На березі відкриттів

На березі відкриттів

Назар після важкого робочого дня зайшов до душу. Знімаючи з себе змоклий від поту одяг хлопець подумки лаяв експедицію і її механіка: їздили ніби і недалеко, а машини вбиті ніби Париж-Дакар проїхали. Та стоячи під потоками води він радів: основну роботу вже зробив, а думка про швидке підвищення гріє душу. Вийшовши з кабінки задоволеним хлопець враз спохмурнів, бо там сидів Валерій: його колега, який вважав що той вкрав його підвищення.

- О, наше пташенятко пір'ячко почистило. - сказав той.

Назар промовчав і почав одягатися, а Валерій не відступав:

- Який же ти весь правильний такий, хорошенький, аж бісиш.

- Дуже мило, але це взаємно. - відповів Назар.

- Промив мозок керівництву от воно і думає що ти в нас ідеальний. - підбадьорено сказав старший.

- У керівництва свій мозок є і він ним непогано користується, а ти інструкцію знову як тоді прочитати не можеш. - сказав Назар.

Валерій враз почервонів, згадавши як його механіка з п'ятнадцятирічним стажем що йшов на підвищення обійшов стажер швидко розібравшись з інструкцією та за десять хвилин полагодивши складний механізм, з яким той займався пів дня. Помітивши відкриту спину співрозмовника Валерій хотів нанести удар кулаком, але той ухилився відскочивши в бік, знову уникаючи удару, вже в обличчя. Порівнявшись Назар відбив декілька ударів опонента, підібрав момент та вдарив того під колінну чашечку, від чого той похитнувся, зачепився за залишені речі та впав спиною прямо на лаву. Назар чекав поки той підніметься, але Валерій лише хрипів і молодший кинувся до телефону.

Хлопець ходив туди сюди коридором, як приїхав місцевий куратор з сім'єю постраждалого.

- Це все ти винен, якщо він помре ти в мене сядеш. - пропищала жінка середніх років і кинулась до нього, але куратор зупинив її, запитавши:

- Що там взагалі сталося?

- Ми трохи пошарпались в роздягальні, він зачепився за речі і не втримав рівноваги, коли я зрозумів що щось не так одразу швидку викликав. - розповів Назар.

- Їдь додому, завтра на роботі розберемося, ти ж поліції свідчення вже дав? - запитав куратор.

- Так, повідомте коли щось ясно буде. - відповів хлопець і побрів до виходу.

До ночі він не знаходив собі місця і лише після звістки що життю постраждалого нічого не загрожує трохи заспокоївся. Випивши залпом хорошу склянку закарпатського коньяку Назар впав у ліжко і неспокійно заснув.

На ранок він вже чекав куратора під кабінетом і зайшовши туди чекав вердикту.

- Життю Валерія нічого не загрожує. Лікарі дають хороші прогнози на те що він буде ходити. Я домовився з його дружиною і вона не має претензій до тебе, але тут проблема в іншому. Ти знаєш що Інститут геологічних досліджень фінансується переважно з коштів волонтерів та допомоги з-за кордону, а про таке вони точно дізнаються, тому про підвищення можеш забути, в центрі я тебе залишити не можу, але є місце старшого механіка на дослідницькій субмарині, що нині базується в Очаківському порту. - розповів куратор.

- Буду вважати це за підвищення. - безбарвним голосом сказав Назар поправляючи рукою неслухняне смолянисте волосся.

- Ну я так не сказав би: субмарину нам передали турки, а їм німці, команду дослідників набрав немолодий буркун, а єдиним твоїм помічником буде вигнаний студент-геолог, що згодився навіть на таку роботу, лише щоб бути на кораблі. - розповів куратор.

- Мій батько завжди каже що треба брати що є і робити що можемо. - сказав хлопець.

- Не можу з ним не погодитися, ось ключі, відправляйся в Очаків, там наше приморське відділення, там же і субмарина стоїть, без твого дозволу в море вона не вийде. - сказав куратор.

Вийшовши на парковку Назар натиснув на кнопку сигналізації і блимнув фарами темно-зелений п'ятимісний L200 початку двохтисячних. Машиною він був задоволений: хоч не нова, але міцна, ремонтована ним, ще й в кузові пікап. Забравши документи він заїхав по речі і поїхав до моря.

Дякуючи керівництву за вибір транспорту він таки дістався міста, де його відвели до місцевого куратора Людмили Вікторівни: жінки за сорок, в кабінеті якої страшенно смерділо цигарками.

- Мені казали що ти молодий, але не думала що настільки, але накази з центру не мені обговорювати, поїдете в порт там і оглянеш посудину і з командою познайомишся. - сказала вона і взялася за документи, давши зрозуміти що розмову закінчено.

Повернувшись до авта Назар побачив там молодого рудоволосого хлопця що обпершись об бампер щось клацав в телефоні, швидко підійшов та хлопнув в долоні. Той підскочив мало не випустивши апарат і сказав:

- Я Плямко Кирило, ваш помічник.

- Я Ковальченко Назар, давай на ти, між нами не так багато років.

- Згода, їдемо, Язичник тобі сподобається. - сказав Кирило.

- Язичник? - запитав Назар.

- Його так наш капітан назвав, через те що в давніх богів вірить. - розповів рудий.

- А хто він взагалі? - запитав брюнет.

- Під час війни мав капітанське звання з хорошим рангом, брав участь у розробці "москітного" флоту, але коли почалась повномасштабна був залишений в штабі, а по закінченню взагалі проведений на пенсію, не знаю як він вийшов на цю посаду, але факт залишається фактом. - розповів Кирило.

- А за субмарину що скажеш? - запитав Назар.

- Отут ще цікавіше - це тип 209 1400: закладалася німцями як бойова десь наприкінці дев'яностих, але замовлення скасували, всередині двотисячних повністю готовий корпус був переданий Туреччині, яка зробила з нього дослідницьку субмарину, яка проте просто простоювала в доках. Її мали передати ще в середині десятих, але почалося, потім повномасштабна, потім не до того було, а от тепер її доставили в новий порт Очакова. - розповів рудий.

- Відчуваю роботи там буде багато. Нічого, домовимось з капітаном, зробимо пробний вихід і там побачимо масштаб катастрофи. - сказав брюнет.

- Ти якось легко про все це говориш? - запитав Кирило.

- Був досвід подібної роботи, не набагато важче ніж з іншими машинами, а що море і глибина то тільки цікавіше. - відповів Назар.

