СУПЕРГЕРОЇ НА ПЕНСІЇ

- Де тебе чорти носили? – лаялася на чоловіка Горпина, зустрічаючи його на порозі свого будинку, - Я ж тобі навіть геолокацію скинула, а ти їхав наче возом.

- Ну так хто ж винен, що ти живеш в кінці географії? – оборонявся Семен, як міг, - Ти не сварися краще, а збирайся хутчіш, а то на збори запізнимось.

- Дідько, голова дірява, - вилаялася Горпина, глянувши на себе в дзеркало, - Зараз, дай хвилинку.

Якраз на таких зборах і познайомилися Горпина з Семеном. На зборах «Анонімних супергероїв-пенсіонерів». Чому анонімних? Та тому, що ті суперздібності, якими вони володіли, хотілося приховати, а не розголошувати. А ще краще позбавитись від них.

Так, безглуздих супервмінь серед їхнього брата вистачало. Тож вони і познаходили собі подібних через фейсбук, вирішивши раз на місяць проводити такі збори, ділитися досвідом, розповідати історії, допомагати безглуздикам в пошуках шляхів застосування їхніх здібностей.

- Сьогодні буде троє новеньких, - повідомила Горпина, коли Семен зайняв місце керманича, рушаючи в дорогу, - Ну як новеньких… всі пенсіонери вже, а от на зборах будуть вперше.

- А які суперздібності вони мали?, - запитав Семен, аби якось розважитись дорогою.

- Одна з них каже, що її надздібності відкрились тільки після виходу на пенсію. Вона може легко відрізнити повію від наркомана, з одного погляду. Натренувалась, сидячи біля під’їзду. Тільки дільничний чомусь незадоволений її роботою, - щиро сміялась Горпина, відкинувши голову назад, наповнюючи салон автомобіля дзвінким, наче дівочим, сміхом, - Вона кожен день телефонує і повідомляє їм описи підозрюваних. Як гадаєш, стануть її здібності в пригоді хоча б десь?, - жартома запитала вона в Семена.

- Хіба що, коли потрібно вивести з себе дільничного, - підтримав жарт Семен.

Ще з молоду Семен володів здатністю красиво обіцяти. Та так досконало володів цими здібностями, що кілька строків поспіль був депутатом. Обіцяти-то він вмів добре, та майже ніколи не дотримувався свого слова. І лиш на пенсії почав втрачати свою красномовність. А до того часу вже було наобіцяно стільки, що йому довелося змінювати місце проживання аби не потрапити під гарячу руку тих, хто стільки років чекав на виконання обіцянок. А останнім часом взагалі почав помічати, що у нього з’явилась нова суперсила – забудькуватість. Вона, в принципі, і раніше в нього була, але розповсюджувалась тільки на пообіцяне ним самим, а тепер межі її впливу розширились.

Приїхавши до лісового котеджу, Семен запаркував авто і, взявши Горпину за руку, повів її до місця зборів. Влітку збори проводились на свіжому повітрі, розміщувались учасники на лісовій галявині навколо багаття, де занурювалися в невимушену атмосферу казковості. Дванадцять героїв поважного віку вмостились на дерев’яні лавки навколо вогнища і почали свої збори.

- Добрий вечір. Я – Антон, і я – Людина-сусід, - представився один з новеньких.

- Вітаємо, Антон, - хором відповіли решта учасників.

- В чому твої здібності, Антон? – запитав Семен, як у них було заведено вже давно.

- Я уособлюю всі якості, що мають сусіди, тому мені постійно доводиться переїжджати. Ось, наприклад я постійно щось свердлю в квартирі ввечері і вихідними. Голосно слухаю рок-музику і граю на барабанах. Постійно заливаю сусідів знизу, через що останній раз при переїзді вирішив винайняти квартиру на першому поверсі. І що ви думаєте?, - вже кепкував сам з себе Антон, - Я вперше в історії затопив сусідів зверху.

У відповідь несамовитий регіт змішався зі здивованими вигуками «Як?».

