Одкровення

— М-м-м... — тільки й зміг протягнути Ренат, болісно хапаючись за голову. Світ перед очима хитнувся... чи це він хитнувся посеред цього світу? Чи, може, колихнулося всередині голови... та так, що нудота підкотила до горла.

Насправді не важливо. Рлзуміння, хто ж кого насправді заколисував, ніколи не рятувало від п'яного вертольота в голові. А те, що це були саме наслідки зайвої склянки горілки — не було жодних сумнівів.

Плутаючись у власних ногах, хлопець налетів на огорожу і сповз на землю. Притулився спиною до фарбованої решітки чиїхось воріт. Усвідомлення того, що відбувається навколо, приходило натужно, немов крізь вату. Він знав і цю вулицю, і цей будинок за огорожею. А ще він знав одну дівчину звідси. Раніше вони добре розважалися з нею... Точніше, розважалася вона, Ренат же її сторожив на правах охоронця і безсовісно називав дрібним капітаном. Дівчинка надувала оксамитові уста і пропонувала називати її хазяйкою... Ренат сміявся, питав, де нашийник, і на цьому розмова зазвичай закінчувалася. Капітанша не наважувалася стати хазяйкою в тому сенсі, який вкладав у це слово її особистий охоронець. Сам же Ренат ніколи б не переступив через посадові обов'язки.

Було все це не так давно, півроку тому. Але чомусь він ніяк не міг пригадати ні назв, ні імен, ні причин, через які тоді звільнився, і вже тим більше, навіщо сьогодні прийшов сюди. У пам'яті спливали лише розпливчасті образи. Усе в кумедних рожевих тонах. Насмішкуватий погляд і чорне, як смола, волосся, що здіймалося під поривами вітру...

Випита напередодні самогонка була значно гіршою за ті винні одеколони, що штабелями лежали у підвалах сімейства Лебедів...

До речі, про них... Представниця останнього якраз зупинилася навпроти і тепер мовчки гледіла на колишнього рудоволосого охоронця, який мав нахабство розвалитися біля воріт її будинку.

— Азимів Ренат... — владним тоном вимовила Лебідь Каріна, немов уперше пробувала ім'я на смак. То була мати його недосяжної любові. На її гордовитому аристократичному обличчі знайомо промайнуло ледь вловиме невдоволення. Але Ренату й цього було достатньо, щоб спробувати взяти себе в руки.

— Бос?! — поморщився він, сяк-так піднімаючись і намагаючись тримати рівновагу. На жаль, не вийшло. Похитнувшись, ткнувся чолом у живіт Каріни і неусвідомлено здригнувся. Жінка навіть не ворухнулася, мовчки перечекавши, коли колишній охоронець її доньки все ж випростається перед нею.

— Заблукав? — безбарвним голосом поцікавилась вона, дивлячись хлопцеві просто ввічі.

— Згадав про твої чорні коси та звабливий погляд палких очей твоїх... — безцільно махнув рукою Ренат і тут же похитнувся, завалюючись праворуч.

— Ренате... — здаючись, зітхнула Каріна, на мить прикриваючи очі. — Ми повернемося до цієї розмови, коли ти протверезієш.

Хлопець мимоволі сковтнув, навіть не уявляючи, у що все це зрештою виллється. Рухнувши з місця, жінка відчинила хвіртку і, на мить завмерши, глянула на колишнього охоронця через плече:

— Проходь...

У темряві її вбраний у білу сукню силует виглядав майже невагомо. Чорне волосся блискучою хвилею спадало майже до пояса. Враження псувала лише шкіряна сумка, перекинута через плече, яка ляскала Карину по стегну на кожному кроці.

Усередині голодною кішкою закрутилося дивне почуття, і Ренат мимоволі зковтнув слину, несподівано спіймавши себе на думці, що задивився на неї... Але ж Каріна була на добрий десяток років старшою за нього.

Напевно, річ була в алкоголі, а може, і просто в унікальності цієї жінки. Невпевнено ступивши слідом, Ренат прикрив за собою хвіртку.

Тут, у маєтку блатного сімейства Лебедів, повітря здавалося іншим. Наповненим запахом вічно квітучих рослин, дзюрчанням штучного струмка. Навіть вітер був іншим, ніж за огорожею. М'якшим, чи що?

Образ Каріни вкотре розплився перед очима, і знову Ренат бачив поряд себе чудовне танцююче марево. Чарівний гнучкий стан і мінливу посмішку... білу шкіру у світлі місяця.

Сон наяву, мара, що віддає в паху хворобливою напругою...

