Полунички

Було то добрих п'ять, а то вже й і шість років тому. Випускний. Купа батьків,  вчителів і проблема : як  пронести пійла дофіга. Для того діла найкраще підходили дівчачі пишні спідниці, одна біда — жодна порядна дівчина не хотіла під спідницю пхати бухла. А ті що хотіли, то  юбок пишних не мали: одні пояси поверх сідниць, в  інших красунь — тряпочки в розпірки довкола стегон.

— Яр, рятуй, Яр. Знімай окуляри, вдягай спідничку… он Галька сукню позичить заради такого діла, її маман вже поїхала. Вона буде в однім корсеті і шортах вигулювати… тож  вдягай спідницю  Галчину, Яр …

— Та то якось не по-мужски…

— А на випускному тверезим бути по-мужски? — вламував розвезлого від шампанського Ярка  Степан. — Та не ламайся, хочеш зірку з неба?

— Справжню? – стрельнув Ярко окосілим оком в ошатного Стефа.

— Зуб даю…

— Ти мене зубом  не куп-ляй, — погрожуючи кулачком, заплітав язиком тендітний Яр. Ніжки у вузеньких брючках запліталися, мештики нетверезо шаркали по начищеному до блиску  паркету. Десь за спиною многоголоссям гудів танцювальний зал.

— Ей, чекай… а якщо руку і серце?

— Н-ну то вже неха-ай…

— Тоді сукню вдягай, давай-давай… ну ти диви, та ж стій, не гойдай…

— Стефе, Стефе, таж тримай його, тримай, — хтось з дівчат допомагав.

Ото тоді всім класом намагалися Яра в червону сукню і переодягти. Ярчик так майстерно відбивався, що залишився з ним поряд в тому класі тільки Степан. Хихотів, вмовляв, назичені дівчатами  панчохи вдягав, і якось аж зовсім вкрай захопився. З п'яну забув, що то перед ним геть не дівча та й так міцно з поцілунком до себе й притиснув…

Якось Ярослав на те геть не відреагував, кволо в плече раз-другий  долонькою гепнув та й дозволив  Степану цілувати поки не набридне… А там набридло вже йому самому, коли розпашілий Стеф  геть до сраки поліз та за ту дупцю вхопив… Ото вже тоді Яр дременув з того класу як ошпарений…

Клята Попелюшка, Галці замок в спідниці зламав.

Чарівний спогад. Тонкокостий Ярослав у  червоній сукні та білих панчохах довго ще приходив випускникові Степанкові у снах. Вже і дівчата стали не милі, і в журнальчиках все геть не так. Бо кожен раз, як дивився  на дівчачу білизну розвішану на манекенах в вітринах, все думав як би в тому дивився  зніяковілий Яр.

Спогад спогадом, але коли Степан кинув по  соціальних мережах клич про роботу, відізвався саме Ярчик. І дарма, що Степан про садівництво геть нічого не знав, заради того видива , Ярослава з рожевими щічками, чи п'яного, втомленого, поправляючого товсті окуляри — Степан і за садівництво був ладен братися.

— Слухай, Яр, — спитався він пару днів після епічного дзвінка його мами, — ти наче окуляри мав, вже не треба?

— Я в лінзах, — тут же відповів Ярко. Сьогодні у нього була нова проблема: чомусь тріснув шланг та не працював єдиний насос… при всій повазі до своїх вмінь смоктати, Стеф би стільки води, як Ярові треба,  не насмоктав.

— А-аа… і як воно? Знімаєш на ніч?

— Звичайно, кожної ночі, а потім як сліпий, не знаю що перед носом…

— То ж що, голої дівчини поряд не побачив би?

— Та я б  члена перед очима  не побачив, — фиркнув Ярослав, розчаровано відкидаючи спорчений шланг.

І тут Степана понесло. Бо видиво, де Ярчик мовчки знімає на ніч дівку, сліпо кліпає і вдивляється, а поряд біля нього насправді наголяка гойдають тим членом …

— Ти про власний, я сподіваюсь.

Ярчик від  того зауваження мало не перекосився і не закричав.

Ох, щоб він так голосно кінчав…

Думка не відпускала, допоки Стеф себе в підсобці не приласкав.  Тішився, сичав крізь зуби, вже навіть не контролював швидкісті рухів. Відверто кайфував цілу мить.

— Давай швидко, прибирай, зараз моя мама примчить! — гримнув дверима Яр, нашвидко стягуючи свої штани та вдягаючи щось чисте. Бо ж мама, тьотя Клава,  за бруд на штанцях загризе… Ото поки він гарненько перевдягався, Стеф поспіхом застібнув ширінку та ненароком обтер сперму до власної ноги...

— Стеф, ти де так замастився? — не забарився з запитанням Ярчик і ткнув у те місце вказівним. — Ти що, йогурт пив? Смачний?

В ім'я всього святого, від цього нерозбещеного спасіть…

***

— О, який гарний хлопчик, Ярославе, то твій однокласник же? Степанко? Я ж права? — питала Ярова "маман". Огрядна, широка, пухкенька,  з рудими кучериками на голові та окулярами в делікатній золотій оправі.

— Так, мамо, це Степан, — окликнувся Яр, нарізаючи на  щепки сортову хризантему-мультифлору.

— А чим ви заробляєте на життя, Степан?

— Садівництвом, — посміюється Стеф, спостерігаючи як тихо закипає Яр. Мама його прийшла неочікувано, посеред робочого дня, попередження за десять хвилин не рахується. Вона вже обхаяла половину флораруімів, взяла під сумнів систему поливу, якій, увага, Степан сам відсмоктав. Тьоті Клаві не підходили навіть чай і стільчик, й тарілка з печивом геть не гріла.

— О, то ти чисто як мій Ярко, і що, ви типу конкуренти?

— Ні мамо, я йому плачу…

— Ще й  які конкуренти, — посміюється Степан, — впродовж дня в нас війна: то за стільчик, то за рукавички, то за лопату.

— Насос треба, — гиркає Яр, — поремонтувати, йди, Степан.

— О, та заждіть, не тікайте, що там того насосу, ви такий чудовий хлопець, а у мене ж племінниця, дуже чудова дівчинка…

— Я  по хлопчикам.

— А, то в мене ж дуже чудовий синочок ..

— Мама!!!

— Що, а що… так стоп, тобто  по хлопчикам?!

— Жарт… мабуть, — вишкірився Степан, тішачись тим, як червоніє Ярослав.