Зупинившись на парковці хлопці швидко спустилися вниз сходами та побачили масивну посудину: навіть на фоні двох патрульних кораблів вона виглядала велично. До них вийшов вже не молодий чоловік в морському кашкеті та відрекомендувався:

- Голий Ігор Іванович, капітан другого рангу на пенсії, найнятий керувати цим судном.

- Ковальченко Назар Павлович, новий старший механік вашого судна. - сказав брюнет і потиснув руку.

- Перший старший механік, інші відмовлялися від цієї роботи, тим більше я знаю що у вас військове минуле, тому будете моїм помічником. - сказав сивий.

Та раптом він змінився в обличчі коли до них підійшла молода дівчина і сказала:

- Діду, сварись, але я хочу плавати з вами, на механіці знаюсь, тому прошу прийняти в команду. - м'яким голосом сказала вона.

- Юлько, отримаєш ти у мене як додому повернемося. - сказав капітан.

- Ну чого ви так різко: ініціативним треба давати шанс, під час пробного виходу попливеш з нами, побачимо на що ти знатна. - сказав Назар.

- Буде зроблено. - сказала дівчина.

- Але не радій раніше часу: останнє слово за капітаном. - сказав брюнет.

- Тебе почув, організую вихід, а зараз ходімо в середину, ти як помічник маєш дещо знати, та й з першими "головастими" познайомишся, вже почали прибувати. - сказав Ігор Іванович.

Спустившись в середину головний механік обходив всі відсіки та весь час щось трусив, стукав, крутив, тому його помічникові доводилося лише бігати за ним та дивуватися спритності майже двох метрового Назара, хоч сам мав тільки метр сімдесят росту. Завершивши обхід вони зайшли на кампус де окрім капітана з онукою сидів немолодий чоловік та дівчина з хлопцем приблизно одного віку.

- Дозволь представити: Жучков Михайло Захарович - кандидат геологічних наук, за відсутності професора керівник майбутньої експедиції, та його молодші наукові працівники Калиновський Руслан Романович та Вербова Олеся Мирославівна. Незабаром до нас приєднаються лікар Лемко, біолог Морозна, зоолог Таран і професор Вовчуг, хоча точний склад експедиції уточнюється досі. - розповів Іван Ігорович.

Чекаючи відповіді кожен займався своїм: капітан вмовляв онучку залишити цю затію, та відмовилася і вийшла геть. Жучков вивчав якусь давню книгу, молодь сперечалася стосовно теорій над якими буде працювати експедиція і Назар настільки заслухався що згорнув карти та інструкції і подзвонивши Людмилі Вікторівній попросив щоб хтось переклав їх з турецької, підсів до них і навіть з часом почав щось вставляти: це спочатку було сприйнято всторч, але коли інші зрозуміли що говорить то він по справі пропустили в суперечку.

- Добрі новини, післязавтра є дозвіл на вихід, нас буде супроводжувати буксир "Катран". - сказав капітан увійшовши у відсік.

- От і добре, але залишилося одне питання: буде лише технічна команда чи науковці теж будуть присутні? - запитав старший механік.

- Будемо, нам треба прибори перевірити, Таран теж встигне. - відповів кандидат наук.

- От і вирішили, зараз відпочивати, а механіків чекаю завтра, для останнього огляду. - сказав Іван Ігорович.

- Буде виконано. - сказали всі хором.

Сидячи на терасі гуртожитку Назар розбирався в схемах електроніки субмарини до нього підсіли Жучков з Калиновський та поставили на стіл спаяні пляшки з пивом. Обережно склавши папери старший механік кишеньковим ножем звільнив пляшки і вмілими рухами відкрив три з них. Після першого ковтка Михайло запитав:

- Твої знання виходять за рамки шкільного курсу, цікавишся?

- Навчався на вчителя, але повномасштабна все змінила, закінчив курси механіків, а там довга історія. - відповів той.

- Приємно що збирається команда розумних людей, не хотіли б перейти до нас? - запитав Руслан.

- Я і так з вами. Будемо на одному кораблі то і роботу будемо робити одну, а то поки нового механіка знайдуть то хтозна коли почнемо, а так післязавтра вихід. - сказав Ковальченко.

- Твоя правда. - сказав Жучков.

- Швидко глянемо що може наш транспорт і за відкриттями. - сказав Назар.

Та швидко не вийшло: під час виходу вияснили що два з чотирьох дизель-генераторів потребують ремонту, але головною проблемою стало те що після підняття на поверхню субмарина отримала дифферент на корму в десять градусів і в такому положенні вони з допомогою буксира дісталися Очакова, де відразу відправилися в ремонтний бокс. Вибивши в Людмили Вікторівна команду ремонтників старший механік почав обстеження та ремонт, які зайняли майже місяць і коли вже все було готово до виходу прибули передані з США дослідницькі батискафи: два керовані з корабля батискафи, які було наказано обладнати для тривалої роботи з субмариною. Вже скригаючи зубами Назар зв'язався з центральним куратором і домігся того що з Туреччини прибула команда, що зробила основну роботу. Вивівши субмарину по тонкому льоду до головний механік до вечора перевіряв роботу всіх систем і вже за опівніч завалився в їдальню, де все ще не спала Юля і сказав:

- Все справне: дозвіл на вихід і хоч завтра в море. .

- То візьмете мене з собою? - запитала дівчина.

- Я не проти, але останнє слово за капітаном. - відповів чоловік.

- Я його вмовила, але ви будете за мене відповідати. - сказала Юля.

- Не ви, а ти, я Кирила заледве відучив тепер ще з тобою морока, просто Зар.

- Зрозуміла я, коли думаєш вихід дадуть? - запитала дівчина.

- Могли б і затримати, але лід зійшов, терміни прогорають, так що дуже швидко. - відповів чоловік.

І він був правий: за два дні вони покинули порт і лягли на давно вже прокладений маршрут. Спочатку експедиція хотіла обстежити давнє русло Дніпра тому зробивши короткий перехід спливли глибше в Дніпрово-бузькому лимані та зависли в районі Станіславської ями більша частина команди розійшлися відпочивати до ранку, лише Назар ще доволі довго налаштовував щось в електроніці невеликого батискафа, названого "Леля", що і буде завтра в роботі. На ранок невелике судно відєдналося від субмарини і тримаючись за неї лише невеликим гнучким тросом. Капітан Голий і професор Вовчуг зголосилися що такими апаратами повинен керувати лише головний механік і нині Назар сидів у спеціальних окулярах та керував двома маніпуляторами.

