СТИГМА

Обійми подаруй мені, коханий,

Та пригорни до себе уві сні.

Нехай цілунок буде мій жаданий

І розтворюся я тоді в тобі.

Шепчи у вухо лагідні зітхання,

Щокою притулись до моїх рук.

І я відчую, в подиху бажання,

Твого сердечка щирий перестук.

На маківці в кулак зберу волосся,

Та носом запах весь його втяну.

Як довго нам для цього довелося

Долати правду визнання гірку.

Адже у світі повному зневіри

Могли б обох камінням закидати.

Бо не допустять дикі бузувіри,

Щоб хлопцеві та й хлопця покохати.