Зміст
  • Яблука
  • Яблука

    С. Медвин, 28.08.1920 рік.

    Великі червонобокі яблука аж переливалися під ранковим промінням. Гафія на хвилину забула свої журливі думки, замилувалася. Добрий урожай Бог послав. Може, це хороший знак? Загавкав Сірко, певно, проводжаючи гостя. За мить почула важкі кроки чоловіка, що повертався до саду.

    - Хто приходив? – заправила неслухняне пасмо під хустину.

    - Володя, - задумливо відповів Яків.

    - Знову агітував бути розсудливим? – скривилася саркастично.

    - Агітував.

    - Ну а ти?

    - А що я? Він мою позицію знає, нічого не змінилося.

    - То чого ж він ходить, підкидьок? – жінка зневажливо скривилася.

    - Боїться, то й ходить.

    - Боронити своє треба, а не здавати. Інакше все життя доведеться боятися.

    - Бойова ти в мене, жінко, - Яків поклав зірване яблуко до кошика. – Але Володю можна зрозуміти. Не встоїмо ми проти армії.

    - То чого ж ти бігаєш зі своєю рушницею щоразу, коли дзвони зачуєш, якщо все-одно не встоїмо? – Гафія розізлилася, як завжди, коли чула про безнадійність їхнього опору.

    - Бо так правильно, - чоловік продовжував спокійно рвати яблука, не зважаючи на емоційні спалахи дружини. – Це мій дім, який я своїми руками будував. Моя земля, яку я власним потом поливаю. Моя дружина, яка мала би свій запальний характер тільки вночі показувати, - кинув на Гафію поглядом з-під густих брів. – Не можна приходити на чужий двір і хазяйнувати. Цього з дитинства треба дітей вчити, аби їм потім не довелося кров’ю розплачуватися. Чужого не чіпати, своє берегти.

    Тривожно забемкали церковні дзвони. Зграя галок знялася в повітря із прибраного сусідського городу.

    Яків провів птахів поглядом, зітхнув. Поцілував дружину і неквапливо пішов до повітки, де за дровами лежала рушниця.

    Гафія, схвильовано притиснувши руки до грудей, пішла слідом.

    Зібрані яблука соковито переливалися, так і полишені під деревом у плетеному кошику.

    С. Закутинці, Білоцерківський район, квітень 2016 р.

    На серці відлягло від одного погляду на знайому зелену хвіртку. Гуси у дворі загелготали, зустрічаючи гостю. Оля навіть у свої 22 з острахом проходила повз білих охоронців, які щоразу витягували довгі шиї чи то лякаючи, чи то справді наміряючись наздогнати і вщипнути.

    - Олечко! Люба моя! – баба Дуня вийшла назустріч, почувши гусячу сигналізацію.

    - Ба, ви що, кухню білите? Обіцяли ж мене дочекатися.

    - Ти й так по тих своїх науках натомилася, он змарніла зовсім. А я помаленьку, з Божою поміччю, спішити нікуди, - посміхалася баба, а дівчина фізично відчувала, як переливається в неї тепло і спокій з рідних очей.

    - Що у тебе трапилося, люба? – уважно глянула баба. Вона вже зняла поцяткований вапном фартух і гріла картоплю.

    Оля взяла з тарілки ледь зморщене квашене яблуко. Посміхнулася – замурзані друзі, гуси і ці яблука – вірні супутники її дитинства.

    У баби був чималий сад, але там росли переважно яблуні. Деяким було вже років по 40, а одній, старезній, близько 100. Баба казала, що її ще Олін прадід, Яків, садив. Яблуня вже давно не родила, половина гілля всохло, навіть листя не мало, але баба не дозволяла її зрізати.

    - Доки за життя тримається, нехай стоїть, - зупиняла синові пропозиції.

    Оля покрутила яблуко в руках, понюхала. Зітхнула. Нічого не трапилося у неї. У тім-то й біда.

    - Лишився місяць до захисту, а я й досі не придумала, про що знімати дипломну роботу.

    - Хіба тема така важлива? Цікаво можна розказати про все на світі. Тут головний секрет – щоб воно тобі самій відгукувалося. Тоді відгукнеться і глядачам.

    - Справа в тому, що на захист приїде режисер зі Штатів. І візьме на стажування того, чий фільм сподобається найбільше. Це було б втіленням всіх мрій!

    - Усі твої мрії зводяться до того, аби стажуватися в Америці?

    Дівчині хотілося крикнути, що бабуся просто не розуміє. Але та розуміла. Розуміла значно краще навіть за саму Олю, тому онука й приїжджала так часто в гості.

    - Уяви, що ніякий режисер не приїде і диплом ти вже отримала. Про що знімала б тоді?

