Герой завтрашнього дня

– Обмежити доступ цивільних до периметру, – молодий капітан Марко Редька, в новенькій чорній формі кричав щось у рацію.

То було його перше серйозне завдання в ролі головного, і чоловік не хотів провалитися. Тим паче, коли питання стосувалося такої справи, як захоплення заручників навіженим. Не кожного дня захоплюють повний людей банк в центрі столиці. А все так добре починалося. Був погожий день. Сонечко світить, люди метушаться в передчутті теплих вихідних, поспішаючи на роботу. Класична п’ятниця, як і багато сотень літніх п’ятниць до неї.

– Капітане, територію помітили стрічками, чекаємо на прибуття спеціального підрозділу та перемовників.

– Дякую, Олеже, швидко спрацювали, – він похвалив підлеглого, після чого додав, – А що зловмисник вимагає?

– Грошей! Що ж іще тим дурням треба. Завжди шукають легкого шляху, щоб нажитися…

У розмову втрутилася незрозумілого виду людина. Пан вийшов з юрби зівак, максимально епатуючи всіх своїм видом. Червоний латексний костюм здавався, неначе зшитим лише наполовину. На масці не вистачало другого скельця, котре б прикривало ліве око. Права частина костюму звисала під пахвою, тримаючись лише на ентузіазмі власника і бажанні оточуючих не бачити голого чоловіка. На червоних штанях виднівся слід від праски, а одна зі штанин виявилася необережно пришитою до дивного взуття. Ззаду до костюма, неначе випадково дочепили щось схоже на порубану штору, до якої приробили капюшон. Усе оте чудо, котрому для повного комплекту не вистачало тільки пір’я, дуже впевнено рухалося в бік загорожі.

– О боже, тільки не це, – промовив Марко, – Зупиніть його!

До прибульця підбіг Олег та раптом зашпортався, відволікся і пішов розганяти зівак. Така поведінка підлеглого здивувала капітана, та проблема дивно одягненого здавалася нагальнішою.

– Я заходжу туди! – повідомив різнокольоровий дивак.

– Нікуди ти не заходиш, стій, де стоїш!

– Я герой і йду рятувати людей, – чоловік пафосно вказав на захоплений банк, в той час, як з його костюму відпав ґудзик.

– І який ти герой? Людина-бідося? Чи може якийсь «стиліст»?

– Я «Прокрастинатор»…ну або «Завтрамен»…я ще не придумав, якщо чесно, завтра подумаю над цим.

– Доробити костюм ти теж на завтра відкладаєш?

– Так, а звідки ти знаєш? І взагалі, це концептуально у випадку моїх здібностей.

Редька чув про «ряжених», як тих часто іменували колеги. Останнім часом додалося проблем з їхнім втручанням в справи. Чи то екологія так впливала на появу дурнів зі здібностями, чи то просто в Києві багато людей, тож статистично і отаких індивідів. Деякі з них дійсно були корисні, співпрацювали з поліцією і допомагали підтримувати порядок. Та більшість або вмирала при першій зустрічі з озброєним грабіжником, або билася з такими ж яскраво вдягненими дурниками, створюючи безлад на вулицях. І щось Маркові підказувало, що прийдешній був не з корисних.

– Добре, побалакали і досить, – Редька потягнувся до рації, – приберіть цивільного, будь ласка.

– Ай, набрид. Я допомогти прийшов, а ти зі своїми жартиками і недовірою. Стрічко, займись поліцією!

З юрби виліз ще один яскраво вдягнений молодик. Стрічка статурою нагадував підлітка, а його костюм складався з купи тканинних котиків та вирізаних інтернет коментарів, котрі зшили до купи. Ще одною примітною деталлю в дуже яскравому костюмі був монітор, що займав усі груди хлопця.

– Щоб мене та бодай, ти ще й брата молодшого з собою привів? Що це за телепузик? – Марко ледь стримував сміх.

– «Тік-ток», «Інстаграмм» чи може вишукане панство бажає залипнути в «Твіттер»? А може хай подивляться, як Гандальф десять годин головою трусить під музику? – Стрічка буденно перераховував забавки, навіть не відриваючись від телефону.

– Та, що-небудь, аби не заважали. Розважайтеся тут, а я всередину. Треба людей рятувати.

Капітан Редька хотів потягнутися до Прокрастинатора, щоб затримати, та невідома сила не дала йому того зробити. Стрічка провів рукою в повітрі, екран на його грудях увімкнувся і всі копи, неначе за командою, потягнулися до монітору.

