💛💙 Аркушу 3 роки! 💙💛

Електронні книги / Вірш (6105)

Пельмені

Ми часом пишемо вірші,

Де признаємося в коханні.

І хочеться сказать мені,

Люблю пельмені у сметані.

Так довго я ішов до вас,

І в черзі простояв годину.

Знайшов і борошно і фарш,

І поєднав в красу єдину

Так довго зустріч я чекав,

Без вас життя не уявляю.

І ось нарешті день настав,

Я вас на миску накладаю.

Ви обпікаєте вуста,

Та я нічого не боюся.

Нарешті разом ви та я,

Нарешті вами я нажруся.

...

Кєма

Буча

Небо мовчить, там янголи враз посивіли.

Темними хмарами сховано сходи до Раю.

Біля підніжжя - самі безіменні могили,

А на верхівці - мечі і списи, що палають.

Янголи більше не можуть кричати від болю.

Дроблять відлуння їх криків обпалені кручі.

Янголи сотнями вмерли - за мир і за волю.

Янголи вмерли. Їх вбили в зруйнованій Бучі.

Руки за спинами скручені тонкою стяжкою.

Крила посічені склом і бетонною крихтою.

Нам, тим, хто вижив, так тяжко. Так тяжко...

А янголам більше не боляче... Янголам - тихо...

...

Марія Жовта

Герої світла

Є вільний народ на квітучій землі,

Мирна маленька та сильна країна.

Радів той народ приходу весни

І гордо він зве себе — Україна.

Та раптом потвора без краплі жалю,

Гидка та смердюча повстала з пітьми.

Голодна повзе до вільного краю,

Щоб взяти цей край до своєї тюрми.

Тільки не знає одного потвора —

Що сяйвом своїм ми виженем тьму.

Бо світла герой є у кожного в домі,

Й ворога кине він у землю сиру.

...

Маркус Броді

Рассєя буде розсіяна

Рассєя буде розсіяна...

Не я це кажу, а Доля.

Коли злоба й страх насіяні,

Не вирости Правді чи Волі.

Із величі заздрість не родиться,

А з ницості корінь бере.

Так вже в Історії водиться:

Фальшиве й злочинне – помре.

Немає тут злості (до відома),

Так стелиться лінія Роду:

Рассєя буде розсіяна,

Воскресне народів свобода.

2014

...

Лана Філлі

Лист діду

Ти не повіриш, дід,

Твоя онука теж побачила війну.

У двадцять першому столітті,

Криваву, підлу і страшну.

Лунають постріли,

Вмирають діти,

Вночі сирени

Не припиняють дико вити.

А ворог, дід,

Ти перевернешся в гробу,

Солдат російський,

Прикинь? І все це пекло наяву!

Ти виганяв фашистів

У 45-му із рідної землі,

Здивуєшся, воюємо

З рашистами сьогодні ми.

А далі… можеш матюкатися,

Я зараз це стерплю,

Ти ж знаєш,

Я тебе завжди любила і люблю!

Летять ракети з Білорусії,

Прикинь, який маразм.

Ти міг подумати?

На жаль, життя підкинуло гіркий сарказм!

То все нічого, що півдня з дітьми

У погребі сиджу,

Але я усвідомила,

Як Україну рідненьку люблю!

Ми, українці, маєм мрію,

Величезну, унікальну,

Це не літак вантажний, ні,

У серці таїну ховаємо сакральну!

Країна має те, що не вмирає:

МІЦЬ, СИЛУ, РОЗУМ

І ЗГУРТОВАНІСТЬ -

Це дуже надихає!

Коли війна скінчиться,

Вірю, день такий настане,

Най ворог нас боїться –

Велика нація, як фенікс,

З попелу постане!

01.03.2022

...

Ксенія Демиденко

Цвіт надії

У холодну ніч, коли зірки блищать,

Місяць срібним промінням засяє.

Там, де небеса мерехтять,

Надія не згоряє.

І в світлому серці, зникне туга.

Розцвітає мрія, наче рання роса.

Відкривається життя, ніжне й безмежне,

Пронизане миттю, що летить уперед.

Іскріють сподівання, зливаючись в єднанні,

Їх спільної, братської мети.

Якої вже не досягти,

Без крихти хоч малої надії, всупереч бездії.

...

Фіджер

Куплю рога оленя, лося

Куплю рога оленя, лося

Копита зубра, ікло вепра

І дідька лисого волосся

І навіть шкіру з ласти нерпи.

Я все куплю заради того,

Щоб зілля чарівне зробити.

Найкраще зілля з Конотопу

яке ми вміємо варити.

Те зілля буду терти в ступі,

Щоб вив від болю ворог клятий,

Який напав на нас підступно,

Коли прийшов нас "визволяти"

Від зілля, орку, ти сконаєш

У муках страшних і зневірі.

І люті нашої пізнаєш

Ти в самій найповнішій мірі

Ти, суко, здохнеш в цім краю

І в пеклі будеш, не в раю.

Бо знають ще з часів Потопу

Найкращі відьми — з Конотопу

...

Олександр Молодецький

Говори очима

У миті, коли затулятимуть рот

— ти говори своїми очима.

Все пережите неси за плечима.

Не розчиняйся у вирі турбот.

Бу́де зневіра дзвеніти в висках,

опустяться руки, підкосяться ноги...

— ніколи не смій полишати свій шлях!

Будь вірним собі та власним дорогам.

Навіть, коли будуть класти у вуха —

не думай приймати за чисту монету.

Що говоритимуть — чемно послухай,

але не пірнай у брехливі тенета.

Поглядом можна сказати багато,

не гірше від мови пояснюють очі.

Колись і вони стануть зорями ночі,

мудрість яких бу́де довго палати.

***

Піймаю сонце

краєчками уст,

Вплету у волосся

і посміхнусь.

Ще вчора у ньому

грав вітер рясний,

цілуючи палко

зап'ястя весни.

У пестощах тих

відчуваю Твій дотик -

ще кращий не винайшли

Антибіотик.

***

Уже дістав ХРІНОВОВІРУС

(не той, що COVID-19).

Пригнічує фальшива щирість,

Нажаль, її в нас не бояться.

Хіба по кайфу існувати,

Занурившись у власний кокон?

І під ногами бруд топтати,

Все мріючи про щось високе..

Прокиньтесь, любі, добрі, щирі!

Прозрійте, озирніться навкруги.

Як зі своїми жити в мирі -

вже не лякають вороги.

Відчуйте силу, зазирніть у власні спейси,

Розплющте очі, вийдіть із калюж.

Чіпляйте ватно-марлеві на фейси,

Але, благаю, скиньте маски з ваших душ!!!

***

Я відчуваю, дощ живе в мені:

Біжить по венам, стукає у скронях..

Звучать його мотиви неземні,

Стають росою на моїх долонях.

Він змиє все. Всередині та зовні,

Покриє краплями і душу, і обличчя.

