Місто розквіту

Перший місяць пролетів непомітно. Вони ходили на пари, знайомилися з новими дисциплінами та поняттями для себе, ввечері зависали в спільній кімнаті за настільними іграми та довгими розмовами. На вихідних Христя їздила додому та привозила багато смачненького з села. Вона ще тісніше стала спілкуватися з Романом, Всеволодом та Асьою. Не дивлячись на те що група велика та багато цікавих людей, їм вчотирьох було дуже затишно та легко проводити час між парами та поза навчанням.

Здавалося що ось таке розмірене життя в неї буде. З перших днів вона відчула симпатію до Романа, хоча він не сильно відповідав взаємністю, вони просто спілкувлаися та дружили, далі лінію не переходили. Христя так захопилась цим спілкуванням що геть не помічала проявів уваги від Всеволода. Хоча він не всі її вчинки та прояви схвалював, мовляв дівчатам потрібно бути скромнішими, та постійно підмічав її сильні сторони. То як швидко та вправно вона пише конспект, то яку цікаву деталь запам'ятала з лекції. То її вигляд оцінить, то принесе смаколка до кави. Вона це все приймала як так і має бути, а чому ні. Та постійно думала от би Роман пішов би з нею на ту каву, чому лише Всеволод ходить. Чи то як ідуть втрьох з Асею і Романом з гуртожитку їй так і хочеться щоб він більше цікавився саме нею.

-а ви вже бачили оголошення про набір нових людей до студентської газети? - дуже захоплено запитав Роман у дівчат, коли разом йшли на пари жовтневого дня.

-ооо, я б дуже хотіла спробувати, але чи беруть туди першокурсників - якось завагалсь Христя

-а навіщо тоді набирати нових людей на початку навчального року, якщо не брати саме першокурсників. Думаю всі хто хотів з старших курсів вже там є -розвів руками Роман та щось почав шукати в телефоні.

-я б не дуже хотіла в тому всьому брати участь, мені поки що вистачає навчання та різних проектів в універі - геть не зацікавлено констатувала факт Ася.

-ось - простягаючи телефон до дівчата щось показав Роман - я зробив фото, тут пише що всі охочі можуть записатися до 10 жовтня, а це вже після завтра, на кафедрі або в редактора газети. Блін, не сфоткав дані чувака. Але можна забігти на кафедру перед парою, думаю там швидко справимося.

Ася лиш закотила очі та промовчала. Христя кивала головою та радо підтримала Романа.

-ну то й вирішено.

На кафедрі виявилось що записувалися вони лише на конкурс, а там вже буде відомо хто отримає можливість бути причетним до газети. Потрібно написати якусь статтю на будь-яку із запропонованих тем: освітлення події яка вже відбулась, своєрідна реклама майбутньої події в житті студентства, стаття в колонку життя в гуртожитку, можна було взяти в когось інтерв’ю і там теж був перелік людей хто погодився. Христя уважно на це все подивилась і не могла визначитися що ж вона хоче. Тому просто зробила фото із пропозиціями і вирішила що визначиться ввечері як буде сідати писати.

Сьогодні лише дві пари, вони пролетіли дуже швидко і Христя не могла вже дочекатися моменту коли сяде писати свою статтю. Ідея бути учасником видачі газети їй дуже подобалась, але вона в той же час шалено переживала чи підійде її текст редакторам.

Вона вирішила з чотирьох запропонованих тем взяти про життя гуртожитку, думала можливо інтерв’ю, але вирішила не ризикувати, бо раптом вона не зможе цікави питання поставити або напише відповіді якось не так. Тож життя гуртожитку. Відразу виникла ідея написати такий собі гайд що потрібно мати та знати при заселені в гуртожиток першокурснику. Але вирішила зробити це не банально чек-листом, а з цікавинкою, описуючи свій шлях із усіма факапами. Дві години плідної роботи і ось текст був у неї готовий, вона вирішила дати собі час відпочити і пізніше сісти за його редагування.

Тому пішла у спільну кімнату. Там сиділи якісь старшаки, вона нікого не знала, та все ж залишилась, раптом хтось з її знайомих прийде. Для таких випадків, коли нікого із своїх тут немає, Христя завжди з собою має блокнот і книгу, тож вирішила не гаяти часу і почитати.

За столом компанія достатньо гучно грали в якусь настільну гру. В якийсь момент один з хлопців вскрикнув та кинув фішки на стіл

-все, я більше за неї не сяду, сенс як моя стратегія геть не виграшна, і так кожного разу.

Христя лиш підняла на секунду очі та далі читала

-ой, я й не помітив що тут хтось є. Що читаєш? - звернувся він до Христі - ану тихіше, людина тут читає, нете що ви ледацюги - хмикнув він в бік столу

Христя не відразу зрозуміла чи то він до неї говорив, тож далі читала і не звертала увагу.

-ауу, ти мене ігноруєш, я ж тут тишу намагаюся для тебе зробити - не відступав той

-а? Що? Ти до мене щось говорив? - підняла очі і здивовано дивилась на хлопця

-ну ніби тут більш ніхто не читає, до тебе нещастя, до кого ж ще. Як тебе звати? Ти першокурсниця, бо я тебе раніше тут не бачив?

-Христя, так, першокурсниця, та часто тут сидимо з друзями, не знаю чому не бачив нас

-ну то не завжди ж з усіма мені спілкуватися - закотив очі і сів поруч

Тут в кімнату зайшов Роман, побачив Христю і поки йшов до неї почав щось розповідати:

-але важко мені пішла та стаття, ти як справилась? - ніби не помічаючи що вона сиділа не сама збуджено вів той - я все не міг визначитися про що писати, спочатку про посвяту, потім про день журналіста думав написати, потім передивився всіх людей в яких можна взяти інтерв'ю і шукав їх в інсті. Але вирішив все таки зупинитися на першому варіанті. Фух…

-і тобі привіт - звернувши на себе увагу простягнув руку хлопець до Романа

-ой, вибачте. Я відволік вас, просто так важко мені йдуть ці слова видати з себе, що потребує відпочинку. - простягнув він і подав руку незнайомцю - мене Роман звати

-Орест - спокійно ніби не помічаючи всього що наговорив Роман сказав той потискаючи руку.

-хочеш я тобі допоможу із статтею? - подала свій голос Христя до Романа

-а ти можеш? Я б був дуже вдячний - прям засяяв хлопець.

Христя мило посміхнулась Оресту, встала та пішла з Романом. Вона може і хотіла б поспілкуватися з новими людьми та Роман же ж потребував допомоги, а що вона, завжди рада допомогти другу.

Допомігши Роману, Христя сіла за редагування свого тексту. Довела його до бажаного вигляду та відправила на пошту газети, ну що ж залишилося дочекатися результатів. Як пережити ці два дні не знав ніхто. Вона вирішила не зациклюватися що ж там буде, а просто довіритися долі та власним вмінням.