Як ледь не зірвалося Різдво

Павло сидів у своїй кімнаті та мовчки дивився, як маленькі білі сніжинки все швидше вкривали землю пухнастим білим килимом. Нарешті у гості завітало Різдво – одне з його найулюбленіших зимових свят. З кухні вже доносилися пряні аромати свіжої випічки та приємно лоскотали ніздрі хлопця. Зовсім скоро повинні були приїхати бабуся з дідусем і привезти «гору» подарунків.

Але і це не могло розвіяти сум, який оволодів хлопцем. Сьогодні він повинен був перший раз у житті йти колядувати разом зі своїми старшими братами та сестрами. Колядування – це важливе і незмінне різдвяне дійство, та й в родині Павла до нього ставилися серйозно.

Щороку тисячі колядників виходять на вулиці, несучи у кожну оселю благу звістку. Вони одягаються у національне вбрання та виготовляють велику зірку. Прикрашають її різнокольоровими стрічками, візерунками, золотим папером. Таку зірку називають Віфлеємською, і саме вона символізує народження Ісуса Христа.

У Павловій родині таку зірку, за традицією, виготовляв наймолодший член родини, який ходив колядувати. І якраз Павлові випала можливість виготовити цей різдвяний символ. Та чомусь у нього нічого не виходило, хоч як він і не старався. Закутавшись у теплу ковдру, Павло сів на підвіконні та дивився, як сніжинки, підхоплені вітром, повільно кружляли у своєму танку, плавно лягаючи на промерзлу дорогу. Дерева вже вкрилися пухнастими білими хмарками, на яких червоногруді снігурі про щось голосно сперечалися.

- Не буде цього року у нас Різдва,- подумав він та сильніше закутався у ковдру.

Саме у цей час на небі проводилися Великі збори для зір. Коли усі зібралися, головна зоря на ім’я Селена вийшла попереду всіх та мовила: «Сьогодні Різдво - одне з найважливіших дійств у всьому році. І зараз настав час, коли Верховний Вогонь обере зорю, у якій запалить різдвяне світло, і саме вона сьогодні першою зійде на нічний горизонт, віншуючи початок величної різдвяної ночі».

Усі зорі одразу ж затамували подих та зосередилися на внутрішньому вогнику. Власне, завдяки цьому вогнику зорі світяться так яскраво і ми можемо бачити їх щоночі.

Ураз одна із зір почала червоніти, доки не зробилася геть червоною.

- Флаф, підійди,- лагідно та разом із тим урочисто промовила Селена.

Під зацікавлені погляди інших маленька та непоказна зірочка вийшла усередину кола.

- Вітаю, Флаф! Тобі цьогоріч випала можливість першою спалахнути на нічному небі та сповістити усім про початок свята.

- Але.. я не хочу, мені страшно, нехай оберуть когось іншого.

- На жаль, цього вже не можна зробити. Рішення Верховного Вогню не можна змінити, – звернулася вона до неї. - З усіх зір обрали саме тебе, і ти повинна пишатися цим. Не переймайся, усе буде добре. А всі інші – готуйтеся, сьогодні ми повинні постати у всій своїй красі.

За хвилину всі зорі розбрелися по своїх місцях та почали ретельно готуватися. Навколо витав чарівний дух Різдва. Усі сміялися, веселилися та вбиралися до прийдешнього свята. Лише Флаф ніяк не могла заспокоїтися – їй було лячно, і вона ніяк не могла знайти собі місця.

- Не буду я першою зорею цього року. Я втечу та заховаюся, нехай обирають когось іншого,- сказала вона та під загальні веселощі непомітно спустилася на землю.

Павло вже збирався відійти від вікна та сказати своїм батькам, що цьогоріч Різдва не буде, як серед падаючого снігу з’явилася маленька сяюча цятка. Вона повільно опускалася, доки не впала у кучугуру снігу.

Павло дуже здивувався та, швидко одягнувши теплу куртку й шапку, вибіг на вулицю. Пробираючись крізь снігові замети, хлопець попрямував у бік світіння. Коли він підійшов ближче, то побачив на снігу, ледь палаючи, лежала маленька зірка. Її невеличкі очі були заплющені, а сама вона схоже згасала від колючого холоду, що скував усе навколо. Не довго думаючи, Павло взяв зірку у руки. Долоню на мить обігріло приємне тепло, але одразу ж зникло. Поклавши зірочку у шапку, він прожогом кинувся назад додому.

Батьки все ще поралися на кухні. Добре, що мама його не побачила, а то отримав би від неї на горіхи.

Прийшовши у кімнату, хлопець дістав зірку із шапки, закутав її у тепле простирадло та став чекати.