Герой забіг до відділення банку, де його зустріла сцена зі всіх побачених у фільмах пограбувань. Величезний амбал в масці та з пістолетом погрожує відвідувачам з метою виманити гроші. Нічого нового, та перелякані люди благають про помилування, зі страху проклинаючи і власників банку, і грабіжника, а іноді навіть місцеву владу. Касирка вдесяте намагається пояснити, що таких великих сум в маленькому відділені банку не буває, а більшість грошей вивезли інкасатори зранку. Стандартна ситуація, виходів з якої безліч, та головне, щоб ніхто не постраждав.

– Агов, кидай зброю та здавайся! – закричав Прокрастинатор.

– А ти ще з якого цирку втік, а клоуне? Чи тебе з університету технологій та дизайну вигнали? – грабіжник почав реготати з недолугого, котрий втрутився в його справи, – Лягай до інших, та будемо чекати на гроші. І не зли мене, бо стане гірше.

– Слухай, у вас там в стенд-ап клубі випускний стався, бо щось вас гумористів побільшало на вулицях. Я – Прокрастинатор і прийшов рятувати людей.

– Лягай на землю, бо пристрелю. Або біжи скажи копам, щоб швидше давали гроші. А будеш дуркувати, то пристрелю і тебе, і оцих всіх.

– Гайда швидше розберемося, бо п’ятниця, в людей свої справи. Он тій бабці вже в лікарню від стресу потрібно, а вона певно ще за гречкою в сусідній район планувала поїхати…

– Та дістав, – злодій підняв пістолет і тричі вистрілив.

Час немов сповільнився, а напруга в повітрі виросла до небувалих розмірів. Жіночки, що лежали в куточку перелякано зойкнули, а вищезгадана бабця схопилася за серце. Але нічого не сталося. Кулі на середині шляху ліниво та з легким дзвоном впали на підлогу. Герой стояв неушкоджений і з самовдоволеною посмішкою на обличчі.

– Нагадаєте забрати кулі, а то ж вони завтра мають долетіти і ще когось поранять.

– Та що з тобою не так, – злодій подивився на пістолет, а потім випустив решту куль. Кулі повторили долю своїх попередниць.

– Кажу ж, я супергерой і прийшов допомагати людям.

Грабіжник кинув пістолет і зі всієї сили вдарив опонента. Та той так і стояв, навіть не ворухнувшись. Жодного синця, крові чи навіть реакції на кулак не було.

– Тобі взагалі плювати на все, що я роблю?

– Уявляю, як це завтра болітиме, – Прокрастинатор потер власну щоку, котра тільки-но мала відчути удар, – Усе, кидай свої справи, пішли, все одно, що грабіжник з тебе ніякий, що вбивця.

– Куди, до в’язниці? – відчуваючи власну поразку з відчаєм поцікавився злодій, – Я не хочу до в’язниці.

– Ні, до в’язниці завтра поїдеш. Тебе той полісмен точно не відпустить після всього, що ти тут наробив.

– А сьогодні що?

– На каву підемо! Бо втомився я від того вашого героїзму. Знаю тут неподалік пару класних кав’ярень-книгарень. Тобі більше Контрактова подобається чи на Арсенальну поїдемо? – герой почав виводити бандита за межі банку, – Я кави вип’ю, тобі пару книжок купимо в тюрму, щоб не так сумно жилося.

– Але в мене немає грошей, щоб книжки купувати! – грабіжник зовсім втратив нитку логіки в поведінці супергероя.

– Та потім якось занесеш, я пригощаю. О, ледь не забув, – Прокрастинатор повернувся і зібрав кулі з підлоги, закинувши ті до кишень.

Вони вийшли на вулицю під гучні оплески юрби. Копи все так само стояли, не в силах відійти від екрану. Немов зачаровані, вони так і продовжували стояти, поки народ та відвідувачі банку дякували героям. Злодій досі не розумів, як це кольорове дещо, змогло його перемогти без жодного удару, тож зажурено стояв, в очікуванні покарання.

– Стрічка, пішли на каву, я втомився, треба відволіктися.

– А з поліцією що робити? – поцікавився юнак, так само не відриваючись від ґаджету.

– Та відпускай їх додому, все вже скінчилося. Тільки головного захопи, щоб потім цього недолугого грабіжника арештував.

– Як скажеш.

Ось так і почався геройський шлях Прокрастинатора та його помічника Стрічки. На них чекає ще багато пригод, власні суперзлодії та купа врятованих життів, про які варто розказати. Але то все завтра!