Голова запаморочилася. І Ренат примудрився налетіти на свою колишню роботодавицю, а після одразу всістися в якийсь квітник.

— Азимів... Ренат, — у властивій їй манері почала Каріна, — ти невиправний...

І раптом посміхнулася тією самою мінливою посмішкою з непроханого видіння.

Напевно... у тій самогонці було ще щось окрім спиртного. Ренат облизнув сухі губи, зачаровано дивлячись у спокійні очі жінки, що височіла над ним. У них не було ні подиву, ні настороженості... лише одвічна байдужість і відстороненість... До моторошності захотілося побачити в цих очах іскри люті...

— Гостьова більш зручне місце... — тим часом обернулася до нього спиною Каріна, — нема чого спати в мене на клумбі... Ренат.

***

Значних розмірів будинок був звично порожнім. Увімкнувши світло, Лебідь Каріна швидко окинула поглядом хол. Відзначила пил, що скупчився на підлозі та поручнях сходів, свіжі плями, що відбилися на килимі. Осколки скла, що забилися в кут під м'якою лавкою, яка розташувалася одразу біля входу між дверима і шухлядою зі взуттям. Схоже, на вихідних будинок стояв догори ногами. З дочкою доведеться знову поговорити на цю тему. Обсяг наміченого прибирання дратував.

Вона йшла вздовж коридору, а автоматичні світильники слухняно запалювалися, вловлюючи вібрації. Заховані в кутах камери відеоспостереження бездушно дивилися зі стель у всі боки.

Ренат шумно дихав за спиною, і жінка поквапилася відвести його в кімнату, перш ніж він впаде посеред коридору.

Запитувати, що він тут забув, було марно. Занадто п'яний. Таку розмову справді краще залишити до ранку. Чоловік затримувався і мав приїхати після опівночі. Донька чкурнулв геть з подружками на тиждень... Порожні пляшки з-під пива наштовхували на думку, що не тільки з подружками.

Потрібні двері знайшлися швидко. Відчинивши їх і ввімкнувши світло, Каріна роздратовано примружилася, відзначивши не тільки пом'яте ліжко, а й роздертий квадрат презерватива.

Чоловік її вб'є...

— Проходь, — зітхнула вона і застигла, зачепившись поглядом на заляпане чимось дзеркало. Ренат стояв позаду, немов скеля, дихав важко. Відрослі руді пасма закривали світло-карі очі. Але напруженість цього погляду відчувалася повною мірою, крізь те волосся... і крізь брудне дзеркало.

Вони не бачилися півроку, і того останнього разу він був обколотий, роздягнений і зв'язаний. Донька гралася, дорвавшись до іграшки. А їм із чоловіком довелося похапцем згладжувати ситуацію. Навіть зараз Каріна відчувала певний жаль із цього приводу. Ренат був хорошим охоронцем і зручним працівником.

І ось зараз руки цього колись зручного працівника несподівано опустилися на її плечі, стискаючи зовсім не по-дружньому і явно не з вдячності. По хребту немов електричним розрядом пройшлися, зрадницьки обдавши давно забутою знемогою.

А потім він її штовхнув. Несподівано і занадто сильно, щоб утриматися на ногах. Упавши на землю, вона болісно приклалася головою об тверді краї власної сумки.

Азимів за її спиною засопів. Струснувши головою, Каріна різко перевернулася на спину і спробувала встати. Але тут же її підхопили міцні руки й перекинули на ліжко. Зверху впав Ренат, втискаючи в матрац всією своєю масою і позбавляючи можливості дихати. В очах поплило. Витягнула вперед руку, вперлася долонею в його підборіддя, намагаючись відсторонити його від себе. Даремно. На зап'ясті одразу стиснулись чужі пальці, витягаючи руку вгору, не даючи поворухнутися, зчинити опір. І тут же вологий язик ковзнув по її губах, прориваючись усередину і розмикаючи її зуби, втискуючись до самого горла. Усвідомлення того, що відбувається, було настільки шокуючим, що жінка просто розгубилася. Це була її помилка. Наступної миті вона вже лежала на животі, впираючись колінами в підлогу, руки були до болю заломлені за спиною.

— Трясця... Каріна, ви кращі за будь-яке дівчисько... — ледь чутно прохрипів хлопець, намагаючись вільною рукою задерти її сукню.

Жінка у відповідь лише сіпнулася і різко підняла голову, намагаючись влучити по його підборіддю. У підсумку, отримавши ліктем у спину, вона застогнала, ослабнувши.