- А чого ми почали роботу тут? - запитав він.

- До затоплення це була низько берегове річище Дніпра, що затоплювалась час від часу і була придатною для землеробства. - відповів професор Вовчуг.

- Степане Олеговичу, я вас сильно поважаю, але тут трохи не погоджуюсь, землі придатні, це факт, але цей же факт не дасть тут закласти міст, люди швидше мали тут тимчасове житло, а жили трошки нижче, можливо, в Ольвії чи Алекторі. - Правду про тебе хлопці казали, правильно, насправді ми тут по проханню перевірити дно лиману для убезпечення проходу суден. Це правда що ти за весь час тут аналізував сам всі теорії створення моря і навіть почав розробляти свою відмовившись показувати іншим? - запитав професор.

- Я її вже закінчив, вам готовий показати, коли закінчимо роботу тут. - відповів Назар.

Обстеживши потрібний квадрат старший механік привів апарат назад і забравши деякі речі зайшов до професора.

- Я тебе уважно слухаю. - сказав той.

- Я трохи порився в інтернеті, брав книги і журнали в Руслана, тому опрацювавши наявні теорії зрозумів що у всіх є певні неясності, скажімо так. Взагалі абсурдною здається теорія що якесь явище спричинило мегацунамі на території Північного Льодовитого океану. Явище такої сили могло просто знищити планету, а селі що мала котити перед собою вода розрівняли б все на своєму шляху і навіть з просіданням море б не мало таких глибин та каскадної будови жолоба, хоча цікаві факти з цієї версії я для себе взяв. Друга більш реалістична версія що в Чорне море свої води скидало Каспійське море, що досі по суті залишається великим озером. Є багато доводів на цю тему, які навела мені Вербова, прихильниця цієї теорії, але все одно залишається питання чому прісні води стали солоними в порівняно невеликому морі та і сірководень що займає більшу частину моря теж. Найімовірніша теорія про прорив води з Середземного через Мармурове море пояснє майже все, але є місця з білими плямами, в основному то той же сірководень, точніше його кількість і хай то й же Калиновський б'є себе в груди, впевнюючи що там колись водилися величезні осетри і соми-людожери їх би все одно не вистачило щоб утворити таку кількість сірководню. - розповів Назар.

- Суть в твоїх словах є, опиши свою теорію. - сказав Вовчуг.

- Всі три описані мною теорії помітили деякі деталі, але всю загальну картину прогавили. - з цими словами механік розкрив карту і продовжив:

- Льодовик в той час покривав території Полісся та по Дніпру, його талі води в основному і наповнювали тодішнє озеро що створювало прекрасні умови для життя людей, хоч клімат там був подібний до тундрового. Та з часом водостік збільшувався, Каспій теж скидав воду, але в набагато менших масштабах, ніж в Каспійській теорії, і колись придатні землі почали заболочуватись від чого люди почали підніматися вище течіями річок, залишаючи на берегах лише протоміста та міцних горбах, в той же час в цих протомістах являються греки, швидше за все, перетягуючи свої кораблі волоком, або переносили речі через Босфорський перешийок з Мармурового моря, приблизно в між грецькими містами Візантій і Халкедон, де до того могло бути інше місто з портом змите або зруйноване в процесі катаклізму. В цей же період відбувається катаклізм, швидше за все землетрус, що руйнує перешийок, а товщі води завершують цю роботу, несучи з собою тонни породи. Така кількість води створює хвилю що затоплює всю прибережну зону, особливо низинну північно-західну частину та піднімає рівень моря на метрів п'ятдесят вище нинішнього, з часом тиск вод зменшився і вода почала відступати до нинішнього рівня стягуючи з собою величезні поклади землі та глини, утворюючи так званий новоексинський шар. Важкі частини залишилися на узбережжі та мілководді, залишки ж з боліт та прісноводної флори та фауни утворили на дні сірководневий горизонт. Більшості населення північно-західного приозер'я врятуватись не вдалося, вода подекуди приходила в день по 400-500 метрів. Ті ж кому вдалося вибратися, можливо, влилися в споріднені культури такі як Варненська на Балканах, Хаманджия в Румунії, Вінча в Сербії, Трипільська в Україні, Молдові та Румунії. Греки ж знаючи про родючі землі на півночі раніше через ще раніше прибуле населення з Малої Азії, що потіснило частково асимілювавши місцеве населення, змогли закріпитися там, тепер вільніше подорожуючи через новоутворену протоку дісталися цих берегів засновуючи свої міста і поселення. - закінчив він.

- Теорія хороша, але ти майже переказав Середземноморську теорію, з деякими дуже вдалими деталями. - сказав професор.

- А я і не сперечаюсь що вона найбільш правдива, але має багато прогалин і неточностей. - сказав Ковальченко.

- Наприклад? - запитав Вовчуг.

- Часові межі вісім тисяч років тому перебільшені: в той час люди жили в навісах з кісток мамонта обтягнутих шкірами тварин максимум і не могли залишити настільки розвинених споруд що знаходяться на мілинах Чорного моря. - розповів Назар.

- І яка твоя думка стосовно цього? - запитав Степан Олегович.

- Кінець шостого початок п'ятого тисячоліття до н.е. - сказав старший механік.

- Обґрунтуйте. - сказав професор.

- Сама катастрофа пройшла доволі швидко: на пам'яті одного покоління. Перенаселення грецьких міст продовжувало розвиватися і відчайдухи рушили шукати нові землі що найменше для торгівлі, особливо їх мав привабити новий прохід до північних земель, куди їхні діди та батьки ходили торгувати, а для торгівлі було потрібно створювати факторії, на місці яких і почали з'являтися міста, тому орієнтуватися на греків в нашому питанні не можна. - розповів Ковальченко.

- От як треба братися за вивчення теми, молодець. - сказав Вовчуг, а Жучков і Калиновський вийшли з сусіднього відсіку.

Назар був шокований, а Степан Олегович продовжив:

- Ти хлопець не дурний, мені такі в команду треба, тому я можу провести тебе по документах як студента-заочника першого курсу, будеш працювати і механіком і в науковій команді, екзамени закриватися будуть. Дозволяю розвивати свою теорію, вже ведуться перемовини про наземну частину експедиції. Бачу в тобі велике майбутнє, он Жучкова з ремонтної бригади на початку дев'яностих витягнув, нині вже кандидат наук, ще трошки і професор, а якби не лінився то давно був би.

