Спокутниця

Варвара

Нічний цвинтар лякає і водночас зачаровує похмурою магією старих дерев та кам'яних монументів. У більшості людей, які потрапляють сюди бодай уві сні виникає неприборкане бажання втекти, але є й ті для кого це місце лише частина складної роботи…

Варвара зупинилася на перехресті ділянок. На могильному камені не знайти тавра вбивці, але щодо своїх майбутніх супутників вона знає все. О цій порі центральний вхід зачинено, але добре знаючи планування Байкового кладовища потрапити сюди не проблема. Путівник, що яскравим блакитним павутинням розмалював долоню, вже побудував для своєї власниці найкоротший маршрут. Підійшовши до широкого бетонного кільця вона спокійно зазирнула всередину. Навряд знайдуться охочі пити звідси - вода брудна. З колодязя віяло холодом і дивним відчуттям небезпечної глибини. На поверхні каламутної води подекуди завмерло пожовкле листя, що у місячному світлі набуло особливої краси. З віддзеркалення на Варвару дивилася молода жінка із довгим, чорним волоссям. Блискучі рівні пасма спадали на шкіряну куртку одягнену поверх білої футболки - єдиної світлої речі, що підкреслювала струнке тіло. Зважаючи на шкіряні обтислі штани та високі чоботи її вигляд гармонійно перегукувався з готичною течією, але справа крилася не в смаку власниці. Для неї яскраві кольори під забороною і лише частина білої тканини, що визирала з-під чорної куртки, виглядала неначе єдиний промінь надії у царстві пітьми. За списком, який прописними літерами завмер у підсвідомості темноволосої красуні, сьогодні троє, отже ніч обіцяє бути важкою. Погляд карих очей востаннє затримався на темній воді, якою раптово пробіглись дрібні брижі, зруйнувавши чітку картину.

Варвара рушила вперед і почала обережно крокувати поміж вузьких огорож. Зненацька пронизливий біль у долоні сповістив жінку про наближення до потрібного їй місця. Золотавий напис, який прикрашав високий пам'ятник, розповів про трагічну загибель чоловіка, що спочиває під ним. Варвару не цікавило його ім'я - для неї він лише спокутник під номером один. Проте вона до найменших дрібниць відчувала події, що відбулися за кілька років до його смерті. Приміська зупинка і позашляховик, який на божевільній швидкості зносить її разом з людьми. На тонких губах Варвари присмак міцного алкоголю, саме він завадив водієві побачити страх в очах людей, котрих вбила його безвідповідальність. Їм просто не пощастило - гадає вбивця, але сьогоднішня ніч має змінити його думку.

Швидкий рух відвернув від важких відчуттів. З трикутного отвору у потрісканому від часу цоколі несподівано вистрибнуло спритне мишеня і підвівшись на задні лапки за мить зникло, гублячись в осінньому листі. Тварини часто бачили таких як вона. Варвара сумно посміхнулась втікачеві. Простягнувши руку вперед, жінка закрила очі подумки запрошуючи чоловіка залишити останнє своє обійстя. Сутність зухвалого молодика пручалася і спробувала втекти, але шансів не було. Невидимі руки цупко схопили його і вже за мить з отвору крізь який нещодавно чкурнуло мишеня потягнулася чорна кіптява, поволі набуваючи людських обрисів. Наступної секунди розмитий силует розчинився у повітрі, а в очах Варвари неначе далекі кораблі попливли темні грозові хмари.

Повернувшись до перехрестя, жінка поглянула на дивну мапу і стиснувши долоню рушила дорогою, що мала привести її до наступної позначки. Це старий родинний склеп, втім останній з його мешканців потрапив сюди нещодавно, одного дня не прокинувшись. Занадто легка смерть, як на того, хто сам був співучасником вбивства.

На міцних дверях надійний замок, але Варварі достатньо покласти долоні на холодний камінь стін і невдовзі її новий супутник з'являється крізь щілину у дверях в образі сірого туману. Щодо третього зі спокутників - віднайти його важче за всіх, адже його пам'ятник заховався у серці кладовища та давно обріс чагарниками. Втім мапа безпомилково відчуває куди саме потрібно рухатися і йому також не уникнути свого випробування. У порівнянні зі своїми попередниками цей чоловік добровільно йде на контакт. Запах багаття на мить розноситься кладовищем і пасма диму, що тягнуться з чагарнику розчиняються у жіночій долоні.

