі штани. Гном весь час озирався і вичитував нотацію своєму другові. Здавалося, що невдоволення рудобородого гнома навіть електризує повітря навколо нього.

– Все через тебе, Квінте! Ми запізнюємось на свято, – роздратовано бурчав він хриплим голосом. – І сонце майже зайшло за обрій. Я цілий рік чекав цього дня… І через тебе ми пропустимо все найцікавіше.

Другий гном йшов так понуривши голову, що його довга чорна борода з трьома заплетеними косичками, майже торкалася колін. Він був молодший від рудобородого друга – на вигляд йому було 70 років, що для гномів самий розквіт сил. Одягнутий він був теж у темно-синю сорочку, оскільки синій – це колір святкового вбрання їхнього клану з Лазуритових гір.

Чорнобородий гном ніс в руці нову бойову сокиру, метал якої яскраво виблискував на сонці. Незважаючи на свій молодий вік, гном Квінт був чудовим ковалем і його «золоті руки» вже зробили багато озброєння для війська Велутара, яке воює за Синіми горами. Він ніс нову бойову сокиру, прикрашену священними рунами і стародавніми узорами, яку викував сам. Цю зброю він виготовляв кілька тижнів, вечорами після роботи, для участі у конкурсі ковальства, присвяченого Дню каменяра.

Рудобородий гном, якого звали Редлі, завжди був чимось незадоволений. Він продовжував буркотіти:

– Навіщо було так довго полірувати нову сокиру? Дополірувався – сяє аж очі виїдає!

– Я хотів зробити її ідеальною… – винувато сказав Квінт.

– Дух глибин! Зробив? Потяг пішов без нас…

– Ми встигаємо на святкування.

– Як завжди – ти у всьому винен, – перебив його рудобородий гном Редлі, який був сьогодні без настрою і далі буркотів всю дорогу.

Підземне місто Інгагорк, до якого поспішали гноми, розташовувалося в печерах Брунатних гір. А прямували друзі на особливе свято – День каменяра. Слід зазначити, що у гномів багато різних свят. Вони святкують День Веселощів, коли збираються разом для розваг, пісень, бійки і смачної їжі. Або Перший Рудниковий День, коли відзначають початок видобутку коштовних каменів з гірських рудників. Але одне з найбільших свят у гномів – це День каменяра. Святкування починається від заходу сонця і триває до самого ранку наступного дня. Гноми збираються разом, щоб відзначити свою майстерність у каменярстві, гірничій справі, а з часом сюди додали і вшанування гномів-ювелірів і гномів-ковалів. Всі професії, які мали справу з видобутком, обробкою і створенням виробів з каменів, руд і металів святкують день Каменяра. В цей день стежки гірських печер перетворюються на величезний ярмарок, де майстри показують свої найкращі вироби з каменів і металів – статуетки, прикраси, посуд, бойові сокири, щити та багато інших предметів побуту, озброєння і мистецтва. На ярмарку зазвичай ніхто не збирається нічого купляти, – це скоріше місце, де гноми показують свої найкращі роботи. А головною подією Дня Каменяра є урочиста церемонія нагородження найкращих майстрів. Всі гноми святкують разом, співають пісні, танцюють та діляться цікавими історіями. День каменяра у гномів є не тільки святом майстерності, але й способом показати їхню гордість за підтримку своїх традицій.

Нарешті два гноми добралися до невеликої печери, яка розташовувалась на вершині високої гори. Саме тут розміщувався вхід до покинутої каменоломні, де проходила стара вузкоколійка – найшвидший спосіб добратися до міста Інгагорка. Спуск у вагонетці у горі – це захоплююча та трохи небезпечна подорож. В печері при сутінковому освітленні виднілося близько десятка вагонеток – в одну із них забралися наші гноми. Вони запустили великий дерев'яний механізм, який служить запускним пристроєм для руху вагонеток і почали спуск. Вагонетка, яка нагадує маленький залізний візок, рушила вниз по тунелю з великою швидкістю. Така поїздка, хоч і небезпечна, але була надзвичайно захоплива – у мерехтливому світлі ліхтарів колір кристалічних стін тунелю змінювався в залежності від мінералів та руд, які залягали в пластах гори. Чим ближче вони наближалися до міста, тим голосніше було чутно гамір і звуки святкової музики. Через п’ять хвилин спуску вони загальмували та опинились в печері, оздобленій малахітом, яку називали Зеленим входом до міста. На вході до Інгагорка в невеликій ніші сидів сонний старий гном, який ліниво смакував ель. Він привітався з гномами і вручив їм програму свята.