    Дівчина на хвилину задумалася, спробувала уявити.

    - Про діда* Якова.

    26.02.2022, Херсон

    - Сашо, куди ти збираєшся? Куди?

    Жінка стояла в дверях, спершись на одвірок. Терла похололі раптово руки, намагаючись зігріти. Сльози ніби застигли в очах, рідко-рідко скочуючись вниз по блідих щоках. Чоловік складав теплі шкарпетки в невеликий наплічник.

    - Поїду в інтернат на Кулика. Максим казав, що там всі.

    - А хто всі? Хто всі, Сашо? Армія? Генерали? А з чим? Ні зброї, ні бронежилетів.

    - Хтось же віддає накази, хлопці не за власним бажанням там зібралися, - чоловік зупинився на мить. Вперся поглядом у чорні підштанники, що тримав у руках, ніби вирішував, пакувати їх чи ні. А може просто боявся підвести очі.

    - Там же твій брат, - промовив тихо.

    - Саме так, мій брат. Але він хоч стріляти вміє, а ти ж і зброї в руках не тримав ніколи.

    Настя рвучко відірвалася від стіни, підійшла до чоловіка, потягнула за рукав.

    - Я не можу втратити вас обох.

    - Ти не втра… - почав було він і замовк, наштовхнувшись на її палючий погляд. Ці оптимістичні слова видалися враз штучними і недоречними. Простягнув руку, провів пальцями по щоці, витираючи вологий слід.

    - Я кохаю тебе, - прошепотів.

    - Тоді не йди!

    - Саме тому і маю йти.

    - Командирів не лишилося. Всі повтікали ще позавчора, а то й раніше. Ніхто не збирався захищати місто, Сашко. Нас просто залишили ворогу, чуєш? Ніхто не збирається захищати місто.

    - Саме тому і маю йти, - повторив чоловік. Але не було в його голосі ані виклику, ані впертості. Сумна рішучість бриніла і раптом забрала у Насті всі переконливі слова, всі сили для суперечки.

    Жінка сіла на край дивану, швидко витираючи сльози, новий потік яких налетів раптово, як весняна гроза.

    - Піду з тобою.

    - Не дурій, Настю. Бери Данилка і виїжджайте з міста. До моїх батьків їдьте.

    - Навіщо? Ви ж збираєтеся відбити загарбників, чого ж нам тікати? – з викликом глянула жінка на Сашка. Її настрій змінювався, як погода у березні.

    Чоловік відклав нарешті підштанники. Сів біля дружини, обійняв за плечі.

    - Коли почув про початок війни, згадав фільм, що Олька на захист диплому знімала, пам’ятаєш? Про Медвинське повстання, в якому її прадід Яків брав участь. Він був з тими, хто встиг відійти в ліси після захоплення Медвина більшовиками, проте зрештою через 5 років його таки упіймали і стратили.

    Тоді вся ваша група мріяла про стажування у Штатах, яке обіцяв американський режисер. Він Юльку обрав. Але зараз, хоч убий, не згадаю, про що був Юльчин переможний фільм. А от Якова з Гафією пам’ятаю і досі.

    Сашко встав, підійшов до вікна. Подивився кілька секунд і вернувся назад.

    - «Бо так правильно», - так, здається, Яків казав. Правильно – захищати свій дім. Всупереч страху, всупереч зневірі. Щоб наші діти навчилися берегти свою землю і свободу. Цього лише правильними словами не навчити – має бути приклад.

    Сашко поцілував чоло дружини, що вже не схлипувала, тільки мовчки пригорталася до нього. Вона теж пам’ятала фільм колишньої одногрупниці.

    Стиснувши рідну руку на своїх колінах, жінка встала.

    - Піду зберу щось поїсти з собою. Бутерброди є, печиво. І яблука, ті, що мама передала. З першого урожаю. - Настя закусила губу, згадавши, як тішилися батьки чоловіка новим садом.

    Сашко обійняв її міцно.

    На вулиці завила сирена.

    1.03.2022, Бузковий парк, Херсон.

    Сутінки повзли стежками маленького парку, ніби саваном накриваючи вологу грузьку землю, торішню пожовклу траву і тіла захисників між деревами, потрощеними БТРами.

    Молоденька яблуня-дичка прокинулася, напоєна кров’ю навпіл із пронизливою мрякою. Минуле і майбутнє з розірваної артерії чоловіка всоталося у чорний фільтр грунту, змішалося із тихим яблуневим соком і зануртувало, напуваючи невидимі ще пуп’янки тугих бруньок.

    Нуртували болем спогади про бій у тих кількох, хто вцілів.

    Починалася весна.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.