Варвара залишила останню з могил і пройшовши кількасот метрів зупинилася. На неї чекали. Чоловік у довгому чорному савані стояв мовчки, схрестивши руки на грудях. Під широким каптуром, який приховував обличчя високої постаті, здавалося оселилася сама темрява. З-під підошов темних замшевих чобіт землею тягнувся густий білий туман.

— Давно не бачились, дівчина-осінь! — пролунав глибокий чоловічий голос. — Обидві твої попередниці не спромоглися перемогти, схоже усе більше грішників ладні померти вдруге залишивши все, як є.

— Перейдемо до справи, — уникаючи зайвих емоцій відповіла Спокутниця.

Чоловік у чорному зробив широкий крок, скоротивши відстань до Варвари.

— Я знаю про твій досвід, але у будь-якому випадку маю нагадати правила. Допоки людина не усвідомить своєї помилки, твоє втручання до випробування заборонено. Програє вона - програєш ти. У разі каяття її доля залежатиме від твоєї вправності. Завдання буде вважатися подоланим, коли всі твої спокутники пройдуть кожен свій шлях, — долинув голос з-під каптура.

— Пам'ятаю, — коротко відповіла жінка.

— У такому разі цієї ночі право обирати місце за тобою, — відказав чоловік.

На кілька секунд у повітрі запала тиша.

— Метро, парк, водойма, — перерахувала Варвара.

— Приймається! — у голосі чоловіка почулася легка посмішка.

Співрозмовник, неквапливо рушив дорогою, поволі розчиняючись у навколишній темряві. — До зустрічі на світанку.

Метро

Провівши таємничу постать холодним поглядом, Варвара рушила у зворотному напрямку. Проминувши Єврейське кладовище, Спокутниця наблизилася до сходів, незабаром залишивши територію цвинтаря. Варвара на мить зупинилась і поглянула на долоню правиці. Найближча станція метро в п'ятнадцяти хвилинах звідси. Наразі у столиці за чверть на другу і до ранку метрополітен закрито для відвідувачів, але сьогодні замкнені двері все ж таки пустять в середину кількох городян.

Прямуючи знайомою дорогою жінка дісталася підземки. На протилежному боці від проїжджої частини височіла бібліотека Вернадського, проте сьогодні у списку обраних місць ця будівля відсутня, оскільки кожну з майбутніх локацій було обрано не дарма.

Варвара чудово вміла ставати непомітною для людських очей, пересуваючись неначе тінь, але на час випробувань місце дії повинно не мати випадкових свідків. Тіло Спокутниці на кілька секунд набуло прозорості й вона, швидко притулившись до скляних дверей з написом «Вхід», опинилася у по нічному темному вестибюлі метрополітену. Пропускний турнікет не зреагував на рух, дозволяючи безперешкодно дістатися ескалатору. Всі чергові по станції, як один занурилися до обіймів сну, а червоні індикатори камер спостереження почали тьмяніти.

Зупинившись між платформами, Варвара здійняла руки вгору і станція на мить поринула у суцільну темряву. Наступної секунди мармурові колони знову спалахнули вогнями численних ламп. Замість Спокутниці на платформі стояв Олексій - перший з тих до кого сьогодні завітала Варвара. За час подорожі від цвинтаря вищі сили подбали аби свідомість чоловіка сприйняла повернення до світу живих за належне.

Олексій неквапливо озирнувся. Він давно не користувався метрополітеном, віддаючи перевагу своєму позашляховикові, але сьогодні перебування у підземці видавалося йому за щастя. На електронному табло завмер годинник. Олексій роздивлявся навколо, поглядом шукаючи людей, і здається провів за цим заняттям кілька хвилин, втім позначка над в'їздом до тунелю залишилась незмінною. Потрібно викликати чергового і за його допомоги залишити станцію - вирішив він, намагаючись позбутися дивного відчуття межі сну та реальності, але несподіваний звук, що луною розтікся платформою, змусив чоловіка відкласти роздуми. В цей час один з ескалаторів раптово запрацював.

На рухомих східцях впевнено стояла постать у довгих коричневих лахміттях із капюшоном, що приховував обличчя. Незабаром брудні чоботи торкнулися рівної поверхні, й зробивши декілька кроків, незнайомець зупинився навпроти Олексія. З-під широких рукавів чоловіка у лахмітті впали сріблясті ланцюги, дзвінко вдарившись об кам'яну підлогу.