В підземних тунелях та печерах Брунатних гір вже панувала радісна атмосфера. Головна площа міста Інгагорка була заповнена гномами, які були одягнуті в святкові сорочки, колір яких вказував на належність до певного клану та місцевості, з якої вони прийшли на святкування. На свято прийшли гноми навіть з найвіддаленіших куточків Королівства, тому навкруги виднілося різноманіття кольорів. Здалеку було чутно звуки литаврів, всюди на кам’яних стінах висіли прапорці з рунами. Площа яскраво освітлювалась факелами та ліхтарями, а особливу чарівну атмосферу свята створювали розвішені на стінах природні кристали, які відбивали та розсіювали наявне світло, яскраво виблискуючи різнокольоровими гранями.

Гном Квінт, уважно вивчивши програму цьогорічного свята, радісно вигукнув:

– Редлі, сьогодні буде щось новеньке – конкурс на кращу бороду. Ти навіть можеш перемогти! – сказав він, подивившись на довгу руду бороду друга. – Хоча ні, ти переможеш тільки в конкурсі на найкращого буркотуна.

Редлі похмуро поглянув на Квінта і сказав:

– Краще мовчи. Давай хоч цього року спробуємо без бійки на святі.

– Мовчу, як камінь, – відповів Квінт.

– І на зустрічі з Верховним гномом теж – мовчи, – сердито сказав Редлі і поспішив до Королівської вітальні.

Сьогодні був єдиний день у році, коли Верховний гном Королівства особисто вітав усіх гостей, що прийшли на свято. Друзі опинились у переповненій гномами великій печері, в центрі якої на високому кам’яному престолі сидів Верховний гном Двін. Це був статечний гном з сивим волоссям і довгою бородою, яка була прикрашена дорогоцінним камінням. Він був одягнутий у блискучі бойові лати, які були оздоблені старовинним орнаментом. Двін мав великий авторитет у свого народу за свою мудрість та бойову майстерність.

Гном Редлі, який завжди хвалився зустрічами і знайомствами з королівськими особами, так розхвилювався, що підійшовши до Двіна, зміг лише промимрити:

– Дуже радий знайомству.

Його друг Квінт не цікавився королівською династією, тому зовсім не хвилювався і голосно сказав:

– Вітаю Вас, шановний Двіне. Бажаю Вам дожити до 200-річчя.

По тиші, яка запала у великій кам’яній печері Квінт зрозумів, що бовкнув щось не те.

Його друг Редлі, що стояв поруч, прошепотів:

– Йому вже 210 років, телепень. Я ж казав, краще мовчи.

Квінт почервонів і закашлявся.

– Вашого ж сина… – прошепотів він і швидко голосно додав. – Бажаю Вам дожити до святкування 200-річчя вашого сина.

Печера знову ожила і навіть мудрий Двін почав посміхатися і привітно махнув головою. Зніяковілий Квінт швидко вибрався з натовпу гномів і пішов шукати печеру конкурсу ковальства. Незабаром його наздогнав друг Редлі.

– Дух глибин! Я ж тебе попереджав – краще мовчи!– почав невдоволено буркотіти Редлі. – Зганьбив все наше містечко…

На щастя Квінта наступні слова друга заглушила музика. Вони наблизились до головної сцени свята, на якій виступав Королівський оркестр гномів-каменярів «Кристальна гармонія». Цей відомий на все Королівство оркестр здатний виконувати різноманітний репертуар, який включає у себе як стародавні гірські мелодії, так і сучасні пісні гномів. Оркестр «Кристальна гармонія» творить унікальну музику, яка відображає силу гір, магію каменів та стійкість гномів.

