Казка про останнє бажання

Казка про останнє бажання.

— Я знудивсь, Бесе!

Бес поставив гру на паузу. Насилу відвів очі від монітора, розгорнув крісло і подивився на Сема.

Сем ходив туди-сюди і сюди-назад. Бес з півхвилини спостерігав за ним, дивлячись поверх окулярів, потім знову повернувся до монітора.

— Бесе! Я знудивсь!

Бес ще раз поставив гру на паузу і подивився на Сема.

— Далі.

— Що далі?

— Я так зрозумів, ти хочеш почитати мені «Сцену з Фауста» Олександра Сергійовича.

— Ні. Я просто знудивсь...

— А… ну чимось займись, — Бес почухав кривим нігтем гостре вухо і знову вперся очами у монітор.

— Беспере! Я до тебе звертаюсь!

Бес роздратовано тицьнув довгим пальцем у клавіатуру.

— Що?

— Я знудивсь.

— Мені заспівати гімн якоїсь країни чи постояти у почесній варті?

— Вигадай що-небудь! У мене уяви не вистачає.

— Я втомився тебе розважати. Чомусь мені не буває нудно.

— Звичайно. Ти ж увесь час то у своїх «стрілялках», то он якісь казкові цивілізації будуєш.

— А хто тобі заважає будувати цивілізації?

— Мені нудно…

Бес розвів руками і знову повернувся до гри.

— Беспере!

Бес знову роздратовано тицьнув на паузу.

— Слухай, Семаелю! Чого ти до мене прийшов! Ти мені не начальник уже понад дві тисячі років! Ти дорослий і самостійний демон. Розважай себе сам. Адже я знайшов собі заняття. І всі знайшли. Шахат не нудьгує, під його керівництвом архітектори такі креативні хороми будують! Давер спочатку вигадує епідемії, а потім керує фармацевтами і разом з ними винаходить нові вакцини проти тих епідемій. Габріель теж при справі. Один ти у нас ледащо! Вся нудьга від лінощів.

Сем зітхнув.

— Ну, хоч би поговори зі мною.

— Про що?

— Вигадай мені заняття.

— Я тобі вже стільки разів вигадував.

— Ну, вигадай ще.

— Добре. Але це востаннє.

Беспер відштовхнувся ногою від столу і на кріслі під’їхав до барної стійки з червоного граніту.

— Віскі будеш? — запитав він, відкриваючи бар.

— Наливай.

Бес дістав «Grant's» і спритно скрутив кришку з трикутної пляшки. Потім з морозильника витяг відерце з колотою кригою.

— Звідки така краса? — здивувався Сем.

— Раф підігнав.

— Рафаель!?

— Я ж кажу тобі, всі наші мають справи. Живемо нормальним життям. Спокушаємо потроху, але без фанатизму. Цим і розважаємось. Не розумію, чому тобі нудно.

— Не знаю…

— А я знаю. Ти звик бути начальником. Тільки й робив, що лякав грішників зазубреним ножем. А коли термін твого призначення закінчився, десять століть дармував без пожитку й зовсім розлінився.

Сем зітхнув:

— Одного разу я дав трьом прохачам стільки золота, що вони не могли його ані забрати, ані сховати. Я із задоволенням спостерігав за тим, як вони намагалися вирішити завдання, яке не має рішення.

— І довго ти так розважався?

— Ні. Потім прийшли розбійники і зіпсували мені всі веселощі.

Бес зареготав і пролив трохи віскі на жовту шкіряну жилетку.

— Наскільки я пам’ятаю, з розбійниками Алі-Баба потім розібрався, — він ковтнув вискі. — Дурні твої прохачі були. Чим розумніший прохач, тим веселішими виходять жарти.

— А я дивлюсь, ти зі своїми товаришуєш.

— Звичайно! Це диявольськи розумні хлопці. Такі ігри комп’ютерні розробляють! Тестувати їх одне задоволення. Потім геймерів цілодобово з гри не витягнеш. Ось це розвага! А ти все золотом спокушаєш.

