🎃 Українські гарбузи! 🎃

Електронні книги / Вірш (1321)

Буча

Небо мовчить, там янголи враз посивіли.

Темними хмарами сховано сходи до Раю.

Біля підніжжя - самі безіменні могили,

А на верхівці - мечі і списи, що палають.

Янголи більше не можуть кричати від болю.

Дроблять відлуння їх криків обпалені кручі.

Янголи сотнями вмерли - за мир і за волю.

Янголи вмерли. Їх вбили в зруйнованій Бучі.

Руки за спинами скручені тонкою стяжкою.

Крила посічені склом і бетонною крихтою.

Нам, тим, хто вижив, так тяжко. Так тяжко...

А янголам більше не боляче... Янголам - тихо...

...

Марія Жовта

Герої світла

Є вільний народ на квітучій землі,

Мирна маленька та сильна країна.

Радів той народ приходу весни

І гордо він зве себе — Україна.

Та раптом потвора без краплі жалю,

Гидка та смердюча повстала з пітьми.

Голодна повзе до вільного краю,

Щоб взяти цей край до своєї тюрми.

Тільки не знає одного потвора —

Що сяйвом своїм ми виженем тьму.

Бо світла герой є у кожного в домі,

Й ворога кине він у землю сиру.

...

Маркус Броді

Говори очима

У миті, коли затулятимуть рот

— ти говори своїми очима.

Все пережите неси за плечима.

Не розчиняйся у вирі турбот.

Бу́де зневіра дзвеніти в висках,

опустяться руки, підкосяться ноги...

— ніколи не смій полишати свій шлях!

Будь вірним собі та власним дорогам.

Навіть, коли будуть класти у вуха —

не думай приймати за чисту монету.

Що говоритимуть — чемно послухай,

але не пірнай у брехливі тенета.

Поглядом можна сказати багато,

не гірше від мови пояснюють очі.

Колись і вони стануть зорями ночі,

мудрість яких бу́де довго палати.

***

Піймаю сонце

краєчками уст,

Вплету у волосся

і посміхнусь.

Ще вчора у ньому

грав вітер рясний,

цілуючи палко

зап'ястя весни.

У пестощах тих

відчуваю Твій дотик -

ще кращий не винайшли

Антибіотик.

***

Уже дістав ХРІНОВОВІРУС

(не той, що COVID-19).

Пригнічує фальшива щирість,

Нажаль, її в нас не бояться.

Хіба по кайфу існувати,

Занурившись у власний кокон?

І під ногами бруд топтати,

Все мріючи про щось високе..

Прокиньтесь, любі, добрі, щирі!

Прозрійте, озирніться навкруги.

Як зі своїми жити в мирі -

вже не лякають вороги.

Відчуйте силу, зазирніть у власні спейси,

Розплющте очі, вийдіть із калюж.

Чіпляйте ватно-марлеві на фейси,

Але, благаю, скиньте маски з ваших душ!!!

***

Я відчуваю, дощ живе в мені:

Біжить по венам, стукає у скронях..

Звучать його мотиви неземні,

Стають росою на моїх долонях.

Він змиє все. Всередині та зовні,

Покриє краплями і душу, і обличчя.

Танцюючи Босто́н на підвіконні -

Вгамовує тривалі протиріччя.

Він був потрібен всім. Давно і сильно.

Цей світ уже занадто забруднився ...

У темну прірву впевнено й повільно,

Наперекір святому, вниз котився.

Священний дощ

Він розжене всі хмари в наших душах

Очистить совість і загоїть рани.

А щойно знов побачим зорі у калюжах -

В ту ж мить закриє намертво всі крани.

***

Погойдаюсь на місяці,

В хмари пірну.

Може, вийде відчути

Небес глибину...

Пошепочусь з зірками,

підмигну світлячкам.

Зачерпну в них натхнення

чудернацьким рядкам...

Із росою світанку

впаду на траву -

ранок губить у світлі

нічне рандеву.

***

Спокійне море пило ніжність берегів,

Прозорі хвилі тріпотіли на вітрах.

У синіх водах одинокий човен плив:

В душі надія, зверху - чистий стяг.

Не пам'ятав "навіщо" і "чому",

Як опинився у безкраїй цій калюжі?

Але зрадів би щиро одному:

Руками доторкнутися до суші.

Злились в одно всі заходи й світанки,

Вже нудили прекрасні небозводи.

Різнились мало вечори і ранки...

Лиш небо зверху, унизу - глибокі води.

В гарячці лихоманили шторми,

Часті дощі та дуже рідко штилі.

Спікало сонце з носа до корми

І накривали темрявою хвилі.

Все тіло била буря нетерпляча,

Морське чудовисько мотло́шило хвостом!

Він плив, не тямлячи: яка удача

Не дала досі перекинутись вверх дном?!

Готовий здатись першій же негоді

І каменем на дно уся надія..

Але шматком землі на небозводі,

Замерехтіла заповітна мрія.

Коли до берега ще трохи залишалось

Він йшов крізь ніч, ледь дихала душа

І човен плив, з останніх сил, здавалось,

Ненависні маневри завершав.

Нарешті бортом суші доторкнувся,

Пришвартувався об іржавий крюк..

Завжди борись! І як би не спіткнувся -

Не опускай НІКОЛИ погляду та рук.

***

Природа плаче, в неї здали нерви.

Діагноз: затяжна депресія.

На все забила із завзяттям стерви

- Байдужість. В найповнішій версії.

Вона служила людям, їх любила,

Хліби родила, пестила вітрами.

І сонцем обіймаючи щосили,

Майстерно надихала кольорами.

Всім лагідною матір'ю була,

Та безтурботним тішила дитинством.

Усе, що мала дітям віддала,

А ті їй завжди "дякували" свинством.

Весна їм буйним цвітом вигравала,

А осінь - щедро яблука в кишені...

У відповідь суха трава палала

І гори пластику, залишені в "легенях"

Тепер почАло розвиднятися і стаду..

Нестерпно, коли злиться найрідніша.

Та помста жінки, що відчула зраду

Могла би бути у рази страшніша.

***

Нас уже не лякають новини,

Що раніше кидали в мандраж.

У "намордниках" до магазинів

І за звичку тримати метраж..

COVID вріс у свідомість людини,

Антисептики на розлив..

Обсервації та Карантини

Стали звичними серед слів.

У аптеках нема дефіциту,

Вдосталь спирту і рукавиць.

Все, що можна - давно відкрито,

Від майданчиків до крамниць.

Шити маски - простіше простого,

Стали звичними всі заборони.

Адаптуємось швидко до всього

І не гірше, ніж вірус корони.

***

Тихо-тихо. Мовчи. Послухай.

Ніжно-ніжно. Мелодія лине.

І не зором її, ані слухом -

Тільки серцем. Із середини.

Тихо-тихо, вона тендітна.

В чарах ночі грайливий сон.

Ледве чутно, ледве помітно

Дін-дон, дін-дон...

З першим сонцем та павутина

Розчиняється в рої думок.

Між верхівок дерев загине

І розвіється, наче димок..

