Рожеві мрії потраплянки

Ой мої любі! Розповім я вам зараз історію, що недавно сталася зі мною. Про те як я в казку потрапила. Ну як, незовсім в казку…

Короче, зовуть мене Віка. Життя моє звичайне і ні чим особливо не виділяється. Так само як і я впринципі. 

В свої 25 років маю не погану фігуру, що правда, витрачаю половину зарплатні на догляд за собою, спортзал та всілякі марафони по схудненню. Для кого тільки стараюсь, не зрозуміло. Для себе напевно. Залицяльників постійних немає. Останнім часом з ними ціла біда якась. Або старі якісь, або жонатики, бажаючі легких інтрижок на стороні. Проте мешкаю я одна. У власній затишній однокімнатній квартирі. І це, насправді моє найбільше досягнення. Так як придбала я її за особисті заощадження. І так вона мені вже подобається, що останнім часом я навіть з дому не виходила. Всю роботу виконувала онлайн на дому і в офіс могла поїхати раз на місяць для здачі звіту. Добре, що бос мій був тільки цьому радий. Ну то і зрозуміло. Навіщо ж  йому колишня під боком. Він би може і звільнив мене та тільки працівник я доволі цінний. Такими не розкидаються на ліво і на право. Це в коханні мені не щастить а от що стосується кар'єри, тут я досягла не поганих результатів.

Але повернемося до нашої казкової історії. Напала на мене якось хандра. Там все співпало – осінь, чергова невдача в коханні, творча криза і, як результат, застій на роботі. Все мені було не милим та і шоколад вже не рятував. Тільки три зайвих кілограми прибавив. Короче, депрессія цвіла і пахла.

Якось прийшла до мене вісімнадцятирічна плимінниця, побачила мій квітучий депресивний стан, поохала над моїм пропащим існуванням і на слідуючий день принесла книжку з яскравою обкладинкою і назвою щось типу "Мій любий дракон" чи щось у цьому роді. Точно вже й не згадаю, після тої тони прочитаного романтичного фентезі.

Спершу я, звісно, скептично віднеслася до пропозиції плимінниці розбавити сірі будні приємною казочкою для дорослих дівчаток. Але від скуки всеж таки всілася вечором за книжку. Вирішила пролистати декілька сторінок перед тим як спати лягати. А до тями прийшла о сьомій ранку, дочитуючи останню главу книжки. Як виявилося це саме той цукровий сироп в медовому маринаді, якого мені катастрофічно не вистачало в реальному  житті.

І все. Я пропала. Зайшла в романтично-фентезійний запій. Того ж дня пішла у відпустку. Давно вже пора було відпочити. Далі я відвідала найбільший книжковий магазин в нашому місті і Накупила тону цих жіночих казочок. Потім була заготівля стратегічного запасу всяких смаколиків і я пропала з цього світу. Через два тижні безпробудного читання я вже навіть виділила в своєму запаленному мозку жанрових улюбленців. Це були книги про потраплянок. Ну тут якби все зрозуміло. Я прямо уявляла як так само перенесусь до казки з цього сірого, нудного світу і навіть жаліти не буду за своїм колишнім життям. Загалом дах в мене на той момент конкретно з'їхав.

В одну із своїх вилазок за черговою порцією смаколиків я напевно підхопила якийсь осінній вірус. Це був наджахливий стан. Співвідношення температури, щмарклів, червоних очей, що постійно сльозяться, а також головної болі зробило неможливим моє подальше читання. На це просто не вистачало ніяких сил. Я могла лише лежати і страждати. І нікому було мене навіть приголубити та пожаліти. Мій брат завжди був не чуйним чурбаном, а плиміннию я б і сама не пустила, щоб не заразити кицюню цією гидотою. Тому страждала я на самоті. Навіть поплакати як слід не виходило. Повне безсилля. І ось в один з таких вечорів, коли я просто подихала від гарячки і перед тим як знову провалитися в свої неспокійні сни, мені чомусь подумалось " А як круто було б зараз перенестися в який небудь паралельний казковий світ"...