На передньому плані сцени стояв гном-дирижер, який своїм жвавим рухом палички задавав ритм усім музикантам. Гноми-трубачі, граючи на своїх бронзових трубах, наповнювали простір вибуховими нотами і гучним звучанням. Гноми-ударники – найкращі у королівстві майстри ритму, динамічно били в барабани своїми міцними паличками і створювали основу для всіх музичних творів. Гноми-флейтисти своїм звучанням, яке нагадувало чарівні та ніжні звуки природи, додавали легкості мелодіям. Та все ж головною особливістю оркестру гномів-каменярів є використання, крім традиційних, нових музичних інструментів, виготовлених самими гномами. Серед них можна зустріти каменярські музичні молотки, що відтворюють м'який дзвін при ударі по металевим пластинам, кришталеві ксилофони, які відзначаються ніжним та дзвінким звуком, та басові губні гармоніки, що додають мелодіям глибину звучання.

Редлі та Квінт від почутої музики почали навіть пританцьовувати. Вони могли ще довго слухати оркестр гномів-каменярів, але хотіли побачити інші святкові заходи, тому попрямували далі головною вулицею міста.

Наступна печера слугувала залом для багатолюдних заходів – тут за півгодини розпочиналася лекція для рудокопів про те, як знаходити коштовну руду в Синіх горах. На святі планувався виступ знаменитого рудокопа Еванкаста. Поки що в залі було пусто і лише одинокий старий гном виставляв великі золоті глиби та мінерали малахіту, сердоліку, хризоліту, піриту та інше каміння.

– Гей, гноми, у синіх плащах, – звернувся старий гном до Редлі і Квінта, – допоможіть мені, будь-ласка, перенести вугілля і золоту руду на склад в сусідню печеру. В списках щось наплутали – і ця руда не з Синіх гір.

У Редлі загорілись очі, коли він побачив золото.

– Дух глибин!– сказав він з придиханням і швидко протягнув руки до золота. – Звичайно, допоможемо!

Такого великого шматка золотої руди високої чистоти гноми ще не бачили. Квінт із заздрістю дивився на золото у руках друга, та мовчки взяв нести шматок вугілля. Невеликою кам’яною дорогою вони попрямували в сусідню печеру-склад. Назустріч їм йшла група гномів в фіолетових одежах на чолі з гномом Дволіном. Це були мешканці Аметистових гір, які весь час перемагали всі інші бригади у видобутку золота, вугілля та мінералів. У Королівстві клани гномів змагалися за звання кращого рудокопу і майже кожного разу попереду була бригада Дволіна.

Квінт наблизився до цієї веселої компанії і почув їх сміх.

– Невже гноми з Лазуритових гір вже настільки втратили дар відшуковувати золото, що знаходять лише одне вугілля?

До гномів вайлувато підійшов Редлі з величезним шматком золота і сказав:

– Поки ви тут веселитесь, наша бригада знайшли гігантські поклади золота в Драконових печерах. Дивиться, яка чиста і красива руда, – він простягнув їм досить важкий шматок золота. – Зараз віднесемо цю глибу і підемо за новими.

Тут слід пояснити, що на свято Каменяра існує одна старовинна традиція – всі бажаючі можуть спуститися в Драконові печери під містом Інгагорк в пошуках руд, каменів та мінералів і все знайдене забрати собі. Деякі гноми навіть чекали цього дня, щоб понишпорити стародавніми тунелями. Хоча за останню сотню років нічого коштовного в Драконових печерах знайдено не було.

– Тепер нам до кінця життя не треба рити ніякі тунелі, – продовжував брехати Редлі. – Смійтеся далі, жебраки з Аметистових гір.

Гноми з Аметистових гір замовкли і заздрісно дивилися на золото.

До Квінта підійшов Дволін оглянув руду і тихо спитав:

– Будь другом, скажи де саме ви знайшли золото? В боргу не залишусь.

– Тільки між нами, – прошепотів Квінт. – В лівому крилі Драконових печер.

Квінт і Редлі понесли свої ноші далі і, озираючись, спостерігали, як гноми з Аметистових гір зібралися в коло і про щось перемовлялись. Потім вся бригада почала виходити у лівий тунель із головної площі міста. А Редлі і Квінт, дивлячись на них, зловтішно сміялись.

Віддавши золото і вугілля на склад, гноми вийшли на головну вулицю міста, де вже проходила Ярмарка майстрів. Тут друзі розділилися – Редлі залишився на ярмарку, а Квінт, побачивши вивіску «Найкращий коваль» попрямував до сцени. Його бойову сокиру журі прийняло із захватом. Він цього гордий Квінт став самовпевнено посміхатись, вже вважаючи себе переможцем конкурсу ковальства.