Танцюючи Босто́н на підвіконні -

Вгамовує тривалі протиріччя.

Він був потрібен всім. Давно і сильно.

Цей світ уже занадто забруднився ...

У темну прірву впевнено й повільно,

Наперекір святому, вниз котився.

Священний дощ

Він розжене всі хмари в наших душах

Очистить совість і загоїть рани.

А щойно знов побачим зорі у калюжах -

В ту ж мить закриє намертво всі крани.

***

Погойдаюсь на місяці,

В хмари пірну.

Може, вийде відчути

Небес глибину...

Пошепочусь з зірками,

підмигну світлячкам.

Зачерпну в них натхнення

чудернацьким рядкам...

Із росою світанку

впаду на траву -

ранок губить у світлі

нічне рандеву.

***

Спокійне море пило ніжність берегів,

Прозорі хвилі тріпотіли на вітрах.

У синіх водах одинокий човен плив:

В душі надія, зверху - чистий стяг.

Не пам'ятав "навіщо" і "чому",

Як опинився у безкраїй цій калюжі?

Але зрадів би щиро одному:

Руками доторкнутися до суші.

Злились в одно всі заходи й світанки,

Вже нудили прекрасні небозводи.

Різнились мало вечори і ранки...

Лиш небо зверху, унизу - глибокі води.

В гарячці лихоманили шторми,

Часті дощі та дуже рідко штилі.

Спікало сонце з носа до корми

І накривали темрявою хвилі.

Все тіло била буря нетерпляча,

Морське чудовисько мотло́шило хвостом!

Він плив, не тямлячи: яка удача

Не дала досі перекинутись вверх дном?!

Готовий здатись першій же негоді

І каменем на дно уся надія..

Але шматком землі на небозводі,

Замерехтіла заповітна мрія.

Коли до берега ще трохи залишалось

Він йшов крізь ніч, ледь дихала душа

І човен плив, з останніх сил, здавалось,

Ненависні маневри завершав.

Нарешті бортом суші доторкнувся,

Пришвартувався об іржавий крюк..

Завжди борись! І як би не спіткнувся -

Не опускай НІКОЛИ погляду та рук.

***

Природа плаче, в неї здали нерви.

Діагноз: затяжна депресія.

На все забила із завзяттям стерви

- Байдужість. В найповнішій версії.

Вона служила людям, їх любила,

Хліби родила, пестила вітрами.

І сонцем обіймаючи щосили,

Майстерно надихала кольорами.

Всім лагідною матір'ю була,

Та безтурботним тішила дитинством.

Усе, що мала дітям віддала,

А ті їй завжди "дякували" свинством.

Весна їм буйним цвітом вигравала,

А осінь - щедро яблука в кишені...

У відповідь суха трава палала

І гори пластику, залишені в "легенях"

Тепер почАло розвиднятися і стаду..

Нестерпно, коли злиться найрідніша.

Та помста жінки, що відчула зраду

Могла би бути у рази страшніша.

***

Нас уже не лякають новини,

Що раніше кидали в мандраж.

У "намордниках" до магазинів

І за звичку тримати метраж..

COVID вріс у свідомість людини,

Антисептики на розлив..

Обсервації та Карантини

Стали звичними серед слів.

У аптеках нема дефіциту,

Вдосталь спирту і рукавиць.

Все, що можна - давно відкрито,

Від майданчиків до крамниць.

Шити маски - простіше простого,

Стали звичними всі заборони.

Адаптуємось швидко до всього

І не гірше, ніж вірус корони.

***

Тихо-тихо. Мовчи. Послухай.

Ніжно-ніжно. Мелодія лине.

І не зором її, ані слухом -

Тільки серцем. Із середини.

Тихо-тихо, вона тендітна.

В чарах ночі грайливий сон.

Ледве чутно, ледве помітно

Дін-дон, дін-дон...

З першим сонцем та павутина

Розчиняється в рої думок.

Між верхівок дерев загине

І розвіється, наче димок..

У хвилину важку заплачеш

Та відразу згадається сон,

Між верхівок дерев, ти бачиш?

- Там вальсує чарівний фургон

Дін-дон, дін-дон...

***

Стережіться мене, обережно!

В голові поселилась потвора.

Я занадто римозалежна,

Ну якась просто віршехвора)

Підсвідомість складає рядки,

У очах пробігають строфи...⠀

Не впускаю блокнот із руки -

Ну це просто якась катастрофа!

Я не знаю у чому секрет

І розв'язки ніде не бачу,

Мій сліпий внутрівенний поет

Став раптово занадто зрячим.

Покажіть мене всім лікарям,

Помістіть у окрему палату...⠀

Я покірно сидітиму там

І буду тихенько... писати

***

Наш світ раптово і серйозно захворів,

Побайдужіло, посіріло скрізь.

Жорстокість надто вийшла з берегів,

Сердечність трансформована в цинізм... ⠀

На свя́та не отримуєм листівки

І книги-пилезбірки на горище!

Практичні гаджети заповнюють домівки,

В порожніх душах тільки вітер свище.

Вже електронні навіть сигарети,

Онлайн-наради, віртуальний секс.

Про все відомо краще інтернету:

Де взяти в борг, як випікати кекс...

Не вміємо читати між рядків,

Усе "незрУчне" - запросто забути.

Дантистів боїмось і павуків,

Але не страшно ближнього штовхнути.

Життям керує еволюція затята:

Крутіший той, хто водить мерседес.

Від нервів не ромашка і не м'ята -

Бокал вина тепер знімає стрес.

Давно кортить навколо запитати

Hello, people! А у чому кайф?!⠀⠀

Можливо, досить тупо існувати⠀

І пусто марнотратити your life..?

***

Затори розсмокчуться,

рано чи пізно.

Будь-які ремені —

в долі секунд ростебнути.

Буває, серцям

вже не сила ходити нарíзно.

Найголовніше —

вчасно ту силу збагнути...

***

Нерозбірливо, тихо, спутано

Знов мене оповинув путами.

Обпоїв дурманами-зіллями

Надприродою. Надзусиллями.

Поза хмарами, поміж зорями,

Океанами-ріками-мо́рями...

Я так довго блукала міжсвіттями,

Чорні дні рахувала століттями.

Пожалій, погуби, залікуй,

задуши, замани, поцілуй..

У долоні та передпліччя,

заспокой в мені всі протиріччя.

Обіцяю. Нікому не скажу

Розпускай мене, начебто пряжу,

на тоненькі сріблясті нитки́ —

підкорюся тобі залюбки.

Заспівай потім ще колискову,

Порахуй до п'яти і готово!

Шість і сім - закрий очі руками.

Вісімка. Безкінечність між нами.

З дев'яти кіл йдемо́ по десятому.

Досить душу кроїти на атоми.

Як дістав — на гачок повішай.

Сатана був (здається) добріший...

