про верби (й не тільки)
я зустрів її на вшануванні якогось авторитета
серйозно, при вході у нього був навіть трон, на якому можна було сфотографуватись! ну, а я прийшов просто роздивитись
вона – це російська поетка, що переїхала до українського містечка, а зараз опинилась уже в Києві. каже, що в українців погано із прозою (а вона вчителька української мови та літератури)
я кажу: “прочитай “Білих привидів” Симоненка”, а вона перепитує: “Про фіолетові квіти, що росли з очей?”
я їй розказав свою історію – тоді, коли її ще ніхто не знав. у перший же вечір вона не ризикнула, але через тиждень опинилась у мене вдома. й коли ми опинились у ліжку, то я раптом встав і пішов (писати вірші)
жодна жінка такого не пробачить – і жодна насправді не пробачила. тому що кожній я щось присвячував – але це й усе.
вона ще приїхала на мою презентацію – із власною присвятою. врешті, їй видалось, що я її використовую – а може так воно й було.
вірш на відповідь я написав уже пізніше – тому цю присвяту я приховаю
зі. а ще вона подарувала мені власну збірку, яку написала виключно українською. я сказав, що мені там сподобались 3 поезії – але не сказав, що це насправді був комплімент!
2.06.2021
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!