Серце у полоні або світлина всього життя

О шостій годині ранку я вже чекала на приїзд друзів. Трішки сонна проте готова до поїздки. Мій організм давно звик до того, що я прокидаюсь у різний час.

- Ти як завжди чекаєш нас! - Вигукнула Іра, коли я нарешті змогла їх дочекатись, вийшовши з авто та міцно обійнявши мене.

- Хіба ти її не знаєш? - запитав Макс, кивнувши мені, таким чином привітавшись. Цієї поїздки він наш водій.

- То ви вже всі тут?- Оглянувшись, запитала я і побачила як з авто виходить хлопець, високий, не поганої статури проте з мішками під очима. Не звик, вочевидь, прокидатись в таку рань. Та й усі тут не першої свіжості, така година. Трішки шкода Макса, що він постійно буде за кермом. Але не факт, що він буде всіх возити, прийде час, що і він і його возити з клубу будуть (знаючи, як наші хлопці вміють гуляти).

- Привіт, я Саша.- усміхнувшись, хлопець простягнув мені руку для привітання. Ввічливим хочеш бути? Ну окей, моя "половинка на тиждень", побачимо, наскільки тебе вистачить.

- Юліана Володимирівна, особисто для тебе.- Мовила я і сіла в машину не привітавшись з ним. Хай зрозуміє, що я не рада такій компанії.

"Не звертай уваги. Вона останнім часом не рада новій компанії чоловічої статі." - пояснила Іра навмисне так, аби я почула і, підморгнувши, сіла спереду поруч Макса. Саша сів на задньому сидінні поруч зі мною.

- Надя і Тімка їдуть своїм авто. Зустрінемось ми вже на місці. - Пояснила мені Іра, коли я кинула питальний погляд, та ми рушили.

Дім Іриних батьків, що знаходиться у п'ятьох хвилинах ходьби до ближчого пляжу, саме туди ми їдемо. Там я буду вперше, та Макс казав, що місце круте. Іра його запрошувала туди цієї зими аби познайомити хлопця з її заможним батьком-одеситом. Непоганий тест-драйв був для Макса, адже він думав, що вони просто їдуть відпочити, а не з "тестем" знайомитись. Але ж Іра хитрунка, перевіряла бідолашного хлопця!..

Ми рушили. Виїхавши за місто, ми летіли по трасі, оминавши кілометр за кілометром. Сонце повільно піднімалось з горизонту, освітлюючи шлях. Через дві години Макс пригальмував біля забігайлівки, кожен купив собі по бургерові для перекусу. Після такого "сніданку" авто рушило далі, відкриваючи нам нові краєвиди.

 Хоча навколо вирувала краса, я вирішила відволіктися і передивитись свої світлини та надихнутись ідеями. Наткнулась на фото де лежу біля озера. Тоді я приїхала туди відпочивати, а поблизу з палаткою розташувалась закохана пара. Ми подружились і опісля часто спілкувались. У той вечір ми купались і я попросила зфотографувати мене на фоні озера. Саме під час зйомки я заточилась і впала просто на землю. В купальнику! На фото я лежу як тюлень і сміюсь сама із себе. Пигадавши той випадок я усміхнулась та продовжила гортати зображення. Майже в цей момент мені прийшло повідомлення в Інтернеті: "Чому усміхаєшся, Юліано Володимирівна? " Переглянула я есемес і зрозуміла, що це написав Саша. Чорт, як він знайшов мою сторінку? Я подивилась на нього, поглядом вимагаючи пояснень, пильно вдивляючись на нього. Навмисне. Він також розглянув мій вираз обличчя, гадаючи, як я відреагувала на есемес. 