Мить! І невідомий скоротивши дистанцію завдав першого удару. Олексій схопився за правий бік, відчувши на собі міць ланцюга. Задкуючи чоловік не зчувся, як пекучий біль пронизав коліно, а вже наступної секунди в Олексія прямував черговий удар. Відчайдушна спроба перехопити та висмикнути зброю у божевільного незнайомця зазнала невдачі. В останню мить змістившись із лінії атаки, Олексій схопився за довгий ланцюг, забувши про інший, що відразу ковзнув його обличчям. Хапаючись за лице, чоловік розкрив долоню, тим самим повернувши зброю її власникові.

— Чого ти вартий без своїх ланцюгів, виродку!? — у розпачі вигукнув Олексій, тримаючись за розсічену брову.

Незнайомець враз зупинився і здається добре розумів зміст слів. Зловісний регіт супроводжував брязкання ланцюгів, які впали додолу.

Побачивши, що незнайомець опустив руки й долаючи біль, Олексій кинувся до супротивника. Шалений за силою удар мав зламати щелепу опонента, втім підборіддя незнайомця лише трохи ворухнулося у такт химерному сміху. З голови злетів капюшон і до болю Олексія доєднався тваринний страх. На обличчі незнайомця жахливою маскою завмерли глибокі зморшки, що неначе спалахи блискавки розмалювали сіру шкіру, підкресливши очі в яких блукала пітьма.

Олексій відсахнувся і зробивши крок назад втратив рівновагу, але цупкі руки потвори завадили падінню. Вправно підхопивши чоловіка, істота миттєво притисла його до підлоги так, аби голова Олексія перетнула край платформи. У вухах пролунав гуркіт потяга, що наближався до станції, й з тунелю почало з'являтися жовте світло фар. Непідробний жах і найяскравіші миті життя, які неначе уривки з кінофільму промайнули у пам'яті Олексія перед тим, як він почав непритомніти.

За мить жахливі руки незнайомця дещо ослабили тиск, оскільки тіло, яке він секундою раніше притис до платформи, змінило форму. На місці чоловіка з'явилася Варвара і миттєво стисла у долоні горлянку нападника, встромив середній та вказівний пальці вільної руки в очі потвори. Жахливі лещата остаточно відпустили тіло жінки, яка схопивши істоту за барки вправно перекинула її через себе, відкочуючись якомога далі від краю платформи.

Несамовитий крик, що рознісся тунелем вщух. Протягнувши тіло потвори з десяток метрів потяг зупинився, відчинивши двері, аби забрати свого єдиного пасажира. Намагаючись відновити дихання, Варвара квапливо увійшла до вагона.

— Обережно, двері зачиняються! Наступна станція Голосіївська, — пролунав голос примарного машиніста, що аж занадто скидався на тембр співрозмовника зі цвинтаря.

Парк

За кілька хвилин потяг зупинився і залишивши вагон, Спокутниця поквапилася до сходів, що вели на поверхню. Невдовзі перетнувши наземний перехід, жінка дісталася місця наступного випробування.

Голосіївський парк зустрічав Варвару тьмяним світлом ліхтарів і величчю старих дерев. Зупинившись посеред асфальтованої доріжки, Спокутниця здійняла руки вгору, закликаючи другого зі своїх підопічних зайняти її місце. Нічна столиця, що зазвичай палала яскравими вогнями, здавалося остаточно спорожніла. З далеких вікон подекуди майоріло світло, втім таємничий затінок, що вкрив собою найближчі вулиці, ніби зупинив час для всіх, хто не спав.

Олег відкрив очі. Навкруги було порожньо, зелені дерев'яні лавки самотньо чекали на вранішніх гостей і лише прохолодний нічний вітер ледь помітно хитав верхівки дерев, створюючи брижі на поверхні озера. В кишенях порожньо, отже зателефонувати до таксі не вдасться, але чоловікові знайоме це місце і за кілька годин пішої ходи він дістанеться своєї оселі.

Не гаючи часу другий з підопічних Варвари рушив у бік зупинки, аж раптом дивне відчуття перестороги змусило його озирнутись. За спиною Олега стояло двоє чоловіків одягнених у довгі чорні пальта із піднятими догори комірами. На блідих обличчях промайнула лиха посмішка, а від подиху одного з незнайомців у повітрі з'явилася холодна пара.

— Якісь проблеми?! — зневажливо мовив Олег.

