Дядько Чмих

00063
Публікація: 23.11.2021
Вірш
Завершено

Дядько Чмих

До обох, Дмитра і Владика малих,

У дворі вчепивсь сердитий дядько Чмих,

Причепився і ніяк не відстає,

Мучить дуже, дошкуляє, дістає.

Що із ними робить – це ж бо просто жах:

Він пір’їною лоскоче їм в носах,

А від цього в хлопців сопельки течуть,

Оченята часто мружаться, печуть.

– Як це сталось? – Влад запитує себе, –

Чому горлечко червоне і шкребе?

– А я кашляти почав частіше все,

І мене чомусь від холоду трясе!

Ясочка питається, сестра мала:

– Я ж із ними, мамо, теж в дворі була.

Поясни мені, чому це дядько Чмих

Не до мене причепився, а до них?

– Бо були-таки розхристані вони,

Без шапок в дворі гасали пустуни,

Не ховали ший і вух від сніговиць,

Сніжки довго грали геть без рукавиць.

Чобітки коли намокли до халяв,

То ніхто не перевзув, не поміняв.

З даху лід смоктали, їли навіть сніг,

А таких дітей і любить дядько Чмих.

Хлопці полякались, дуже хочуть знать,

Як би того дядька Чмиха їм прогнать,

Бо вчепився і ніяк не відстає,

Ходить слідом, дошкуляє, дістає.

Зовсім важко хлопцям дихається-ох,

Носики закладені тепер в обох,

Стали, як картопельки, у них вони,

Захворіли наші хлопці-пустуни.

Мама каже їм: – Я вам допоможу,

Як позбутись дядька Чмиха, розкажу.

Він боїться дуже-дуже часника,

А ще пареного з медом молока,

Не терпить малину, липу і лимон,

А йому сира цибуля – як дракон.

Як закрутить вона в носі, запече,

Отоді-то дядько Чмих і утече.

Хлопці швидко підірвалися із місць,

Кожен вже на кухні п’є щось, маже, їсть.

У Дмитра в руках гарячий з липи чай.

– Ну, лимончику кисленький, виручай!

Влад від поспіху облився молоком,

Заїдає цибулину часником.

Поспішають хлопчаки навперебій:

«Злому Чмихові дамо ми справжній бій!»

Вже закуталися ковдрами, лиш чуть,

Як носи у них закладені сопуть.

Зачекаєм, поки Чмиха запече,

Отоді ніде не дінеться – втече!