У хвилину важку заплачеш

Та відразу згадається сон,

Між верхівок дерев, ти бачиш?

- Там вальсує чарівний фургон

Дін-дон, дін-дон...

***

Стережіться мене, обережно!

В голові поселилась потвора.

Я занадто римозалежна,

Ну якась просто віршехвора)

Підсвідомість складає рядки,

У очах пробігають строфи...⠀

Не впускаю блокнот із руки -

Ну це просто якась катастрофа!

Я не знаю у чому секрет

І розв'язки ніде не бачу,

Мій сліпий внутрівенний поет

Став раптово занадто зрячим.

Покажіть мене всім лікарям,

Помістіть у окрему палату...⠀

Я покірно сидітиму там

І буду тихенько... писати

***

Наш світ раптово і серйозно захворів,

Побайдужіло, посіріло скрізь.

Жорстокість надто вийшла з берегів,

Сердечність трансформована в цинізм... ⠀

На свя́та не отримуєм листівки

І книги-пилезбірки на горище!

Практичні гаджети заповнюють домівки,

В порожніх душах тільки вітер свище.

Вже електронні навіть сигарети,

Онлайн-наради, віртуальний секс.

Про все відомо краще інтернету:

Де взяти в борг, як випікати кекс...

Не вміємо читати між рядків,

Усе "незрУчне" - запросто забути.

Дантистів боїмось і павуків,

Але не страшно ближнього штовхнути.

Життям керує еволюція затята:

Крутіший той, хто водить мерседес.

Від нервів не ромашка і не м'ята -

Бокал вина тепер знімає стрес.

Давно кортить навколо запитати

Hello, people! А у чому кайф?!⠀⠀

Можливо, досить тупо існувати⠀

І пусто марнотратити your life..?

***

Затори розсмокчуться,

рано чи пізно.

Будь-які ремені —

в долі секунд ростебнути.

Буває, серцям

вже не сила ходити нарíзно.

Найголовніше —

вчасно ту силу збагнути...

***

Нерозбірливо, тихо, спутано

Знов мене оповинув путами.

Обпоїв дурманами-зіллями

Надприродою. Надзусиллями.

Поза хмарами, поміж зорями,

Океанами-ріками-мо́рями...

Я так довго блукала міжсвіттями,

Чорні дні рахувала століттями.

Пожалій, погуби, залікуй,

задуши, замани, поцілуй..

У долоні та передпліччя,

заспокой в мені всі протиріччя.

Обіцяю. Нікому не скажу

Розпускай мене, начебто пряжу,

на тоненькі сріблясті нитки́ —

підкорюся тобі залюбки.

Заспівай потім ще колискову,

Порахуй до п'яти і готово!

Шість і сім - закрий очі руками.

Вісімка. Безкінечність між нами.

З дев'яти кіл йдемо́ по десятому.

Досить душу кроїти на атоми.

Як дістав — на гачок повішай.

Сатана був (здається) добріший...

***

На перехресті тижнів та століть,

У час, коли вмирають без вайфаю,

Все більше тих, хто розчаровує і злить

Й так мало тих, що надихають...

***

Частіше хочеться писати від руки,

Виводити стрічки і римувати.

І хто б подумав, що через роки

Почне письма так дико бракувати?

В минулому конспекти вже давно,

Листи писати - років сто не в моді.

Запрошення "на каву" і "в кіно"

Лунають звуком смс-мелодій.

Я виберу новенький записник,

Почну, як літо - з першої сторінки.

І вишиватиму із літер свій рушник:

У серці фарби, а в душі - відтінки..

Його відкрию, як прийду додому,

БудУ писати вІрші, всі підряд

Бо свято вірю в істину відому -

"Рукописи ніколи не горять...!"

***

Як солодко звучить "свобода",

"Самотність" - викликає співчуття.

Так дивно: що одному насолода,

Для іншого - трагедія життя.

Про що одні роками сліпо мріють,

То інші бачать у кошмарних снах.

Де перші кволо сіяли надію,

Там в тілі других колотився жах.

Ми різні всі, хоча добіса схожі!

І час летить у вимір незворотній..

Але по суті, сам для себе кожен

Вирішує - він вільний чи самотній.

***

Не розгадати філософію життя,

На всіх задачах позначки-сніжинки.

Години, дні, роки ідуть у небуття,

Стираючи людей та їхні вчинки.

Все ж деякі вдалося зрозуміти,

Ці істини відкрила нам природа:

Хто довго карантином був закритий -

Тим ще солодша видалась свобода!

За щастя кожна квіточка й метелик

Та навіть ріки, що виходять з берегів.

І чи з'явилося б у небі сто веселок,

Якби не впала перед ними сотня злив?

Гаряче сонце світить яскравіше,

Як надто довго сиплють гнів вітри

І зустріч двох закоханих палкіша,

Якщо в розлуці коротались вечори.

Кружляємо в невпинній круговерті,

Все біжимо, стираючи взуття...

І лиш поглянувши у вічі смерті

Найкраще знаєм ціну на життя.

***

Це найкраща у світі жінка,

Ніби чарами заворожила...

І її інстаграм -сторінка

Аргументом надійно служила:

Біла шкіра і тОнкий стан ,

Ніжні руки, блискуче волосся.

Привідкриті грайливо уста -

Як без неї раніше жилося?!

І ні їсти тепер, ані спати,

Від думок немає спочинку.

Лиш в руках телефон тримати,

Щоб гортати її сторінку..

А можливо відбудеться чудо

Та прихильнішим стане небо.

Може ти з нею разом будеш

І вона закохається в тебе?!

Ні, не тішся надіями марно

Та скоріш загаси свою спеку,

Бо вона сексуальна і гарна

Лиш тому, що від тебе далеко...

Довгі ноги, вигнута спинка,

Наймиліше з усіх ім'я...

Це найкраща у світі жінка

Лиш тому, що вона не твоя.

***

Без вас пуста, мов птах без крил,

То не життя — нудьга пропаща.

Як парусник, що без вітрил -

І сам плисти́ме та із ними краще.

Чудово знаю кожного із вас

І за́вжди розумію ваші вчинки.

Мій воєдино не складеться пазл,

Як не на місці ви - його картинки.

Кружляти разом можемо не часто,

Життя летить у ритмі ТВІСТ...

Та Друзі, знаю, не дадуть упасти

І ми ще всоте затанцюємо на біс!

***

У один післяспе́ковий вечір,

сита зручністю залізяк,

я відверто дозрію до втечі

та прийму від Вселенної знак.

Де чар-зілля кипить на вогнях,

заклинання і ля́льки вуду...

Там бувала в минулих життях

і, можливо, в майбутньому бу́ду.

А тепер би сховатися просто,

щоб послабити м'язи думок.

Вільно випростатися в зрості

і вхопити свободи ковток...

Десь в дорозі залишу багаж

непотрібних чужих імен.

Оберу найгарніший пейзаж

та почну віднаходити Дзен.

***

Простір...

Розпущені коси,

По травам розсипані роси

І літо тонуло між хмар.

Простір...

Свобода в душі стоголоссям...