- Я погоджуюсь на вашу пропозицію, професоре. - сказав старший механік.

- Дуже добре, я все організую, а ти допоможи капітану, нам завтра вже треба покинути лиман, рухаємось проти годинникової стрілки дослідимо Крим. - сказав професор.

Залишивши гостинний Дніпрово-Бузький лиман субмарина взяла курс на Каркінітську затоку. Зробивши ранішній обхід агрегатів Ковальченко сидів на кампусі розклавши декілька карт та попивав щось з чашки тому не відразу помітив що біля нього хтось сидить.

- А чому ти тут? - запитала Юлька.

- Тут місця більше, та й до обіду ніхто не заважатиме. - відповів Назар.

- Сурма Юлія Олександрівна, не заважайте науковому робітнику. - сказав капітан зайшовши на камбуз.

- Ігоре Івановичу, ви що образились? Не знаю що до вас дійшло, але я залишаюсь головним механіком до кінця експедиції мінімум, просто поєднаю всі обов'язки. - відповів хлопець.

- Тобто ти залишаєшся на кораблі? - запитав чоловік.

- Так, на данну експедицію як мінімум. - сказав старший механік.

- Вже легше, але ми ж мали оминати цю затоку, але професор змінив маршрут в останній момент. - запитав Голий.

- Це за моїм проханням, я шукаю залишки боліт під новоекситськими відкладами, до затоплення затока була низьким улоговищем що може нам щось показати. - розповів Ковальченко.

- В цьому я профан, мене цікавить більше коли буде обід? - запитав Іван Ігорович.

- Десь за годину. - пролунав голос з сусідніх дверей.

Біолог Морозна Марія Павлівна повністю взяла на себе відповідальність по кухні, лише деколи просячи Юльку, за якою закріпилось прізвисько Блоха, на яке вона вже і не ображалася, допомагати. В камбуз сперечаючись зайшли Калиновський з Вербовою, але Назар вже давно не ліз в їхні суперечки, лише майже на автоматизмі виправляючи хибні твердження, що бісило парочку, але смішило Юльку. Досягнувши входу до Каркінітської затоки Ковальченко запропонував завести субмарину у Вузьку бухту, але капітан категорично відмовився, не бажаючи ризикувати цілісністю у мілкій бухті. Тому залишивши лише стабілізувальні рушії зупинився навпроти селища Чорноморського. На ранок Назар вивівши "Лелю" обстежив квадрат за квадратом і після опрацювань був злим. Це помітила Юлька і запитала:

- Щось не так?

- Тут не дно, а коктель, я навів данні і вияснив що тут незаконно добували пісок під час окупації. - відповів старший механік.

- І що геть нічого нема? - запитала Блоха.

- Мінний якір і щось біля побережжя, але там на узбережжі грецьке місто Калос-Лімен, так що, швидше за все, один з старих пірсів або будівлі одного з наділів. - відповів Ковальченко..

- То завтра будемо пробувати? - запитала дівчина.

- Так, на тобі "Ярило", ми з Кирилом з аквалангами підемо. - сказав Назар.

- Ти впевнений? - запитала Юлька.

- Так, ти навчена, ми ззовні підстрахуємо, заспокойся, працюємо добре. - сказав старший механік.

- Ну то я перевірю апарат? - запитала Блоха.

- Згоден. - сказав він.

Як тільки вона пішла всередину зайшов Ігор Іванович запитавши:

- Ти точно впевнений?

- Хай навчається, якщо вона хоче то навіщо зупиняти. - відповів той.

Ковальченко хотів відпочити, але його викликав професор. Зайшовши в середину він почув:

- Тут точно треба піднімати пісок?

- Не обов'язково, але хочеться перевірити роботу помічника і апарату. Я в загальному грекам не сильно довіряю, багато характерного на протягомвсієї їхньої історії, я більш довіряю тому що виникає раптово, як поява Трипільської культури майже ні звідки. - відповів механік.

- Що ти маєш на увазі? - запитав Вовчуг.

- Побічні докази вказують колись тут існувала могутня культура, можливо, навіть держава або ряд держав, що займали територію північного та західного причорномор'я мінімум, а судячи з датувань тої ж Трипільської культури незадовго до катастрофи почали підніматися руслами річок куди і відійшло вціліле населення. - розповів Ковальченко.

- До чого ти ведеш? - запитав Степан Олегович.

- Що в тодішньому приозер'ї розкинувся ще один центр цивілізації: не пізніше ніж месопотамський та єгипетський, тут люди довше могли собі дозволити жити полюванням, рибальством та збиральництвом, але до кінця шостого тисячоліття тут склалася потужна культура, що вже після катастрофи дала поштовх ряду інших споріднених племен. - розповів Назар.

- Хороша теорія, але як вона стосується нашої експедиції. - запитав професор.

- Стосується тим, що північно-західна і північна частини акваторії на десятки метрів занесені піском та іншими донними відкладами, тому основні дані ми зберемо біля Боспору та в західній акваторії, у води свинособак ми ж заходити не будемо. - відповів механік.

На ранок хлопці одягнувши акваланги пірнули у воду, де їх наздогнав доволі масивний "ярило" і робота закипіла в прямому сенсі того слова. Спочатку нічого не було: Назар навіть хотів згорнути справу, думаючи що натрапив на мілководну банку, але Кирило показав йому оброблений камінь і вони працюючи щупами наткнулися на купу обробленого каміння що ніби витягнулося в ряд. Пустивши вперед апарат люди обстежили все навколо, але не знайшовши нічого повернулись до розчищених каменів, де помічник механіка дістав портативний металошукач обстежуючи залишки. Ковальченко знайшов декілька уламків кераміки, деякі з чорною емаллю та побачив як напарник завис біля більшої купи і підпливши допоміг зсунути камінь, з під якого той дістав щось кругле і вони вдарили в долоні. Прилаштувавши апарат вони піднялися і здавши спорядження зайшли на камбуз.

- Звітуй. - сказав професор.

- Нами були знайдені залишки гавані. Про це свідчить кераміка з амфор для води і монета статер, знайдена Кирилом під брилами. - розповів механік.

- А за стільки часу його б не розкидало і не занесло б піском? - запитав Калиновський.

- Гавань руйнувалась як мінімум в два етапи: на нижній каменях я знайшов сліди кіптяви, верхні ж були сильно сточені водою. Вони ніби навалювались одне на одного і тому їх не рознесло. - відповів Ковальченко.

