Нечестивий Союз. Світанок Темряви

Таміка, взявши провіант, вирушив через долину в дорогу. На другий день він уже опинився біля підніжжя гори. Сонце кидало останні промені, коли некромант почав підніматися вгору. На диво, тут росло багато дерев і великі чагарники. Незабаром він набрів на високий паркан. Обійшовши його навколо, Тамікє не спало на думку нічого кращого, як перелізти перешкоду.

Він опинився в невеликому дворику, навколо валялися кістки, праворуч стояло щось схоже на собачу будку, а ліворуч росло невелика яблуня з маленькими зморщеними плодами. Сама хатинка була без вікон, на дверях не було ні замків, ні засувів. Почухавши маківку, Таміка обійшов хату, і відзначивши для себе, що, швидше за все, тут ніхто не живе, увійшов усередину. Двері огидно рипнули, і він поринув у темряву кімнати. Тут же вляпавшись у павутиння, відплювався і лаючись, озирнувся.

У вузькій смужці світла, що проникала крізь відчинені двері, можна було розгледіти невеликий стіл, похований під купою різного мотлоху. Під стінами валялися мішки та ще безліч різних предметів. Збоку височіла невелика вузька шафа, у відчинених дверцях якої можна було розглянути старий поношений одяг і якісь пакунки паперів.

На стіні, біля шафи, розташувалася «колекція» зброї – там висіли сокири, списи, короткі вузькі мечі і навіть лук зі стрілами. Навіть той факт, що це все вкрилося величезним шаром пилу, не применшував величі від кількості зібраної зброї. Від колчана до шафи тяглася довга щільна павутина, а під великою сокирою, на підлозі, можна було розглянути невелику купку іржі.

Роздивившись це все, некромант побачив ліворуч від себе на стіні смолоскип, який одразу використав за призначенням, через що яскраве полум'я, що осяяло хату, почало відкидати химерні тіні. Тільки тепер він побачив у кутку невелику піч. Підійшовши ближче, відсунув заслінку і зазирнув усередину. У темряві почувся якийсь шурхіт. Таміка почав придивлятися, але швидко відскочив через огидний писк, а з печі вирвалося кілька кажанів і, зробивши коло під стелею, вилетіло з хати.

- Тьху ... - З огидою сплюнув некромант. Він, звичайно, розумів, що в такій обстановці навряд чи в печі буде готова каша або м'ясо, але усвідомлення цього засмучувало. Закривши піч, він пішов за стіл. Поставивши смолоскип в кріплення на стіні, він підсунув табурет і, безцеремонно розчистивши місце, сів за стіл.

Серед усього цього мотлоху виявилася свічка. Не просто скіпка, як очікував цього некромант, а саме свічка, яку він відразу запалив від смолоскипа. Порившись під столом, він знайшов якийсь закритий глечик. Висмикнувши пробку зубами, Таміка понюхав вміст глечика. У ніздрі вдарив запах міцного напою. Таміка зробив порядний ковток - горло відразу обпалило, але смак був приємним, хоч і набагато міцнішим, ніж вино Білого.

Хмикнувши, некромант сів на табурет і, закинувши ноги прямо на купу мотлоху, став маленькими ковтками цілити вміст глечика. Помацавши рукою під столом, Таміка знайшов мішок, в якому опинився шматок просаленого м'яса. Вгризшись зубами в їжу, некромант почав поглинати її, запиваючи настоянкою. Під руку підвернулася масивна книга зі шкіри. Таміка з цікавістю прочитав назву «Виживання у КГ».

- Що ще за КГ? - обурився некромант. Відкривши книгу, він натрапив на напис: «Казематні гори».

- А, ну ось тепер ясно, - сам для себе пробубонів він.

Далі була мапа. Таміка зрозумів тепер, чому гори назвали казематами. Територія Об'єднаних Королівств була оточена ними, і лише на півдні виднівся вузький прохід.

- Справді, наче в'язниця для землі, – хмикнув собі під ніс Таміка. сьорбнувши ще пійла, він перегорнув кілька сторінок. З книги на нього витріщилася мерзенна істота.

– Це ще що таке? – І відразу отримав відповідь в описі, який говорив: «Казематні гниди, огидні істоти, що живуть у тунелях Казематних Гір. Сотні років тому вони знищили всіх гномів та дворфів, і їх племена заполонили тунелі. У тунелях можна також зустріти їх вірних супутників – пазурних спіногризів, істот не менш огидних, ніж самі господарі. Вони йдуть по п'ятах за гнидами, як вірні сторожові пси. Ні перші, ні другі не виходять без нагальної потреби зі своїх тунелів і не становлять особливої загрози для нас, мисливців Холодного Піку».

- З такою настоянкою і не таке привидиться, - реготнув некромант і знову перегорнув сторінку.

Сторінка сколихнула повітря, через що полум'я свічки затремтіло, погрожуючи згаснути. Таміка відволікся від читання, дивлячись на танець полум'я, який закінчився спокійним і мірним горінням, тільки зрідка тремтячи, немов від холоду.

- Цікаво, - некромант сьорбнув ще ковток. - А що вони їдять? – невідомо, кому було адресовано питання: казематним гнідам, або мисливцям, але відповідь Таміка отримав майже з перших рядків наступної сторінки.

«Їдять ці монстри майже все, починаючи від тварин, закінчуючи мандрівниками, що заблукали в їх володіння. Не гидують і паділлю. Особливе місце у їх раціоні займають дивні істоти, що мешкають під землею – їх називають кеди». Далі була зображена дивна істота – у панцирі, з якої стирчало кілька щупалець та очі, як у равликів.

Таміка втратив інтерес до книги та почав оглядатися, де б прилаштуватися на ніч. Ліжка тут не було, тому довелося розчистити місце на підлозі від усякого мотлоху. Почухавши верхівку, некромант постелив на підлогу залишки знайденого тут же одягу і, підперши шматком палиці двері, ліг спати.