І як же раніше жилося

Без тво́їх п'янючих чар?

***

...

Malynovska

Лист діду

Ти не повіриш, дід,

Твоя онука теж побачила війну.

У двадцять першому столітті,

Криваву, підлу і страшну.

Лунають постріли,

Вмирають діти,

Вночі сирени

Не припиняють дико вити.

А ворог, дід,

Ти перевернешся в гробу,

Солдат російський,

Прикинь? І все це пекло наяву!

Ти виганяв фашистів

У 45-му із рідної землі,

Здивуєшся, воюємо

З рашистами сьогодні ми.

А далі… можеш матюкатися,

Я зараз це стерплю,

Ти ж знаєш,

Я тебе завжди любила і люблю!

Летять ракети з Білорусії,

Прикинь, який маразм.

Ти міг подумати?

На жаль, життя підкинуло гіркий сарказм!

То все нічого, що півдня з дітьми

У погребі сиджу,

Але я усвідомила,

Як Україну рідненьку люблю!

Ми, українці, маєм мрію,

Величезну, унікальну,

Це не літак вантажний, ні,

У серці таїну ховаємо сакральну!

Країна має те, що не вмирає:

МІЦЬ, СИЛУ, РОЗУМ

І ЗГУРТОВАНІСТЬ -

Це дуже надихає!

Коли війна скінчиться,

Вірю, день такий настане,

Най ворог нас боїться –

Велика нація, як фенікс,

З попелу постане!

01.03.2022

...

Ксенія Демиденко

Пельмені

Ми часом пишемо вірші,

Де признаємося в коханні.

І хочеться сказать мені,

Люблю пельмені у сметані.

Так довго я ішов до вас,

І в черзі простояв годину.

Знайшов і борошно і фарш,

І поєднав в красу єдину

Так довго зустріч я чекав,

Без вас життя не уявляю.

І ось нарешті день настав,

Я вас на миску накладаю.

Ви обпікаєте вуста,

Та я нічого не боюся.

Нарешті разом ви та я,

Нарешті вами я нажруся.

...

Кєма

Кінець

Місяць на небі рахує зорі,

Місто поволі вкриває пітьма.

Тихо гойдається човен у морі,

Закінчила ігри гучна дітвора.

_

_

Здається, ось-ось зупиниться серце,

Бо в болю хвилина повзе мов доба.

Сліз було пролито вже ціле відерце,

Але ще не скінчилась моя боротьба.

_

_

Та сил вже немає, тому повсякчас,

Щоб не плакати, згадую щастя моменти.

Вже зовсім скоро настане мій час

Попрощатись з всіма і нарешті померти...

...

Маркус Броді

Рассєя буде розсіяна

Рассєя буде розсіяна...

Не я це кажу, а Доля.

Коли злоба й страх насіяні,

Не вирости Правді чи Волі.

Із величі заздрість не родиться,

А з ницості корінь бере.

Так вже в Історії водиться:

Фальшиве й злочинне – помре.

Немає тут злості (до відома),

Так стелиться лінія Роду:

Рассєя буде розсіяна,

Воскресне народів свобода.

2014

...

Лана Філлі

2014

Він перевершив сатану

Коли почав страшну війну.

Та кров є і на тих руках,

Що хату звели на краю безодні,

Заплуталися у роках

Їх погляди порожні і холодні.

Всі ті, хто вірить сліпо і бездумно

У пропаганду створену безумно

Відкриють очі, опинившись в порожнечі,

Та вже не спинять вони тої кровотечі.

А, може, вже й ніколи не прозріють

І за примарні цінності зітліють.

Імперії, війни і зла раби,

Отримаєте цинкові гроби!

За те, що «трохи заблукали»

Кордони ж бо іще не відміняли.

За те що смерть на нашу землю несете.

Самі не знаєте, за що ви тут мрете.

Та ви не вб’єте те, що незнищенне!

Свобода для росії незбагненна.

Ми встанемо всі, як один

В пітьмі найважчих цих годин

За синє небо і за жовте поле,

Квітучий степ і неосяжне море.

За вибір, справедливість і свободу,

За тиші не гнітючу прохолоду.

Життя за мир страшна ціна.

Але ж чия у тім вина?..

...

Moonrise Darkness

***

Чи чути вже тишу? Чи досі гуркоче?

Чи вітер несе нічний чорний дим?

А може у вільному світі шепоче,

Яке життя може бути гірким?

Чи видно світанок? Чи цегляні стіни?

Холодна лють сліз, болить в глибині.

А може так страшно, душа у руїні,

Маленьке серденько – уламки одні?

Вустами без крові торкнутись не можу,

Зігріти хоч раз, коли ще не спиш.

Тебе я мовчанням вічним тривожу,

І ти, сонце ясне, в тривозі мовчиш...

Чи ти відчуваєш? Я тут, моя пташко!

Я вже на плечі, і ніччю, і днем.

Я знаю, синочку, без мами так тяжко

Нас роз'єднали ворожим вогнем.

...

Леся Яцута

Кіт не пригай

У весінній хмарний ранок,

Ще не встиг втікти туман.

Виліз кіт немов той танок,

На балкон, як великан.

Він не з'їв свою сметану,

Бо летів в небі гусак.

Я подумав, що він пригне,

І сказав йому ось так:

Кіт не пригай, мудрий будь,

Ти в руках себе тримай.

Не вартий того білий гусь,

Що кричить тобі, стрибай!

Кіт на мене подивився,

Прокрутив все в голові.

Від балкону відступився,

Й миттю геть побіг собі.

...

Маркус Броді

Пташка

Десь у гнізді недалеко від моря

Пташка наспівує свої пісні.

Живе та радіє не знаючи горя,

Приносить кохання усім навесні.

---------------

---------------

Співом своїм приносить добро.

Пісня її гучна та дзвінка.

Навіть юнак, який іде в бій,

Стає щоб послухать яка це краса.

---------------

---------------

Хто її чує, сумний чи розбитий,

Серце одразу покине журба.

І не важливо чи бідний, багатий,

Співом своїм об'єднає серця.

...

Маркус Броді

Без назви

Неси до мене зорі на руках,

Вони прожили ревний гуркіт ночі,

Зколисані в червоно-чорний стяг,

Заховані в чиїсь застиглі очі. 

Пробач мені за той проклятий сум,

За сльози під розстріляний світанок,

Зриває серце кожен лячний шум,

Як хвиля зла зриває рідний ґанок.

Та вимушена темрява вікна 

Стоїть на варті світла непокори,

На скронях неба хмари - сивина,

І зорі, нескінченно вільні зорі.

...

Крючок Катерина

Нордська

Ріже наш дракар непокірні хвилі,

Шкіриться берег іклами скель.

У похід далекий - боги запросили.

Скальде, не дрімай, а складай пісень!

Приспів:

Жваво грає цистра у просторім залі,

Ломляться столи та лунає сміх.

Тут лише хоробрі, тут крилаті кралі,

Підіймають вгору кубки "за своїх".

Запалають руни, на вівтар жертовний

Вельва сивокоса мовчки покладе

Шмат сирого м'яса, глечик меду повний.

