Шаман із-за гір

Могутній шаман прийшов із-за гір. За тими горами він підкорив собі всі народи – малі та великі. Від самого солоного холодного моря та до цих гір ніхто не здолав його, а деякі, нажахані розповідями про могутність шамана, навіть і не намагалися боротися – корилися відразу.

Тому шаман ставав все більш могутнім і все більш гордовитим. І впевнено крокував далі. Грозові хмари та хижі дикі звірі супроводжували його. Людської армії шаман не тримав.

Як тільки він перейшов гірський хребет, то, якщо бути зовсім чесними, сподівався побачити схиленого в уклоні володаря цих земель із багатими дарами. Та володаря земель за горами не було.

Шаман хмикнув, мовляв, ще вклонитеся мені всі, та ступив крок вперед.

Відразу перед ним з’явилася, мов із землі зараз повстала, юнка років 15-16 у довгій білій сорочці з різноманітними візерунками на ній і на тілі самої дівчини.

- Стій, де стоїш! А краще – повертайся, звідки прийшов! – вигукнула вона та виставила вперед правицю з розкритою та здійнятою вгору долонею.

- Дитя, ти кидаєш мені виклик?! – розреготався шаман.

- Саме так, – спокійно відповіла дівчина.

Шаман продовжував реготати, коли зрозумів, що його грозові хмари кудись щезли. Втім, це – не такий складний фокус. Хоча шаману довелося таки визнати серйозність намірів юної незнайомки та вступити з нею у двобій.

Юна чаклунка, ніби і не була дуже сильною, та стримувала шамана вже три доби. Його дикі звірі розбіглись і сам він відчув, що починає втрачати сили.

Тоді незнайомка нанесла дійсно потужний удар, що ще більше збентежило ворога.

Він не їв, не спав, втратив помічників, почав слабнути та сильно здивувався. Це здивування і відкрило шамана для смертельного удару.

Його душа вилетіла з тіла. Він ще встиг почути: «Хвалько, невже тебе так легко надурити юним віком?!».

Душа шамана почала шукати, у кого перевтілитися. Він же бо робив так вже десятки разів.

Однак цього разу, куди би він не потикався, портал до перевтілення йому перекривали стражі, яких шаман не міг здолати.

Зрештою, душа шамана опинялася там, де вже давно мала бути – на смертному суді. А там вже його засудили повною мірою.

Тоді всі стражі-чаклуни повернулися до своїх тіл.

Струсила з себе тягар помсти й юна чарівниця.

Вона пам'ятала шамана ще з минулого життя, коли не змогла подолати його, та зуміла взяти всі свої знання та вміння до цього життя, в якому змалечку відточувала їх, передчуваючи нову зустріч зі своїм старим ненажерливим ворогом.

Всі чаклуни зібрались у столиці. Їх всі вітали, а сивий мудрий правитель вручив щедрі винагороди.

Після вручення нагород він сказав: «Те, що ми ні на кого не нападаємо, не значить, що ми не можемо себе захистити».

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.