— Магія золота не підкорюється жодним законам. Люди завжди хочуть отримати якнайбільше золота.

— Семе, ти мислиш інертно. Зрозумій, люди змінилися. Є, звичайно, екземпляри із нестійкою психікою. Але повір мені, багато хто замість дорогоцінного металу віддає перевагу новітнім досягненням науки і техніки. Згадай нашого старого Хоттабича. Про нього навіть люди книжку написали. Він давно відмовився від верблюдів і зараз винаходить навігаційні прилади для космічних кораблів.

— Так, — сказав Сем задумливо. — Я от придбав собі нещодавно новий позашляховик. Там теж добрі навігаційні прилади.

— Бачиш! А їх, між іншим, люди роблять. Не без нашої допомоги, звісно. А ти досі якийсь несучасний. Нічим захопитись не можеш.

Сем зітхнув і залпом випив віскі.

— А знаєш, — сказав Бес, — є в мене ідея. Спробуй. Може, зможеш вилікувати нудьгу.

***

Десятикласник на прізвисько Путя сидів на березі і дивився, як його однокласники кидають камінчики у воду.

— У мене рекорд! — закричав один із них. — Мій камінчик вісім разів вискочив із води!

— Давайте змагання влаштуємо, — запропонував хтось. — Переможцеві всі скидаються на цукерки!

— Гратимеш? — запитали у Путі.

Той знизав плечима.

— Я подумаю.

Хлопчаки побігли збирати камінчики. Потім вони почали обговорювати правила гри та розчищати майданчик на березі. Путя дуже хотів грати, але він уявлення не мав, як треба кинути камінчик, щоб він ковзав по поверхні води, виринаючи кілька разів. Путя не любив своїх однокласників. Вони постійно жартували з нього і сміялися. До закінчення школи Путя вже чітко розумів, що він їх ненавидить. А тут ще це безглузде змагання, де він точно програє і знову стане об’єктом для глузування.

— Сумуєш? — почув Путя.

Поруч сів хлопець. Спочатку він здався надто юним, але, придивившись, Путя зрозумів, що хлопець уже дорослий і вирішив не грубіянити.

— А ти можеш щось запропонувати?

— Можу допомогти тобі виграти.

— Хороша пропозиція. А що натомість?

— Нічого.

— Так не буває у вас.

— У кого це – у вас?

— У вас, у чортів.

— Я не чорт! — засміявся хлопець. — Я Сем.

— То що ти хочеш натомість, Семе?

— Давай зіграємо у гру «Загадай бажання».

— І ти виконаєш три мої бажання?

— Чому лише три? Я виковуватиму одне бажання на день. Погодься, що це набагато більше – одне бажання щодня протягом усього життя, ніж три бажання за все життя.

Путя замислився. Добре було б вдарити по носі всім цим дурням. Та й не лише їм.

— Розкажи детальніше про умови.

— Нічого складного, — сказав Сем. — Бажання треба встигнути загадати до опівночі. Якщо спізнився, гра закінчується.

— І все?

— Бажання не повинні повторюватись і не повинні порушувати законів фізики. Інакше – гра закінчується.

— І все?

— Все.

— З чого ти пропонуєш почати? — запитав Путя з усмішкою.

— Ти ж хотів виграти змагання.

— Так. Я ХОЧУ ПЕРЕМОГТИ У ЦІЙ ГРІ.

Пролунав тихий кришталевий дзвін.

***

Семаель під’їхав до своєї вілли і побачив, що ворота відчинені. Весь двір був заставлений автомобілями, що припарковані абияк.

— Це ще що таке? — обурився він.

Увійшов у будинок і побачив своїх колишніх підлеглих. Шахат із Давером на дивані неквапливо потягували віскі. Рафаель із сигарою та келихом коньяку розвалився у фотелі. Габріель з Рагуїлом за барною стійкою показували ще п’ятьом як треба пити горілку і цмулити її оселедцем. Беспер та ще троє, задерши ноги, лежали на перському килимі та грали в мережеву гру на мобільних телефонах.

