Зміст

Вступ

Ніч була тиха і зоряна, на темно-синьому небі розсипом, ніби хтось щедро жменями розкидав, блищали далекі зірки. Де-не-де пропливали прозорі, майже примарні хмарки, що тонким серпанком затуляли сяйво далеких світів. Величний космос нависав просто над головою випадкового спостерігача, якби ж то він, звісно, був тут і зараз. І той спостерігач, певно, вкляк б на місці, захоплено розглядаючи близьке, яскраве, мінливе небесне склепіння, яке можна побачити тільки тут, за межею електричного міста, посеред широкого, мов океан, степу. Тільки тут, сам на сам з куполом неба, можна відчути це благоговіння перед величчю природи.

Втім, коли б який випадковий спостерігач і опинився в цю опівнічну годину посеред степу, то найпевніше йому було би не до споглядання величі небес. Він би, скоріше за все, задубів від холоду, адже навіть в розпал літа бувають холодні безхмарні ночі. А зараз на степ мокрим каменем впав холодний дощовий жовтень, тож жодного випадкового, чи не дуже, спостерігача в полі зору не спостерігалося. Лише вдалині, за тонкою пунктирною лінією посадки примхливо мерехтіли через один вуличні ліхтарі далекого села. Та з іншого боку червонястими кометами проносились вогні фар нечастих нічних авто – далекобійники мчали трасою у своїх важливих справах.

Але ніч не була стовідсотково порожньої в цьому віддаленому кутку колишнього степу, роздертого на поля. Приблизно по центру одного з порожніх поки що, розпанаханих тракторами полів, на невисокому, похилому пагорбі, густо порослого всепроникаючим кленом і бур’яном, тьмяно світився холодний, неживий вогонь…

Ранок прийшов з дощем в Тимофіївку. Суха холодна ніч змінилась вогким світанком, небо вклалось на сірі шиферні дахи такими ж сірими важкими хмарами. Десь за ними марно продирались до землі сонячні промені, відвойовуючи для жителів села останні теплі дні. Та жовтень мав інші плани на цей день. І близько шостої розридався над Тимофіївкою дрібним мерзенним дощем, від якого не було спасіння. Холодне сіяво розмочило ледь підсохлу глину, розтеклося брудними масними калюжами по тому, що носило горду назву «дорога на ферму», позбивало підгнивше від вологи листя з дерев. І вчепилось в кухвайку жінки, що тягла мокрого велосипеда по багнюці в бік сірих напівзруйнованих корівників.

-От бісова погода! – лайнулась вона, слизькаючись в кирзових своїх чоботах по глиняній квашні. – Шоб та Галька всралась, та води помитись не було, курва, нашо я ото вийшла? Спала би під одіялом, так нє, тре було на підміну! «Наташа, виручай! Наташа, підміни!» - перекривляла вона невідому Гальку, і зло сплюнула під ноги. – Наташа вам шо, Чіп і Дейл в одній морді? Ну всьо, не відвертиться стара шкапа, я її… - що там мало бути далі так і лишилось невідомим.

Залишилось невідомим з двох причин. По-перше, Наташа – а саме так звали жінку – знов послизнулась на багні, зронила велосипеда і сама сіла в калюжу. А, по-друге, вона необережно підняла голову і побачила ноги просто перед собою. Чималенькі такі ноги, розміру 44-45, в досить дорогих осінніх черевиках і сірих брюках із стрілочкою, що хитались на рівні її очей до того, як вона гепнулась на землю.

Звісно, ті ноги не висіли в повітрі просто так – це ж неможливо, щоб ноги росли нізвідки. Вони, як і годиться чемним чоловічим ногам, росли з чоловічої ж дупи, яка, в свою чергу, чемно кріпилась до чоловічого тіла, а от воно, в повному комплекті, вже й висіло на гілці старого дуба, що ріс просто обабіч дороги на ферму.

Наташа, роззявивши рота, мовчки кліпала очима на тіло, а тіло виряченими і некліпаючими вже очима на посинілому обличчі незряче дивилось чи то на Наташу, чи то у вічність, і тихенько погойдувалось на вогкому вітерці. І, незважаючи на певні зміни в кольорі шкіри та зкорчених рисах, все ще лишалось легко упізнаваним, принаймні, для шокованої, але притямної Наташі.

-Трясця. – жалібно зойкнула вона і спробувала підвестись. – А най йому… Иванович? – спроби підвестись з калюжі ставали все активнішими, аж доки Наташа таки не звелась на тремтячі кінцівки. Несміливо тицьнула в підвішене тіло, і, ніби отямившись від шоку, голосно запищала і кинулась навтьоки, полишивши під старим дубом повішеного Івановича і велосипед в багнюці.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Ксенія Демиденко
01.01.2022 14:06
До частини "Вступ"
Нівроку початок. А коли далі буде?
Марія Жовта
01.01.2022 16:40
До частини "Вступ"
Як то нині кажуть - після свят. Хоча однозначно раніше, можливо завтра (якщо гостей розжену🤣)
Лана Філлі
17.12.2021 20:34
До частини "Вступ"
Вимагаю продовження банкету!! Земля пухом Івановичу... Картини розквашеного осінню села - наче з реальності на Аркуш перекочували
Марія Жовта
01.01.2022 16:39
До частини "Вступ"
Ого, куди я дивилась, що тільки побачила коментар?
Лана Філлі
01.01.2022 16:48
У осінній степ?)