***

На перехресті тижнів та століть,

У час, коли вмирають без вайфаю,

Все більше тих, хто розчаровує і злить

Й так мало тих, що надихають...

***

Частіше хочеться писати від руки,

Виводити стрічки і римувати.

І хто б подумав, що через роки

Почне письма так дико бракувати?

В минулому конспекти вже давно,

Листи писати - років сто не в моді.

Запрошення "на каву" і "в кіно"

Лунають звуком смс-мелодій.

Я виберу новенький записник,

Почну, як літо - з першої сторінки.

І вишиватиму із літер свій рушник:

У серці фарби, а в душі - відтінки..

Його відкрию, як прийду додому,

БудУ писати вІрші, всі підряд

Бо свято вірю в істину відому -

"Рукописи ніколи не горять...!"

***

Як солодко звучить "свобода",

"Самотність" - викликає співчуття.

Так дивно: що одному насолода,

Для іншого - трагедія життя.

Про що одні роками сліпо мріють,

То інші бачать у кошмарних снах.

Де перші кволо сіяли надію,

Там в тілі других колотився жах.

Ми різні всі, хоча добіса схожі!

І час летить у вимір незворотній..

Але по суті, сам для себе кожен

Вирішує - він вільний чи самотній.

***

Не розгадати філософію життя,

На всіх задачах позначки-сніжинки.

Години, дні, роки ідуть у небуття,

Стираючи людей та їхні вчинки.

Все ж деякі вдалося зрозуміти,

Ці істини відкрила нам природа:

Хто довго карантином був закритий -

Тим ще солодша видалась свобода!

За щастя кожна квіточка й метелик

Та навіть ріки, що виходять з берегів.

І чи з'явилося б у небі сто веселок,

Якби не впала перед ними сотня злив?

Гаряче сонце світить яскравіше,

Як надто довго сиплють гнів вітри

І зустріч двох закоханих палкіша,

Якщо в розлуці коротались вечори.

Кружляємо в невпинній круговерті,

Все біжимо, стираючи взуття...

І лиш поглянувши у вічі смерті

Найкраще знаєм ціну на життя.

***

Це найкраща у світі жінка,

Ніби чарами заворожила...

І її інстаграм -сторінка

Аргументом надійно служила:

Біла шкіра і тОнкий стан ,

Ніжні руки, блискуче волосся.

Привідкриті грайливо уста -

Як без неї раніше жилося?!

І ні їсти тепер, ані спати,

Від думок немає спочинку.

Лиш в руках телефон тримати,

Щоб гортати її сторінку..

А можливо відбудеться чудо

Та прихильнішим стане небо.

Може ти з нею разом будеш

І вона закохається в тебе?!

Ні, не тішся надіями марно

Та скоріш загаси свою спеку,

Бо вона сексуальна і гарна

Лиш тому, що від тебе далеко...

Довгі ноги, вигнута спинка,

Наймиліше з усіх ім'я...

Це найкраща у світі жінка

Лиш тому, що вона не твоя.

***

Без вас пуста, мов птах без крил,

То не життя — нудьга пропаща.

Як парусник, що без вітрил -

І сам плисти́ме та із ними краще.

Чудово знаю кожного із вас

І за́вжди розумію ваші вчинки.

Мій воєдино не складеться пазл,

Як не на місці ви - його картинки.

Кружляти разом можемо не часто,

Життя летить у ритмі ТВІСТ...

Та Друзі, знаю, не дадуть упасти

І ми ще всоте затанцюємо на біс!

***

У один післяспе́ковий вечір,

сита зручністю залізяк,

я відверто дозрію до втечі

та прийму від Вселенної знак.

Де чар-зілля кипить на вогнях,

заклинання і ля́льки вуду...

Там бувала в минулих життях

і, можливо, в майбутньому бу́ду.

А тепер би сховатися просто,

щоб послабити м'язи думок.

Вільно випростатися в зрості

і вхопити свободи ковток...

Десь в дорозі залишу багаж

непотрібних чужих імен.

Оберу найгарніший пейзаж

та почну віднаходити Дзен.

***

Простір...

Розпущені коси,

По травам розсипані роси

І літо тонуло між хмар.

Простір...

Свобода в душі стоголоссям...

І як же раніше жилося

Без тво́їх п'янючих чар?

***

...

Malynovska

Кінець

Місяць на небі рахує зорі,

Місто поволі вкриває пітьма.

Тихо гойдається човен у морі,

Закінчила ігри гучна дітвора.

_

_

Здається, ось-ось зупиниться серце,

Бо в болю хвилина повзе мов доба.

Сліз було пролито вже ціле відерце,

Але ще не скінчилась моя боротьба.

_

_

Та сил вже немає, тому повсякчас,

Щоб не плакати, згадую щастя моменти.

Вже зовсім скоро настане мій час

Попрощатись з всіма і нарешті померти...

...

Маркус Броді

Без назви

Неси до мене зорі на руках,

Вони прожили ревний гуркіт ночі,

Зколисані в червоно-чорний стяг,

Заховані в чиїсь застиглі очі. 

Пробач мені за той проклятий сум,

За сльози під розстріляний світанок,

Зриває серце кожен лячний шум,

Як хвиля зла зриває рідний ґанок.

Та вимушена темрява вікна 

Стоїть на варті світла непокори,

На скронях неба хмари - сивина,

І зорі, нескінченно вільні зорі.

...

Крючок Катерина

Плов

Плов

Ось пише дівчина сумую,

Чому? Я відповідь знайшов.

Найкраще за усіх готую,

Я найсмачніший в світі плов.

Беремо рис, хочаб басматі,

Бо він найкраще підійде.

Проте не бігайте по хаті,

А обирайте те що є.

Свинину ніжно нарізаю,

А інше м'ясо аж ніяк.

І базиліком посипаю,

Він надає всій страві смак.

Цибуля смажиться в олії,

На колір наче темна мідь.

І запах у цієї мрії,

Що можна взяти і здуріть.

Тріпоче плов переді мною,

Шматками моркву додаю.

Все посипаю куркумою,

Бо дуже куркуму люблю.

Тушкую на вогні повільно,

І ось готовий диво плов.

О як смакує божевільно,

Його бажаєш знову й знов.

Для себе, пари чи родини,

Чи просто в гості хто зайшов.

Повірте що будь хто оцінить,

Найкращий в цілім світі плов.

...

Кєма

Кіт не пригай

У весінній хмарний ранок,

Ще не встиг втікти туман.

Виліз кіт немов той танок,

На балкон, як великан.

Він не з'їв свою сметану,

Бо летів в небі гусак.

Я подумав, що він пригне,

І сказав йому ось так:

Кіт не пригай, мудрий будь,

Ти в руках себе тримай.

Не вартий того білий гусь,

Що кричить тобі, стрибай!

Кіт на мене подивився,

Прокрутив все в голові.