Оу, які нього очі! Вони такого темно-зеленого кольору, що в першу мить  здається ніби вони зливаються із зіницями. Таких я ще не бачила... особливо коли вони пильно вдивляються в очі мені. В цей момент я відчула, як запалали мої щоки і швидко повернула голову в сторону телефона. Уфф, потрібно заспокоїтись. Чого це я? Ну, привабливий хлопець, але такої реакції, мабуть, і він не очікував, бо все помітив. Я подумала, як відповісти на повідомлення та в голову не прилетіло нічого кращого як написати:

"Можна просто Юля. Чого тобі? ". Саша написав: "Хочу поспілкуватись ". Я відповіла: "Попереду ще цілий тиждень." "Це так мало!"- написав Саша. Він що на щось натяє? Він заграє до мене? Та це, мабуть, образ самця, Саша просто хоче привернути увагу. А, хто ж би не захотів, коли на його присутність так зреагувала дівчина? Мої щоки, мабуть, палали як тільки могли. Хоча чому це я соромлюся? Стало якось не по собі.

"В тебе гарні губи." - несподівано написав Саша. В мене всередині стався вибух. Такого я не чекала. Вирішила відповісти: "Не для тебе призначені". "Ти так гадаєш?"- відрізав він. Хороша відповідь, от тільки трохи недоречна у моєму випадку. А Саша, виявляється, прямолінійний, або як оце назвати?

- Агов, годі в телефонах сидіти, подивіться, яка краса навколо! - Вигукнула Іра, поглянувши на нас зі Сашою. 

Я підняла голову і побачила, що авто пригальмувало навпроти невеличкого озерця, навколо якого розцвітали різноманітні квіти.

-Це твій час, Юля. - Відповів Макс і кивнув у напрямку водойми. Я зрозуміла, що це мій шанс розвіяти думки про Сашу і я вийшла з авто, прихопивши з собою камеру.

- У тебе п'ять хвилин.- Вигукнув Макс, на що я лише усміхнулась і оглянула місцевість, на якій мені дали час зробити декілька фото. Одним словом: там краса. Доки професіонал своєї справи виробляв різноманітні пози, аби вийшли вдалі кадри, на мене всі дивились з подивом.

- Ти ніби все життя цим займаєшся!- Кинув компліментик Макс, на що я повернула камеру і зфотографувала авто. Кадр був смішний: з вікна виглядає Макс і через скло заглядає Сашко, Ірина ж встигла сховалатись за своїм хлопцем Максіком (як я іноді знущаюсь з нього, так називаючи).

Через декілька хвилин ми знову сиділи в авто і за годину машина пригальмувала біля двоповерхового будинку, віддаленого від інших домівок, що мене приємно здивувало. Невеликі вікна, з балконьчиками від кожної кімнати. Охайне подвір'я прикрашало будинок. За ним містився невеличкий садочок із квітами, гойдалкою та столиком. Все ж заможний татусь хороше облаштував гніздечко, от тільки з дружиною, мамою Іри, він давно вже в столиці; а це типу дача для доньки.

Доки Макс припарковував машину, я і Сашко слідували за Іринкою, що вела нас в дім.

Зайшовши у приміщення ми потрапили у вітальню, в якій розмішувався зручний диван з табуретками та журнальним столиком. Лівіше розташувалась невеличка кухня, поблизу була ванна кімната. Збоку були сходи, що вели на другий поверх. 

Ми всі гуртом піднялись туди і я побачила довгий коридор з декількома кімнатами. Іра дозволила нам вибрати будь-яку аби ми розклали свої речі. Я підійшла до перших дверей, а Саша до тих, що біля моєї кімнати. Макс одразу заніс свої та Ірині чері в кімнату, навпроти наших. Саме в цей момент почулося тихе гудіння машини - приїхали Надя і Тімка. Їм дісталась кімната, що в кінці коридору. 

Коли я зайшла у свої апартаменти то зрозуміла, що буду тут як вдома - невеличке, проте м'ягке ліжко, шафа з дзеркалом, що розмістились в кінці невеликого приміщення, робочий стіл і стілець. Просто, але душевно. Люблю таке.

 Я попрямувала на балконьчик: там стояло крісло-гойдалка і підставка з квітами. Я підперлась об перила і вдихнула свіже повітря. За деревами і скелями виднілося море. Я одразу ж захотіла піти туди.