За життя чоловік був професійним кікбоксером і не цурався застосовувати набуті вміння у вуличних суперечках, через що в його голосі були абсолютно відсутні ознаки страху.

Не почувши відповіді, Олег розвернувся і рушив до виходу з парку та незчувся, як отримав потужний удар в спину. Проковтнувши біль, чоловік різко озирнувся зацідивши кулаком по обличчю одного з нападників. Не втрачаючи дорогоцінних секунд, Олег кинувся на другого з чоловіків, але лише розсік нічне повітря. Зненацька міцні руки схопили Олега зі спини, міцно оповивши шию. Зважаючи на співвідношення габаритів він мав усі шанси позбутися захвату, однак незнайомець намертво зафіксував тіло чоловіка, не даючи можливості пручатися. В цей час перший з нападників підвівся із землі. На блідому обличчі з'явилася кров, що сочилася з розбитої губи, але замість гримаси болю Олег побачив лиху посмішку гострих, білих ікол.

Наступної миті шкіряний черевик із силою влетів, у живіт Олега. Нападник розпочав засипати свою жертву різноманіттям ударів, періодично зупиняючись, аби дати чоловікові шанс на безнадійну спробу вирватись.

Несправедливість, біль та відчай - напевне саме це свого часу відчував хлопець, якого Олег з приятелями до смерті забили в одному із міських провулків. У бійці сам на сам його було не перемогти, отож того вечора гору взяла підступність.

Невдовзі світ перед очима чоловіка почав згасати й на зміну Олегу з'явилась Варвара. Несамовитий крик жінки, що жахливим ультразвуком вдарив по вухах незнайомців, змусив нападника відпустити її. За силою вона була ладна посперечатися з одним із невідомих, але битися на рівних проти двох одночасно - навряд. В мить, коли супротивник, що стояв навпроти, схопився долонями за скроні, Варвара підскочила до нього та ухопивши опонента за чорняву голову, різко повернула її убік. Злий хруст і тіло чоловіка впало на землю. Варвара швидко, розвернулася до ворога, що залишився позаду, але незнайомець виявився більш спритним, потужним ударом збивши жінку з ніг. Спостерігаючи за випробуванням своїх підопічних, Спокутниця мала змогу не лише відчувати їх страх, але й брала на себе частину отриманих ударів, через що із кожною секундою продовжувати власний двобій ставало дедалі важче.

У цей час нападник спробував добити Варвару завдавши удару ногою, втім не встиг. Підсікання, яке вчасно провела Спокутниця зрівняло шанси, зваливши опонента додолу. Підхопивши із землі гострий камінь, Варвара миттєво спрямувала його у скроню чоловіка. Незнайомець завмер й лише зараз жінка помітила в розкритій долоні ворога, гострий стилет.

Варвара спробувала підвестися усвідомлюючи, що часу на перепочинок зовсім немає. За кілька хвилин вона знову має вступити у двобій, оскільки третя з обраних локацій знаходиться в кількох метрах від неї. За лічені секунди нічний вітер, стрімким вихором огорнув тіло Варвари, прикликаючи третього спокутника.

У порівнянні зі своїми попередниками, Матвій не прагнув відшукати шлях додому. Здавалося він усі ці роки чекав на шанс спокутати злочин та перемогти власний страх.

Не втрачаючи часу Матвій роззирнувся, побачивши тіла чоловіків у чорних пальтах, що нерухомо завмерли поруч із берегом озера. Зважаючи на це чекати на приємну зустріч у світі живих було годі. Нервово шукаючи очима бодай якусь зброю, Матвій помітив стилет та хутко підхопивши його почав озиратись. Незабаром хтось мав з'явитися, чоловік відчував це і не помилився.

З темної води почали здійматися великі бульбашки, що за мить перетворилися на різкий сплеск. Із озерної каламуті виринуло кремезне тіло у важкому гідрокостюмі, повільно крокуючи до Матвія. Незвично великий шолом, який з усіх боків прикрашали обрамленні круглі скельця о цій порі виглядав химерно. Зелена гума костюму виблискувала під світлом ліхтаря, порипуючи в такт крокам велетенських чобіт.

Пильно вдивляючись у бік незнайомця, Матвій із жахом зрозумів, що це не людина. За скельцем шолома блукала темно-зелена пара, яка стрімко почала свій потойбічний танок. Зважаючи на повільну ходу кремезної істоти, Матвій отримав шанс, аби втекти. Перемогти незнайомця самотужки здавалося неможливим, але одного разу він уже відступив перед страхом бути скаліченим і зараз не шукав рятівних шляхів.

