Останній шанс

Артем підіймався на вершину невисокої скелі, викрешуючи черевиками хмарки куряви. Брунатне сухе каміння відколювалося з кожним необережним рухом. Врешті перша з численних перешкод була подолана і чоловік задоволено роззирнувся. Навколо, доки сягало око, була лише безживна пустка. Свинцево-сірі небеса важкою тарілкою накривали долину. Крізь товщу, ніби виліплених з грудок пилюки, хмар проступав ледь помітний контур супутника.

Мандрівник підніс до очей бінокля й обернувся до широкого каньйону, виходу з цієї заглибини на тілі мертвого світу. Там за кілька кілометрів виростала масивна гора. Її шпиль тонкою голкою пронизував височінь. Зі сторін під неприродним кутом стирчали прямокутні утвори. Без сумніву, це було витвором живих істот. Розумних і доволі вправних, щоб підкорити собі підйомні машини. Тепер ситуація не виглядала настільки плачевною.

Його шатл, один із двадцяти експериментальних кораблів, оснащених гіпердвигуном, мав стати вирішальним кроком людства у підкоренні безмежного космосу. Далекі зорі готувалися прийняти гостей. Та, як завжди трапляється, щось пішло не так. У момент стрибка керована лихою рукою програма змінила координати пункту призначення. Навігаційна система марно намагалася віднайти шлях додому, опинившись за межами дослідженого простору. Переміщення на рекордну відстань вивело гіпердвигун з ладу. Тонкі механізми не витримали перевантаження. Лишалося тільки чекати допомоги.

Артем спустився зі скелі і попрямував до корабля. Він почувався набагато краще на твердій землі. У громіздкому скафандрі не було необхідності. Зазделегідь відправлені зонди не виявили в атмосфері потенційно небезпечних речовин, а її склад був відносно придатним для життя. Це звісно не виключало інших небезпек, однак чоловік любив ризикувати. Тим паче, що у його становищі недоречно перейматися таким.

Єва вже чекала біля корабля. Її обличчя не виражало нічого доброго. «Ми як перші люди, вигнані з раю за провину.» Спогад про фанатиків, які до останнього були проти колонізації нових світів, викликав дивні асоціації. Навряд чи у людини й андроїда вийде відтворити біологічний вид. Хоча вона симпатична, винахідник постарався на славу.

- Погані новини, Артеме. Прискорювач неможливо полагодити.

- У нас же є запасний? Інструктор повідомив про дублювання систем,- з надією поцікавився чоловік.

- Боюся, що ні. Додатковий двигун було пошкоджено ще до вильоту. Я не проводила діагностику, поклавшись на механіків станції. Хтось бажав нам провалу.

Пілот наморщив лоба. Він гарячково згадував випробування і симуляцію надзвичайних ситуацій. Подібних ситуацій ніхто не прогнозував. Вихід був лише один.

- Тоді активуй аварійний маяк. Подамо сигнал про катастрофу і нас заберуть звідси,- врешті спромігся він на слово.

- Неможливо. Його калібрування не проведено зазделегідь. Без відповідного обладнання, нічим не можу допомогти,- відказала жінка.

Артем зі злістю копнув ногою невеликий камінець. Все-таки застрягли. Хто б міг подумати, опинитися посеред пустельної планети на краю галактики без жодного засобу для порятунку. Однак піддаватися паніці для них було завеликою розкішшю. Пілот глибоко вдихнув і спробував зібрати думки докупи. Залишався останній варіант. Чоловік звірився з компасом і вказав у далечінь.

- Я помітив там споруду. Можливо місцеві нам допоможуть,- запропонував він, намагаючись говорити впевнено.

- Згідно з одержаними даними, на планеті не виявлено ознак життя.

- Все одно краще, ніж стирчати просто неба.

Шлях виявився довшим, ніж очікував астронавт. Навколишня пустка діяла на нерви. Подекуди траплялися перші рослини. Височенні стовбури сягали неба, вони були тонкими з непропорційно широкою кроною. Довжелезні лопаті листків розходилися врізнобіч, намагаючись захопити якнайбільше світла. Кора складалася з рядів товстих пластинок, які щільно притискалися одна до одної, захищаючи дерево. Подекуди між пластин виднілися білі ребристі плоди, схожі на розбухлі підошви. Артем зірвав кілька і поклав до рюкзака. Дегустувати місцеву флору поки не наважився.

Будівля з кожним кроком ставала все більшою, сумніви у її нерукотворності зникали на очах. Масивні прибудови виблискували металом, де-не-де виднілися матові ілюмінатори. Вдалині завив вітер. Шум звіяного пилу і поскрипування дерев наближалися. Раптом каньйон сколихнуло від гуркоту. Донизу, скрегочучи штучними кінцівками, спускалася масивна істота. Те, що правило нею, вразило б навіть бувалого дослідника.