Саме в цей час на балкон збоку мого вийшов з кімнати Саша і вдивився у краєвид. Наші балкони розташовувались близько. Та він навіть не одразу помітив мене, дивившись в інший бік, а побачивши, весело вигукнув:

- Оу, сусідко, ти тут! Тепер знатиму, яким шляхом до тебе пробиратись уночі.- Сказавши, він підморгнув мені.

- І не мрій! - З іронією відповіла я і повернулась до своєї кімнати. 

Вийнявши із рюкзака деякі речі, я спустилась на перший поверх, де вже усі були. Здається, у них була якась нарада.

- Що тут у вас?- Запитала я. 

- Отже, - віддала усім команду Надя; - ми зараз їдемо по продукти бо у холодильнику миша повісилась; Іра і Макс нехай поїдуть в дорогий супермаркет і куплять нам різний алкоголь для нормальної гулянки, а ти, Юлько, подумай, що можна приготувати, доки ми привеземо їжу, пофантазуй.

- А не краще щось замовити?- заперечив Саша.

- Увечері ми поїдемо в клуб, їжу будемо замовляти потім, а зараз або ми сьогодні їмо страви, приготовані моїми золотими ручками, або їжу готуватимеш ти!

- Краще одразу дуба дати аніж їсти страви від Саші!- зареготав Макс. 

- От і добре. - Відповіла Надюшка і вони, зібравшись, поїхали.

Доки я роздумувала над стравами, вирішила піднятись в кімнату і прихопити телефон. Біля дверей  мене наздогнав Саша, притиснувши до стіни, спершись однією рукою, іншу поклав мені на плече. І дивився мені просто в очі. Його зелені очі знову викликали у мене на щоках гарячі рум'янці. Цей погляд був так близько. Занадто близько... Що він робить?!!

- Можливо, доки нікого немає, перейдімо до головної справи?- Мовив, не відводячи погляду.

От на що натякає! Та коли ж він від мене відчепиться?! Тіло в нього помітно напружилось - можливо, думав, що я зараз  буду його відштовхувати і далеко посилати. Проте мені в голову спала безглузда думка і я одну руку поклавши йому на груди, біля серця, іншою обхопила шию і тихо відповіла:

- Можливо і перейдімо, часу в нас дууже мало. - Вигнувши спину, я притулилась до нього. Ох, що я творю, безсоромна, аби хлопця розіграти?!

Цього Саша точно не очікував і дуже розгубився від такої близькості, проте через мить трохи розслабивсь та зблизився. Я прошепотіла йому на вушко:

- Іще раз пристанеш до мене, я зроблю тобі дуже боляче!- І різко, чого й сама не очікувала, штовхнула хлопця до протилежної стіни і швидко прийнявши руки від його гарячого тіла, вже голосно мовила:

- Тобі все зрозуміло?

Саша дивився на мене шокованим поклядом та я, не дочекавшись відповіді, швидко збігла вниз по сходах і вийшла з дому на подвір'я.

Стоявши біля дому я тільки тоді зрозуміла, що натворила. Я гучно зареготала. Просто в Сашка було таке перелякане лице, що навіть на мить мені стало його шкода, та нічого - буде знати! Він був заведений - у цьому я була впевнена. Хоча й сама була настільки гарячою, що не усвідомлювала, що тоді робила. Аби ж він нікому не розпатякав! 

Декілька хвилин подихавши свіжим повітрям, я повернулать у будинок. В будинку було тихо. У вітальні нікого не було, в коридорі на другому поверсі теж. Мабуть заховався в кімнаті. Я б також так вчинила, проте зі середини мене розривав регіт. Як можна забути цей переляканий погляд?! Мені це починає подобатись!

Через п'ятнадцять хвилин приїхали наші пари. Ми, як нічого і не було, пообідали і на годинку "заховались" в своїх кімнатах відпочити з дороги.