Від балкону відступився,

Й миттю геть побіг собі.

...

Маркус Броді

"Зелені сни"

я хочу рости у високих травах і пити бджолиний мед

і чути, як квіти міцні, жовтаві вростають у мій хребет

я хочу рости, як роїсті оси у вітті кудлатих вільх

я хочу вплітати весні у коси останній підталий сніг

я стану струмком у блакитних горах, камінням слизьким, морським

коли я нарешті дійду до Бога. то буду мовчати з ним

я буду хапати зірки за гриви і ткати сяйливу прядь

і буде гойдати мене у зливах ласкава солона гладь

я зникну зі світу, з тривкого шуму, із саду земних тривог

і вийду у місто, в якім ночує великий, прозорий Бог

я хочу проспати у мушлі сріблястій від осені до весни

добраніч, мій Боже, нехай мені сняться

спокійні,

зелені

сни

...

Casey

2014

Він перевершив сатану

Коли почав страшну війну.

Та кров є і на тих руках,

Що хату звели на краю безодні,

Заплуталися у роках

Їх погляди порожні і холодні.

Всі ті, хто вірить сліпо і бездумно

У пропаганду створену безумно

Відкриють очі, опинившись в порожнечі,

Та вже не спинять вони тої кровотечі.

А, може, вже й ніколи не прозріють

І за примарні цінності зітліють.

Імперії, війни і зла раби,

Отримаєте цинкові гроби!

За те, що «трохи заблукали»

Кордони ж бо іще не відміняли.

За те що смерть на нашу землю несете.

Самі не знаєте, за що ви тут мрете.

Та ви не вб’єте те, що незнищенне!

Свобода для росії незбагненна.

Ми встанемо всі, як один

В пітьмі найважчих цих годин

За синє небо і за жовте поле,

Квітучий степ і неосяжне море.

За вибір, справедливість і свободу,

За тиші не гнітючу прохолоду.

Життя за мир страшна ціна.

Але ж чия у тім вина?..

...

Moonrise Darkness

***

Чи чути вже тишу? Чи досі гуркоче?

Чи вітер несе нічний чорний дим?

А може у вільному світі шепоче,

Яке життя може бути гірким?

Чи видно світанок? Чи цегляні стіни?

Холодна лють сліз, болить в глибині.

А може так страшно, душа у руїні,

Маленьке серденько – уламки одні?

Вустами без крові торкнутись не можу,

Зігріти хоч раз, коли ще не спиш.

Тебе я мовчанням вічним тривожу,

І ти, сонце ясне, в тривозі мовчиш...

Чи ти відчуваєш? Я тут, моя пташко!

Я вже на плечі, і ніччю, і днем.

Я знаю, синочку, без мами так тяжко

Нас роз'єднали ворожим вогнем.

...

Леся Яцута

Конкурсантка Жахрому

"Жахливу Романтику" сіла писати,

Бо майже настала дедлайнова дата.

Хто ж будуть герої? Чорти, маніяки,

Яких вже не ваблять ні перса, ні с**ки:

Їм хочеться крові, їм хочеться мізків!

Чи буде там привид, який завжди близько?

Або може ще дві смішних поторочі,

Чи дуже страшнючих, що бродять щоночі.

Вампірка і відьма, скелет, демониця,

Чи зомбі, в яких скрізь погризені лиця?

Заллю рядки кров'ю, насиплю кісток,

Хоч би не забути про ще один крок!

Бо мало терзати героїв й лякати,

Сюжет треба вбрати в любовнії шати,

Романтики влию вам щедро, по вінця,

Щоб кожен читаючи зміг просльозиться.

Нарешті мій текстик готовий до бою,

Його надсилала слабкою рукою.

Сиджу і чекаю вінець свій лавровий -

До перемоги в змаганні готова!

Якщо ж перше місце мені не даєте,

То хоч поспитаю вас тоном поета:

Яка все ж моя із потвор у Жахрому,

Вгадати невже не вдалося нікому?

**груба лексика - відсилка до Балачкової дискусії про переклад "Блиску", тому прошу пардону.

Картинка авторства Дарії Денисенко з конкурсу Жахлива Романтика".

За пропозиції з редактури подяка Амарі (посилання в коментарях)

...

Лана Філлі

Хочу бути людиною

Ти чоловік? Тоді повинен бути

хоробрим, мужнім, стриманим та сильним,

бо так говорять люди іншим людям.

До чого тут бажання бути вільним...

Ти захисник, підкорювач і лідер,

ти здобувач і неприступна скеля.

Боятися мужчині не підійде,

а плакати - лише жіноча тема.

Якщо казати іншими словами:

ти домінант в ілюзії обману,

що легко нищить власними руками

в собі людину з рівними правами.

Транслює соціум картинку світу:

Сексиські установки щодо тіла,

патріархат гнобить віками жінку,

матріархат - це рішення невірне.

Цей вірш про рівність чоловіка й жінки,

бо стать людей на мозок не впливає.

Стереотипи про тендітну квітку

й шматок тестостерону утискають.

Рожеві зайці, ігри в тата й маму,

футбол, рибалка чи автомобілі...

Яка різниця що там між ногами ,

у зацікавленнях всі люди рівні.

Вдягнувши маски і прийнявши ролі,

забули враз, що перш за все ми - люди.

З дитинства позбавляють розум волі

ті ярлики, що тягнуть нас в нікуди.

Людину зберегти у собі важко,

бо світ прищеплює з дитинства гендер.

Я хочу жити вільно, не як інший,

та чи дозволить соціальний ментор.

(Серпень 2023 р.)

...

Роман Фещак

Лютий

Смуток

Наразі найбільший здобуток

Сіро-ліловими

Не випадковими

Тінями тисне

Навмисно

Душа вкрилась пилом

А може то попіл надії

Чи віри

В майбутнє

Хоч досі присутні

В ній миті

Позаминулого літа

Із запахом щастя і квітів

Та попри доводи

Від них віє холодом

Лютий

Ніколи не зможу забути.

24.12.2022

...

Катерина Скрипка
16+

Пам'яті Тараса

Кохайтеся, чорнобривці, та не з москалями.

Повиносьте тих гельмінтів уперед ногами!

Порубайте сокирами на дрібненьке шмаття,

Поскладайте у пакети, а тоді - в багаття.

Набийте тим курвам пики!

Хочете - лопатой,

А ще краще - з Джавеліна

Прибийте собак цих.

Або Хаймарсом влупіте,

Щоби до Кобзона

Розлетілись їхні... спини

Від Сяну до Дону.

...

Марія Жовта

Ті, хто танцюють в цукровій пудрі

Я не танцюю в цукровій пудрі,

Крилець не маю з прозорих тканин.

В мене на глові каштанові кудрі

Замість корони з коштовних перлин.

Усміх - не солод, очі - не злото,

Не схожа на фею, що сонцем ряснить.

