коли дощі...

як не знаєш про що повідати світу, але хочеться щось мовити йому... - стримайся, промовч...зроби глибокий вдих і видих, запитай себе... - чи потрібна ота твоя думка світові?...що ж, будемо вважати, початок сповіді є - він як наче кинутий чаклуном у тиху воду пробний камінець, який сковзає і весело підстрибує по тихий поверхні та все ж був поглинутий глибинами тих же тихих вод...отже, за вироком чаклуна... - думка твоя нікому не потрібна...лише для тебе самого вона чомусь дуже важлива...настільки важлива, що навіть виклав її віршовано...коли оце все записав, здалося - хтось підслуховує мене і підглядає за мною у замкову шпарину... невпевнений, що це так...але все може бути - я ж бо в окупації і міг підхопити москальську паранойю погроз чи нападу якихось неймовірно жахливих рептилоїдів, потвор, прибульців з невідомих цивілізацій інших світів у всесвіті...хтозна...мабудь...напевне...або ж то просто самотність дістає всілякими дурницями...як, до прикладу, ця...із підслуховуванням і підгляданням...

*** *** *** ***

все не так...

на серці туга.

спогад загадкою злить.

спроба слова недолуга

світом висловити мить.

в цій німоті і байдужість,

і порожня самота,

і отара дум неслушних,

кут глухий

і сліпота...

чути стук вагомих крапель

наче з помаху від крил

під дощами сірих чапель -

в переліт нема в них сил...

і в негоді із собою

одягнеся в дощовик.

парасоль над головою

вкриє тінями твій лик.

і в туман сирий і темний,

увійдеш в імжу сумну.

почуваєся нікчемним

у розгубі...мов зі сну.

розумієш, що в халепі.

скрізь капкани у житті.

все намарне тут,

під небом!

ти даремний у бутті,

суперечливий... - навіщо?!...

як усе в житті програв.

і невдача була ближче,

аніж ти собі гадав.

скрипалі вітрів про зиму

у мелодії дощів.

неповторність лине мимо

...як серпанок повз душі.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.