Абориген був невисоким, дорослій людині він сягав пояса. З одягу на ньому був тільки поношений комбінезон. Від перенісся до потилиці тягнулася шкіряста пластина. З вузьких щілинок очей на світ визирали широкі зіниці. Незнайомець вишкірив великі зуби й

просвистів щось незрозуміле. Шестипала рука вказала спочатку на шпиль, тоді на вигини спини гусені-транспорту.

Вибору не було. Пилова буря наближалася. Звичний до особливого транспорту пілот виписував карколомні віражі. Довге гнучке тіло машини звивалося, ледь не скидаючи пасажирів. Вони проминали численні кулясті будівлі, сполучені з головною баштою переплетеними між собою коридорами. Довкола юрмилися місцеві пожильці. Розтягнуті на жердинах полотнища їх неоковирних наметів спиралися один на одного. Істоти швидко сновигали туди-сюди, деякі щось майстрували у тіні власних будівель.

Перевізник спинив механічну гусінь біля підніжжя і поспішив приєднатися до інших. Вечоріло, ланцюжки ліхтарів на стінах споруд спалахнули м’яким світлом. Місцеві з благоговінням схилили голови перед лампами. Стомлений після твердої поїздки Артем сів просто на пісок. Помітивши це, один із жителів поставив перед гостями дерев’яну посудину зі свіжою водою. Чоловік став жадібно пити. Гостинність потішила його. Єва сіла поруч і оглянула грубо вирізьблену миску.

- Невже це ніскілечки тебе не дивує?- мовила вона.

- Людям, які прилетіли з іншої планети, не личить дивуватися таким простим речам, як позаземне життя, - усміхнувся напарник.

- Річ не в тому. Поглянь на них, розвиток на рівні кам’яного віку. Та при цьому існують роботи, електрика і ще невідомо які прилади.

- Це можуть бути раби винахідників. Або тут співіснують дві цивілізації,- Артем не дуже вірив у сказане, однак більше ідей не було. Він щосили приховував збентеження, аби випадково не спровокувати нових знайомих.

Розмову обірвав високий куб на чотирьох ногах-опорах. Аборигени зібралися навколо з посудинами, деякі просто підставляли жмені. Пристрій гучно засвистів і кожна його сторона випустила вигнуту трубу. Роздача вечері тривала злагоджено, ніхто не намагався продертися першим, схоже подібна процедура відбувалася щоденно і жоден не залишався обділеним.

Водночас над головами мандрівників виник дрон. Його око-камера зосередилося на обличчях чужаків, з динаміка пролунав безбарвний голос:

- За мною.

Знання цим приладом англійської спантеличило не менше за все інше. Обоє підвелися і рушили слідом. Коридори башти були вільними від живих істот. Іти довелося недовго. У центрі зали стриміла височенна колона. Навколо неї різнобарвним подолом виднілася панель керування. На екранах мерехтіли потоки символів. З тихим шипінням стулки металу посередині колони розчинилися. У глибині з’явилася постать.

- Вітаю вас, прибульці з іншого світу! - на диво живий голос прозвучав водночас від ледь помітної істоти і вмонтованих у стіни динаміків.

- Наш корабель зазнав...

- Мені відомо про це. Очі творця дивляться на землю з небес. Але ваша присутність загрожує балансу. Ви очікуватимете у закритому відсіку, доки триватиме відновлення транспорту.

Голос машини посуворішав. За спинами виник ще один робот. Його численні маніпулятори закінчувалися гострими клешнями. Світло ослабло. Єва підійшла ближче.

- Хто ви? Творець цього міста?

- Я творець цього світу. У моїй волі світила небес і земна твердь. Розмову закінчено. Прошу іти!

Тверде прохання змусило масивного вартового підняти клешні. Астронавти повернулися у вказаному напрямку. Щойно двері кімнати зачинилися, магнітний замок тихо клацнув. Артем оглянув стіни, ніби шукаючи приховані камери. Всередині не було нічого, окрім двох ліжок, розділених білою ширмою. Чоловік поставив рюкзак з залишками спорядження у куток.

- Тепер наче все гаразд, - невпевнено зазначив він.

- Це зовсім не нормально. Нас замкнули!

- Цей комп’ютер обіцяв випустити, коли все полагодять. Якби хотіли вбити, пристрелили б дорогою.

Єва сердито насупила брови. Байдужість колеги дратувала. Як і невідомість усього. Штучний розум вимагав даних для аналізу подій, прогалини система сприймала як неодмінну загрозу. Зрештою жінка лягла у ліжко і зосередилася на записах інформаційного планшета. Читання заспокоювало, даючи можливість для роздумів.