Серця не треба дивним істотам,

А я без биття і не можу прожить.

Мавчина ж врода гостра на зуби,

А личко ласкаве зведе нанівець.

Ті, хто танцюють в цукровій пудрі,

Любові не знають і йдуть навпростець.

Тіло - не солод, зваба - не щастя,

Дурману так повно у рухах легких.

В мене ж ціле життя на зап'ястях

І купа звичайних людських почуттів.

Серпень, 2022

Збірка "Косу перебинтую стрічкою"

...

Ївга Лютневська

Пташка

Десь у гнізді недалеко від моря

Пташка наспівує свої пісні.

Живе та радіє не знаючи горя,

Приносить кохання усім навесні.

---------------

---------------

Співом своїм приносить добро.

Пісня її гучна та дзвінка.

Навіть юнак, який іде в бій,

Стає щоб послухать яка це краса.

---------------

---------------

Хто її чує, сумний чи розбитий,

Серце одразу покине журба.

І не важливо чи бідний, багатий,

Співом своїм об'єднає серця.

...

Маркус Броді

Чорно-білі стражі

Істоти, народжені в темряві світу,

Постали вони з протилежностей двох,

Бо бачили морок і спалахи світла —

У них об’єднались Дажбог й Чорнобог.

Палючого сяйва вони не бояться —

Харчуються ним у сакральній пітьмі,

У ньому зростали, немов у багатті,

Та віє від них крижаний буревій.

Бездушні очиська на чорних обличчях,

Біліють лиш склери і їхнє нутро.

Довкола туман сліпозорий імлиться —

Ховає присутність блідим полотном.

Сторожу несуть десь між світлим і темним,

Де ніч дотикається з денним єством,

А кігтем холодним, мов крига студена

Черпають з підземних джерел людську кров.

Де ступлять потвори — емоції щезнуть:

І смуток, і радість полинуть до них.

Висмоктують душі, та мають потребу

Вертатись в міжсвіття безсмертних й живих.

Примарні створіння, міцніші за статуї,

Вони підкоряються давнім Богам.

Їм легше своє існування утратити,

Ніж смертних пустити у свій святий храм.

Не шкодять їм стріли і леза прегострі,

А тільки той меч, що скували Боги —

Темніший від ночі, пекучий, як сонце,

Удариш ним стража — й нема голови.

Та той, хто зуміє здолати всіх стражів,

Посміє ввірватись у храм між світів,

Застрягне назавжди між яв’ю і страхом,

Пізнає суть правди у вічності снів.

(Листопад 2023 р.)

...

Роман Фещак

У мене немає очей

У мене немає очей,

Та маю я зоряну іскру,

Що б'ється і б'ється, вогнем

Руйнує супротиви мізків.

Спалахує в грудях вона —

Розвіює мороки поряд,

Жевріє, але не згаса,

Хоч темінь встеляє мій погляд.

У мене немає очей,

Точніше, не бачать вони.

Палаючим виром, мечем,

Що кований серцем, умить

Зруйную всі стіни із тіней,

Примарних тих воїнів-стражів,

Що стали мені на заваді

І нищать проміння надії.

У мене немає очей,

Та бачу всі барви життя

І полум'я, як Прометей,

Що кару терпів за людей,

Я ввись над собою підняв.

Я просто людина, що пише наосліп,

Сплямовує аркуші болем душі.

Можливо, хтось скаже: "та досить вже, досить!",

Та я не мовчу, бо такий як усі —

Палаю у прозі, карбую вірші.

(грудень 2023 р.)

...

Роман Фещак

Блаженні

Блаженна віра конвертується у страх,

якщо її впритул розстрілюють за силу

і слово завжди помирає на вустах

якщо несказане, а вже своє віджило

надія тоне, найчастіше, в ріках сліз

коли розходяться минуле та майбутнє

війна з домівки виганяє без валіз

й бере твоє життя собі на зуби кутні

далеке світле вигляда як замале

але малому дуже треба теж світити

і не кричи мені гидке своє «але»

я повернусь, я посаджу дрібненькі квіти

обабіч стежечки, що до дверей біжить

іще зачинених дверей мойого дому

блаженна віра перетворюється в міць

а на зубах війни життя твоє в оскому

зламати легше ніж загоїти, та стій

ми ж всі укупі стоїмо, то ж їй вдавитись

не опускаймо вже очей, тримаймо стрій

бо Україні час іще раз народитись

...

Yuliia Pavlivna (Kvasnytsia)

Кип'яток

Кип'яток

О кип'яток, мій вірний друже,

Серед холодних вечорів.

Мені допомагаєш, дуже,

І вже не раз мене зігрів.

До тебе чаю насипаю,

Буває кави додаю.

І дуже швидко відчуваю,

Любов і теплоту твою.

І я тебе оберігаю,

Свій милий термос дістаю.

Тебе до нього наливаю,

І кришку зверху закручу.

Коли закриті всі кав'ярні,

Електрики нема на жаль.

І пошуки здаються марні,

Ти просто термоса дістань.

І холод й темрява минають,

Добро перемагає зло.

А мудрі люди пам'ятають,

Дарує кип'яток тепло.

...

Кєма

ЗАПОВІТ

Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отоді я

І лани і гори —

Все покину і полину

До самого бога

Молитися... А до того —

Я не знаю бога.

Поховайте та вставайте.

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте.

І мене в сім'ї великій,

В сім'ї вольній, новій

Не забудьте пом'янути

Незлим тихим словом.

25 грудня 1845 в Переяславі

...

Тарас Шевченко

Танцюй, танцюй

Танцюй, танцюй, земля така м’яка.

Вже починають розквітати квіти,

І медом сонце ллється в небесах,

І знову їм нас не вдалося вбити.

Четвертий день, іде четвертий день.

І перші, що якраз воскресли вчора -

На третій день; сміються від душі

І щось жартують про свою покору.

Кусає змій на острові свій хвіст

І вісімкою нескінченність в’ється.

Хай сонце розпускається в руці.

Хай сонце разом з нами б’ється в герці.

Танцюй, танцюй – уже майже весна.

Вигострюй шаблю та приладнуй збрую.

З тобою небо, вітер і земля.

А ними навіть пекло погидує.

27.02.2022

...

Олександра Совська

Ти маг

Ніхто не знає, що ти маг.

Але я бачила пульсар

(В саду уже опало листя),

Він в тебе сяяв, мов ліхтар,

Коли мій котик загубився.

І замість ста гучних розваг

Один лиш таємничий ти

Незмінно  вибираєш тишу,

Щоб знову в інший світ втекти,

Мене із котиком лишивши:

Ти просто іншосвітній маг.

У свій смарагдовий портал

Ступаєш і — летиш над містом!

(Я бачу це через кристал),

Там зорі дивні, як намисто,

І не такий чумацький шлях.

А ти, не боячись дощу,

Летиш, радіючи відверто...

