розрада

...вернувся додому у важкій розраді... (Леся Українка).

1.

птахи розплескали калюжу, топтали, творили болото коли між собою сварились за місце у тіні зруйнованої огорожі, за якою - руїна будівлі (чиєїсь хатини, може?...).

за руїною - сад розстріляний та згорілий, широкий, просторий. а поза садом - річка печалі вела свої води степом горя, біди та зради.

берега протилежного намагалися дістатися москалі-загарбники, орки - одного за одним їх підбирала ріка, ховала в глибини водні.

сонце іноді визирало - сміялось з ординної дурі.

зграя сварливих граків раптом злетіла від огорожі у степ із криками та верещанням - в паніці орки від переляку розбіглися урізнобіч у пошуку порятунку бридкими смердючими тварями.

місцеві ж мешканці - за вітчизну! - в тих недоумків влучними пострілами влучали...

гроза реготали на утоплення і загибель!

реготала до зливи аж від небесного ока...

та блискавками добивала недобитків, твар ординну.

...і все то було весело та печально бачити і споглядати як гине, падає мертво живе і як обгризають звірі трупи забитих орків... - заздрісні, люті, в зненависті до всього, усього! світу москалі не змогли подолати тихої річки печалі степу горя, біди та зради.

2.

з міцно стиснених вуст

ні вимовлень, ні промови.

предмети вбивств вибухові

ловить долоня долі -

сміється в обличчя смерті.

Фортуна у святі, оваціях

переможно

махає стягцями значень

визволення та свободи.

вітер танцює степом!

сонце зливає світло

ніжності.

свіжістю омивань

млость та ласкавість

дарує радісна злива.

бурхлива шумна гроза

за обрії переступила

усміхнена та весела...

...от лише тільки чи зникли

з відлунням грози у природі

підступництво та злодійство?...

...заплющені очі втомні,

наповнені баченим болем.........

3.

на тонкій линві небокрай

спадає хитано до ніг -

петлею, зашморгом на край

як доля, вирок темно ліг.

блідий та сірий сонця схід

у водах ночі на кітві

сліпий у день обірве зліт

у зморі подихом в листві.

від сну пробуджені,

з пітьми злітають, сваряться птахи -

об хмари хлопають крильми

в краю руїни та пустот,

олжі та зради,

і ганьби,

та перекручених чеснот

в краю жертовної доби.

...щось вітер мовив у цю ніч.

і дощ у листі лепетав...

блискучі блискавки облич

у хмарах морок малював.

по запітнілому вікні

кривими стежками краплин

ліхтарні відблиски рясні

вели,

манили на загин...

мов ієрогліфи на склі

добу прикуто до заклять

і на її блідому тлі

дощі про щось там гомонять.........