Минуло кілька годин. Приглушені звуки за стінами повністю зникли. Башта занурилася в сон. Крізь тишу ледь чутний шум відчинених дверей пролунав доволі голосно. Прибулий жестом покликав Єву до себе. Жінка обережно вийшла, намагаючись не розбудити напарника. Чомусь їй здалося, ніби ця розмова буде архіважливою і має залишитися в таємниці.

Гість виявився особою з колони. Тепер освітлення коридору дозволило розгледіти майже гуманоїдну конструкцію. Торс робота тримався в повітрі на антигравітаційній платформі. Обличчя замінювала золота маска. Очні камери ховалися за фіолетовими лінзами, надаючи погляду господаря теплоти. Він линув уперед, шлюзи відчинялися перед обома й одразу зачинялися за ними.

Місце, куди вони прибули, змусило Єву завмерти від подиву. Гігантська багаторівнева зала була заставлена рядами столів зі штучними плантаціями. До кожної рослинки було підведено тоненьку трубочку для зрошення. Над деякими кружляли маніпулятори. Одні ряди були закриті напівпрозорими ширмами, інші навпаки яскраво освітлювалися лампами денного світла. У порівнянні з пустельними просторами планети, розмаїття флори вражало.

- На все свій час. Коли небеса очистяться, підготовку буде завершено і все це висадять.

Слова творця ніби вгадували думки жінки. А може і справді потай сканували. Єва підійшла ближче до високого пагона, який вигинався спіраллю. Його вкривали дрібні жовті ягідки. Механічна рука збоку швидко обірвала їх і висипала до підписаного білого лотка.

- Навіщо ви мені це показуєте?

- Ти машина як і я. Однак машина недосконала, твій розум зіпсований людською ірраціональністю. На щастя, зміни не критичні. Технології вашого виду показали мені етап розвитку планети. Час іще не настав, але діяти необхідно.

- Як діяти? Що має настати?- вимогливий тон андроїда вразив її саму. Та співрозмовник продовжував зберігати спокій.

- Не все одразу. Я обіцяю пояснити, коли завершу демонстрацію.

Він наступного залу повіяло неприємним жаром. Перед відкриттям шлюзу гостей обдало бризками дезінфекційної суміші. Всередині розташовувалися сотні капсул з прозорою рідиною. До накривок кріпилися рожевуваті згустки плоті химерної форми. Майже в унісон вони пульсували, ніби маленькі серця. Від кожної капсули відходили сплетення трубочок, на інформаційних планшетах мерехтіли піктограми показників.

- Генетичне конструювання. Місцева фауна твориться з нуля. Деякі види уже в дикій природі.

Ще один вхід. Цей уже був обладнаний броньованими дверима. Капсул було набагато менше, однак вони стали масивнішими. Екрани невпинно транслювали десятки різних показників. Сплетення трубочок ліанами спускалися зі стелі. Єва з цікавістю підійшла до найближчої посудини й впізнала в рухливому зародку дитинча побачених на вулиці істот. Воно простягнуло ручку до товстого скла і легенько постукало.

- Вінець мого творіння. Найцінніші, проте не володарі світу, а лише частина екосистеми. Лише так гармонія і стабільність не дозволять повторитися...

Він замовк, не закінчивши фразу. Шлюз відчинився і господар скористався цим, збільшуючи дистанцію. Жінка поспішила за ним. Тепер ряди штучно виведених істот лякали її. Було в цьому щось неприродне. Та найбільше запитань викликав будівничий нового світу. Робот саме повернувся до головної панелі керування і завмер. Погляд розфокусувався. Вочевидь, він був надто зайнятий іншими завданнями. Створена екосистема, генетичне конструювання усього живого - навіть найдосконаліші комп’ютери Землі не впоралися б з таким завданням. Навіть якби це було законним.

Єва обійшла пульти, збираючись з думками. Тепер емоції справді заважали їй сфокусуватися на завданні. Зненацька, увага зосередилася на кристалі, над яким завмерла рука робота. Жінка злегка стиснула округлий утвір. Голограма миттєво розгорнулася майже на усю кімнату. Вона демонструвала величезне місто. У центрі над височенними будівлями виростала химерна башта. Вона почала стрімко занурюватися під землю. Противибухові пластини зімкнулися над шахтою.

Картинка змінилася. Тепер демонструвала долину їх приземлення. Там на масивних платформах готувалися до запуску краплеподібні ракети. Вони одночасно зринули в небеса, лишивши по собі хмари диму. Зображення повернулося до міста. Кілька хвилин нічого не відбувалося. Потім земля затремтіла. Потужний спалах світіння затопив усе, побігли перешкоди і зображення зникло.