За радість цю тебе прощу —

Ти принесеш мені цукерки!

Таких смачних у нас нема;

Ми сядемо на сходах в сад

Із ними, котиком і чаєм 

Дивитися на зорепад.

І я те ж саме запитаю...

Ти, звісно, скажеш «Я не маг».

Сховаєш іскорки в очах,

І похитаєш головою.

Який ти впертий — просто жах.

Тоді і я не скажу, хто я!

...

Магда Май

Я прошу тебе не плач цієї ночі

Я прошу тебе не плач цієї ночі

Хоч раз всміхнися щиро ти мені

Бо не побачу вже тебе у цьому році

Мені хоча б зустрітись раз в віки

Бо шлях мій випав у замерзлі далі

Туди, де весь пісок немов кришталь

Цей холод – то до пекла авантзала

За ним лиш тільки біль і тільки жаль

За ці роки замерзло моє серце

Відпали спогади, немов мертві листки

З тобою б’ється на всі гігагерці

Що лиш доступні людству і мені

Твій погляд знов наповнить мою душу

Зігріє у найбільш страшний мороз

І тільки він витягує на сушу

Із моря прикростей і судорожних проз

Твій поцілунок – то ліхтар у темнім

Покритім льодом і розпачем вини

Загиблим склепі, довгім і вогкім

Лінії, що розділя оці світи

Ми охоронці спокою і світу

Оберігаємо від дикої журби,

Людей злих і снігів довіку

Й зловіщої всестрашної війни.

...

Соня Амбріс

Тримай удар

Як віхола січе твоє обличчя,

Словами люди ранять просто так,

Тоді терпіти мовчки геть не личить —

Дай відсіч ворогам, тримай удар!

Гартуй свій дух вогненним жаром битви,

Заковуй серце й розум у метал,

За ним ховай любов для рідних-близьких,

А ворогам дай бій, тримай удар!

Коли зіткнуться у двобої леза

Зі сталі й гострих слів поміж стожар,

Хай серце рветься, аж тріскочуть ребра,

Та ти з останніх сил тримай удар!

Як зазіхають на твоє, борися,

Не дай комусь забрати серця дар,

Вклоняйся тільки Богу і не бійся,

Дай відсіч ворогам, тримай удар!

(січень 2024 р.)

...

Роман Фещак

***

Пиши мені листи. Пиши щодня й щоночі.

Читати їх не зобов'язуюсь, адже

Твій почерк для моїх очей відвертий злочин,

Ніби сірник – родитель лісових пожеж.

Я пригорну до серця аркуші паперу,

Яких торкалась пишучи твоя рука.

І хто засудить?.. Навкруги усе химерне,

Окрім вервечки літер у кількох рядках.

У пристраснім вогні не опалити крила,

Проте якщо горіти, то лише дотла.

Пиши мені листи. Читати їх несила,

Але зітліти важче без твого тепла.

Пиши.

Серпень, 2023

...

Ївга Лютневська

Час

Час ніколи не дає нам змоги

Повернути все назад.

Від нього не діждешся допомоги,

Він завжди все робить сам.

Кожну хвилину, кожну секунду

Небагато цінує із нас,

А коли вже все позаду,

Ми питаємо себе: "Чому так зробив я в той раз?"

Час і добрі, і погані вчинки береже,

Час не тримає на серці образ,

Він накопичує все те,

Що знаходить,

І нескінченно глядить на нас...

...

Дівчина на гойдалці

Критикам

Я графоман? Писака? - так.

Хоча люблю експериментувати.

Пишу, як недосвідчений юнак,

та вам мене нізащо не здолати!

Аматор? Початківець? Та нехай!

Як Прометей, крешу вогонь нетлінний,

творю просте відверто і сумлінно,

але шакалам-критикам тут зась!

Спиною обернулася стара,

що зветься долею. Вже не звикати.

Вона лукава немічна карга,

пора їй свої зуби вщент зламати.

Я маю кігті-леза слів,

тож, пришелепкувата пані, бійся!

Вже не одну примару з смаком з'їв,

запивши критиканством. І наївся.

(Квітень 2023 р.)

...

Роман Фещак

Крик

За стіною чути крики,

біль клекоче в грудях.

Душі тінню оповиті,

звуки нерви крутять.

Холод пальці обпікає,

хочеться втікати.

Кожен із присутніх знає:

морок не здолати.

Плаче, стогне за бетоном,

стіни сльози вкрили...

Тріпотять в страшнім мінорі

мрії вже безкрилі.

Вогник світла ще палає

у пітьмі силенній,

порятунку дочекають

жертви ті стражденні.

Серед порожнечі світу —

там, де гинуть мрії,

знов засяє усміх літа

й рани обігріє.

Запульсує радість в жилах,

крик розтане в тиші...

Світло — нездоланна сила,

морок вщент розкришить!

(Липень 2023 р.)

...

Роман Фещак

Смажені томати

Смажені томати

Готую смажені томати,

Повільно смажу на вогні.

Ще можна зелені додати,

Вони всміхаються мені.

На них омлет уже чекає,

А я лиш спеції додав.

Ніщо ніде не підгорає,

Ретельно все перемішав.

Томати підставляють спинку,

Я у тарілку їх кладу.

До страви ще підсмажив грінку,

Тепер, вечеря до ладу.

Омлет і теплий запах грінки,

Ну що тут можна ще сказати.

І як тут не пускати слинки,

Як бачиш смажені томати.

...

Кєма

Нордська

Ріже наш дракар непокірні хвилі,

Шкіриться берег іклами скель.

У похід далекий - боги запросили.

Скальде, не дрімай, а складай пісень!

Приспів:

Жваво грає цистра у просторім залі,

Ломляться столи та лунає сміх.

Тут лише хоробрі, тут крилаті кралі,

Підіймають вгору кубки "за своїх".

Запалають руни, на вівтар жертовний

Вельва сивокоса мовчки покладе

Шмат сирого м'яса, глечик меду повний.

Хай, же допливуть всі і ніхто не вмре.

Пр.

А як зажевріє, та й за небокраєм,

Стрімкою рікою попливуть човни.

Сплять у них герої, що стискають зброю,

Мчать до Ніфельгейма Одіна сини.

Пр.

...

Ян Браз

Казка про Снігову Королеву

Замерзло серце, стомлене журбою.

Його не зможу більше відігріти.

Тепер я владарюю над зимою,

А ти лиш вітер, що летить по світу.

Я королева, хоч і одинока,

Живу в палаці, наче у в'язниці.

Тебе любити це ще та морока.

І зберігати наші таємниці.

Сліди цілунків вкрило вічним льодом,

Зафарбувавши в колір туги тіло.

Цю "нагороду" не прибрати згодом,

І не розтопиш, щоб від них горіло.

А замість сліз посипались сніжинки,

Мої чуття ховаючи до болю.

І в формі кожної маленької крижинки

Застигло те, що було в нас з тобою.

