Кава із Пташкою

Сергій спіймав себе на думці, що не вгадав її зріст. Він чомусь уявляв, наче Пташка має бути вищою за нього, або хоча б одного зросту. Чому? Так це ж супергероїня! Вони всі в Команді Рятівників — високі. Пташка, принаймні в його уяві, просто не могла бути інакшою. Але через всю кафешку до нього прямувала дівчинка у сірому плащі, не вище ніж метр п'ятдесят. І на фоні його метр дев'яносто шість вона поруч скидалася на Дюймовочку. Але про те, що Пташка насправді невисока, ніхто не дізнається, адже після того як він виграв на конкурсі "Випити кави із Пташкою", до нього прийшли юристи Команди Рятівників. Сергій підписав контракт на сімдесят сторінок, у якому було сказано не тільки те, що він не має права нічого запитувати у неї про роботу, а й те, що він повинен слідкувати, аби вона пила напій лише на рослинному молоці. От смішні. А ще великими буквами там було виділено пункт: НІЧОГО НІКОМУ НІКОЛИ НЕ РОЗПОВІДАТИ ПРО ЦЕЙ ВЕЧІР. Штраф за порушення цього пункту був такий, що будь-яке бажання похвалитися одразу ж відпало.

Звісно, він і сам знав, що підіймати важкі предмети, це не до неї. Для того у Команді Рятівників є інший супергерой — Важковаговик. Але очікування та реальність це різні речі

Сергій згадав відеоролик, який він бачив колись. Той, де Важковаговик, вусатий дядько у жовтому трико, діставав вантажівку, що звалилася з дороги в яр. У процесі порятунку вантажівки, у ролику звучала така простенька мелодія, наче це дитина вчиться грати на фортепіано і тицяє по одній і тій самій клавіші під наглядом досвідченого педагога з консерваторії.

Та-та-та.

Та-та-та.

Далі уже дорослий жіночий голос дзвінко та швидко говорив:

Вівсяні пластівці "ДивоСила". Відчуй у собі силу Важковаговика!

Далі картинка змінювалася. Показували кухню, де за довгим столом сиділи всі четверо рятівників. Звісно, ближче до всіх був Важковаговик. Він якраз їв з пластівці з молоком. Поруч з ним Майстриня зі своїм мультитулом в лівій руці та ложкою у правій. Далі був Розумник, у великих окулярах та із зачіскою, наче він ніколи не розчісував своє волосся. А в самому кінці сиділа Пташка. У тому ролику вона прийняла образ ворони і старанно дзьобала з мисочки ті самі пластівці.

"О. Варто буде запитати, як вона харчується, коли перетворюється на якусь із пташок?" — раптом подумалося Сергієві.

Дівчина повісила плащ на вішак та підійшла до столика. Під плащем виявився жовтий в'язаний светр та сині джинси.

— Сергій.

— А я — Ліна, — відповіла дівчина, сіла за столик та взяла меню, яке уже стояло навпроти її стільця.

Потреби представлятися не було, адже вона прекрасно знала, хто він. Залишаючи анкету, Сергій вказав повну інформацію про себе, а перед підписанням контракту ще раз все підтвердив. Тож хлопець явно не був сюрпризом для цієї русявої дівчини, яка виглядала років на двадцять, але аж ніяк не на…

"А скільки їй років?"

Він не знав. Раніше підозрював, що десь тридцять-сорок, оскільки іншим учасникам було на вигляд саме стільки.

Дівчина нарешті відірвала погляд від меню та подивилася йому в очі. І ось тут Сергій зрозумів, що він уже червоний, як рак, від сорому. Він, звичайний тридцятирічний чоловік, зараз сидить в кафе із самою таємничою Супергеройкою.

— Я буду Капучино на рослинному молоці та Естергазі. А ти? Вибрав уже щось?

Тільки, коли Сергій втретє прокрутив її слова в голові, то зрозумів, що це було питання і адресоване воно саме йому.

— Ееее.

"Ти виграв можливість випити кави з Супергеройкою, щоб отак от мимрити?"

— Ну, це…

Дівчина по-доброму усміхнулася, підморгнула та запропонувала сама спробувати вгадати, що йому подобається. Сергій розумів, що говорити реченнями, у яких більше ніж одне слово, йому поки не вдасться через нервове напруження, тому відповів максимально лаконічно.

— Ееее, нууу. Добре.

Дівчина знову занурилася в меню.

— Какао?

— Ага.

— О. Чудово. Можливо я тоді теж візьму какао. Тільки щоб вони не переплутали, яке буде на мигдальному молоці, а яке ні.

— Я теж буду…

Сергій не закінчив речення, тому що просто забув, що хотів сказати. Щоб побороти свою сором'язливість, він намагався сконцентруватися на якомусь випадковому предметі. Сергій помітив перстень з опалом на вказівному пальці її лівої руки. Після чого почав просто розглядати пальці. Невеличкі, але дуже тендітні.

"Красиві пальці"

— Теж будеш на мигдальному молоці? — перепитала Пташка.

Виявляється, доки він розглядав її пальці, дівчина дивилася на нього. Йому захотілося провалитися крізь землю. Навіщо було подавати заявку на "Випити каву з Супергеройкою", якщо він мало того, що не може два слова до купи зв'язати, так ще й витріщається на її пальці.

— Так.

Десерт вона обрала йому "Червоний оксамит" і потрапила в яблучко. Схоже, вона таки уважно читала його анкету.

Сергій дивився на дівчину. Та, наче справжня пташка, постійно щось собі щебетала. Спершу вона розповіла, що любить холодні пори року, тому що тоді вона не часто перетворюється на пташку, а просто сидить вдома, як звичайна дівчина, та дивиться фільми. А улюбленим фільмом назвала всю трилогію "Володаря перснів". Десь після цих слів Сергій теж почав вмикатися у їх бесіду. Він розповів про те, як колись мріяв зібрати свій музичний гурт, щоб грати "фентезі-рок".

— Але ми напилися та посварилися на першій же репетиції.

Далі вона розповіла про те, як нещодавно скористалася тим, що може перетворюватися на Пташку, і перелетіла вночі через кордон, щоб потрапити на концерт улюбленого гурту.

— От за такі моменти я вдячна, що у мене є мої здібності.

Дівчина засміялася, і Сергій відмітив для себе, що це приємний сміх.

Слово за слово, він і не зчувся як задзвенів будильник. Пів години пройшли, наче одна мить.

— Мені пора, — сказала Пташка, встаючи з-за столу та вдягаючи свій сірий плащ.

Сергій ще посидів дві хвилини, опісля покликав офіціанта, сплатив рахунок карткою із наліпкою Пташки, та сам вийшов з кафе, залишивши на столі недопите какао, так і не сказавши нікому, що йому не сподобалося мигдальне молоко.