Підхопивши із землі важкий камінь, чоловік скоротив дистанцію та жбурнув його у потойбічного водолаза. На круглому скельці з'явилася тріщина, але попри це велетень продовжував свою ходу. Щосили стиснувши руків'я стилета, Матвій кинувся назустріч із власним страхом. В останню мить уникнувши важкої руки супротивника, чоловік врізався у кремезний торс потвори відчувши на обличчі краплі озерної води та запах вогкої гуми. Вхопившись за рукав гідрокостюму, Матвій відчайдушно завдав ножового удару. Зброя увійшла в тіло ворога, але висмикнувши лезо, атакувати вдруге чоловік не встиг. За відповідь йому послугував важкий чобіт, який влетів у живіт Матвія, після чого страшна рукавиця схопила його за шию, здіймаючи в повітря. З останніх сил, Матвій зацідив ногою у місце порізу і коли світ навколо почав зникати, міцна рука ворога раптово ослабла. Замість крові з рани велетня сочилась вода, зелене світіння, що ховалось під скельцем шолома почало згасати й невдовзі зелений гідрокостюм безпорадно впав додолу.

Світанок

Матвій самотужки подолав своє випробування, що траплялося вкрай рідко і тепер повертався до цвинтаря крокуючи поруч із Варварою.

— Таких, як ми називають Спокутницями, — порушила тишу Варвара і схоже випередила німе запитання Матвія. — Покликані врятувати спаплюжені душі, або нарешті відпустити їх до глибин пекла. Все залежить від того чи достатньо переконливим виявиться урок. Я - шанс на порятунок від порожнечі для тих, хто застряг між світами живих та мертвих. Щодо мене - ви моя можливість продовжувати свій власний шлях спокути.

Матвій спробував знайти логічне пояснення всьому, що відбулося, але втомлена свідомість вперто блокувала хід думок.

— Болить? — запитав чоловік, поглянувши на чорну кров, що запеклася під бровою Варвари.

— Після світанку минеться, бувало і гірше, — мовила жінка крокуючи до виходу з парку.

— Хто всі ці потвори? — почекавши спитав Матвій.

— Вони ті, хто програв своє випробування, — пролунала сумна відповідь.

— А той чоловік зі цвинтаря? — поцікавився співрозмовник.

— Він очільник сил, що мешкають на темній стороні міста. Грішники, які знехтували своїм шансом переходять до нього і набувають зовнішності, що частково відповідає їх внутрішньому світу, — пояснила Спокутниця.

Далі йшли мовчки, але подолавши добру половину шляху стримана Варвара поновила розмову.

— Дивно, що ти потрапив до мого списку, адже зазвичай у ньому лише вбивці, які не шкодують щодо власного злочину.

— Хлопець, — розпочав Матвій. — Я бачив, як його били на вулиці й не зупинився, аби мене не скалічили. У новинах передали, що він помер.

— Тоді зрозуміло, отже ти сам викарбував на собі тавро вбивці, — підсумувала Варвара.

— Якби втрутився усе могло статись інакше, — відповів Матвій.

— Хтозна, — задумливо мовила жінка.

Невдовзі перед очима подорожніх з'явилися червоні стіни Байкового кладовища і Варвара разом із супутником попрямували до знайомого перехрестя де їх вже чекали.

— За правом сьогоднішня ніч зарахована на користь світла, — мовив таємничий незнайомець, розвертаючись порожнім обличчям до Матвія. — Щодо тебе, маєш час допоки не зійшло сонце. Перемога гідна, отже право вибору за тобою.

Матвій з нерозумінням вдивлявся у темряву під каптуром загадкової постаті.

— Захочеш - віднайдеш спокій, а як ні, можеш обрати для себе шлях Спокутників і стати таким, як вона, — мовив чоловік зникаючи у навколишній темряві.

За годину над високим пагорбом здійнявся стовп кіптяви, що незабаром розчинився в сірому тумані. Запах невидимого багаття поступився свіжості ранкового повітря і невдовзі сонце, яке щойно зійшло грайливо заглядало до вікон городян. За спиною Варвари стояв Матвій. Його русяве волосся змінило свій колір на чорний. Зникла й блакить очей, втім у них з новою силою жевріло світло відважної душі...