графіт
кілька днів поспіль тікток закидував мене фрагментами "чорнобиля" (ну, 5-серійного фільму, що з'явився перед самою "короною")
я його тоді не дивився. я майже цією темою й не цікавлюсь — ну, так, ніби й так усе зрозуміло
мені тоді було 12 років. ситуація в моїй родині була важкою — можна сказати, я жив серед монстрів
отож, із дорослих ніхто нічого не казав. тим більше ніхто не казав надворі
але саме цю атмосферу я й запам'ятав — короткі офіційні повідомлення, за якими слідувала в'язка тиша (можливо, з відтінком сухот)
і от зараз, можна сказати, передивившись серіал із коротких фрагментів (якими мене бомбардував тікток), мене майже нічого не здивувало. ну, так ніби я собі все й уявляв — із тієї загуслої, з легким переляком, тиші
єдине, що вразило, як легасов (ну, гг) секунда за секундою перераховував, що відбувалось безпосередньо перед самою катастрофою
і як він сказав, що з якоїсь миті все стало незворотнім
от саме це й відгукнулось — а не якась там драма із чиєюсь громадянською позицією (була вона там чи не була)
і я подумав, що якщо із самої тиші, що оточувала тебе, можна уявити все до найменших подробиць (разом зі смертями тисяч рятувальників), хіба не можна так само провідчути будь-яку іншу незворотність?
зі. а щодо героїзму (ну, чорнобильців), то це більше схоже на стадо баранів, у яких і вибору не було — окрім як іти й голими руками розбирати завали з радіоактивним графітом
5.04.2025
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!