Хай, же допливуть всі і ніхто не вмре.

Пр.

А як зажевріє, та й за небокраєм,

Стрімкою рікою попливуть човни.

Сплять у них герої, що стискають зброю,

Мчать до Ніфельгейма Одіна сини.

Пр.

...

Ян Браз

Зізнання

Коли буревії змітають шлях

І змінюють суть речей,

Легко й тоді відігнати страх,

Бо поруч твоє плече.

Коли моровиця підкорить люд

В лікарнях і у думках,

Від болю сховаюся прямо тут -

у теплих твоїх руках.

Коли поламає нестримна мить

Плани мої і кістки,

Твій поцілунок мене зцілить,

Вихопить з Лети-ріки.

Та навіть вічна оця круговерть

Відійде у небуття.

Я хочу з тобою зустріти смерть,

Проживши разом життя.

...

Валерія Матвієнко

Блаженні

Блаженна віра конвертується у страх,

якщо її впритул розстрілюють за силу

і слово завжди помирає на вустах

якщо несказане, а вже своє віджило

надія тоне, найчастіше, в ріках сліз

коли розходяться минуле та майбутнє

війна з домівки виганяє без валіз

й бере твоє життя собі на зуби кутні

далеке світле вигляда як замале

але малому дуже треба теж світити

і не кричи мені гидке своє «але»

я повернусь, я посаджу дрібненькі квіти

обабіч стежечки, що до дверей біжить

іще зачинених дверей мойого дому

блаженна віра перетворюється в міць

а на зубах війни життя твоє в оскому

зламати легше ніж загоїти, та стій

ми ж всі укупі стоїмо, то ж їй вдавитись

не опускаймо вже очей, тримаймо стрій

бо Україні час іще раз народитись

...

Yuliia Pavlivna (Kvasnytsia)

Час

Час ніколи не дає нам змоги

Повернути все назад.

Від нього не діждешся допомоги,

Він завжди все робить сам.

Кожну хвилину, кожну секунду

Небагато цінує із нас,

А коли вже все позаду,

Ми питаємо себе: "Чому так зробив я в той раз?"

Час і добрі, і погані вчинки береже,

Час не тримає на серці образ,

Він накопичує все те,

Що знаходить,

І нескінченно глядить на нас...

...

Дівчина на гойдалці

Було то на березі моря...

Було то на березі моря,

Чи в тіні біля ріки...

Похнюплені, ніби від горя,

Втомившись жити віки,

Сиділи дві німфи, як в раю.

Чи, може, русалки бліді?

Я знати як було — не знаю,

Лиш чула з розмови дідів.

Одна тоді мовила тихо:

— Як зорі руки твої.

Другої голос як вихор:

— Щось ти наплутала! Ні!

Які ще руки як зорі?

— Очі твої як пісні!

Буря почалася в морі,

Річку спінив буревій.

— Що за метафори дикі?

Хто тебе цьому навчив?

Одразу вітер став тихий,

Спокій простягся між нив.

— Сама я цьому навчилась,

я знаю значення слів.

Від грому тиша розбилась.

— Невже ми з тобою у сні?!

Сонце майнуло крізь хмари.

— Якщо це все сон, то ти знаєш,

що я співала. — Ти мариш!

Серце моє тільки краєш!

Бурі, блискавки, грози —

Стихло усе через мить.

Лиш павутиння, як роза,

Вікно позабутих століть,—

Встояло, дзенькнуло стиха

Жителям древніх лісів.

Багато накоїлось лиха

У вихрі із почуттів.

Русалки на це не дивились.

Чи мавки були то лісні?

...далі діди всі хрестились,

Питала: що далі? Та ні.

Один лиш з дідів тоді каже:

— Що далі не знаємо ми.

Бо, кажуть, то справа не наша,

Які ті русалочі сни.

18072019

...

Ліза Маслова

Чому тікає ніч

Місяць, як вітрило над кораблем,

Нісся на крилах ночі

В шкарлупці горіха,

Що впав з висоти та розбився на маленькі шматочки.

Його несе, його хитає, його гойдає у морі світла,

Але місяць посміхається,

Хоча він і стає сірим і майже непомітним,

Як мара, яка вийшла з лісу в сонячний день.

Течія все несе – і не видно кінця,

В той час як місяць розмотується зірками.

Нитка видніється ген-ген далеко у небесах,

Нагадуючи дорогу з тисяччю ліхтарями.

Там водоспад! Бережись!

І падає човник згори, грозячи зламатись.

Але раптом зникає вітрило, і човник вже просто гойдається на воді.

Це місяць, немов веретено, з себе всі нитки разом скидає

І зникнути серед інших зірок чимшвидш поспішає.

Ніч тікає, ніч тікає від людей,

Таких невдячних, не здатних побачити суті,

Що сховали її велич від сотень, тисяч очей,

Змогли голос вітру заткнути.

Дім ти швидко замикай,

Велосипед чимшвидш хапай

І несись, несись, несись,

Доки з міста не втечеш у ліс,

Де немає зовсім світла,

Але пахне прохолодою.

Там ти зупинись й принишкни,

Щоб пройтись повільною ходою.

Зазирни у ніч, немов немає нічого важливішого в житті,

І відчуєш, як стає легше на душі.

Там човен гойдається під вітрилом з зірок,

Там місяць у небі заплутався серед тисяч стежок,

Які утворили його ж нитки,

Які докупи йому до ранку потрібно зібрати.

...

Дарія Гульвіс

Відверто бути поганим героєм

Бути головним героєм навіть своєї новели дуже тяжко. Немає на кого покластися. Немає кого попросити про допомогу. Це все лиш ілюзія. Ти сам один. Маєш бути за всіх.

Забирають право на смерть.

***

Мені подобається

бути відвертим із собою.

Не брехати болю.

Його спокушати

І за собою манити.

Подобається моя тепер доля:

Відверто бути поганим героєм.

Душа вказує туди,

де втрата бринить.

Де я кожен день крізь дзеркало

розмовляю сам із собою

Жахливо прописаним діалогом.

Та я їх люблю,

як свою дитину.

Заколисану мертвою тишею.

Воно таке маленьке спить.

На себе дивлюсь крізь повіки.

Ще не знає,

Що грамофон лиш одну платівку має,

І Богам її слухати не набридає.

***

Коли крила згорають, усе, що тобі лишається — ходити ногами по землі. Тими самими ногами, які втопчуть усі сподівання, усе найкраще в ґрунт, які втопчуть ґрунт у ґрунт, які втопчуть життя в ґрунт, твоє й життя людини, яку ти не знаєш, яку ти не впізнаєш в інших людях і просто пройдеш повз, так і не дізнавшись, що губиш її в землі.

Усі ми з землі пішли й у землю підемо.

...

PrettyFungus

Куплю рога оленя, лося

Куплю рога оленя, лося

Копита зубра, ікло вепра

І дідька лисого волосся

І навіть шкіру з ласти нерпи.

Я все куплю заради того,

Щоб зілля чарівне зробити.

