Демон для душі

Аліна

Мій телефон надривався знайомою мелодією будильника.

Машинально вимикаю сигнал. Розплющую очі і оглядаюся. Я вдома, у своєму ліжку. За вікном йде дощ. Холодний травень видався у цьому році. І вологий. Дощі постійно.

Дивний сон не дає спокою. Вже не вперше я бачу уві сні незвичайний краєвид, чую голос чоловіка, який поспішає до мене і прокидаюся.

Жоден сонник не дає тлумачення. Найкраща подруга Віка, з якою я поділилася ними тиждень тому, скептично хмикнула і відповіла:

– Чоловіка тобі треба знайти, Алінко!

Тільки від однієї думки перекручує. Два роки минуло як я пережила розлучення – мабуть, найважчий період у моєму житті. Мені тоді здавалося, що життя скінчилося, це кінець. З Льошкою ми почали зустрічатися ще в школі, а через рік розписалися. Хлопець, якому я віддала всю себе, все своє кохання і ніжність, зрадив мене. Повернувшись із відрядження того злощасного дня, я застала вдома банальну сцену – Льошка і якась дівка насолоджувалися один одним у нашому ліжку, в спальні, яку ми облаштовували разом… Я вибігла з квартири грюкнувши дверима, і більше ніколи туди не поверталася. Було паршиве, тяжко і дуже боляче. Неначе частина мене померла, частина душі стерлася. Перший тиждень жила у Вікі, виливаючи їй душу, а потім винайняла кімнату в приватному будинку на Молдаванці за невеликі гроші – завдяки моїй же роботі. З господинею, активною бабусею, одеситкою у сьомому поколінні, як представилася Софія Моїсіївна, ми одразу порозумілися. Біля будинку було два входи, хіба що кухня спільна. Але ми успішно ділили її. І навіть вечорами збиралися за чашкою чаю просто побалакати про життя. Тьотя Соня, як я називала її, була дивовижною оповідачкою. А скільки знала історій. О! На цілий роман вистачить і не один!

Речі мені тоді привіз Льошка сам. Довго умовляв помиритися, вибачався, запевняв, що це помутніння, а любить він лише мене. Але я не повірила, не змогла пробачити. Я навіть розмовляти з ним не хотіла. На розлучення подала першою. Розвели нас швидко, протягом місяця – дітей ми не мали, спільного майна теж. З того часу я закрила серце на ключ. Я не бачила нікого поряд із собою. Знов боялася болю. Боялася зради. Боялася, що знову доведеться збирати себе по шматочках.

Я встала з ліжка і вийшла на кухню робити каву та омлет із сиром.

Тьотя Соня щоранку ходить на Привоз, не скільки робити базар, скільки поспілкуватися та свіжі новини зібрати, тому снідала я традиційно одна, зате була можливість осмислити дивний сон.

Що ж мені сниться вже третій місяць і практично щоночі? Що це означає? Самотність? Зустріч? Що за дивний краєвид? І хто той дивний чоловік, що кличе мене? Мене знову накрили спогади. Скуйовджена від хвилювань душа, дощ – все це лише сильніше засмучувало, рани, що ледь загоїлися, знову почали скиглити. Допивши кави одним ковтком, я швидко сполоснула посуд та пішла у ванну.

Душ допоміг привести себе у відносний порядок. Я заплела звичну косу, обрала яскраво-блакитну сорочку, одягла джинси, взула кросівки, накинула свій улюблений синій плащ і, підхопивши рябий тканинний наплічник, вийшла з дому.

Сьогодні складний день. У мене було призначено кілька важливих зустрічей із клієнтами. Дуже сподіваюся, що мені пощастить укласти хоча б одну угоду.

Я – ріелтор, займаюся орендою та продажем квартир та будинків. Два роки тому саме ця робота допомогла мені знайти та зняти кімнатку, де мене ніхто не чіпав і не турбував, де я могла сховатися від усіх… Але не від себе. Правильно кажуть: від себе не втечеш і не сховаєшся.

В офісі стояв запах свіжозвареної кави та свіжих круасанів. Дівчата любили випічку.

– Всім доброго ранку! – привіталася я.

– Привіт, Алінко! – відгукнулися колеги. – На тебе вже чекають. – кивнула головою Катя у бік м'якого куточка для відвідувачів. На дивані, боком до мене, сидів чоловік. Він пив каву та ліниво гортав каталоги. Я мимоволі залюбувалася ним. Високий, спортивної статури. Чорне волосся акуратно покладене. Темно-сині джинси, біла сорочка і начищені до блиску чорні туфлі надавали йому солідності.

– Гей, – Катька тицьнула мене в бік. – Ти чого? – шепнула вона.

– Угу, – я зняла мокрий плащ, повісила його на вішалку, продовжуючи дивитися на гостя.

– Ти в порядку? – Знову шепнула подруга.