- Молодці, в Севастополі зацікавляться цими даними, але час рухатись, своїх справ повно. - сказав Степан Олегович.

В подальшому їхній маршрут пролягав до Пантікапею, тобто сучасної Керчі, хоч Назар пропонував після Севастополя податись відразу до берегів Туреччини, на що категорично опротестувала Вербова і професор не змінив маршруту, через що ці двоє не на жарт посварилися. Севастополь зустрів їх гостинною бухтою і Степан Олегович дав тиждень відпочинку, лише старший механік ще завіз дані по Калос-Лімену до місцевого центру. Місцевий куратор Олексій Алієвич запросив усіх до одного з приморських будинків, що були передані на баланс центру, більшість зголосилися, лише Жучков вирішив залишитися в місті, маючи свої плани. Будинок виявився величезним: всій команді вистачило окремих кімнат і лише після заселення місцевий куратор розповів, за склянкою кримського вина, що це місце під час окупації будувалось для високопоставлених лиць як невеликий приватний курорт, а опісля був переданий їм. Розмова йшла проста хоч і відверта, Олексій Алієвич зробив спробу переманити до себе Назара, але за нього не на жарт заступилася вся команда. Засміявшись вони продовжили розмову, з якої першим випав Іван Ігорович, заснувши в кріслі. Ковальченко і Калиновський відвели капітана в кімнату, після чого Руслан побіг шукати туалет, а Назар хотів повернутися до інших, але його перестріла Вербова сказавши:

- О, а я саме тебе шукати йшла, вибачитися хотіла, через дурні ж посварилися, готова загладити провину.

Підійшовши упритул дівчина поцілувала поклавши його руки собі нижче пояса ззаду, сама провівши йому по поясі і той навіть відповів, але в одну мить відскочив сказавши:

- Ти п'яна, завтра ж шкодувати будеш, прийди в себе і поговоримо нормально.

Але та крутнувшись сказала:

- Знав би що втрачаєш, ех, іншого знайду.

Повернувшись до альтанки механік побачив, що місцевий куратор стоїть біля Юльки спершись рукою на стіну. Неочікувані ревнощі взяли його за душу, але він вдихнувши впав у крісло, все ж кинувши погляд на дівчину. Мало не вдавившись вином Ковальченко витерся долонею і піднявся: він сам був напідпитку, але страх на блідому обличчі помітив.

- Прошу пробачення, але мені треба дещо обговорити з моєю підлеглою.

- Так так, звичайно. - неохоче випускаючи дівчину сказав Олексій Алієвич.

Взявшись за руки вони сховалися де знайшли широкий камінь недалеко від схилу, де і сіли.

- Дякую. - нарешті видавила вона.

- Нема за що, мутний якийсь він. - сказав чоловік.

- Мені бридко, а він все натякає. - сказала дівчина обійнявши себе за плечі.

- Вибач що не відразу зрозумів. - сказав Назар.

- Мені не бридко від пропонованого, мені бридко з ним. - сказала Юлька.

Поки на не тверезу голову він зрозумів сенс її слів вона вже вилізла йому на руки обійнявши колінами за таз і сильно поцілувала. Від Вербової несло вином і чимось кислим, від Юльки ж віяло чимось солодко-пряним і він не втримавшись обійняв її на талію поцілувавши в шию.

- Ходімо до тебе. - важко сказала вона.

На ранок першим прокинувся Назар і побачивши дівчину біля себе думав що буде далі, як помітив що та дивиться на нього.

- Як спалося? - запитав він.

- Початок нормальний, ти не виправдовуєшся, далі. - сказала вона.

- А чого виправдовуватись: ми дорослі люди, ти мені давно подобаєшся, просто не знав як підійти щоб не злякати, все ж між нами є певна різниця у віці, але коли ти зробила перший крок я зробив наступний. - розповів Ковальченко.

- Ти мені теж і з тих же причин, ще дідуся боялася. - сказала Сурма.

Дівчина піднялась на ліктях вилізши з покривала по пояс і він кинув поглядом на її груди, а вона піднялась і нависла над ним.

- І що зараз буде? - запитав Назар.

- Я з ночі майже нічого не пам'ятаю, а хочу. - сказала Юлька і перекинула ногу через нього.

З кімнати вони вийшли лише в обід і їм пощастило що у вітальні був лише Калиновський.

- А от і голубята, я думав ви до вечора не вийдете. - сказав він.

- Де інші? - запитав Ковальченко ніби не звернувши уваги на укол друга.

- Їх Алієвич повіз у місто зранку, а мені погано було. - відповів Руслан.

- Думаю ти збережеш це в таємниці? - запитала Юлька.

- Я могила, але по вас і так видно оно: обоє світитесь як економки і їсте очима одне одного. - відповів геолог.

- До речі що стосовно їжі? - запитав Назар.

- Продукти в холодильнику, а мені ліньки. - відповів Калиновський.

Перемістившись на кухню пара зробивши коротку ревізію припасів дістали м'ясо та картоплю, після чого затяжно поцілувались і взялися до роботи. З часом з кухні так запахло, що Руслан не втримався підійшов і сказав:

- Ідилія капець.

- Краще овочі на салат наріж, скоро буде готово. - сказав Назар.

- А якщо не наріжу? - запитав Калиновський.

- Залишки доїдати будеш. - відповіла Юлька перемішуючи щось в каструлі.

- Зла ж в тебе дівчина, наріжу зараз. - відповів той.

Добре поївши трійка розмістилася в альтанці, де Калиновський запитав:

- А на вечерю що?

- Кишкоблуд. - сказала Сурма муркаючи, вмощуючись на плечі Ковальченка.

- А я що, я за всіх думаю. - сказав Руслан.

- Я бачив там місце для багаття: зроблю картоплі за батьковим рецептом, там решітка є, можна м'яса посмажити. - сказав Назар.

- Ясно, шеф кухар в нас є, на мені багаття: посидимо як колись. - сказав геолог.

- Як колись не вийде. - багатозначно сказав механік.

Перечекавши пекуче сонце кожен взявся за своє: Назар швидко начистив картоплі і спеціальним ножем зробивши там наскрізь дірки позакладав туди дрібно нарізаного сала з спеціями, після чого обмотав у фольгу. Юлька ж обгорнула залишки картоплі беконом та понадрізала курячі ковбаски. Принісши заготовки всі розмістилися біля догораючого вогнища і в перших сутінках закинули картоплю в жар поставивши згори на чотири цеглини решітку.