Найкраще зілля з Конотопу

яке ми вміємо варити.

Те зілля буду терти в ступі,

Щоб вив від болю ворог клятий,

Який напав на нас підступно,

Коли прийшов нас "визволяти"

Від зілля, орку, ти сконаєш

У муках страшних і зневірі.

І люті нашої пізнаєш

Ти в самій найповнішій мірі

Ти, суко, здохнеш в цім краю

І в пеклі будеш, не в раю.

Бо знають ще з часів Потопу

Найкращі відьми — з Конотопу

...

Олександр Молодецький

Ведриця

Вже сходить сонце, мріє ліс,

Умилась росами трава.

А на воді лунає скрізь

Так дзвінко пісня - не слова.

Яка краса! Зелений рай!

І душу огортає сум,

Бо скоро цей чудовий край

У своїм серці понесу.

Спиніться тут, забудьте все, -

Ми в гаморі живем щодня.

Природа спокій нам несе

Якщо відкритись їй сповна.

* Ведриця - база відпочинку в червеньському районі Мінської області для людей з порушеннями зору від заводу "Світлоприбор", яку наступного року продадуть.

(червень 2022 р.)

...

Марина Герелюк

Забуті боги

Як говорять до тебе древні боги,

Підкажи, на що вони звертають увагу?

Чи потрібні їм жертви, чи, може, звертатись на "ти",

Чи вони у нормі чи комусь хочуть задати жару?

Що вони, як пережили тишу століть?

Чи може й вони звертались до Всім-Єдиного-Бога?

Як після всього їхня хтонічна міць,

Зробити більше, ніж нашим багнетам, буде їм змога?

Як би там не було, то не страшно, любі боги,

Ми з вами з усього не раз іще посміємось.

Але що там, як до вас, на "ти" чи на "ви"?

Бо жертв так багато,

багато,

багато,

а вас ніяк не діждемось.

01072022

...

Ліза Маслова
18+

про війну

Нас віками нищили

В душі не стали

нижчими.

Воїн кожен

мов та Говерла,

аби рідні всі

не померли.

Нас віками

хотіли поглинути

Обзивали бендерами, двинутими.

Сварки любимо?

Так.

Між собою.

Єдні в герці ми,

за долю Бою.

Паляницю мов

хтіли нас з'їсти.

Бо ми

спечені з доброго тіста.

Комашня,

всяк людина і птаха

Каже нині одно тут:

"рус-ське?

Йди нахуй".

...

Роман Коцький

Я Вам сподобалась

Я Вам сподобалась –

немовби небо стало ближче.

Я Вам сподобалась!

Прошепотіли Ви на вушко другові.

А я все чула.

Я Вам сподобалася. Я!

Я Вам сподобалась –

Найбільша із похвал!

Я так боялась здатися чужою,

Закритою на тридцять три ржаві замки.

Я Вам сподобалась –

Бальзам на мою душу,

Зітлілу, згублену, втонулу у вогні.

Я полюбила якось безталанно й даремно,

Того, в чиїх очах дзеркалила не я.

А потім ображалася, кидала фото у смітник, ридала...

Любила я. І крапка. І фінал!

А Вам сподобалась.

Доклала всі зусилля:

До дірочок затерла праскою шиття на сукні,

До крові зносила підбористе взуття

Й залила лаку кілотоннами волосся.

Принцеса...

Зображена художниками на портретах,

Вродлива, не потворна, не страшна,

Під макіяжем всі недоліки лягли і сплять.

Я Вам сподобалась.

Хоча ми й не знайомі.

Я усміхаюсь. Я потрібна. Я жива!

Ніколи ще не чула... Яке щастя!

Я Вам сподобалась.

Кохання з першим змахом зафарбованих в три шари вій.

Я Вам сподобалась. Як сонце влітку,

І злива навесні.

Я Вам сподобалась. Прекрасно. Це!..

Дивлюся в дзеркало.

А хто?

Хто Вам сподобався?

Рум'яна лялька?

Без утомлених повік, без кривизни зубів під усмішкою...

Цей маскарад знову звертає не туди.

Принцеса!

Вам сподобалась вона.

Принцеса Вам сподобалась.

Не я.

А я загублена поміж рядків сумних віршів.

А я залюблена невдачею.

Кохання, мабуть, тільки для принцес,

Які подобаються Вам.

...

Євгенія Лютневська

Пензлі

Я опала весною під осінь.

Вся робота лахміттями в’яне,

Ніби я навесні була п’яна

Загубила три пензлі в волоссі:

Першим мала б писати про щастя,

Про любов, що уперше приходить.

Сточив нагостро вітер твій погляд,

Пошрамовані стали зап’ястя;

Другим мала б писати про впертість,

Про осліплу небаченим віру.

Грози вмиють забруднену шкіру,

Тільки серце ніколи не стерти;

Третім мала б писати про дружбу,

Щиру посмішку, теплі обійми.

Але холод панує над ними,

Вишкрібає залатану душу.

Я опала весною під осінь.

По малюнках прогулює злива.

Я стою неукрита й журлива:

Мої пензлі лежать на дорозі.

...

Євгенія Лютневська

Уявляю

Я уявляю

як вся

ця війна скінчиться.

Радісно скажеш

Зай,

Я тобі

Киця.

Я уявляю небо

Без спалахів

поруч.

А за Дніпром

лише люди

І згинула

потолоч.

Я уявляю,

що всі

мої друзі

вертаються.

Їх обнімають

діти.

І жінки

дарують "Цьом".

Я уявляю

різне.

Під градом,

ракетами.

Як оркам

тікати пізно...

Їм

додомку б

в пакетиках.

Наче живу

попри сон.

Печуть очі,

злипаються.

Дощ у спекотний лютий.

Усе дивно,

не знаю сам.

...

Роман Коцький

Душі своєї не відкрию

Душі своєї не відкрию,

Не зрозуміють все одно.

Про що пишу, про що я мрію,

Про що кричу й мовчу давно.

Кому цікаві чиїсь грози?

У кожного свої жалі.

Тож граю роль, то у морози,

А часом і в тепліші дні.

Ось тут я любляча дружина,

А тут - наставниця і друг.

Для когось я надійна спина

Чи навіть співчутливий слух.

«Усіх почуй, не плач, зберися,

Тримай удар, сховай свій гнів.

Якщо радієш, то дивися,

Щоб зрозуміли твій порив…»

А що ж душа? – закрита книга…

Її відкрити не дано.

І навіть я ще не зуміла

Знайти у ній верхівку й дно.

...

Марина Герелюк

Пам'ять

Перегортаючи листочки вишиті

Малої книжечки свого життя,

Назад вертаюся, де хмари стишені

Цукрово кришаться, за край летять...

Де забуваюся, де рани гояться

Від подорожника обік стежок...

Пізнання таїнством, невипадковості

Блискоче сонечко поміж гілок.

Цей біль лиш мариться під крик народжених

Чи замордованих за рідний стяг.

Я повертаюся з останнім подихом

На вступ до повісти, до вишиття.