– Так, – розсіяно відповіла я.

– Сподобався, чи не так? – тихенько хихикнула дівчина.

– Тьху на тебе! – Трохи голосніше вигукнула я. Чоловік озирнувся. Я посміхнулася і підійшла ближче:

– Доброго ранку! Я – Аліна. Мені передали, що ви на мене чекаєте.

– Доброго ранку, Аліна! Я – Ермеліс. – Чоловік підвівся, поставивши спорожнілу чашку на скляний столик. – Я вчора вам телефонував, домовлялися про зустріч на десяту ранку. Я трохи раніше приїхав, – він привітно посміхнувся і простягнув руку.

Він був вищий за мене приблизно на голову, а його голос звучав гарним баритоном. Я знову зависла. Потиснула простягнуту руку і посміхнулася:

– Приємно познайомитися.

Що таке? Сама себе не впізнаю. Я щодня спілкуюсь із чоловіками, але такої реакції на них за собою не помічала.

– І я радий знайомству.

– Ермелісе, ви шукайте житло в оренду. Давайте ще раз все уточнимо, – я дістала свій щоденник.

– Звісно. Мені потрібен будинок, обов'язково з садом, альтанкою та місцем для барбекю. Кількість кімнат не має значення. Достатньо й однієї. Термін оренди – два-три місяці.

– Зрозуміло. Район міста має значення?

– Ближче до моря. В іншому – покладаюся на вас. – Чоловік м'яко посміхнувся.

– Добре. Я підберу сьогодні варіанти та зателефоную вам. На який бюджет орієнтуємося?

– Я повністю покладаюся на вас. Гроші не мають значення.

– Чудово, – я знову заглибилася у записі. Уточнила ще кілька нюансів, записала телефон та дала хлопцю свою візитку.

– Ермелісе, ви можете дзвонити у будь-який час. Якщо ще виникнуть побажання, обов'язково повідомте. Я підшукаю сьогодні кілька варіантів та повідомлю, коли зможемо подивитися дома.

– Домовилися, – чоловік усміхнувся ще раз. Від його посмішки у мене перехопило подих, серце забилося частіше. Що ж зі мною відбувається, чорт забирай?

Щойно він вийшов з офісу, мене оточили дівчатка.

– Алінко, що з тобою? Ти геть бліда… – Катя простягла склянку води.

– Не знаю... Голова паморочиться. – відповіла я. І це було чесно. Раптовий напад скував віскі, а перед очима все розпливалося.

– Тиск, мабуть, – відгукнулася Оля. – Погода просто жах!

Я зробила ковток води.

– Ні, вона походу закохалася! Такий красень заглянув!

– Та ну вас, дівчата! – відмахнулась я.

– Чого "та ну", – передражнила мене Катька. – Ти ж очей від нього відвести не могла.

– Симпатичний він, – знизала плечима я.

– О-о-о-о! – Протягли хором дівчинки.

– То що за збори?! – до офісу увійшла директорка, Ольга Юріївна. – А, ну, марш працювати! Аліна, що з тобою? – Підійшла вона до нас.

– Голова паморочиться, – відповіла я.

– Посидь трохи, і за роботу. Клієнтів багато?

– Ще двоє. З одним уже зустрілися. І ввечері два покази.

– Чудово. Чекаю на звіт.

– Добре, – я відкинулася на спинку дивана та прикрила очі.

Підсвідомість відразу перенесла мене на знайомий берег океану. Хвилі посилилися, різко і галасливо накочуючи на рожевий пісок, розтікалися білою піною вздовж узбережжя.

– Аліна! – Знову почула я голос. І цього разу я знала, кому він належить.

– Ермеліс? – я повернулася і з подивом дивилася на чоловіка, що наближався.

І знову темрява. Усе розвіялося. Я розплющила очі, дзвонив мій мобільний.

– Так, слухаю, – я взяла слухавку.

– Аліна, це Ермеліс. Ми бачилися нещодавно в офісі. Не вважайте за нахабство, я хотів би запросити вас на обід. О котрій у вас перерва?

– О першій, – машинально відповіла я.

– Чудово. Я чекатиму вас у Міському саду, там є затишне кафе.

– Добре, домовились, до зустрічі! – Я скинула виклик.

– Все гаразд? Тобі краще? – Співчутливо запитала Катька.

– Так, мені краще. Мабуть, реально тиск упав. І коли вже потеплішає?

– Начебто з наступного тижня має...

– Ага, і одразу до 30 градусів. З кросівок у шльопанці, – я посміхнулася.

– Бачу, тобі й справді легше, раз жартуєш.

Я нічого не відповіла, лише повернулася за своє робоче місце. До обіду залишалося півтори години. Може, встигну щось знайти для Ермеліса. Цікаво, звідки він родом? Іспанія? Чи, може, Франція? Занадто незвичайне і гарне ім'я. Хоч й говорить він без акценту.