— Не пам’ятаю, яке сьогодні свято, але я радий вас усіх бачити! — сказав Семаель. — Могли б й попередити.

Всі обернулися і подивилися на Семаеля.

— Ми й прийшли тебе попередити, — сказав Рагуїл.

— Попередити?

— Семе, ти псуєш нам всі веселощі!

— Не зрозумів!

Габріель налив собі горілки і з чаркою підійшов до Семаеля.

— Ти навіщо дозволив своєму Путі вбити мого найкращого кухара?

— Як убити? Чим?

— Тією бомбою, яку ви з Путєю підклали у метро.

Семаель розгубився.

— Путя хотів прибрати журналіста. Він зовсім не хотів убивати твого кухара.

— Гарне діло, — сказав Габріель і перехилив вміст чарки в рот. —Журналіста прибрав й принагідно ще сорок людей.

Габріель повернувся до барної стійки і підчепив виделкою шматочок оселедця.

— А я, між іншим, йому свій ніж подарував. Знаєш, як він віртуозно їм філе обробляв. Натовпи перлись до мого ресторану на це подивитися! І кожному хотілося закусити горілочку саме тим оселедцем. Тепер ти позбавив мене улюбленої розваги.

— А сибірську виразку ви навіщо в Єгипет завезли? — підійшов до Семаеля Давер. — У мене найкращі фармацевти там одразу й згинули. Я навіть повеселитися не встиг.

Семаель мовчав. До нього з усіх боків долинали обурення, і кожен демон звинувачував його в тому, що він поступово позбавляє їх тих насолод, які вони створювали собі протягом століть.

— Але ж ви товаришуєте зі своїми. — сказав Семаель. — Я, може, теж хотів потоваришувати.

— Товаришувати – це одне. А дозволяти маніпулювати собою – це інше, — сказав Рагуїл. — Хіба хтось із нас дав зрозуміти своїм друзям-прохачам, що він всесильний. Це вдалося хіба що старому Хоттабичу та Джинну, що товаришує з Аладдіном. Але Хоттабич уже забув, що він джин. Так захопився радіотехнікою, що двічі, але під різними іменами, зі своїми друзями набував Нобелівської премії. А Джин з Аладдіном об’єднали емірати на півострові, користуються всіма благами цивілізації і створюють нові.

— Це мене Бес поплутав! — сказав Семаель.

— Що!? — заревів Беспер.

— А хто мені порадив виконувати одне бажання прохача на день!

— До чого тут Беспер, — сказав Шахат. — Ти сам порушив правила у грі «Загадай бажання». Перемогти в цій грі означає залишити прохача з тим, що він мав на початку. А ти практично перетворився на раба цієї людини.

— Рафаелю, а ти випадково не загубив Соломоновий перстень? — запитав Габріель. – Може, Путя знайшов його. І тепер Семаель його раб.

— Ні, — сказав Рафаель і показав усім правицю. — Він у мене.

— Тоді я нічого не розумію, — сказав Рагуїл. — Ти довго збираєшся виконувати бажання цього Путі й псувати нам веселощі? Чи ти ще недостатньо розважився?

Семаель замислився.

— Взагалі-то він мені вже набрид. Але я не знаю, що мені робити.

— Ти що забув? Людина смертна, — сказав Давер. — І іноді навіть раптово смертна.

— Я зрозумів, — усміхнувся Семаель. — Я наробив дурниць. Молодий ще. Виправлюся.

***

— Полетіли до моря, — сказав Путя.

— Це бажання?

— Ні. Це пропозиція. Чи ти сам не бажаєш полетіти до моря? У нас із тобою ще багато справ. Я маю обміркувати кілька бажань.

«У нас? Який зухвалець!» – подумав Сем.

Вони сіли до «мерседесу» і поїхали до особистого Путіного ангару. Путя неквапливо обертав кермо і мовчав. Сем сидів поруч і думав, коли ж він проґавив момент, після якого Путя з раболіпної людини перетворився на повелителя? Напевно тоді, коли Сем не побачив різницю між бажанням та пропозицією. Він раптом розлютився на себе, усвідомивши, як спритно Путя зробив з нього дурня.