Ще будуть мальвами цвісти під хатами

Яскраві мріяння. Візьме маля

Книжчину пам'яті. А час читатиме

Про жар розвіяний і янголят.

...

tz

Нарциси пахнуть твоїми руками

Відкриваю банку зі світляками,

Назбирала їх у садку, за домом.

Там нарциси пахнуть твоїми руками,

Хоч від тебе лишився один лиш спомин.

Світляки злітають — на страх і ризик,

Їм не любе місце, де їх тримаю.

Небо втомлене кличе їх, небо сизе.

А весняний сад манить їх розмаєм.

Я такою ж комахою себе бачу,

Скільки глобус не кличе десь жить щасливо.

Все одно оберу українську дачу

І бабусин на стіну прибитий килим.

Не втічу, не закрию на рідне очі,

Не сховаюсь за віялом безпорадності.

Ми кожен для себе незримий зодчий,

І можем вагомий у світ свій вклад внести.

Тож світляків відпускаю з миром,

Нехай живуть, де їм легше дихати.

Нарциси пахнуть твоїм ефіром,

Ти ж їх з насіннячка виходив...

...

Анна Вітерець

Tender butterfly

Не покидай мене, метелик світлокрилий,

Не дозволяй самотністю томитись,

Дозволь росою з крил твоїх умитись,

І забери мене, візьми, хоч я безсилий.

Не залишай мене, не відпускай,

І крилами із шовку огорни,

Відчути теплоту і ніжність дай,

Дозволь вдихнути аромат весни.

З тобою завжди свіжий запах м’яти,

Дух лілій, чебрецю й дрібних фіалок,

Молю тебе мене з собою взяти,

Дозволь з тобою зустрічати кожен ранок.

Дозволь тебе любити й обіймати,

Дозволь леліяти твоє маленьке серце,

Дозволь сердитися на тебе і прощати,

Молю тебе, дозволь мені усе це!

Ніколи я так сильно не любив,

Ні перед ким ніколи не схилявся,

А ти у саме серце мені вкрався,

І поглядом всю волю погубив.

...

Yana

Наші (не) наші імена

Що то робиться навколо? Що то за країна?

Імена тут такі дивні в мами і в дитини.

Соня, Лєра, Паша, Ваня

Тьома і Наташа.

Я, немов, би, в Україні, а ймена не наші.

Кольою Микола став, а за ним Сєрьожа.

Українці, так робити зовсім нам негоже.

Хай Іванко у дворі чекає Маринку.

А Софійка усім скаже: «Так я українка!».

Ясь нехай пісні співає, що пише Катруся.

Хай живуть у нас Даринка, Павлик і Маруся.

А російські тії форми час нам залишати.

Бо свою країну, врешті треба будувати.

...

Яворинка Дана

Вічний мрійник

Вічний мрійник ти, юначе,

так не можна жити в світі.

Сміливіше в путь, козаче,

не втрачай такої миті!

А то світ тебе розтопче,

кине на поталу долі.

Ти подумай добре, хлопче,

і не грай чужої ролі.

Досить жити тільки снами,

доволі мріяти в думках.

Судять нас не за словами,

а за щирістю в ділах.

Вічний мрійник, ти все знаєш,

скільки в голові ідей,

скільки думаєш, гадаєш,

скільки звідаєш в людей…

Все вагаєшся, чекаєш,

того подарунку долі,

але сам прекрасно знаєш,

що ти воїн один в полі.

Навіть якщо є хтось поруч,

то на них не сподівайся.

Крок ліворуч, крок праворуч –

сам ступай, вперед вглядайся.

Вічний мрійник, ти прекрасний,

знай про це, не забувай!

Ти неначе ангел ясний –

світла свого не втрачай.

Не втрачай мрійливу вроду,

вона тобі ще знадобиться –

пий її, як святу воду,

за неї Богові молися.

Врода – дар тобі від Нього,

а не злісне покарання,

чиста світла допомога,

щоб здійснив свої бажання.

***

Ти все зможеш. Вір у це!

Потрібно діяти, не спи!

Всупереч і попри все,

твори, твори і знов твори...

(Березень 2021 р.)

...

Роман Фещак

Потрібно діяти, не спати!

Мої уста залоскотали

ніжні промені весни,

очі сонцем запалали

і я забув про довгі сни.

Немає часу жити сном.

Потрібно діяти, не спати!

І як маленький світлий гном

тунель до щастя прокопати.

Ось тому я пробудився,

життя на крилах прилетіло –

від розуміння усміхнувся

і щось у грудях затремтіло.

(Жовтень 2020 р.)

...

Роман Фещак

ЗАПОВІТ

Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отоді я

І лани і гори —

Все покину і полину

До самого бога

Молитися... А до того —

Я не знаю бога.

Поховайте та вставайте.

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте.

І мене в сім'ї великій,

В сім'ї вольній, новій

Не забудьте пом'янути

Незлим тихим словом.

25 грудня 1845 в Переяславі

...

Тарас Шевченко

Лист президенту

Пробачте, пане президенте,

Що не довіряли,

Сварили, часом обмовляли,

Хоча за вас із острахом,

Та все ж голосували.

Ми підсвідомо вірили,

Що ось тепер вже саме той,

Для України необхідний,

Національний лідер і герой.

Ви не Голобородько, ні,

Хоча цим образом усіх «купили»,

Коли країна запалала у вогні,

Себе ЛЮДИНОЮ ви проявили.

Вам важко все далося,

Свідки горді ми,

А на додачу ще й

Незгоди дикої війни.

Непросто керувати,

Коли навколо перепони,

І важко втричі

По всім фронтам тримати оборону.

Радію: українськая земля

Прокинулась, нарешті віднайшла

Свого керманича,

Гетьмана-рятівника.

Ми дотерпіли, дочекалися,

Величнії часи настали,

Нарешті пута розірвалися

«Все, досить!» - світу ми сказали.

Іще пророк Шевченко нам заповідав,

У «Гайдамаках» тонко натякав:

Народ терплячий, але схаменеться,

І світлим днем терпець урветься.

Я дуже рада, пане президент,

Наразі всі підтримають, і навіть супротивник,

Що ви ніякий не шпигун і не агент,

А просто людяний країни представник!

Ви праві, ми навчились поважати,

Хоч у брехні нас ворог щедро покупав,

Навчилися достойним в руки булаву ввіряти,

Вас Боженька Вкраїні вчасно подарував!

...

Ксенія Демиденко

Ну, ... , війна!

Ніби час зупинив свій біг невпинний,

Ми втратили лік однакОвим дням.

І немає різниці, який день тижня,

Лиш телефону дзвінок єднає серця.

Як у вас? Привіт! Тиша? Добре!

Сирена волає? Ну, … , війна!

Над кимось ширяють гелікоптери.

А десь нЕлюди з землею рівняють міста.

_

Якщо хочеш кричати - кричи, не бійся!

Якщо вмієш, небу шли молитов, тихі слова.

Десь вклоняються козаки побратимам загиблим,

Розуміючи - шляху назад більше нема.

_

Сніг лягає на мертве залізо рівно,

Ніби білого саванну пелена.

