Герой?

Коли я тільки почав працював хірургом почалося вторгнення в Криму. Оскільки я не зміг залишитись в стороні, я пішов добровольцем в армію, щоб захистити тих кого я любив, дружину та сина.

Я був військовим-лікарем і швидко зробив собі репутацію надійного друга який врятує тебе. Проте через три місяці війни я отримав травму ноги й мене відправили на реабілітацію… Коли я вже був вдома я навіть не здогадувався що наше місто під шум війни захопили "банди" саме одна з цих банд пізніше вбили мою сім'ю. Не спеціально вони просто воювали між собою за територію в той час, як моя дружина та син опинились на "лінії фронту" а потім автоматна черга і я навіть нічого не зміг зробити… 

1

Інколи бігаючи по крищам вночі я думаю що біжу від денного світла, від нормального життя. Коли починає боліти нога я переконуюсь в цьому ще більше. 

 Вже один рік я займаюсь цим… ділом. Але нічого не міняється і я починаю втрачати віру, віру в власні сили. Чи можу я щось врешті решт змінити чи я так і далі буду бігати ночами та калічити людей? >тривога<

— Сигналізація в магазині неподалік. Нарешті робота!

Магазин грабували, а перед цим вимкнули світло, тобто повна тьма. Проте нашому "герою" це не завадило схопити злодія.

 Він почав калічити його всіма прийомами які він знав. Злість ось що ховалось за тими ударами, і навіть коли невідомий впав, він продовжував зі всієї сили гамселити його аж доки поліція не включила світло.

 Його руки як і маска на обличчі в крові, а бездиханне, закривавлене, тіло хлопчини якому на вигляд було не більше чотирнадцяти років, лежав перед ним…

— Боже мій що я нако >>Постріл<< — ВІДІЙДИ ВІД ХЛОПЦЯ МОНСТРЕ!!! крикнула поліцейська зі жахом в очах і пістолетом в руках.

В мене в поясі була димова шашка я кинув її й втік…

 Поки я бігав до свого лігва я думав невже цього вони хотіли, щоб я вбивав дітей, моя дружина і дитина, вони б просто відвернувся від мене.

Лігвищем "героя" була велика квартира в який було все. Він пішов в секретну кімнату де він тримав свої "геройські" штуки, там було дзеркало він почав знімати костюм, коли він зняв закривавлену маску яка була на всьому обличчі він подивився на себе і по його шоці потекла сльоза… — ЧОРТ! ЧОРТ! ЧОРТ! > удар в дзеркало, — Бл&₴а… тепер там багато плачущих людей, можливо всі кого він скалічив за цей рік. Подумав він.

 В ту ж ніч йому подзвонили.

— Алло! Доктор Бен? — Вибачте що дзвоню о третій годині ночі — Нічого, я не спав. Перебив голос жінки він. — Що сталося?

— Потрібна ваше втручання, до нас принесли хлопчика він ледь дихає… кажуть що він. 

Проте доктор її вже не слухав він одягався, і морально готувався врятувати життя яке він майже не погубив. Він швидко добрався до лікарні, його там зустріла та сама жінка яка йому подзвонила. Вона була в кінці коридору, а він тільки увійшов в лікарню, на нього падала темна тінь з двору, а на неї світло від ламп, яке падало на її біляве обличчя  і білий як сніг халат, це видовище виглядало як картинка, дві сторони однієї медалі, вона показувала янгола який очікує кожного в кінці… і демона яким може стати кожен. Якщо у вас буде один поганий день…

— Привіт, Бене. Мило привіталась вона.

Проте доктор холодно відповів її й спитав стан пацієнта який очікує його.

Трохи засмученим голосом вона сказала: 

— Він, він ледь дихає, я не знаю чи ми зможемо його врятувати. Це все той виродок… ДЕМОН як його називають люди, як він посмів скалічити дитину…

— Готуй операційну, Мішель. 

Переодягшись в "героя" медицини та одівши маску, проте тепер не геройскую, а звичайну медичинську,  перед ним так само лежав хлопчик, якого він мав рятувати від наслідків нападу "ДЕМОНА". 