Трохи вдалині виднілась інша локація, де вперше цього року проводився конкурс на «Кращу бороду каменяра». Для анонімності учасників конкурсу була побудована велика кам’яна стіна з отворами для бороди, яку оцінювали всі охочі, та очей конкурсантів – щоб останні спостерігали, як іде процес голосування. Конкурсантам під час конкурсу не дозволялося розмовляти. Рудобородих гномів на святі було мало і, побачивши серед двох десятків учасників руду бороду, Квінт зрадів:

– А ось і Редлі. Таки наважився брати участь у конкурсі!

Він підійшов до рудобородого учасника і сказав:

– Така гарна борода, але дісталась занадто буркотливому гному. Як мені набридло слухати, що ти всім незадоволений. За кожне бурчання – бороди потискання.

І почав смикати за бороду конкурсанта. За стіною почулися зойки. Раптом Квінт помітив на рудій бороді бусини-амулети з рунами, яких точно не було на бороді його друга Редлі. Це був зовсім незнайомий гном.

– Дух глибин! Що ти робиш, Квінте? – почув Квінт за своєю спиною голос Редлі. – Хтось явно не любить рудобородих…

Квінт застиг на місці і здивовано дивився на свого друга. Квінт зрозумів, що попав в халепу – він тягав за бороду незнайомого гнома. Тепер завершити цьогорічне святкування без бійки буде дуже складно.

Редлі підійшов до рудобородого незнайомця і сказав:

– Пробач його. Молодий ще, вчити його і вчити, – а потім з усієї сили смикнув за бороду гнома. – Дійсно, гарна борода!

І повернувшись до Квіна, сказав:

– А зараз краще тікати! – і зник у натовпі.

Друзі швидко бігли до протилежного кінця площі, розштовхуючи інших гномів, які лаялися їм в слід. Нарешті вони зупинились біля печери, в якій пригощали всіх гостей елем. Напій подавали у великих керамічних кухлях зі старовинним орнаментом. Там вони скоротали багато часу, насолоджуючись неперевершеним смаком знаменитого Інгагорського елю.

Нарешті настала довгоочікувана мить – оголошення результатів конкурсу «Найкращий коваль». На сцену вийшло журі – дванадцять гномів, з різних куточків Королівства, майстри ковальської справи. Голова журі – це гном міцної статури та сильними великими руками. Він мав руде волосся і довгу бороду, заплетену в косички, на кінцях яких були бусини-амулети з рунами.

– Дух глибин! – прошепотів Редлі, впізнаючи того самого рудобородого учасника конкурсу на кращу бороду, якого вони з Квінтом нещодавно мучили. І, що найгірше, це був видатний майстер ковальства Літайрин.

Бідний Квінт весь оторопів. Ще з дитинства він мріяв зустрітися з відомим майстром Літайрином, але трохи по-іншому уявляв цю зустріч.

На сцену викликали двох гномів, чиї роботи набрали найбільшу кількість балів. Квінт почув своє ім’я, але не відчував ніякої радості, бо рудобородий точно добре його запам’ятав. На сцені вже стояв його конкурент – гном Флінн з Хризолітових гір, але Квінт не міг зробити і кроку до сцени. Його підштовхнув Редлі.

– Іди! – І додав, сміючись. – Тільки більше не тягай нікого за бороду – це інший конкурс.

Головний суддя Літайрин одразу впізнав свого кривдника. Правою рукою він інстинктивно поправив свою бороду і, не промовивши ні слова пішов до інших суддів. Після недовгого обговорення суддів було визначено переможця.

Головний суддя Літайрин вийшов на середину сцени і почав оголошувати результати:

– Перше місце отримує гном Флінн, коваль з Хризолітових гір який створив, на нашу думку, найбільш досконалу бойову сокиру – йому присуджується звання «Найкращий коваль». Друге місце з різницею в один бал отримує гном Квінт з Лазуритових гір – йому надається можливість рік навчатися у Королівській майстерні ковальства.