- Коли приїде професор я дещо в нього попрошу. - раптом сказав Коваленко.

- Що ти мені сказати хочеш? - запитав Вовчуг підійшовши із-за спини.

- Коли будемо повертатися дозвольте до "Москви" поплисти, хочеться побачити як хлопці по ній відпрацювали? - запитав Назар.

- Дозволяю звичайно, розумію. А на вечерю що? - запитав Степан Олегович.

- Картопля з салом, картопля в беконі, ковбаски, там ще овочі є. - розповіла Юлька.

- Нагадали ви мені давні часи, давайте доготуєте і в альтанку, а то тут від моря комашні нажене. - сказав професор і пішов в бік будинку.

Коли молодь накрила стіл він з Жучковим додали до столу пляшку хорошого коньяку. Коли всім було налито Вовчуг взяв слово:

- Мій наставник, професор Каплинський, подарував мені цю пляшку коли я став кандидатом наук зі словами: випий її з тими кому передаси свою справу. Тому я і відкрив її сьогодні і хочу випити за молоде покоління. За вас.

Всі випили, але Калиновський запитав:

- А як же Вербова?

- Вона написала рапорт на переведення до Алійовича. - відповів Жучков.

- Пропоную другий тост за нашого наставника без якого ми тут би не сиділи. За вас Степане Олеговичу. - сказав Назар щоб згладити незручний момент.

Всі знову випили, але їли мовчки, лише Калиновський похвалив картоплю і знову притих, але наступним взяв слово:

- Давайте вип'ємо за жінок, хай якими вони є. Будьмо.

Чоловіки випили стоячи і зав'язалася розмова, в основному Жучков розповідав про свою першу експедицію, коли раптом слово взяла трошки захмеліла Юлька:

- В тему недавньої розмови: за руський воєнний корабль!

- До дна! - підтримали її чоловіки.

Це майже забуте нині гасло що народилося після потоплення крейсера підняло всім настрій і компанія розійшлась далеко за опівніч.

На здивування Ковальченка ніхто і не помітив відсутності Вербової, зате Юлька з маленької дівчинки, яку майже всі не сприймали серйозно, стала "своєю дівчиною" та її навіть запрошували за стіл при обговорені питань. Вийшовши з порту професор запитав:

- На Пантікапей чи до берегів Туреччини?

- До Пантікапею, чим детальніше дослідимо тим краще, погано що в Таганрозьку затоку не зайти. - відповів механік.

- Немає дозволу. - сказав капітан.

На середині переходу почалася гроза, що переросла в немалий шторм і субмарина пішла на глибину, тому вирішивши скористатися ситуацією Назар і Юля сховалися у відсіку управління батискафами, але тільки вона вилізла йому на руки коли раптом в середину зайшов Ігор Іванович і прокашлявся. Дівчина за секунду вже стояла, а чоловік прикрив її спиною.

- Ясно, давно у вас відносини? - запитав капітан.

- З того часу як на відпочинок стали. - відповів механік.

- Ех, молодь, я не проти, не чорт же перед вами, бачив як ви позиркували один на одного, та й Юлька після стоянки ніби розквітла. - сказав Ігор Іванович вийшовши.

- От бачиш, а ти хвилювалася. - сказав Назар обійнявши її.

- Закриватися треба. - пролунало з іншого відсіку.

Ковальченко рикнув і закрутивши важіль дверей повернувся до коханої, яка сидячи в кріслі демонстративно розстібнула гудзик на шортах.

Прийшовши до камбузу старший механік зіткнувся з важким поглядом капітана що сидів за найближчим столом. Розуміючи що розмови не уникнути молодик взяв порцію та сів навпроти.

- Для тебе це серйозно? - запитав капітан.

- Більше ніж серйозно: вона мені одразу сподобалась, але не очікуючи на взаємність я мовчав про почуття, але коли вона зробила перший крок я відповів взаємністю. - відповів Назар.

- Вона дівчина молода і емоційна, тому якщо щось станеться між вами не знаю як вона себе поведе. - сказав Ігор Іванович.

- З цим ми якось розберемось, на те ми і пара, але не це вас турбує, правда ж? - запитав Ковальченко.

- Правда. Не місце дівчині на кораблі механіком працювати. Поговори з професором стосовно ще одного місця на факультеті. - відповів капітан.

- Домовитись то не важко, але чи захоче вона, не змушувати ж її? - запитав Назар.

- За тобою піде, таке як сам не зрозумів вже. - сказав Ігор Іванович з посмішкою поправивши вуса.

Прибувши до Керчі професора здивувало що головний механік не збирається проводити тут досліджень.

- А що ми тут побачимо!? Те саме що і того разу! Тут і німці з советами у 44-му постаралися, потім переправа теж не вносила чистоти, а події останніх років добили дно остаточно. - відповів Коваленко.

- І що ти пропонуєш? - запитав Степан Олегович.

- Вийдемо на декілька кілометрів в Азовське море, зробимо досліди дна, але головне що мене цікавить то вихід з протоки, тобто місце яке колись було гирлом Дону. - сказав Назар.

- Згоден, зараз дістанемо дозвіл на прохід і гайда. - сказав професор.

Зупинивши субмарину за декілька кілометрів від берега було випущено "Лелю", яка квадрат за квадратом обстежувала акваторію. Залишивши апарат на Данила пара швидко наділа акваланги маючи намір поплавати у теплій воді, але тільки занурившись до дрібного піску Юлька викрутилась і вказала нагору. Заглянувши туди Назар помітив ще одне судно що наближалося і вказав рукою вгору. Піднявшись він побачив патрульний катер з якого почув:

- Назвіться.

- Дослідницьке судно "Язичник". Головний бортмеханік Ковальченко, помічниця механіка Сурма. Проводимо зовнішній огляд корпусу і навісного обладнання, при переході потрапили в шторм. - відповів Назар.

З борту довгий час мовчали, а потім сказали:

- Все добре, здалеку не впізнали. Щасливої дороги.

- Хорошу німецьку субмарину від радянського брухту не відрізнять. - буркнула Юлька.

- В цьому вся наша ментальність, субмарина то не голка в снопі, номер, вигляд і все таке, а от я впевнений що поки старший не гаркне вони і на транспортне судно не спускаються для перевірки, пам'ятаєш як у фільмі назву за хвилину поміняли, от з ними таке ж легко пройде. - виразився чоловік вільно плаваючи на спині.