Справді, Беспер тут ні до чого. Він сам дозволив себе обдурити. А йому так хотілося потоваришувати з кимось! Сем згадав жінку, яка сказала йому, що стільки бажань не потрібно, і їй достатньо трьох. Чому він не потоваришував із нею? Або з чоловіком, який тиждень думав над пропозицією Сема і сказав, що він нарахував у себе лише двадцять бажань і відмовився від гри, визнавши її нецікавою та небезпечною.

Сем посміхнувся, згадавши хлопця, у якого першим бажанням було випити літрову пляшку кубинського рому. Це виявилося і останнім його бажанням – хлопець не прокинувся до опівночі, щоби загадати наступне. А Путя виявився дуже розважливим та практичним. Він не мав ні пристрастей, ні інтересів, нічого творчого, а тільки руйнівне. Сему знадобилося тридцять років, щоб зрозуміти це.

«Нудно з ним, – подумав Сем, – Рагуїл має рацію, настав час закінчувати гру».

— Сідай за штурвал, — сказав Путя, коли послужливі механіки приготували новий гвинтокрил до польоту.

— Це бажання?

Путя засміявся.

— Що з тобою? Куди ти поспішаєш? До опівночі ще далеко. Хіба тобі самому не хочеться випробувати нову машину?

Сем змусив себе посміхнутися.

«Далеко до опівночі! Та ба!» – подумав він.

Сем зробив густий туман і непомітно перемістив гвинтокрил в інший часовий пояс, де опівночі набагато раніше. Щоб Путя нічого не зрозумів і не дивився на навігаційні прилади, він створив довкола знайомий пейзаж і розсіяв туман. У тумані летіти було не можна – Путя обов’язково попросив би його розвіяти. «Хіба ти сам не хочеш летіти в чистому небі?», – сказав би він, і Сем знову гадав – це бажання чи пропозиція.

Путя сидів на березі і кидав камінці у воду. Щоб ще такого придумати? Може створити новий олімпійський вид спорту – кидання камінців у воду. Для початку відкрити секції та зобов’язати всіх дітей їх відвідувати. Хай тільки спробує хтось відмовитись! А він буде і розпорядником, і головним суддею, і головним тренером, і спонсором. Ні, мабуть, спонсором він не буде, а призначить когось іншого, щоб його контролювати.

— Треба самому згадати, як це робиться, — сказав Путя сам собі. — Я Ж ХОЧУ ПЕРЕМОГТИ В ЦІЙ ГРІ.

І тут він почув тихий кришталевий дзвін.

— Ні! Семе, ні! Повернися! — закричав Путя.

Але Самаель уже підняв гелікоптер у повітря і повільно зник у хмарах. А Путя біг незнайомим берегом з камінчиками в руках і кричав, кричав, кричав…

Примітки.

Беспер (грец. Геспер або Фосфор, Веспер – «світлоносець») – римляни так називали «вечірню зірку», «ранкову зірку» називали Люцифером.

Семаель (Самуель) – начальник демонів, руйнівна сила та ангел смерті. Приходить за грішниками зі страшним зазубреним ножем.

Габріель – ангел смерті. Приходить за праведниками з ідеально відточеним блискучим мечем.

Рафаель – ангел, який приходить туди, куди його запрошують, але він не може втручатися, якщо на це не буде доброї волі людини. За легендою, саме Рафаель приніс цареві Соломону чарівний перстень з вирізаною на ньому могутньою шестикутною зіркою, а Соломон користувався і перстнем, і символом, щоб підкоряти демонів.

Шаха́т – ім’я одного з ангелів смерті з Біблії.

Да́вер (виразка, мор, чума чи жало) – ще одне ім’я ангела смерті з Біблії.

Рагуїл – архангел справедливості та законності. Його основна роль – спостерігати за іншими архангелами та ангелами.