- Сподіваюся, що з нею все буде добре,- думав він.

Зірка нерухомо лежала на ліжку та все ще тьмяно світилася.

- Павле, ходи допоможеш мені,- погукала його з кухні мама.

- Уже йду,- промовив він. – А ти лежи відпочивай та набирайся сил,- сказав він зорі і не впевнений, чи почула вона Павла, вийшов з кімнати.

Повернувшись хлопець застав дивне видовище. Заправлена постіль тепер була розстелена. А зоря, яке нещодавно лежала без сил, тепер літала кімнатою, створюючи шалений гуркіт.

- Павле, що там у тебе відбувається?- запитала мама з кухні.

- Нічого, усе в порядку. Це просто кіт знову бешкетує,- сказав він та щільніше закрив за собою двері.

- Що ти робиш?! Ти мені рознесеш усю кімнату!

- Хто ти такий? Де я та як сюди потрапила? Негайно випусти мене звідси!

- Будь ласка, заспокойся. Я Павло, і ти у моїй кімнаті. Я знайшов тебе у снігу та вирішив принести сюди, щоб зігріти. Ти майже згасла, і я подумав, що тобі потрібна допомога.

- Напевне, я замерзла, коли падала. Дякую, що врятував мене, - і приємно познайомитися, Павле. Я – Флафі, але можеш називати мене просто Флаф. Я – зірка.

- Справжня зоря з неба?!- захоплено вигукнув хлопець.

- Так, справжня!..

- А що ти робиш на Землі? Чому ти тут?

- Сьогодні – Різдво. І всі зорі готуються до святкової ночі. Цьогоріч я повинна була першою, запалити своє сяйво та знаменувати початок святкування. Але я втекла. Я не хочу цього роботи, а якщо чесно, то мені лячно, адже це дуже відповідальне завдання, а я до нього не готова.

- Я тебе розумію. Мені теж доручили виготовити різдвяну зірку для вертепу, але геть нічого не виходить.

- А для чого вам ця зірка?

- Її щороку виготовляють для вертепу. Ходіння з вертепом – це давній та унікальний український різдвяний звичай. Колядники збираються у групи та розігрують сцени з народження Ісуса Христа. І саме ця зірка символізує його народження. Але цьогоріч Різдва не буде, бо у мене не нічого виходить…

- Можливо, тобі потрібно трохи відволіктися та розвіятися? Ходімо прогуляємося трохи та насолодимося зимовою погодою.

- Гаразд, але тобі потрібно у щось закутатися, аби ти знову не замерзла.

- Я просто залізу до тебе у кишеню та буду звідти дивитися на все.

Павло хутко одягнувся, поклав Флафі до кишені та, попередивши маму, що піде прогулятися - вийшов на вулицю.

Снігопад уже закінчився, і все навколо стояло огорнуте м’якою сніговою ковдрою. Іноді показувалося сонечко та дарувало усім свої промені, але одразу ж ховалося назад за хмари. Сніг гучно скрипів під ногами та виблискував різноманітними барвами. Павло задумав піти до крамниці дядька Боба, аби купити нових стрічок та паперу для зірки. Він вирішив, що піде до батьків та скаже, що ще не готовий, і нехай цього року святкують без нього. Але зірку все ж треба виготовити, інакше - як інші будуть святкувати?

- У вас тут так цікаво та красиво,- відволікла його від роздумів Флаф.

- Так, сьогодні у самому повітрі відчувається дух Різдва. Усі готуються до свята. Прибирають у будинках, готують смачну кутю та збираються усією родиною за святковим столом.

Насолоджуючись краєвидами, вони підійшли до крамниці, відчинили двері та не повірили власним очам.

- Ух ти… - тільки й зміг промовити Павло.

- Що, подобається?- вигулькнувши з-за вітрини, промовив Боб.

- Не те слово! Цього року ти перевершив сам себе.

- Усе палає, прямо як у нас на небі,- вимовила зоря.

- Що ти сказав?- запитав Боб.

- Ем.. Нічого. Кажу, що тут просто неймовірно,- викрутився хлопець. Він не хотів аби хтось ще дізнався, що у його кишені притаїлась справжня зірка.

Стіни магазину прикрашав різнокольоровий папір із зображеннями мільйонів зір. Прямо по центру стояв величезних розмірів ляльковий вертеп, фігурки в якому рухалися самі по собі. Звідусіль лунали різдвяні мелодії, а вітрини були прикрашені стрічками та гірляндами. Під стелею висіла велика вертепна зірка, на якій сиділи маленькі ангели і тримали у руках три Господні дари - золото, ладан і смирну.