Коли стихли оплески і сцена стала пустою, Квінт все ще стояв, опустивши голову, але при цьому радісно посміхався. Хоч і не збулося його бажання виграти цього року конкурс на кращого коваля, та навчатися у Королівській майстерні ковальства – це його мрія ще з гірничої школи.

До нього підійшов сам майстер Літайрин і сказав.

– Чекаю тебе через тиждень у Королівській майстерні ковальства. – І потім додав. – Бережи свою бороду з молоду, юначе.

– Вибачте, – тихо сказав Квінт, та Літайрин вже його не чув, бо поспішав за всіма гномами до святкового столу. На День каменяра гноми швидко пробачають всіх кривдників, особливо коли їх чекає святковий стіл, на якому буде багато делікатесів і знаменитого Інгагорського еля.

На Центральній площі міста були розставлені довгі столи, прикрашені декоративними гілками, мохом та квітами. На кожному місці гостя розташувалась маленька листівка з особистим побажанням від Верховного гнома Двіна. На столах стояли найкращі блюда з усього Королівства. І, звичайно, дуже багато знаменитого Інгагорського елю.

Редлі чекав свого друга Квінта біля сцени.

– Дух глибин! Квінте, чому так довго? – бурчав він. – Знову через тебе ми запізнюємось.

Друзі вже наближалися до святкового столу, коли побачили гномів з Аметистових гір під керівництвом Дволіна. Всі гноми ледве тримались на ногах і їх фіолетові плащі були дуже брудні.

– Ми майже дотягнули до кінця вечора без бійки, – тихо сказав Квінт, стискуючи кулаки.

– Ось ви де, друзяки з Лазуритових гір! – закричав радісно Дволін, стримуючи гикавку. – А ми теж знайшли скарби в Драконових горах.

Редлі і Квінт здивовано переглянулись.

– Ми випадково прорили тунель до підвалів, де зберігається найкращий ель Королівства. Ми змогли! Але щоб взяти з собою цей скарб, його довелося випити, – радісно сказав Дволін, а потім додав. – Сідайте з нами, за наш стіл!

Після привітального слова Верховного гнома Двіна, традиційно всі хором заспівали гімн Каменяра.

Ми – майстри-каменярі, живемо без журби.

Копаємо тунелі, шукаємо скарби.

Шануємо ми камінь, красу його і силу.

Знайдемо самоцвіти у найміцніших брилах.

Ми гноми відважні,

Каменярі звитяжні.

Споконвіку і донині

Ми – майстри твердині.

Каменярі чудові – ми маємо уміння

Робити дивні речі з металів і каміння.

Невтомні гноми – ми щодня працюємо як слід!

Оброблюєм каміння, щоб кращим став цей світ!

Ми гноми відважні,

Каменярі звитяжні.

Споконвіку і донині

Ми – майстри твердині.

Подальша частина свята проходила у піснях, танцях і сміху – гноми вміють веселитися.

А в кінці вечора глибоко під землею Брунадних гір настав час для великого святкового феєрверку, який створили гноми-винахідники. Він почався з гучного вибуху величезної кришталевої кулі, яка стала розпадатися на безліч менших сяючих кристалів. Ці, схожі на зірки, кристали швидко розлітались у різні кути кам’яного простору, освітлюючи все навколо яскравими променями. Потім настала черга вогняних фонтанів. Вони стрімко піднімались вгору, виникаючи з великих кристалів, розташованих у кам’яних нішах, і змінювали свій колір від жовтого до червоного. Останнім був феєрверк з різнокольорових куль, які вибухали і створювали ефект вогняного дощу, що падає вниз, формуючи у повітрі магічні малюнки. Таке незабутнє видовище на святі залишиться в пам'яті всіх гномів на довгі роки.

Гноми з Лазуритових гір, дивлячись на феєрверк, думали про своє майбутнє. Редлі мріяв нарешті знайти великі поклади золотої руди і стати бригадиром гномів, а Квінт мріяв відкрити власну майстерню ковальства в місті Інгагорк. І забігаючи наперед, скажу, що всі їх мрії здійсняться.

На поверхні Брунатних гір сходило сонце і святкування Дня каменяра добігало кінця. Радісні гноми розходилися гірськими стежками і поверталися до своїх домівок. І, як напишуть в літописах, це було одне з найкращих святкувань Дня каменяра і єдине в історії Королівства, яке обійшлося без бійки.