Перевіривши таки обладнання вони піднялись на борт і старший механік деякий час опрацьовуючи дані зайшов до камбузу сяючи мов нова копійка.

- Знайшов те що хотів? - запитав Калиновський.

- Правильно, судячи з показників під шаром піску знаходиться глина, що тримає під собою ще один шар, який важко визначити, аналізатор на дні того шару бачить залізо. - розповів Ковальченко.

- Доводь вже далі. - сказав посміхаючись в коротку бороду Вовчуг.

- Це доводить мою теорію щодо катастрофи нижня течія Дону була заболочена, але річка не впадала в болото, що доводить та ж Керченська протока, яка в той час була гирлом річки. Під час катастрофи верхня частина болота була змита, а нижня закупорена глиною і землею принесеної з материка. За довгий час метаногенез в анаеробному бродінні дав свою плоди, але під вагою глини, піску та води колишнє болото почало просідати утворивши мілке море, а газ та бруд знайшли вихід у сопках на півострові. - розповів Назар.

- А чого не відразу утворилося? - запитала Морозова приєднавшись до них.

- Бо сила води з часом слабне і все що важче заповнює всі порожнини що зустрічаються на дорозі, річки швидко повернули русла, а от з морями було важче. За Гомера Азовське море ще не зображують на картах, а за Геродота вже так, навіть річки, які в нього впадають. - розповів чоловік добувши з папки декілька карт.

- Тобто його тоді не існувало ще? - запитала жінка.

- Ні, але було мілке і його могли врахувати лише заплавою або затопленою долиною. - відповів Коваленко.

- Молодець, от це завзяття. - сказав Жучков.

- А ще їхати не хотів. - сказав Руслан.

- Ти хоч матеріали збираєш? - запитав Степан Олегович.

- Вже другу папку почав. - відповів механік.

Зробивши довгий перехід до берегів Туреччини експедиція поступово обстежувала її берег, який Назара мало цікавив, береги тут у всі часи були високі, навіть якщо затоплення їх і зачепило то сліди треба було шукати на поверхні, а не на глибині, тому дочекавшись хорошої погоди Ковальченко орендував невеликий човен та позичивши два акваланги з субмарини. Забравши Юльку з міста Самсун він посадив її на човен і трошки покатавши дістав акваланги. Занурившись вони забули про все і просто насолоджувались присутністю одне одного: плавали навипередки, кружляли обійнявшись, дражнили одне одного. Коли ж майже закінчилося повітря в балонах вони піднялись на палубу та лягли на носі пригорнувшись один до одного.

- З якої це нагоди така прогулянка? - запитала вона.

- З нашою роботою не часто вдається відпочити, а тут хороше місце і хороший час, хочеться бути тільки вдвох. - відповів він.

Сильно поцілувавшись вони обійнялись і милувалися заходом сонця, яке торкнувшись горизонту пустило золотий шлейф по поверхні води.

Зменшення інтересу новоспеченого студента помітив Жучков і під час одного з відпочинків в тіні парасольки смакуючи чай запитав:

- Ти не перегорів ідеєю?

- Ні, просто тут досліджувати треба на суші, нині мене більше цікавить протока і узбережжя Болгарії. - відповів Ковальченко.

- Зрозумів тебе, але ж і тут є міста під водою, сам напередодні досліджував. - сказав Михайло Захарович.

- Тому і кажу що сушу, ті міста пішли під воду не так давно, можливо, навіть в нашій ері, загальний підйом рівня океану ніхто не відміняв, тут ми просто ніби на затишші перед бурею. - розповів Назар.

В нього був дивний стан: ніби скоро мало статися щось хвилююче і сильно хотілося курити, хоч кинув він вже років шість тому, такий же стан як перед входом в Азовське море.

Вийшовши нарешті до Босфору старшого механіка важко було загнати в субмарину, а там загнати поспати: декілька разів так і заснув за паперами. Тільки після двох тижнів досліджень Коваленко з посмішкою зайшов на камбуз важко впав на стілець посміхаючись мов чеширський кіт.

- Знайшов щось? - запитав Калиновський.

- Підтвердження своєї теорії. - відповів Назар.

- Розповідай. - сказав Жучков підсунувши йому чашку з кавою.

- Прихильники теорії повільного затоплення опираються на факт відсутності великої фракції каміння біля протоки, жолоба на дні та на наявність там сильної течії, так званої підводної річки. Так? - запитав механік.

- В основному. - відповів Руслан.

- Але цим же можна пояснити і мою теорію. Перше. Відсутність великої фракції. Тут шкільний курс фізики: пам'ятаєте колбу з чотирма отворами на різній висоті? - запитав Ковальченко.

- Так, чим нижче тим більший тиск. - сказала Сурма.

- Абсолютно правильно, а тиск діє на площину і що з цього виходить? - запитав Назар.

- Великі камені знесло течією, а дрібними встелило дно, а мул стягнуло з берегів. - узагальнив професор Вовчуг.

- Друге: я не спростував те що певний жолоб був, він і підточив таку собі природну дамбу, що тримала води з Мармурового моря. З чого випливає третє: наявність течії-річки і в наш час вказує на потужність того що увірвалося в чашу тодішнього озера. - розповів механік.

- Як завжди гідно поваги, але ти ж ще щось хочеш сказати? - запитав Степан Олегович.

- Так, але для цього мені треба ще дещо дослідити. - відповів Ковальченко.

- І що ж це? - запитав Калиновський.

- Затоплені залишки давнього міста біля сучасного Созополя, що в Болгарії. - відповів Назар.

- Щось чув доволі давно, але нащо воно тобі? - запитав Жучков.

- Якщо моя теорія виявиться правдою то я зможу переписати історію не тільки затоплення Чорноморської впадини, а й мати хороші зачіпки щоб уточнити історію Чорноморського та східного Середземноморського регіонів, а хто знає може і далі. - розповів механік.

- А не занадто сильно ти замахнувся? - запитав професор Вовчуг.

- А воно тягне одне за одним. - відповів Ковальченко.

- Буде по твоєму, вирушаємо до Созополя і додому, затрималися ми на турецьких берегах, чи не так Руслане? - запитав Степан Олегович.

- Згоден. - буркнув Калиновський.

Дорога далась доволі легко: Назар зміг достатньо приділити увагу Юльці, яка весь час його активних досліджень доглядала за ним та за кораблем в цілому. Команда ще більше піднялась духом коли їм повідомили що поблизу Созополя з ними буде працювати ще турецька, французька та болгарська групи. Вже по прибуттю в порт вони зустрілися з іншими членами нині об'єднаної експедиції, де і обговорили подальший план дій. Головний механік сидів на камбузі весь вечір поки до нього не підсіла його помічниця і запитала:

- Ти після тої зустрічі сам не свій, щось сталося?

