пневмонія...

...коли відлічуєш час не миттєвостями, не секундами, а годинами у дні лежання у простирадлах строкатих на топчані і дивися тупо в навстіж відчинене в літо вікно - чекаєш на появу птаха в польоті у волі, або ж хоча б почути спів його на гілці верби, що привітно вітає тебе шелестом у вікні...та де там ті птахи у волі в польоті?!... - така нині рідкість...окупація бо...

то ж, просто... - лежиш собі тихо на топчані, слухаєш вітер буремний та бунтівний...а ще він буває то надто сумний у задумі, то веселий, усміхнений, а то грозний та злий... - розмаїтий у настрою він...і весь час його бачиш рудоволосим хлопчиськом з обличчям у ластовинках...задиристо кличе тебе... вчепився в ґрати вікна... - ...ей! виходь! я знайшов твою люльку. чекаю на дворі тебе...виходь! і хутчиш...повеселимся на славу! вип'єм вина, зацілуєм до шалу дівчат...заблукаємо з ними у полі...досить валятися на топчані!...чуєш?...виходь...

...ледь здіймеся на лікті...слабий від хвороби, з великим зусиллям скинеш ноги з лежанки, торкнеся ними підлоги, відшукаєш ними ж там капці, накинеш піджак і зійдеш сходами в ніч, у самотність, у тихий, тінястий аж чорний безмежністю двір...тут тихо лопоче листя про щось і місяць - то осяє усе, то сховається раптом за хмару...тернеш сірником (наче блискавка в тишу!), запалиш, закахикаєся і викинеш геть недопал кудись у кущі, які привидами зирять на тебе з пітьми...тихо навкруг...лише звуки віддалених вибухів ледь долинають до тебе, нагадують про війну, москалів (зомбованих орків!), про окупацію і про невчасну хворобу твою...вертаєш до хати...під простирадла строкаті лягаєш на топчані...

...а вітер... - вітер сміється за ґратами у вікні, мовляв... - ну, і як я тебе підманив?... - ...а! ну тебе... - мовчки зирнеш на відчинене навстіж вікно і забудеш про пустуна, вітер веселий, що хитає вербу у захмарену ніч... хлопчисько рудий з обличчям у ластовинках...там бешкетує...