Тебе чекати більше вже несила.

Куди ти дівся, вітре мій весняний?

Верни ту душу, що в тобі лишила,

Згадай як був безмежно раз коханий.

...

Amara

***

Заплямовані стежі, повиті корінням,

До розбитого храму уже не ведуть,

Тож розпеченим лезом тепер не повинен

Прокладати невпинно до нього ту путь,

Бо достатньо вже зроблено — шахи в шухляді,

Розповзлися по дошці волокна руїн.

Закривавлені пальці ще хочуть гуляти,

Доторкатись до стін зачерствілих моїх,

Але шах вже стоїть, запечатаний матом.

Королева розп'ята, у грудях кулак.

Ти здолав її. Боляче? Шкода? — бо втратив

Найціннішу фігуру й закінчилась гра.

Пішаки заступились, бо годі мовчати.

Спостережень і жалю замало. Ім'я

Повернути до храму розбитих початків

Крізь світи розуміння й воскреслих розп'ять

Було важко, проте я зуміла. Востаннє

Зазирнула в обличчя свого короля.

Пробудилась від сну. Результатом повстання

Стали ґрати для тебе і воля моя.

Спалахнули квадрати, зітліли стосунки,

Ти гросмейстер у смужку з побитим життям.

Обтрусившись від пилу, поправила сукню,

Поборовши аб’юз, усміхнулася я.

(Грудень 2023 р. - січень 2024 р.)

...

Роман Фещак

ІЛЮЗІЯ ПОПУЛЯРНОСТІ АБО КОЛИ З ЛІВОГО ПЛЕЧА В ОДНЕ ВУХО НАШІПТУЄ ГЕНІАЛЬНИЙ НАРЦИС, А З ПРАВОГО В ПРОТИЛЕЖНЕ БУРМОЧНЕ БЕЗДАРНИЙ ГРАФОМАН

"Число підписників немов крутий ресурс

Дає потенціал. Піживлює набрякле еґо".

"Проте в скількох із них наявний іще пульс

Про це, на жаль, не знає ніхто твердо".

Ідея вірша належить Moonrise Darkness

...

Леонід Данільчик

Смакота

Смакота

Вареник теплий зі шкварками,

Цибуля зверху золота.

Ти лиш торкаєшся вустами,

І відчуваєш смакота!

Картопля ніжна і духмяна,

І тісто біле наче сніг.

І перців різних, суміш пряна,

Що аж збиває тебе з ніг.

І море свіжої сметани,

І посмішка як у кота.

Вареник сам у роті тане,

Яка ж це справді смакота!

...

Кєма

Рік закінчився

Стрілку годинника не зупинити,

Днів не вернути, що зникли за рогом.

Страшно - нікого в житті не любити

І не чекати у гості нікого.

Час пролітає вагон за вагоном.

Що буде завтра? А раптом - не буде?

От би єдиним життєвим законом

Стала любов, подарована людям.

Рік закінчився і рік розпочався.

Що принесе він - нам не вибирати.

Страшно тоді, як шукаємо щастя

Тільки в машинах, квартирах, зарплатах.

Радість і біль заплелися між днями

Так, що нікому їх не розділити.

Біль не страшний, він проллється сльозами.

Страшно - нікого в житті не любити!

...

Валерія Матвієнко

Ладунок

Валіза.

Вагаюсь: що брати з собою?

Радість, надію й наїв –

Своє забрати потрібно.

Любов.

Її не пакую, звісно.

Її не носять в валізах,

Як укладати видих і вдих?

Щастя.

Цей вимір залишу тут –

Моя лише половина,

Має сенс цільним воно.

Тепло.

Його видуло вітром учора.

Йому треба полум’я знов,

Таке не складеш про запас.

Біль.

Його було вже доволі.

Не візьму з собою болю.

Хай вітер розвіє й його.

Пристрасть.

Коштовний дарунок плинний,

То гріє, то спопеляє.

Нема в чім узяти його.

Лишаю

Вдячність, повагу й обійми.

Радість, надія й наїв –

Ось і увесь вміст валізи.

28.12.2022

...

Лана Філлі

Я Вам сподобалась

Я Вам сподобалась –

немовби небо стало ближче.

Я Вам сподобалась!

Прошепотіли Ви на вушко другові.

А я все чула.

Я Вам сподобалася. Я!

Я Вам сподобалась –

Найбільша із похвал!

Я так боялась здатися чужою,

Закритою на тридцять три ржаві замки.

Я Вам сподобалась –

Бальзам на мою душу,

Зітлілу, згублену, втонулу у вогні.

Я полюбила якось безталанно й даремно,

Того, в чиїх очах дзеркалила не я.

А потім ображалася, кидала фото у смітник, ридала...

Любила я. І крапка. І фінал!

А Вам сподобалась.

Доклала всі зусилля:

До дірочок затерла праскою шиття на сукні,

До крові зносила підбористе взуття

Й залила лаку кілотоннами волосся.

Принцеса...

Зображена художниками на портретах,

Вродлива, не потворна, не страшна,

Під макіяжем всі недоліки лягли і сплять.

Я Вам сподобалась.

Хоча ми й не знайомі.

Я усміхаюсь. Я потрібна. Я жива!

Ніколи ще не чула... Яке щастя!

Я Вам сподобалась.

Кохання з першим змахом зафарбованих в три шари вій.

Я Вам сподобалась. Як сонце влітку,

І злива навесні.

Я Вам сподобалась. Прекрасно. Це!..

Дивлюся в дзеркало.

А хто?

Хто Вам сподобався?

Рум'яна лялька?

Без утомлених повік, без кривизни зубів під усмішкою...

Цей маскарад знову звертає не туди.

Принцеса!

Вам сподобалась вона.

Принцеса Вам сподобалась.

Не я.

А я загублена поміж рядків сумних віршів.

А я залюблена невдачею.

Кохання, мабуть, тільки для принцес,

Які подобаються Вам.

...

Ївга Лютневська

Пензлі

Я опала весною під осінь.

Вся робота лахміттями в’яне,

Ніби я навесні була п’яна

Загубила три пензлі в волоссі:

Першим мала б писати про щастя,

Про любов, що уперше приходить.

Сточив нагостро вітер твій погляд,

Пошрамовані стали зап’ястя;

Другим мала б писати про впертість,

Про осліплу небаченим віру.

Грози вмиють забруднену шкіру,

Тільки серце ніколи не стерти;

Третім мала б писати про дружбу,

Щиру посмішку, теплі обійми.

Але холод панує над ними,

Вишкрібає залатану душу.

Я опала весною під осінь.

По малюнках прогулює злива.

Я стою неукрита й журлива:

Мої пензлі лежать на дорозі.

...

Ївга Лютневська

Дружина Лісового Короля

Прийшла біда до нашого села,

Король лісів шука собі дружину.