- Гади вони, от що сталося, думали я турецької не розумію, читати не вмію, але я то почув усе. - відповів що Ковальченко.

- А що там вже таке? - запитала Сурма.

- Субмарину вони віддали нам через те що обслуговувати її не було сенсу, що вони такі дані мають мати і отримувати за них нагороди та багато чого іще. - розповів Назар.

- Але ж ми передали їм все, я від професора чула. - сказала Юлька.

- Ми передали те що я відсортував, головне в мене сховано, а те над чим вони зараз сидять загальновідомо і так, з тим папером хіба що в гальюн сходити. - сказав чоловік.

- Чортеня ти моє. - сказала жінка.

- Та чортисько, але зробив правильно, балом тут французи заправляють, турки за ними тягнуть, болгари надіються шматок урвати, але заберемо все ми. В основному ти. - сказав професор Вовчуг зайшовши до камбузу.

- В мене все ще дуже сире, щоб нормально все дослідити підуть роки а то й десятиліття щоб все проробити. - сказав механік.

- І тобі це під силу, Жучков і Калиновський хороші вчені, але бояться осуду, нове їм не відкривати, але ти маєш отой стержень, а тепер ще й кохану опору, ти зможеш показати що все неоднозначно. - сказав Степан Олегович.

Працювати з іншими групами було незручно, всі тримали їх в полі уваги, але Назар з Данилом не поспішаючи досліджували залишки, підключаючи до роботи то один то другий батискафи і як тільки закінчили роботу отримали майже не вимогу обміну інформацією між усіма учасниками експедиції. Виставивши таку ж вимогу субмарина вже наодинці вирушила до Зміїного, що був передостаннім пунктом перед відправкою додому. Всю дорогу Ковальченко вивчав дані і завершивши задоволений навіть вирішив переглянути передане колегами. На своє здивування в данних болгарських геологів він знайшов декілька цікавих фото і свідчення одного з аквалангістів що змусили переглянути і власні дані та підкреслити ще декілька деталей. Закінчивши з усім Назар зі спокійною душею пішов на камбуз та узявши порцію сів за стіл де до нього підсіли одразу декілька людей.

- Розповідай. - сказав Жучков.

- Ну чого ви так одразу, дайте людині поїсти. - вийшовши до всіх сказала Морозова.

- Ага ага, Юлька весь час йому в закуток тягала, розповідай що знайшов. - сказав Калиновський.

- Скажу головне: місто було збудоване ще до затоплення, покладів глини під його основою немає. - розповів механік.

- Тобто за часом заснування міста можна визначити час затоплення!? - запитав Руслан.

- Під час затоплення місто вже було розвинене: з гір брали мідну руду там же і плавили, можливо, з Провадії-Солніцати сюди доставляли сіль, яка тоді була на вагу золота, тому це вказує що ще до грецькі народи були добре розвинені і навіть після затоплення не покинули цих місць, а певний час жили на помостах що трималися на палях, доки не зробили укріплення на суші. - розповів Ковальченко.

- А що то за народ був взагалі? - запитала Юлька.

- То був давній етнос що в часи енеоліту та мідно-бронзової доби розселилася з Анатолії в різні боки: від Адріатичного моря до Нілу, від Грецького архіпелагу до Північного Причорномор'я. На місцях утворивши багато племен об'єднавшись з місцевим населенням, що довгий час були сильними, але пришлі племена з часом їх захопили і асимілювали, хоч досі їхні сліди зустрічаються в різних народах. Можливо, останнім етногенезом що пізніше був таки асимільований то були так звані скіфи-орачі і-або роксолани. - розповів Назар.

Наблизившись до острова субмарина вийшла на зв'язок з прикордонниками на острові та отримавши дозвіл пройшли повз, так як вирішили пройти неподалік водного кордону з Румунією. Під час переходу команда перевірила все устаткування і коли зависли неподалеку то випустили лише "Лелю": корабель затонув на такій глибині, що для людей потрібні були спеціальні акваланги, яких експедиція не мала. За маніпуляторами сидів Назар і запитав: - Ви казали вам щось тут дізнатися?

- Коли в центрі дізналися що ми будемо робити тут зупинку попросили дізнатися чи не несе загрозу довкіллю об'єкт підводної культурної спадщини номер 2064. - відповів професор Вовчуг.

- Буде зроблено, але з того що я вже бачу прилетіло туди добряче, треба ще буде проби взяти, вода все скаже. - сказав Ковальченко.

Дослідження зайняло два дні, по закінченню яких субмарина взяла курс на порт базування. Всі були пригнічені передбачаючи закінчення експедиції тому тільки-но діставшись порту зібралися в невеликому кафе. Випивши першу Калиновський сказав:

- Ось і закінчилася експедиція,

класно час провели.

- Майже вісім місяців разом. - погодився Кирило.

- Мені повідомили що грузинські геологи на наступний рік домовилися про спільну експедицію, можливо, ще зустрінемось. - сказав Іван Ігорович.

- Таким складом навряд: більшість вже зібрали потрібне, хіба що Руслан та ми з Юлькою повернемось, Кирило на кораблі залишиться, але і на те не впевнений, з наступного тижня ми маємо вже в інституті бути, а доля далі покаже. - сказав Ковальченко.

- Ех, навряд-чи вже така хороша команда збереться, але життя продовжується, побачимо що буде. - сказав капітан.

Посидівши ще трошки Іван Ігорович зібрався йти, але попросив Назара відійти вбік та сказав:

- Дуже дякую тобі що домовився стосовно Юльки, нема чого молодій дівці на борту робити, а на навчанні і ти за нею приглянеш, на кораблі вас чекаю, але розумію що можливо навіть не наступного року, але хочу ще колись поплавати з вами.

- Обов'язково буде, ще багато чого дослідити треба. - відповів колишній старший механік.

Повернувшись до столу Назар сказав: - Чого сумуємо, а ну давайте за руський воєнний корабль!

- До дна! - підтримали інші за столом.

Посидівши ще трохи розійшлися всі. Назар з Юлею повернувшись в номер лягли в ліжко, де дівчина запитала:

- І це що, кінець?

- Це лише початок, кохана моя. - відповів чоловік поцілувавши її.