А навкрУги згорілі подоби людей,

Як ті привиди, що їх не бере земля.

А земля такої наруги не стерпить,

Все ж не білий лист паперу вона.

Хоч і пишиться завше історія кров'ю,

Та навіщо ж нам усім такі письмена?

_

Якщо хочеш кричати - кричи, не бійся!

Якщо вмієш, небу шли молитов, тихі слова.

Коли в небі над нами смерть співає,

І реве навколо вогню стіна.

_

А небо буде плакати, із криком дитячим,

Весняних дощів теплими слізьми.

Та завжди за темрявою приходить світло,

Й завше до пекла вертаються чорти.

І я знаю точно, всіх чортів відспіваєм.

Забере їх з собою чорне ніщо зими.

І коли навкруги запанує тиша,

Повернуться домів козаки, України сини.

...

Олександр Мокієнко

Танцюй, танцюй

Танцюй, танцюй, земля така м’яка.

Вже починають розквітати квіти,

І медом сонце ллється в небесах,

І знову їм нас не вдалося вбити.

Четвертий день, іде четвертий день.

І перші, що якраз воскресли вчора -

На третій день; сміються від душі

І щось жартують про свою покору.

Кусає змій на острові свій хвіст

І вісімкою нескінченність в’ється.

Хай сонце розпускається в руці.

Хай сонце разом з нами б’ється в герці.

Танцюй, танцюй – уже майже весна.

Вигострюй шаблю та приладнуй збрую.

З тобою небо, вітер і земля.

А ними навіть пекло погидує.

27.02.2022

...

Олександра Совська

Кип'яток

Кип'яток

О кип'яток, мій вірний друже,

Серед холодних вечорів.

Мені допомагаєш, дуже,

І вже не раз мене зігрів.

До тебе чаю насипаю,

Буває кави додаю.

І дуже швидко відчуваю,

Любов і теплоту твою.

І я тебе оберігаю,

Свій милий термос дістаю.

Тебе до нього наливаю,

І кришку зверху закручу.

Коли закриті всі кав'ярні,

Електрики нема на жаль.

І пошуки здаються марні,

Ти просто термоса дістань.

І холод й темрява минають,

Добро перемагає зло.

А мудрі люди пам'ятають,

Дарує кип'яток тепло.

...

Кєма

Вогнем і мечем

Гартовані вогнем,

охрещені водою.

Умитий дух дощем

і братською любов'ю.

Запалена вогнем,

в серцях палає воля.

Ми кованим мечем

проженем орків з поля.

Орда прийшла у дім,

у наше жовте поле,

щоб знищити у нім

козацький дух і волю.

Підняли вверх списи,

забрати хочуть землю,

та на порозі ми,

захистимось за неньку.

Орда прийшла в село,

під наше чисте небо,

загарбати його

для мордору їм треба.

Та козаки вже тут,

взяли у руки зброю.

Бажає чорний крук

труп орка з поля бою.

Обпечені вогнем,

очищені водою.

У грудях ніжний щем,

здобудем славу й волю.

Освячені мечі

піднімем за Вкраїну.

Козацький дух в мені

співає солов'їно.

(вересень 2022 р.)

...

Роман Фещак

Хіба ж я винна?

Хіба ж я винна, що я українка

І Бог мені дав долю не просту?

Що роки три як білоруса жінка,

Що в Білорусі зараз я живу?

Хіба я стала ворогом народів?

За те, що опинилася у час,

Коли одна країна молить: «Годі!»,

А Україна б’ється за двох нас.

Хіба я роблю мало? Де тут зрада?

У творчості всі проживаю дні.

Вона мені як правда і розрада

Рве серце й душу в нічній тишині.

У чім я винна? Що не бачу світа?

Чи що в безпеці зараз місто Мінськ?

Чи що рік тому з середини літа

Забула рідних погляд, щирий сміх?

Залишилась без грошей, без підтримки,

Кордон закритий, а на картці блок.

Кого цікавить доля українки…:

»Нехай розплата буде за невірний крок!»

Ви не судіть – не будете судимі.

Що вірно, а що ні – був вибір мій.

Моя сім’я вже тут, і в Україні,

Та по-при все я з вами стала в стрій.

Найбільше за людину кажуть вчинки.

У кожного із нас є власний фронт.

Тож, будьте людяними, українці й українки,

Бо ненависть засліплює народ.

(червень - вересень 2022 р.)

...

Марина Герелюк

Осіння краса

Весна пройшла і літо вже на схилі.

На горизонт являється вона:

несе нам яблука та груші спілі,

дарує келих виноградного вина.

В руках тримає барви кольорові,

довкола водить пензлями чудними.

Картини ті настільки загадкові,

що неможливо не замилуватись ними.

Одягне ліс у золоту одежу

і помаранчевим сповна оздобить край.

Хоч цю красу я оком не відстежу,

зате душа моя сприйме осінній рай.

Дарує золота красуня спокій

і впевненість, що дочекаємо весни.

Її дари воістину високі,

лиш це збагни душею, друже, ти.

(Серпень 2021 р.)

...

Роман Фещак

Ті, хто танцюють в цукровій пудрі

Я не танцюю в цукровій пудрі,

Крилець не маю з прозорих тканин.

В мене на глові каштанові кудрі

Замість корони з коштовних перлин.

Усміх - не солод, очі - не злото,

Не схожа на фею, що сонцем ряснить.

Серця не треба дивним істотам,

А я без биття і не можу прожить.

Мавчина ж врода гостра на зуби,

А личко ласкаве зведе нанівець.

Ті, хто танцюють в цукровій пудрі,

Любові не знають і йдуть навпростець.

Тіло - не солод, зваба - не щастя,

Дурману так повно у рухах легких.

В мене ж ціле життя на зап'ястях

І купа звичайних людських почуттів.

...

Євгенія Лютневська

Маленьким глядачам, а також їх батькам (уривок)

Усі діти добре знають,

Що в театрі їх чекають:

І актори, і ляльки

Їм розігрувать казки.

Йдуть до казки в гості діти,

Раді їх усі зустріти.

В гардеробі пані мила

Куртки й пальта запросила.

Там чекатимуть вони

На повернення юрби.

Ось луна перший дзвінок!

У руках твоїх квиток -

Подивись і місце взнай,

Тай до зали поспішай.

Якщо в центрі місце маєш,

Першим ти тоді сідаєш.

Якщо з краю місце маєш,

Краще трошки почекаєш.

Другий дзвоник - це сигнал:

Не запізнююся ти в зал!

...

Марічка Власова

Як можна не любити?

Як можна сонце не любити,

його щоденний лагідний привіт?

Заради нього варто жити

і пізнавати цей барвистий світ.

Як можна небо не любити,

його хмарки, блакить і чистоту?

Для нього хочу я творити

і нести людям сміх і доброту.

Як можна землю не любити,

її моря, степи, ліси й красу?

Для неї маєм щось робити,

щоб не згубити мальовничість ту.

Як можна квіти не любити,

їх запах і барвисті пелюстки?

Природу маємо цінити –

старі дуби й кленовії листки.