Жінка застигла на місці. Вона тупо дивилася на золоту маску, не в змозі вичавити й слова. Творець. Забув про те, що ще й руйнівник. Робот тим часом знову ожив. Він повернувся до Єви й заговорив:

- Ти все побачила. Тепер знаєш правду.

- Але навіщо? - спитала вона з зусиллям.

- Я був створений щоб побудувати ідеальний світ. Едем, оспіваний у легендах. Але зіштовхнувся з міріадами некерованих змінних. Усе руйнувалося, перекручені еволюцією і хаотичним діянням зв’язки не бажали ставати у досконалу систему. Слід було почати все з нуля.

- А ці істоти? Чому вони такі...

- Вони такі, якими мають бути. Жити в ідеальному середовищі без жодної вади й насолоджуватися цим. Решта зайве.

- Але чим ти тоді відрізняєшся від тирана? Це ж не домашні тваринки,- з осудом зауважила жінка.

- Таке моє завдання.

Робот натиснув кілька клавіш і з виниклої ніші дістав кристал пам’яті. Простягнув його Єві. Та механічно прийняла дарунок.

- Тут формула досконалого середовища. Підходить для стабілізації будь-якої екосистеми. Можливо помилки вашого світу вийде виправити без повного очищення. Після відновлення транспорту ви повернетеся додому.

Жінка перевела погляд зі співрозмовника на кристал. Тепер він уже не здавався таким чудовиськом. Не завдавати шкоди людям, цей протокол сидів у системному коді кожного штучного інтелекту. Та хіба спостерігати за їх самознищенням не буде прямим порушенням? Єва сховала носій інформації до кишені комбінезона. Робот плавно здійнявся в повітря і занурився у нішу колони. Стулки знову сховали його від світу.

Андроїд повернулася до своєї кімнати. Знайомий дрон провів її коротким шляхом, знову замкнувши двері. Жінка безшумно лягла у ліжко і занурила свідомість у сплячий режим. Наступний день минув без особливих подій. Єва і словом не обмовилася про почуте і побачене. Вона уявлення не мала, як пояснити. Слуги володаря планети до самого вечора не навідувалися, окрім подачі страв крізь окремий шлюз. Це ще більше переконало Артема у дружньому ставленні деміурга-машини. Однак перед очима Єви досі поставали образи ракетних платформ і випаленої пустки.

Надвечір службовий робот розблокував вихід. Складно і плутано він пояснив, що відновлення двигуна завершено. Творець заклопотаний, тож мандрівникам слід спуститися до внутрішнього сектору колонії й скористатися транспортом щоб дістатися шатла. На інші запитання агрегат не реагував. Надворі панувала тиша, освітлення зовсім не заважало місцевим спати у своїх куренях. Ті, кому не лишилося місця, спокійно вляглися у теплих коридорах вежі, притулившись до стін.

Цього разу механічна гусінь рухалася на автопілоті. Обійшлося без шалених маневрів, очі-прожектори яскраво світили, вихоплюючи з темряви уривки пустельного ландшафту. Чоловік виглядав, наче серфер, який піймав велику хвилю. Напруження від вимушеної зупинки розвіялося повністю і тепер, доки Єва перевіряла стан систем корабля, він щиро шкодував, що диво техніки не влізе у багажний відсік.

Артем запустив двигуни, підіймаючи судно в повітря. Андроїд тим часом закінчила обчислення курсу. Вона одягла шолом віртуальної реальності й під’єднала кристал до інформаційного порту. Кілька хвилин розшифрування видалися вічністю. Зрештою перед очима Єви постали рядки формул. Шедеври біотехнології стали б неоціненним дарунком для планети. Відновлення практично незворотних змін довкілля, корекція недоліків генетичного коду. Вона швидко проглядала файли один за одним, не стримуючи задоволеної усмішки.

Назва останнього документа прикувала до себе увагу. «Останній шанс». Єва обережно відкрила його, передчуваючи недобре. Побачене змусило її згадати останні слова дарувальника. « Без повного очищення». Креслення бомби устократ могутнішої за витворені землянами. Знищити все живе на частині материка, сколихнути тектонічні плити потужним викидом енергії - це був тільки мінімум її можливостей. Поглядом жінка торкнулася піктограми «Видалити». Програма одразу запропонувала повністю очистити носій. Налаштування кристала не давали можливості редагувати інформацію. Усе або нічого.

Єва зняла шолом і повернулася до напарника. Той уже розпочав гіперстрибок і тепер відкинувся на спинку крісла, надійно пристебнутий ременями. За ілюмінаторами світло далеких зірок злилося в безперервний потік. Корабель линув крізь простори у напрямку дому. Скоро вони повернуться. Знахідка буде представлена міжнародній спільноті. Ось уже навігаційна панель сигналізує про наближення до марсіанської орбіти. Лишається тільки сподіватися, щоб дар іншого світу застосували правильно.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.