Казка про кота Рудого

Зізнайся, коли ти починаєш мріяти про новорічні подарунки? Я, наприклад, затамовую подих, побачивши перші несміливі сніжинки, бо розумію – скоро Новий рік! А уява вже малює те, що я хотіла б отримати!.. Проте подарунки бувають різними. Іноді їх не можна взяти в руки, але вони здатні змінити життя. Не віриш? Тоді я розповім тобі про кота Рудого, який уже багато років живе у моєї сусідки Оленки. А почну я свою казочку з того часу, коли цей кіт народився.

У доглянутому дворі одного невеличкого містечка жила собі кішка Лінда, чорно-біла й пухнаста. Щороку вона дарувала своїм господарям охайних чемних кошенят. Звичайно, вони такими не народжувалися. Це мама Лінда старанно виховувала своїх дітей, щоб їм потім краще жилося. От і того року, коли наприкінці березня народилося п’ятеро кошеняток, Лінда сказала їм:

– Слухайтеся мене, бо за два місяці по вас прийдуть ваші майбутні господарі. Якщо ви погано поводитиметеся, вас ніхто не захоче взяти!

Три чорно-білих котика й одна майже повністю біленька кішечка слухняно погодилися. Але п’яте кошеня, яке народилося рудим з біленькими «шкарпетками» на лапках, зухвало сказало:

– Мене заберуть у першу чергу, бо я – найгарніший!

– Чому ти так вважаєш? – незадоволено запитала Лінда.

– Бо я такого ж кольору, як сонечко! Я – особливий!

– Ти дуже пихатий, – сумно сказала кішка. – Боюся, що тобі буде важко в житті…

Руде кошеня лише пхикнуло й відвернулося.

Минав час. Четверо кошенят старанно вчилися вмиватися, чепуритися, а головне – засвоювали правила життя серед людей. Лінда буда задоволена ними, але її серденько болісно стискалося, коли вона дивилася на п’ятого. Рудий котик цілими днями бігав за метеликами, не прислухаючись до маминих порад…

І от настав той день, коли у двір завітала перша майбутня господарка. Це була літня жіночка, яка хотіла взяти котика. Відразу ж помітивши руде кошеня, вона вигукнула:

– Який гарненький!

Жіночка простягнула руку, щоб його погладити, але рудий котик наїжачився й мало не дряпнув її.

– Моєю красою можна лише милуватися! – просичав він, хоч людина й не могла його зрозуміти.

– Ой, ні! – похитала головою жіночка. – Такого я не хочу! – і вона нахилилася до одного з чорно-білих котиків: – А тебе можна погладити?

Кошеня лагідно замуркотіло у відповідь, вигинаючи спинку. Це дуже сподобалося жіночці, і вона забрала котика до своєї оселі.

Здогадуєшся, що було далі? Так, подібне повторилося ще тричі… Коли прийшла п’ята майбутня господарка, сердите руде кошеня вже не дряпалося, хоча й було насупленим.

– Я назву тебе Рудим! – промовила майбутня господарка.

Це була молода дівчина, яка навчалася в університеті у великому місті й жила в гуртожитку. Вона додала:

– Сподіваюся, що ти не підведеш мене, тому що я обіцяла привезти виховане кошеня.

Рудий лише скривився, а мама Лінда важко зітхнула…

За тиждень дівчина-студентка повернула Рудого… Але пиха кошеняти не зменшилася.

– То може хоч зараз візьмешся за розум? – з надією запитала мама Лінда.

– Я??? – обурився Рудий. – Я – найкращий! Нехай люди беруться за розум! А я й без них проживу!

І, попри сльози мами, молоденький кіт пішов з двору…

Я не буду розповідати тобі про поневіряння Рудого, бо це – сумно. Поки було тепло, він ще так-сяк знаходив собі притулок і їжу. Але настала зима… Кіт мерз, страждав від голоду й жадав теплого кутка з повною мискою. Звичайно, люди помічали його, інколи дехто брав додому. Але характер Рудого, на жаль, не змінився, тому за кілька днів він знову повертався на вулицю…

Рано вранці дев’ятнадцятого грудня кіт сидів під старим дубом у парку. Я впевнена, що ти знаєш про це свято! Так, у цей день святий Миколай вітає дітей подарунками. От і тоді він шукав кота чи кішку, щоб здійснити мрію дівчинки Оленки, яка цілий рік слухалася маму й тата. По секрету скажу тобі, що попередньо святий Миколай домовився з батьками Оленки і знав, що вони не будуть проти такого поповнення у родині. Так от, святий Миколай шукав кота і помітив Рудого, що від холоду вже навіть не міг поворухнутися.

– Як ся маєш, котику? – зрадівши, запитав святий Миколай.

– Відчепися, старий! – огризнувся Рудий.

– О, то ти мені не підходиш, – сумно розвів руками святий Миколай.

– Це мені ніхто не підходить! Я – найкращий кіт!

– Якби ж то… Жаль мені тебе…

– Себе пожалій! – засичав Рудий. – Як маєш дати щось поїсти, давай! А базікати йди в інше місце!

– Я сподівався влаштувати тебе в хороший дім, – зітхнув святий Миколай.

– У дім?.. – замислився Рудий. – А там добре годуватимуть?

– Там усе було б добре… Але ж твоя поведінка будь-кого налаштує проти тебе.

– Що??? Та люди мусять плакати від щастя, якщо я погоджуся жити поряд! – гордовито вигукнув кіт. – Мені, звичайно, і тут непогано… Але зиму можна перечекати і в домі. Веди! А краще – неси…

Поміркувавши, святий Миколай вирішив дати Рудому шанс. Він приніс ледь живого кота до порогу будинку, в якому жила Оленка, і натиснув на дзвінок. Двері відкрила бабуся. Вона поглянула на Рудого, сплеснула руками, а потім нахилилася й підняла кота.

– Чи ще дихає? – стривожено промовила. – Та наче живий. Бідненький!

Більше тижня кота відгодовували. Можеш мені не вірити, але його знову назвали Рудим.

– Я радше Сонячний чи Золотий! – сердито бурмотів кіт, але поки що не пручався, бо був надто слабкий.

Оленка не відходила від Рудого, прибирала за ним, годувала, розчісувала пухнасте хутрячко, яке знову аж виблискувало. А потім… До Нового року залишалося три дні, коли після прогулянки Рудий відмовився мити лапи. Він просто вирвався з рук Оленки, побіг у вітальню і стрибнув на диван. Чистеньке блакитне покривало відразу ж перетворилося на брудну ганчірку. Але котові, що надто довго себе стримував, цього виявилося замало. Зіскочивши з дивану, він стрибнув на стіл, уже накритий для вечері… Уявляєш, який зчинився галас, коли все це неподобство побачили дорослі? Хоч як Оленка вмовляла маму, тата, бабусю, хоч як плакала, Рудий знову опинився на вулиці. Він пішов з двору гордовито, з високо піднятим хвостом, бо був ситий і відігрітий. Рудий був упевнений, що люди мусять миритися з його вчинками й примхами, тому що він – найгарніший кіт у світі! А якщо вони цього не розуміють – то гірше для них.

Кіт пішов, а Оленка ще довго плакала. Вона відмовилася від вечері й навіть від казки перед сном, яку завжди розповідала їй бабуся. Дівчинка довго не могла заснути, а на ранок прокинулася геть змарнілою. І це – напередодні свята! Викликаний лікар лише знизав плечима, тому що ніякої хвороби у Оленки не знайшов. Але вона пролежала в ліжку цілий день, їсти не схотіла, лише випила трохи морсу, який приготувала для неї бабуся.

Під ранок, коли ще всі спали, Оленка встала й пішла у вітальню. Увімкнувши світло, вона тихенько відчинила шафу, в якій лежали новорічні подарунки. Дівчинка вже давно піддивилася, куди мама їх заховала. Трохи пізніше, коли дорослі прокинуться, тато віднесе подарунки у двір, під ялинку. Жива ялинка у дворі вже стояла прикрашеною й чекала на своє головне свято. Її посадили у той рік, коли народилася Оленка, то вони й росли разом.

То ж дівчинка роздивлялася подарунки. Ось тепла хустка – для бабусі. Ось якась товста і, мабуть, дуже розумна книжка – для тата. Ось тоненький вишитий светр – для мами. А ось… Оленка вийняла з великого пакета шубку, краще якої вона ще не бачила! Шубка була рожевою, легенькою і м’якенькою. Дівчинка поклала на місце інші подарунки, а сама сіла на диван, обіймаючи шубку. Вона пригадала Рудого, і з її карих оченят побігли слізки. Враз поряд з нею з’явився сивий дідусь у просторій білій одежині, який дивився лагідно й співчутливо.

– Святий Миколаю, це ти? – зраділа Оленка, витираючи очі.

– Так, дитино. Я знаю, чому ти зажурена. Не плач! Наступного року я подарую тобі іншого кота.

– Ні, мама з татом не погодяться. Вони сказали – зась…

– То почекай, доки виростеш. Тоді ти вже сама все вирішуватимеш.

– Так… Але мені жаль Рудого, – дівчинка знову схлипнула, а потім подивилася на дідуся: – Святий Миколаю, прошу, віднеси йому цю шубку. Я знаю, як холодно на вулиці. Нехай кіт зігріється. Прошу, зроби йому цей подарунок. Від мене…

– Оленко, ти – дуже добра дівчинка! – усміхнувся святий Миколай. – Залиш цю гарну шубку собі. А я вже знаю, який подарунок зроблю вам обом! Зараз повернись у своє ліжечко й засни. Побачиш, що буде, коли ти прокинешся, – і сивий дідусь зник.

Оленка послухалася. Вона заховала шубку в шафу, ніби й не торкалася її, а потім вимкнула світло, пішла в свою кімнату, лягла у ліжко й відразу заснула.

Тим часом святий Миколай знайшов Рудого у засипаному снігом парку. Кіт був сердитий, бо вже добу нічого не їв. Впізнавши святого Миколая, він, навіть не привітавшись, промовив:

– Старий, веди мене ще кудись. Мене чомусь уже ніхто не підгодовує.

– Бо все містечко вже знає про твою вдачу.

– То не твоя справа! Ходімо!

– Зачекай трохи. Я обіцяв Оленці подарувати тобі дещо.

– О! – зрадів Рудий. – То давай! Де воно? В кишені?

– Цей подарунок побачити не можна, але він – краще, що я можу зробити для тебе, – впевнено сказав святий Миколай.

– А-а-а… – розчарувався кіт. – Якісь правильні слова? Мені вони не потрібні!

– Помовчи, – серйозно промовив святий Миколай і наказав, змахнувши рукою: – Завмри! – а коли Рудий застиг, урочисто продовжив: – Цим котом заволоділа Пиха, але її час минув. Пихо, я наказую тобі вийти з кота! – і він знову змахнув рукою.

Миттєво з кота вискочила гидка прозора сіра тітка. Вона була худою й високо задирала носа.

– Ха-ха-ха! – засміялася Пиха. – Ти мене вигнав з кота, що з того? Я знайду, в кому оселитися!

– Не встигнеш, – спокійно відповів святий Миколай, – бо я наказую тобі перетворитися на Чемність! – він змахнув рукою.

Пиха зойкнула й закрутилася на місці. З кожним обертом вона світлішала й світлішала. Та ось вона зупинилася, але виявилася вже гарненькою молодою дівчиною.

– Доброго всім ранку! – чемно привіталася вона.

– І тобі доброго, – відповів святий Миколай. – Маєш роботу.

– З радістю! – вклонилася дівчина.

– Бачиш цього кота? Оселися в ньому й зміни його характер. Впораєшся?

– Неодмінно! – Чемність підійшла до Рудого й зникла в ньому.

Святий Миколай почекав хвилинку, а потім наказав, ще раз змахнувши рукою:

– Рудий, оживи!

Кіт блимнув очима, потягнувся, озирнувся здивовано й промовив:

– Я спав?

– Та трішки, – засміявся святий Миколай.

– А котра година? – захвилювався Рудий. – Оленка вже, мабуть, прокинулася! Я ж маю привітати її з Новим роком! Вибачайте, дідусю, але я поспішаю!

– Біжи, біжи… – лагідно промовив святий Миколай і зник.

Тато Оленки саме розкладав подарунки під ялинкою, коли Рудий підійшов до нього, чемно нявкнув і потерся об ногу.

– Іди звідси, пройдисвіте! – гримнув на нього чоловік.

– Я буду дуже хорошим котом, ось побачите! – промовив Рудий, але тато Оленки почув лише приязне мурчання.

Цієї миті з будинку вийшла мама Оленки.

– З ким ти розмовляєш? – запитала вона чоловіка.

– Та ось… – розгублено відповів він. – Прийшов, лащиться, мурчить…

А Рудий підбіг до жінки й почав піднімати лапи, ніби пропонуючи їх витерти.

– Ти дивись! – здивувалася мама Оленки. – Що ж з тобою робити?

– Може, дамо ще один шанс? – визирнула з дверей бабуся. – Оленка зрадіє!

– Добре, котику, вмовив, – вирішила мама Оленки. – Але ж дивися!

– Я буду дуже чемним котом! – повторював Рудий, доки бабуся витирала йому лапи, але, звичайно, всі чули лише голосне мурчання.

Коли Оленка прокинулася, Рудий першим привітав її з Новим роком. Дівчинка сіла в ліжку, взяла кота на ручки, міцно його обійняла й прошепотіла:

– Дякую тобі, святий Миколаю! Це – найкращий подарунок!

У кімнату зазирнули мама, тато й бабуся. Побачивши, що їхня Оленка здорова й щаслива, вони радісно привітали її зі святом. Рік почався добре!

На цьому я могла б закінчити свою казочку, але додам ще трохи. Десь за місяць після новорічних свят Рудий бігав у двір, в якому народився. Він розповів мамі Лінді про своє життя, і кішка була вдячною йому за це, бо дуже хвилювалася за нього. Мама є мама… Після того пройшли роки. Оленка вже – поважна старшокласниця, вона збирається вчитися на ветеринарного лікаря. А Рудий зараз – мудрий старий кіт. І кожної зими він із вдячністю згадує новорічний подарунок, який зробив його щасливим.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.