Натягнувши на шиї своєї жертви її ж сумку, Азимів, не надто усвідомлюючи свої дії, добряче заплутав руки своєї колишньої наймачки полотняною лямкою в неї ж за спиною. Каріна захрипіла, злякано заскиглила, відчуваючи, як сильно передавило шию. Судомно вхопилася ослаблими пальцями за власний одяг, щоб зайвий раз не смикати руками. Ренат же задер її білосніжну спідницю майже до самої голови, оголюючи молочно-біле тіло. Із задумливим виразом на обличчі стягнув із Каріни прозорі колготки, і з не меншим задоволенням спустив власні штани. Обхопив долонею член і шумно видихнув...

Здається, вона ще ніколи так не кричала і ніколи стільки не ревіла відразу. Прісні сильні рухи рвали її, ремінь душив... Азимів шумно дихав, вистрілюючи масляними епітетами сумнівного змісту... Нахвалюючи за крики і за жар... за приємно вузький зад і не кусючі зуби... не забуваючи при цьому рухатися сильно і різко, доки його п'яний запал не зійшов у обм'якле щось...

Ренат не зупинявся до останньої секунди, поки повністю не видихся.

А потім просто накрив її своїм важким тілом, обійняв, міцно притискаючи до себе... провів язиком по вуху, наче відданий пес, і захропів, дихаючи перегаром...

Зґвалтоване тіло боліло кожним своїм сантиметром і кожним потаємним місцем, куди тільки можна було залізти. А він лазив, усім чим тільки можна, відбиваючи себе буквально в усьому, крутячи її немов іграшку з порномагазину.

У світлі електричної лампочки, Каріна з жахом дивилася на власне розкидане по ліжку волосся, яке різко контрастувало з його рудими, немов вогонь, пасмами...

Якби він був справжній, цей вогонь, Каріна прагнула б згоріти в ньому. Очиститися з його допомогою від того пекла, в яке її занурив Ренат.

Хропіння стало тихішим. Задоволена усмішка зійшла з його обличчя, пропустивши на своє місце безтурботний спокій. Обережно вибравшись з-під його тіла, жінка раптом з огидою відчула, як з неї відверто тече. Руки все ще були зв'язані, горло саднило, а ненависна сумка все так само тулилася до вуха. Обережно вивільнившись, жінка торкнулася власних стегон занімілими пальцями й болісно стиснула зуби.

Зітхнувши, знову глянула на Рената.

Північ наступала повільно, лякаючи своєю тишею і яскравими зірками. Численні тіні стелилися садом, іноді вскрикував птах, збившись з денного часу. Каріна, похитуючись, йшла будинком, не звертаючи уваги ні на власну оголеність, ні на спалахуюче світло, що стелилося за нею яскравим слідом, ні на бездушні очі камер. Зайшла на кухню, звично витягнула улюблений ніж із підставки, після потягнулася за мотком клейкої стрічки і сміттєвими мішками.

План дій був такий самий різкий, як і рухи Рената, які все ще відчувалися в її тілі. Так само безжальний і нещадний. Продиктований виключно бажанням отримати максимум задоволення і помсти.

Свого чоловіка, Лебедя Андрія, Каріна зустріла на півдорозі назад. Він стояв у холі, встигнувши скинути шкіряні туфлі та легку куртку. Хмурячи чорні брови, він шипів голосове повідомлення на телефон, щомиті згадував ім'я доньки, її блядство і бардак, влаштований у будинку. Він запнувся, коли оголена фігура дружини виросла перед ним у всій своїй неприкритій відвертості, з синцями від чужих рук, брудними патьоками на ногах, понівеченими губами і синім, немов нашийник, слідом поперек шиї. Палець злетів із графічної кнопки екрана, а телефон вислизнув із рук.

— Хто? — він різко смикнув її за підборіддя, піднімаючи його догори і розглядаючи понівечену шию. Його карі очі блищали, повільно наливаючись лютим червоним.

— Ренат... старався... — голос Каріни був зірваний і тихо шелестів на низьких нотах. Погляд Андрія вихопив кожну деталь її падіння, зачіпився за ту клейку стрічку та згорток пакетів, затиснутих в лівій руці... На ножі, впевнено обхопленому тонкими пальцями правої...

— Постав ніж на місце, — процідив зрештою він, відбираючи мішки і стрічку. — Одягнися... і звари кави...

Каріна сіпнулася від його слів як від удару. А наступної ж миті просто підкорилася. Андрій не любив ножів... Він завжди робив усе інакше...