2

Бен, твої руки.Мої руки тремтіли, але я взяв силу в кулак і я зміг. Після чотирьох годин я врятував його…

І що? по моїм висновкам він більше ніколи не зможе ходити. Я врятував його життя, але зламав долю. Я… Я ДЕМОН і цим все сказано.

Від роздумів його "розбудила" Мішель. — Він прокинувся… Він хоче побачити свого рятівника. 

— А де його батьки?

— У нього часткова втрата пам'яті він не може згадати своїх батьків, ну якщо вони у нього взагалі є.

— Як його звати? Чомусь Бен запитав її про це, але він знав що вона скаже що він не пам'ятає.

— Джеймс…

— Що? Що ти сказала? Він різко схопив її за плечі. — НЕ жартуй так… ніколи, ЧУЄШ мене, він ледь не тряс її.

— Ні, Бен відпусти, я кажу правду, він сам мені це сказав, це єдине що він пам'ятає.

Боже це що жарт? Чому спочатку ти забираєш мого сина і дружину, а потім через рік я майже вбиваю дитину з таким самим іменем.

 Доктор бен відпустив Мішель і побіг до палати номер 5, до жертви "ДЕМОНА".

 Він спав, "док" нависав над ним як тінь, тінь яка має душу, він сам не знав залишилась ще у нього так звана душа, проте через мить коли він почав плакати хлопчик прокинувся і втомленим голосом сказав:

— Ви врятували мене. Дякую… І заснув знову. Це наче був удар битою по голові.

— Слухай я обіцяю… я допоможу тобі знов ходити навіть якщо… мені доведеться…самому померти.Хлопчик вже не чув.

 На плече доктора поставила рука Мішель. Він повернувся. Мішель побачила те що ніколи не бачила на обличчі Бена сльози, вона була шокована, бо навіть коли він ховав свою дружину і дитину яких вбили бандити… він наче був як гора, мовчазна, холодна, гора. Вона приголубила його поки він плакав, поки він оголяв перед нею свою душу.

— Ти нівчому не винний, чуєш мене Бен невинний!

Ха! невинний… подумав я.

— Дякую тобі. Раптово сказав Бен усміхаючись. — Я змінюсь заради вас обох. Твердо сказав він. Він взяв руки Мішель і подивився прямо її ви вічі. — Вибач. Він поцілував її й вийшов з кімнати.

— Що це було? Спитала вона себе тримаючи руку на шоці.

 Прийшовши додому "герой" пішов до кімнати де на манекені був одяг "демона".Це був перероблений воєнний комбінезон, темно червоного кольору з чорним бронежилетом і поясом на якому висіли всякі саморобні примочки. Він дивився на маску демона — Я спалю тебе, СПАЛЮ!!! Він взяв всі ці речі та засунув свій їх в скриню, а скриню своєю чергою спалив, а прах від неї він розвіяв біля могили своєї сім'ї

— Тепер ти "мертвий" і "похований".

3

Я народився знову, я замурував ту кімнату і старався забути про цю геройську хр!нь.

 Було дивно, я просто пішов на роботу. І майже відразу пішов до Джеймса. Він на диво швидко прийшов до тями, він не пам'ятав ні мене, ні того що сталося вночі. Я дізнався що він з притулку його батьки алкоголіки й наркомани… Я лишив роботу хірурга і вирішив взяти на себе його реабілітацію, Мішель відмовляла мене від цього. Казала що це не моя вина що скоріше за всього він не зможе ніколи ходити…Ну її можна зрозуміти. Проте я був налаштований рішуче я усиновив його, через те, що я був один мені довелося місяці чекати поки вони перевірять чи можу я його утримувати, добре що я заробив непогані гроші за всі ці роки.

 Перші місяці як мені о добрили усиновлення ми вже деякий час тренувались. І він робив успіхи. Перший такий успіх був коли Джеймс зміг ворухнути правою ногою, я почав плакати та вперше він назвав мене ТАТОМ. 

— Тату ти чого?

— Нічого все, все добре сину. 

Я відкинув минуле і почав зустрічатись з Мішель через рік ми одружились і нарешті за довгий час я почав відчувати себе щасливим.

Так я знов став людиною