Він дав селянам час лиш до тепла,

А потім всіх загонить в домовину.

«Віддати заміж дочку коваля!»

Така ухвала сталася на раді.

Дочкою тою правда була я,

Ще й рідним важко заперечить владі.

Ступаю крок до глибини лісів,

Дерева розступаються покірно.

Вітало мене сотні голосів,

Раділо все живе мені безмірно.

Палаців зустрічав магічний блиск,

Вітав мене король в зелених шатах.

Та відчувався лиш шалений тиск,

Була я бранкою в чарівних ґратах.

Палац прекрасний, та мені – тюрма.

Король здавався добрим, я терпіла.

І так проходить не одна зима,

Сім'єю стала вся лісная сила.

Приніс мені про рідних вістку змій.

«Пусти додому на весілля брата»

«Іди, гуляй, дружино, та не смій,

Забуть про мене у полоні свята»

Згадала щастя, вільна на добу.

Згадала доторк першого кохання.

І ось крізь ліс назад за ґрати йду,

Та ліс вже не висловлював вітання.

Зогнив палац, лишилась купа дров.

Зустрів сумний король свою дружину:

«Згадалась до товариша любов?

Тож з ним розділиш, люба, домовину!»

...

Югин Кобилянський

Вишневий свій Шир

Усім Середзем'ям цю звістку пошир,

Щоб душі байдужі завзялася ґобати:

Пішли рятувати вишневий свій Шир

Убрані у піксель нескорені гобіти.

"Червона калина" лунає крізь горн,

Щоб в кожного гобіта серце намацати.

Попереду Боромир і Арагорн

І невідь-коли ще орли (F-16ті).

Вперед на затінений мороком схід

Рушають затято: "Ану, розберемося!".

Беруть із собою в далекий похід

Армійський сухпай із ельфійського лембасу.

Протяг ворог лапи, закуті в броню

І думкою все це понищити ласував.

Та рано чи пізно - приходити дню!

Прохромить горлянку стріла Леголасова...

Щоб орків усіх, що несуть орчий мир

Умиротворити, себто - угноїти,

Здіймає свою найгострішу з сокир

Хоробрий і впертий Ґімлі, син Ґлоїна.

Нехай чорномові забракне лексем

Вергати прокльони, мов зібгані лантухи:

І Мері, і Піпін, і Фродо, і Сем

Понищать всю силу персня Всевладного.

Замовкне при брамі лихий людодур

І стануть народи одним сильним табором.

Розвалиться Кремль... чи то пак Барад-дŷр.

У власній пожежі засмажиться Саурон.

Шляхів ще багато. І вздовж і ушир,

Що дивні, немов оліфантові хоботи.

Вертають у вільний, врятований Шир

В плащах-вишиванках натруджені гобіти.

...

Ватага Олександр

Стріли купідона

Поцілили стріли у вуха —

Долинув твій голос-луна.

Його би я слухав і слухав,

Бо кращого в світі нема.

Поцілили стріли у вічі —

Постала лиш ти наяву.

Не бачу я поглядів інших,

Лиш твій кароокий ловлю.

Поцілили стріли у ноги —

Здійнявся, лечу я без крил...

Твої оббивати пороги,

Тебе добиватись щосил.

Поцілили стріли у руки —

Зігріти так прагну тебе,

Цілунками вкрити у скруті,

Утішити личко сумне.

Поцілили стріли у пальці —

Тріпочуть на шкірі твоїй.

Щодня, серед ночі, уранці

Про тебе всі мрії мої.

Поцілили стріли у груди —

У рух привели механізм.

Милуюсь, кусаючи губи,

Як ти усміхнулась мені.

Поцілили стріли у душу —

З'єднали тебе та мене.

Кохана, нізащо не пущу,

Вогонь у серцях не мине.

Продовжують стріли летіти —

Влучання, немов в перший раз.

Не може вогонь наш зітліти,

Над нами не владний вже час.

Спускай сагайдак, купідоне,

Збагачуй багаття сердець,

Розпалюй кохання червоне,

Веди під священний вінець.

(Лютий 2024 р.)

...

Роман Фещак

Бранець

Холодно і темно, наче йду крізь терни.

Рухаюся тихо, майже непомітно...

Тіло має кільця — ідеальний вбивця,

Бо кусаю швидко: муки безрозмірні.

Прагну не вбивати — виживати. Ґрати

Взяли й ув'язнили геть не ту істоту.

Сутність не зміїна, та хіба повірять

Ті, що посилають дяку Богу-чорту.

Я б ніколи вимір не створив, де витвір

Був такий як я — безглуздо безпорадний.

Чуєте! Для чого? Йдіть ви всі до чорта,

Низько поклоніться, щоб вам ще порадив.

Руки відібрали, образ сплюндрували,

Душу залишили в тілі безталаннім.

В плоті того змія, без святого німба

З перебитим носом, ротом, оком рваним.

Дух людський у масці змія потраплянця.

Маю гострі ікла, що отрути повні,

Та кусаю зрідка. Рветься з плоті клітка —

Підіймають вгору мавпи людські брови.

Бійтеся, двоногі, дідьки однорогі,

Я іду на ви! Візьму за зябра простір...

Хвіст вмочу в чорнило, хай зростають крила

Й полечу драконом з віршами за обрій.

(Січень 2024 р.)

...

Роман Фещак
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
💛💙 Аркушу 3 роки! 💙💛
12.04.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

12-те квітня це особливий день! Рівно 3 роки тому відбувся запуск літературної платформи Аркуш 🙂

... Детальніше
Блоги
А в кого очі великі? Як вам живеться зі страхами...Ія Лін & Ізумі Хо
18.04.2024
Всім привіт) Натрапила в одному чатику на обговорення фобій... А це велими цікава тема) Задумалася п ... Детальніше
Чорничні ночіLeila Holden
19.04.2024
Хочу запросити вас до чату «Чорничні ночі». Даний чат присвячений авторам, які пишуть на тему ЛГБТ Ц ... Детальніше
Який жанр у книгах вам не подобається?Кіт у зграї
19.04.2024
Без срачу, просто поділитися своїми табу. Мені наприклад не подобається попаданство ( без обід ). Жа ... Детальніше
“О, моя львів‘янко“ (або інший "Отче наш")Oswald Artman
19.04.2024
Ангели, падайте з неба, Освальд знову пише. Вашій увазі моє прекрасне богохульство. Молитва до жінки ... Детальніше
Оновлення конкурсних робіт МАРКІЯНА МЕДRНИК
19.04.2024
Нарешті дійшли руки відредагувати два твори, які приймали участь в конкурсах тут, на Аркуші – "Грозо ... Детальніше
Підписники проти жуківАнна Плішак
16.04.2024
Надихнувшись блогом Вікторії https://arkush.net/blogs/6216 , вирішила поекспериментувати і додала зб ... Детальніше
На Аркуші вже:
10456читачів
118270коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: