Одна несподівана зустріч

Іноді зміни в наше життя приходять несподівано. Дивно і феєрично ніби на крутих американських гірках, що аж захоплюють подих , закручують у шаленому вирі подій. Зміни в моєму житті розпочались одного серпневого ранку з смски:” Вибач нам треба розійтись " ніби у якомусь банальному фільмі не вистачало тільки сумної мелодіі в тон...За вікном моросив дощик початок червня видався дощовим.Я спостерігала за краплями на вікні, що ліниво повзли донизу. Допиваючи чергову чашку гарячого шоколаду у якійсь забігайлівці я подумала про те, як швидко все може повернутись до початкової точки в один момент і це було вкрай неправильно. Захотілось подзвонити подрузі і розповісти все , почути в слухавці знайомий бадьорий голос і слова: «Я ж тобі казала”, « він просто невдаха “ чи щось і ще у дусі найкращої подруги.Я вийшла назустріч прохолоді , що після теплого приміщення була дуже освіжаючою і від того тіло вкрилось «гусячою шкірою” все ж моя сукня точно не підходила для такої погоди…

Кав’ярня називалась” Велика Булочка “ ненадто оригінально на мою думку, та все ж те , що тут була найкраща в місті випічка щось таки означало. Мені подобалось бути частиною “вулика» так ми жартома називали кав’ярню тому, що тут було так гамірно ніби у вулику і невтомні офіціанти ніби бджілки ніколи не сиділи без роботи. У великій булочці панувала неповторна атмосфера сімейного затишку наповнена ароматами кориці, шоколаду і кави.Цієї суботи я як і завжди працювала намагаючись забути про всі негаразди за роздачею вже мабуть 20-ї порції випічки. Та очевидно у мене це не дуже добре виходило- все валилось з рук , а думки гуляли деінде повертаючи мене до колишнього з його дівчиною . Я її уявляла негарною з парою зайвих кіло , так мені було легше.-Вел, що з тобою сьогодні?- спитала Наталі подруга і особистий психолог в одному.-Нічого -відповіла я, намагаючись не виказувати себе.- Флісова, я ж тебе знаю! Можеш не ховати свій погляд ображеного цуценяти.-невідставала подруга.Я добре знала цей рентгенівський погляд рудої і зрозуміла- тут не відкрутишся-Так помітно?- нарешті здалась я.-Це все через твого довбаного Дена? - Швидше констатувала ніж спитала Наталі.-Довбаний вирішив, що нам треба розійтись- сказала я усміхнувшись невесело.-От засранець!- мало не вигукнула подруга.-Оплески!Браво! Я знаю що ти скажеш !- сказала я .Та Наталі мовчала запустивши руку у гриву свого рудого волосся, що робило її схожою на левеня з кумедного мультика.-А ти подивись на це з іншого ракурсу- нарешті продовжила подруга,-в тебе з’явився шанс щось змінити, тобі потрібні нові люди, нові враження, нове почуття. І я навіть знаю з чого почати.- Наталі змовницьки глянула на мене, кивнувши на 3 столик, де в повній самотності сидів хлопець.-І що ти пропонуєш?- поцікавилась я, не розуміючи до чого вона хилить.- Він погляду з тебе не зводить весь вечір і я думаю, що ви були б дуже гарною парою- познайомся з ним.-Ти таки божевільна!- сказавши це, я зробила вигляд, що розглядаю свої нігті.-І з чого ти взяла, що він з мене погляду незводить? До твого відома, якщо він ще нижче опустить очі у ту чашку з кавою, знадобиться дихальна трубка- пустила я вхід останній аргумент. -Ти занудааа, Вел.Ну що ж можеш не знайомитись, ставлю сотку баксів, що у тебе не вийде.- Наталі кидала мені виклик на який я не могла не відповісти і перш ніж вона встигла щось іще сказати я вже йшла в напрямку столика номер 3.

Кожному потрібен такий кризанутий друг, що зможе дати чарівного стусана в одне місце і сказати: "Гей ти, чого носа повісила? Ану зберись! "- таким другом є для мене Наталі і я люблю її за це. Та зараз я б радше погодилась сидіти і далі дома сама, але мусила якось розбиратись з цією авантюрою подумки я назвала її "хвилинкою приниження". "Що я роблю?"- крутилось в моїй голові, я помітила, що поглядом шукаю запасний вихід.А тим часом відвідувач ніпрощо не підозрюючи мирно сьорбав каву.-Привіт,-промовила я,стараючись говорити впевнено. - Хочете ще кави -Ні, я ще цю не допив.-відповів він.-А може булочку? У нас смачнючі булочки не здавалась я.А в голові було лише одне:” Що я мелю! От ідіотка!”.- Ні, дякую,- була відповідь.-Ок,-мовила я,і вже готова була визнати поразку і піти нічим. Та все ж у мене лишалась ще одна спроба.-Взагалі то, я не це хотіла сказати, ти мені не допоможеш?-спитала так ніби мені до рота запхали повно вати.-А чомби й ні, чим саме?- мовив хлопець, достатньо весело, очевидно йому просто було цікаво, що ж буде далі.-Ми з подругою заклались на сотню баксів , що я не зможу познайомитись з тобою, а мені так не хочеться програти,- сказала я,- намагаючись не уявляти виразу свого обличчя при цьому, бо картина вимальовувалась не дуже…- Ти не програєш, оскільки уже стоїш тут, а ще я Олександр друзі і знайомі називають Алекс,- відповів мій новий знайомий доволі буденним тоном, так ніби до нього кожен день підходять офіціантки з дивними проханнями.- Валерія для друзів просто Вел,- відповіла я,- відчуваючи полегкість- Ти не програєш, оскільки уже стоїш тут, а ще я Олександр друзі і знайомі називають Алекс,- відповів мій новий знайомий доволі буденним тоном, так ніби до нього кожен день підходять офіціантки з дивними проханнями.- Валерія для друзів просто Вел,- відповіла я,- відчуваючи полегкість,- Дуже приємно. І часто ти погоджуєся так допомогти божевільним офіціанткам?- спитала я, після довгої паузи.-Та ні, хіба якщо дуже попросять,- усміхнувся Алекс.-Так, то у мене мабуть були очі, як у кота з "Шрека" раз ти погодився,- мовила я.- Можна і так сказати , або я просто в захваті від божевільних офіціанток.- підморгнув мені хлопець, я усміхнулась у відповідь.- Чого сумний Алекс?- спитала я, щоб не мовчати.Хлопець посміхнувся кутиками губ видно було, що я потрапила у ціль.Я не очікувала, що він стане виливати мені душу, з якого б це дива, та хлопець таки відповів- З дружиною посварився... трам- там- там,- в його голосі лунав сарказм.-Як я тебе розумію,- так і хотілося сказати мені, та раптом я почула голос начальниці Юліани, ми позаочі називали її Рупор, за характерний голос.-Флісова! ану працювати! Ато звільню!- волала остання.- Зараз іду!- відповіла я і пошепки щоб, тільки Алекс міг почути додала- Ну і зануда!Алекс засміявся і теж прошепотів:- Не будемо змушувати зануду чекати.- змовницьки підморгнувши мені.Мабуть я б навіть могла б прогулятись з ним, або отак сидіти ще довго в якомусь не менш затишному місці, хотілось дізнатись, чи було б продовження цього випадкового знайомства.- А ми зустрінемось ще?- спитав хлопець, ніби читав думки.- Хтозна, - посміхнулась я.Хлопець посунув до мене візитку .- Тепер точно побачимось- всміхнувся білявий.- Гаразд,- мовила я.І знову почула неприємний голос начальниці.- Валерія, ти що там приклеїлась до підлоги?..Махнувши головою в сторону рупора я промовила: "робота кличе" і побігла обслуговувати столики.

- Воронов Олександр. Юрист- серйозний мужчина,- прочитала Наталі візитку.- А ще неймовірно харизматичний,- додала я, переодягаючись в свій одяг .- Б'юсь об заклад він діва, а ще має собаку,- мовила я.- Звідки знаєш?- запитала вона обережно .- В нас весілля в серпн,і я тобі не казала?- засміялась я і підморгнувш рудій додалаХтось казав про мою сотку баксів..* * * *

Вдома ніхто не чекав, а на душі ставало сумно.Зваривши вечерю я сіла і раптом подумала: "А що як це все тупий жарт? Зараз мій телефон задзвонить, на дисплеї висвітиться номер я почую у слухавці знайомий голос Дена і все буде як раніше". Та телефон не дзвонив, а це означало, що абонент щасливий без тебе.Я підійшла до вікна де вечір розсипав по небі блискітки зірок, що височіли над стомленим містом.Чомусь згадався симпатяга з кав'ярні, я уявляла, що він теж зараз стоїть перед вікном як і я, під владою своїх думок...Я потягнуласьь до гаманця, де містилась візитна картка.Подзвонити чи ні?- Думала я розглядаючи номер телефону.Та врешті вирішила, якщо він має бути в моєму житті, то ми обов'язково зустрінемся, тому поклала візитівку назад до гаманця.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.