Краплинки-сестрички

На лляній скатертині обіднього стола дві краплини сперечалися, хто з них краща та смачніша.

Одна краплина була з меду, ну а інша – з вишневого варення. Майже прозора, з легким тьмяним відтінком, медова краплина вихвалялася перед вишневою:

– Подивись, яка я красуня! І сонце мене любить, бо я на нього схожа. Я така яскрава, вся виблискую в його промінчиках. А на смак… Неймовірна та незбагненна! Сма-ко-та. Я – невеличка краплина меду, можу надати казкову насолоду тому, хто мене з’їсть. Та навіть не з’їсть, а лиш пригубить, лише торкнеться мене вустами. І я розтану, розкриюся всіма барвами смаку… З літнім теплом розіллюся в роті у того, хто вибере мене… А не тебе!!!Зрозуміло? – хихикнула медова краплина вбік вишневої. – Ти така чорна, як смола. Може, ти й на смак така, як і на колір? – зухвало продовжувала вихвалятися медова краплина та аж тремтіла від збудження. І, неначе сварлива сусідка, що взялася в боки, відвернулась від вишневої.

– Ну що ти, сестро. Ніхто й не сумнівається в твоїй красі та смаку, – сказала краплина з вишневого варення. – Але чому ти така зла, неначе ти з хрону, а не з меду? Чому така сварлива, ніби ти із кропиви, а не з вишневого цвіту?

– Що, що? З якого такого вишневого цвіту? – аж здригнулася медова краплина та несміливо повернулася до вишневої. – Ти що верзеш?

– Я кажу правду. Ти хоч і медова, але з вишневого цвіту, як і я. Якби не вишневий цвіт і не бджола – то не було б ані вишні для варення, ані нектару для меду. То ж і виходить, що наші батьки – це вишня і бджола. А ми з тобою – сестри. – Зрозуміла?

Від такої новини, і від усього почутого, медовій краплині стало дуже соромно та прикро за все те, що вона щойно наговорила. Вона була готова просочитися крізь скатертину, але сором скував її і краплина застигла на місці. Звістка про те, що в неї є сестра, бентежила

ще сильніше, ніж недавнішнє самозакохання. Відчуття переповнювали медову краплину.

Їй так захотілося до сестри. Ну хоч би пригорнутися… Але скатертина міцно тримала її. Сестра-краплина з вишневого варення була майже поруч…Полудневе сонце припікало дедалі сильніше. Майже весь обідній стіл залило його теплом. Від спеки медова краплина почала всихати. Її боки, які ще зовсім недавно виблискували та вигравали на сонці, стали темнішати, а від зухвалого глянцю й слід пропав. Надія зустрітися із сестрою згасала щомиті… Згодом усе, що залишилося від солодкої хвалькуватої краси, – це невеличка плямка висохлого меду.

Нарешті тепле сонячне проміння дісталося й до чорної вишневої краплини. І сталося диво. Чи то від туги за сестрою, чи то від пекучого

сонця, краплина вишневого варення почала танути і поволі розтікатися вбік медової сестри. Ще декілька миттєвостей – і ось, нарешті, вони разом. З якимось особливим трепетом і ніжністю вони доторкнулися одна до одної, відразу відчувши щось рідне, тепле і дуже приємне.

Тільки зараз обидві краплинки згадали той час, коли вони були ще одним цілим – нектаром вишневого цвіту.

– Це так прекрасно! – майже одночасно сказали сестри і ніжно пригорнулися…

За навстіж відчиненим вікном тихенько шелестіла стара вишня, та сама мати-вишня. А попід нею, впритул до стовбура, стояв вулик. За багато років вулик пережив не одну бджолину сім’ю, а вишня вродила десятки врожаїв

солодких та запашних ягід. Бджолам затишно жилося під вишневою кроною. Ні дощ, ні вітер не турбували їх. За таку опіку, щороку, бджоли дбайливо і обов’язково першими запилювали квіточки своєї вишні. Ох і смачні вишні родило дерево, та так рясно, що вистачало і наїстися досхочу, і варення наварити чимало.

Так і цього дня бджоли снували біля вулика та навипередки заносили нектар до медових комор. Аж тут одна із багатьох сотень трудівниць відділилася від решти та почала підлітати все ближче до вікна, неначе

відчула щось… Довго шукати бджолі не довелося. Вона ніби знала, куди потрібно було летіти. Відразу до краплинок. Сіла поруч із ними і почала то цілувати їх, то кружляти навколо у якомусь дивному таночку. Своїми крильцями бджілка вигравала звуки найвищих октав. Відчувалось, що це

був танок радості та щастя. Так поводяться, коли зустрічають найрідніших і найближчих, коли знаходять щось найдорожче. Тоді, коли почуття і емоції переповнюють, а душа перебуває в ейфорії. Відчувалося, що бджола знайшла не просто їжу, а щось набагато вагоміше й рідніше..

Незабаром до бджілки приєднались ще декілька її подруг. Вони почали по черзі підлітати до краплинок, обережно брали невеличку їх частинку і стрімко вилітали у вікно. Бджоли дбайливо переносили знайдений скарб до свого вулика під вишнею. Кімнату заповнили звуки збудженого дзижчання бджіл та п’янкий запах медово-вишневої суміші.

Зовсім скоро на скатертині обіднього стола вже нічого не нагадувало про дві краплини. Одну – з меду, а другу – з вишневого варення.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Рута Азовська
17.01.2022 20:30
До частини "Краплинки-сестрички"
оригінальна казка, нетипова і від того ще цікавіша
Аква Марин
16.01.2022 21:17
До частини "Краплинки-сестрички"
Коли читаєш казки Г.Х.Андерсена вдруге, уже своїм дітям розумієш, що в дитинстві у них нічогісінько не збагнув. Ваша казка не зовсім дитяча. Випробувала на сині, йому не зайшло. А мені дуже сподобалося.
Олександр Молодецький
03.12.2021 12:05
До частини "Краплинки-сестрички"
Дорослій людині важкувато оцінювати казку. Особисто мені у тексті не вистачало "екшену" - дуже багато описів та деталей та мало дії. Якби я був п'ятирічним хлопчаком, то занудився б :) Але, певне, менш активні діти, що полюбляють все детально роздивитися та вміють довго сидіти над чимось, сподобають цю казку. Також тут непогано висвітлена мораль, щодо толерантності.
Олександр А
08.12.2021 21:17
До частини "Краплинки-сестрички"
Дякую, що "зачіпило". На мою думку, сьогодні справжній голод на казку. На сюжет, ідею. Дуже важко щось придумати нове. Бо ж, начебто все придумано...