- Дякую за похвалу, приємно таке чути. Ти щось хотів купити, чи просто прийшов мене провідати?

- Бобе, у тебе ще є ті стрічки, що я купував у тебе минулого разу?

- Є. Ось, тримай. У тебе щось сталося? – зненацька запитав він.

- Ні, а з чого ти взяв?- запинаючись відповів Павло.

На це Боб тільки загадково посміхнувся та, поклавши руку на плече хлопця, мовив:

- Усе в порядку! Можеш не розповідати. Але пам’ятай: ти здатен на все. Ніколи не опускай руки, щоб не сталося, і тоді досягнеш найбільших висот. Стрічки можеш взяти собі, нехай це буде моїм різдвяним подарунком для тебе.

Павло мовчки слухав, а в його кишені затамувала подих маленька зірка. Прислухаючись до слів Боба, вона згадала своїх подруг і те, як на небі всі будуть хвилюватися через її відсутність. Флаф стало соромно, що вона втекла та навіть не спробувала нічого зробити.

- Дякую! І з Різдвом тебе, Бобе!

- Тебе також, Павле! Будеш вільний – заходь у будь-який час.

Павло вийшов із крамниці та попрямував додому. Вулиці вже перестали бути такими порожніми. Щасливі дітлахи бігали навколо, падали у сніг та раділи приємному дню. Їхні батьки ходили крамницями, купували все до Різдва та обмінювалися вітаннями одне з одним.

- Як я можу зіпсувати Різдво для всіх цих щасливих людей?- думала у кишені Флаф. Я не можу розчарувати їх! Слід негайно все виправити, доки ще не пізно.

Повернувшись, Павло виклав свої покупки на стіл та дістав із кишені Флаф.

- Ти знаєш, я тут подумав і вирішив ще раз спробувати зробити зірку для вертепу. Я так просто не опущу руки та не дозволю собі зіпсувати Різдво для інших.

- Чудово! І я також вирішила, що повернуся на небо та виконаю дане для мене завдання. Але спершу я трохи допоможу тобі.

Флаф підлетіла до складених стрічок та обмотаної золотим папером палиці, кілька разів доторкнулася до них і сталося диво! Стрічки злетіли у повітря, підхоплені магічним вихором, шматочки паперу також закружляли кімнатою. На декілька секунд Павлові здалося, що він потрапив у справжню казку, та вже за мить перед ним постала найкраща з усіх коли-небудь бачених ним вертепних зір. Вона немов випромінювала світло, а стрічки розвівалися під невидимим подихом вітерця.

- Це просто неймовірно! Дякую тобі, Флаф! Тепер Різдво точно буде врятоване. Зачекай хвилинку,- сказав Павло та заліз у свою шафу.

- Де ж це він тут був… Ось, знайшов,- сказав він та дістав з коробки невеликий червоний шарф. – Одягни його, інакше знову замерзнеш.

- Дякую тобі. Я буду берегти твій подарунок.

- Бувай, Флаф, скоро зустрінемося. Я буду чекати на тебе сьогодні.

- Бувай, Павле. До зустрічі! - сказала зіронька та вилетіла у прочинене вікно. Павло довго дивився їй услід, доки Флаф не перетворилася на невидиму цятку у небі.

Цьогоріч Різдвяна ніч виявилася не такою морозною, як зазвичай. Невеликий сніг клаптями падав на колядників. Павло показав свою зірку для родини, і ті були просто у захваті. Одягнувши шаровари, українську вишивану сорочку та кожуха, він гордо ніс перед собою зірку та найгучніше виспівував колядки. Разом із родиною Павло обійшов багато будинків, і в кожній господарі захоплювалися неймовірною красою вертепного дива.

Повернувшись, усі посідали за стіл. Павлусева мама, як завжди, наготувала найсмачніших страв. Але окрасою святкового столу все ж таки була кутя. Із подрібненими горіхами, перетертим маком, ложкою запашного меду, родзинками та із особливим маминим інгредієнтом – запашною халвою. Взявшись за руки, родина помолилася та взялася до святкової трапези.

- Діду! Діду, дивіться, зійшла перша зірка!- вигукнув наймолодший Павлів братик - Миколка.

Усі вийшли на вулицю та звели погляд до неба. Там, на нічному небокраї, крізь темну пелену ночі яскраво світила маленька зірка. Павло радісно усміхнувся: він знав, що то Флаф, і зараз вона дивиться на нього й тепло всміхається. Усміхнувшись у відповідь, Павло махнув їй услід.

- Кому це ти розкидаєш вітання?- запитав батько.

- Та так, нікому,- відповів Павло та ще ширше усміхнувся.