- У мене зірвало змішувач в душі і під тиском в сім атмосфер струмінь води вбивався в стелю, доки я був на роботі. У сусідів нагорі була калюжа, - потім трохи відсміявшись, прокашлявся, - Майже всі сусіди, з якими виникали постійні сварки, вміло використовували риму на моє ім’я разом з різними епітетами, виказуючи своє невдоволення.

- Був би молодшим, подумала б, що наркоман, - встромила своїх п’ять копійок Стефанія, новенька пенсіонерка з суперздібностями діставати дільничного, - А так, що сказати? Бідося!

Знову здійнявся дикий регіт, більше питань не задавав ніхто. Сміявся і сам Антон, жаліючись, що з віком його вміння тільки посилюються. Он вже й не відомо для чого придбав старезний мотоцикл з коляскою і заводить його постійно о п’ятій ранку під вікнами багатоповерхівки.

- Я не навмисне, - виправдовувався Антон, - Просто коли вмикається режим людини-сусіда, то я вже не я.

Відсміявшись, всі присутні почали висловлювати свої співчуття Антону і обіцяти вигадати як можна використати його безглузді здібності.

- То таке, щось вигадаємо, може біля депутата якогось підселимо, - запропонувала Горпина, - А я замолоду мала здібності бачити недоліки і недосконалості в людях, завжди давала поради як їм виправитись. Так би мовити, Супер Порадниця, - поглянула з підозрою на Семена, - А на старості почала втрачати свої таланти, хвилююся, що наразі зовсім не розбираюсь в людях.

- Звертайся до мене при потребі, - сміливо запропонувала свою допомогу Стефанія, - Я добре розбираюся хто є хто?

На зборах була присутньою і молода жінка, яка вирізнялася з усієї когорти пенсіонерів своїм зовнішнім виглядом і віком. Вся в золотих прикрасах і коротесенькій сукні, з короною на голові, нафарбована ніби до нічного клубу зібралася, ще й туфлі на височенних підборах взула.

- Повія, - зробила висновок новенька, Стефанія, що звала себе Супер-Бабцею.

- Вітаю. Я – Катерина, і я – Супер-Мама, інфлюенсер, модний блогер, сексологиня, психологиня, фітнес-коуч, дієтолог, майстер фотографії і манікюру. Переможниця проекту «Супер-мама» на СТБ. Ось, у мене і браслетик є, - простягнула руку вперед, демонструючи всім прикрасу.

- Здається, в тебе не супер-здібності, а манія величі. А з манією величі що робити треба? Правильно, лікувати, - усміхнулась Горпина, відчуваючи, що залишки давніх вмінь заворушилися і просяться хоч трохи виглянути на зовні, - Може тебе до лікаря потрібно зводити? Там тобі всі діагнози полікують.

- А можна так, щоб не всі, а тільки половину, - поцікавилась Катерина, - Щоб хоч трохи суперздібностей лишилось. А то ким я буду після? Ніким? Може б супер-мамність залишили і хоч якогось майстра?

- То вже потрібно у лікарів запитати, чи так можна - відповів Степан.

- Я – Оксана, і я – Жінка-Бездрик, - представилася нарешті темноволоса красуня, скоріш за все фарбована, зважаючи на поважний вік, - Я теж свої здібності втратила. Все життя я боролася з колорадськими жуками, особливо з одним - Супер-Колорадом, що по паспорту звався Георгієм. От якраз після того, як його було остаточно знищено, я й втратила свої здібності. Зараз дуже сумую за ними, тому й одягаюся в такі кольори, - встала і покрутилася в своїй сукні навколо своєї осі, розкрутивши червону спідниця в чорний горох сонечком.

- То ти кажеш, знищила Супер-Колорада?, - нахвалювали її досягнення решта учасників клубу анонімних героїв-пенсіонерів, - І ми про нього більше нічого не почуємо?

- Хто знає, - зітхнула Жінка-Бездрик, - В нього багато прибічників залишилося, он і в новинах їх показують часто. Вони носять такі колорадські стрічки, георгіївськими їх називають. Ще ті жуки…

- Семене, - прошепотіла на вухо чоловікові Горпина, - Запиши в список на зворотньому шляху купити труйку для колорадського жука, бо вони вже картоплю доїдають, а я все забуваю купити.