Так яскраво світить сонце і заважає мені спати. Я повернулася на інший бік, не маючи бажання прокидатися. Але нав'язлива думка "звідки восени в моїй квартирі із закритими вікнами таке яскраве сонячне світло?" змусила мене різко сісти і відкрити очі, і закрити очі, і знову їх відкрити. Поки я сиділа і кліпала, в голові роїлись думки.

Я вмерла.

Щипнула себе. Ай боляче. Потім кусьнула - ще больніше. Висновок - не вмерла і навідь не сплю.

А де я? Озирнулася довкола. Начебто поляна якась чи що. Зелена трава, дерева в зелені, сонце жарить так, що аж спекотно стало – схоже, що тут літо.

Відчуваю я себе пречудово. Більше того, в мене чомусь чисте волосся замість тої жирнючої гульки, що була на голові останніми днями. Але, що ще більш дивно, так це те, що кудись зникла  замасляна тепла піжамка. А замість неї на мені були улюбленні джинси, так само гаряче любима біленька фудболка з авокадо і кросівки.

Може це всетаки сон? Смикнула зі всієї дурі себе за волосся, аж в очах потемніло від болі. І одразу прийшло просвітління. Так я ж виходить потраплянка!!!! Справжнісінька потраплянка!!! По всьому виходить, що хтось все таки виконав моє бажання, що я в гарячці загадала. Оце так дааа…

Після деякого ступору я підвелася, заразом обдумуючи куди ж мені тепер треба йти далі. Навколо були тільки дерева і жодної тобі доріжки.

Це ж скоро має з'явитися прекрасний принц чи там маг якийсь супер пупер мощьний або дракон вже на крайній випадок. Ну, типу, герой всього мого життя. І в солодкому очікуванні зустрічі я все ж сунулась у напрямку лісу. В принципі, яка різниця куди? Головне не стояти на місці. Зараз, скоріш за все, я попаду в якусь пригоду, а мій герой обов'язково мене врятує .

От іду я, значить, вже по лісу і лізе мені до голови одна надоїдлива думка. Це коли кажеш собі – я не буду про то думати, закриваєш ввечері очі, і вона така – добрий вечір, а я тебе вже зачекалася. Ну що, помусолимо мене поколу? 

Ось так і зараз, не можу не думати про те, що виходить фентезі моє особисте не по стандартам і канонам жанру буде якби розвиватись. Я ж то вже шість років як того, не зовсім цнотлива дівчинка по суті. Хм. І як тепер мені бути? Чи не дасть стрекача часом мій принц-герой? А з іншої сторони, звідки я знаю? Можливо я в цьому світі ще цнотлива. Он і волосся чисте і одяг улюбленний на мені. Іди знай як воно там. Ото задачка, хай йому трясця.

І тут я як провалюсь під землю як застряну до пояса в якійсь смердючій жижі. Судячи по запаху, то відходи якісь.

- Фуу. Добре хоч у шлунку пусто, - пробурчала собі під ніс. Ато точно вивернуло б від цих благовоній. 

Та що ж це таке? Чому й у фентезійному світі в мене все йде наперекосяк? І не цнотлива і в кізяках застряла. А головне й не вибратись самій ніяк. 

Стою, плачу і дивлюся на ясне небо, що де не де проглядує крізь високі дерева. І так мені себе шкода стало. 

Та тут небо загородила чиясь голова. І, о Господи, це точно він, мій красень-герой. Зараз він мене врятує, потім відмиє чи я сама відмиюся і буде в нас неперевершена історія кохання. 

Ось він посміхається, а далі…. він почав кашляти. От прямо дивиться на мене і до того кашляє. Я все чекаю коли бідолаху попустить. А ні, кашляє і все.

 - Ти б може водички попив чи що?- співчуваючи запитала я.

Він одразу перстав кашляти. Подивився на мене якось по іншому, а потім зник з поля зору. 

 - Ей! Ти куди?! Ти хоч повернешся за мною?!- навіть страшно подумати, що він мене тут так і залишить. 

Насправді я вже нічого не хотіла. Було лише бажання вибратись звідси і вимитись як слід.