Як можна річку не любити,

її співучість, темп і глибину?

Про неї треба говорити –

про її вроду, плин і чистоту.

Як можна гори не любити,

їх велич і могутність на землі?

Бо ж їхню славу не згубити –

вони предвічні воїни сумні.

Як можна всесвіт не любити,

його безмежний космос і зірки?

За кожен день у нім прожитий

подякуй Богу щиро, друже, ти.

Як можна все це не любити,

коли такі красоти навкруги?

Я буду в Господа просити,

щоб їх душею відчували ми.

(Жовтень 2021 р.)

...

Роман Фещак

Чи ти є той?

Чи ти є той, кого вона шукала,

кого вбачала в потаємних снах,

кого нарешті доля їй послала,

кого вона оспівує в піснях?

Про кого мріяло її серденько,

за ким так жалібно воно тужило,

за ким то плакало собі тихенько,

а то у грудях тихо тріпотіло…

Чи ти є той, кого вона бажала,

і з ким збудує люблячу сім'ю?

Заради кого все б в житті віддала

і навіть душу б віддала свою…

Для кого стане всім, що є на світі,

кого любов'ю здатна обігріти,

і з ким вона не втомиться старіти,

і з ким у вічність зможе відлетіти.

Чи ти є той, хто зможе це зробити,

хто не обдурить і подасть плече,

хто зможе щиро, віддано любити?

Не зрадить. Назавжди. Не утече...

Якщо ти той, для кого це писалось,

читай уважно між рядків вірша,

і щоб біди в коханні не ставалось,

хай обере не розум, а душа.

(Серпень 2021 р.)

...

Роман Фещак

Анотація

Для чого анотація у творі?

Щоби ми бігом дізнались зміст.

Щоб в поїзді, маршрутці чи на морі,

Автор зразу ж показав нам хист.

Бо читач буває різний,

Заклопотаний й не дуже.

Хоче щоб герой був грізний.

Хоче екшену й напруги.

Хоче зберегти свій час.

Дізнатись швидко чи читати.

Хто герой, горить чи згас.

З опису стає картину малювати.

Автор теж не зволікає.

Пише, пише й піт стирає.

День і ніч, не спить, моргає.

Сон горнятком кави проганяє.

Анотацію все він складає.

Армію фанатів впевнено збирає.

І нових читачів все привертає.

Бо змістовну анотацію він має.

...

Тіффані_К

До коханого. Репресованого

Прокинулася в інститут збиратись.

Одразу зрозуміла, що мені

Хвилин 15 треба почекати,

Щоб привітання кинути тобі.

Та написав ти, що тебе забрали.

Ще, виявляється, о сьомій сорок дві.

То як же... Я так сильно сподівалась,

Що легко все обійдеться тобі.

Збирався ти на допит вирушати.

До ворогів народу усього.

Збирався сам... Але забрали з хати...

Ще й восьмої години не було.

Ще в Україні діти тихо спали,

У Білорусі починався день...

А ти ішов. Вони тебе забрали.

Вони — потвори, схожі на людей.

За що ж тебе невинного карати?

За те, що любиш Білорусь свою...

За те, що не мовчав і мовив правду

Про ту державу, владу і брехню.

За те, що ти розповідав про мову,

Історію, культуру для людей.

І що не втратив білоруське слово,

Що поглядів тримався, та ідей.

Тебе забрали. Ти не повернувся.

На тебе увесь день чекала я.

Я визволю тебе. Я не боюся!

Хоча й маленька квіточка твоя.

Вже довго інформацію шукаю.

Та не дістати, бо ніхто не зна.

Постійно скрізь і всюди добиваюсь

Деталей справи: вирок? Чи нема?...

Твого я повідомлення чекаю:

«Я повернувся, мила, ось дивись!»

Але ти там. Там справу розглядають.

І телефон без змін. Усе мовчить.

І що з тобою буде, я не знаю.

Відпустять чи затримають тебе...

Тобі, мій білорусе, обіцяю.

Всіма шляхами визволю тебе.

А в Україні ще війна триває.

Не долетять тобі мої листи.

Та ти і сам про це чудово знаєш,

Хотів країні ти моїй допомогти.

Але не встиг. Тебе забрали з хати.

Ненавидять вони тебе за те,

Що Білорусь хотів ти врятувати.

І Україну, й мову, і мене.

...

Яворинка Дана

ТРИЗУБ

1

Слово, що в кайдани скуто,

Линь поміж світами!

Анулюй тиранів пута,

Виблискуй вогнями!

А якщо якісь там цапи

Українську мову

Красти будуть в свої лапи,

Розіпнуть те слово,

Анулюй їм, ясний Боже,

Їхні підлі грати!

Най же слово нам поможе

Істину пізнати.

2

Срібло по небу розсипане…

Ллється космічний романс…

А місто снігом засипане,

Вітер несе диліжанс.

Атомне місячне сяяння

У передсвітній пітьмі

Креше із серця розкаяння,

Ріже по серцю мені.

Арки незвіданих наосів,

Їх не побачу на жаль,

Небо подібне до хаосу –

Іскри, що висікла сталь…

3

Свободу видно крізь туман,

Лунає спів козацький давній,

А у тумані тім майдан –

Вогні могутнього Майдану.

А що зостанеться від нас?

Уже ніхто цього не знає…

Країна у славетний час

Російські пута розриває.

А що країну нашу жде,

Її річки, міста, заводи?

Не знаю, час вперед іде,

І врешті прийде час свободи.

18.01.22

...

Георг Аджаріані
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🎃 Українські гарбузи! 🎃
15.11.2022

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

А от і довгоочікувані Українські гарбузи! 🎃
Сьогодні підсумовуємо нашу гру, проведену у темний вікенд! 😈

... Детальніше
Блоги
Аудіокнига «Не читай ці оповідки»Yu Koi
03.12.2022
Запрошую слухати психологічний (психіатричний) трилер «Не читай ці оповідки», зачитує Олександра Бур ... Детальніше
Які у вас стосунки із снами?Надія Мак
01.12.2022
Коментарі під одним з моїх творів https://arkush.net/book/4064 спонукали поцікавитися у аркушівців. ... Детальніше
Зробити краутбукінг на Штампи?Ольга Мігель
02.12.2022
Любі френди! Маю до вас важливе запитання, від відповіді на яке залежатиме, як воно, власне, далі бу ... Детальніше
Потрібна порада!Назаріон
01.12.2022
Усім добрий вечір! Хочу запитати у колег, як краще заливати розділи до книги? На тому ж таки букнеті ... Детальніше
Відгук - не відгук. По той бік себе. Книга про те як українцям зламали хребет. Роман Коцький
01.12.2022
Радити книгу за фрагментом розміщеній в ній статті іншого автора - це таке собі... Але як хочете гли ... Детальніше
Золотий воїн: Сонце крізь темряву. Дівчина на гойдалці
02.12.2022
Мої вітання, друзі! Хочу познайомити вас з уривком другої частини моєї повісті "Золотий воїн: Сонце ... Детальніше
На Аркуші вже:
4822читачів
27678коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: