ТЕОДОР

Вітер холодними пір'їнками пестив обличчя. Шелестіння пожовклого листя випарувалося у хрипінні музики в старих навушниках. Зіпсовані колонки перетворили мелодію на гіпнотизуюче шипіння кобри.

Вінс відчув як цегляна стіна, що впилася у затерплі м'язи спини, кудись зникла. Хлопець миттю розплющив очі і рефлекторно вчепився у сітку блоку кондиціонера, на якому ненароком заснув. Єдине спокійне місце у будинку і то намагається його вбити..

Перед очима стала чорна паща закинутого двору. Круглий будинок утворював тісну прогалину, у яку ніколи не потрапляло світло.

Вінс різко відсахнувся назад і з гуркотом ввалився у свою кімнату крізь вікно, зачепивши моцний горшок з маленькою кулькою кактуса. Мить - і хлопця накрила хвиля землі зі шматочками кераміки.

- Дідько! Трясця, щоб його.. - Вінс схопився за руку. Кактус залишив свій гнівний слід.

За дверима почулися швидкі кроки й на порозі показалися замшеві коричневі туфельки на низьких підборах.

Їхня власниця, не гаячи такого моменту, голосно з підкресленою театральністю проторохтіла:

- Я так і знала! Це мало статися!

Підійшла ближче й майже впритул стала перед обличчям лежачого Вінса, ледь не тицяючи йому в очі своїми гострими носками туфель.

- Вибачте, тітко Ліліє, я зараз приберу.. - хлопець криво-косо підвівся, відчуваючи біль у лівому плечі.

- Боже милуй! Вікентію, що це?! Теодоре, ні..!

Лілія присіла коло розтрощеного маленького кактуса. Узяла його до рук, наче мертве пташеня, що випало з гнізда, й зробила три глибоких вдихи й видихи з заплющеними очима. Вінс знав, що так вона зчитує останню енергію "Теодора", або просто заспокоюється, щоб не надавати хлопцю стусанів.

Лілія повільно розплющила очі, показавши свої страшні зіниці. Такі бувають тільки у магів та ворожок. Та у її випадку, напевне, був третій варіант - відьма.

Жінка обережно мовила:

- Збирайся. Ти ідеш у квітковий.

Швидко розвернулася на п'ятах і гордо пішла, перед тим лагідно поклавши покійного Теодора на гірку свіжої землі.