Нудьга,цікавість та трішки магії

Нудьга та цікавість часто заводить людей в невідомі степи дивних занять. Вони змушують людей робити всілякі чудернацькі штуки. Тільки схожі відчуття доводять тебе до збирання тарілочок з божими корівками, плетіння з бісеру, або, не дай боже, саморозвитку. А якщо дует базується на чистій ліні, то тут можна забути про адекватну поведінку. Одразу зрозуміло, що людинки щось замислили. З таких комбінацій народжувалися технічні відкриття, нові математичні закони, або «цікавезні» штуки, як-то інквізиція та релігійні війни. Не від добра, або ж злоби то все. Просто допитливість помножена на нудьгу.

Наш герой з таких. Вчитель юного чарівника поїхав в довге відрядження, лишивши того наодинці з власними думками. І коли всі справи зроблені, одразу назовні прорвалася тяга до незвіданого. В чоловічку бурлила жага бездіяльності. Бездіяльності, під час якої ти і оком не встигаєш блимнути, як з головою опиняєшся у вивченні непотрібних тобі тем, чи гинеш під вагою різкого бажання перебрати запилюжені сімейні альбоми. Така бездіяльність в народі називається – байдикування. А якщо по-розумному – прокрастинація.

Куди ж піде молодий маг, щоб вгамувати внутрішні переживання та вбити годинку-другу часу. Саме так, до відділу заборонених фоліантів та книг в кабінеті наставника. Перебравши зимові мантії, вимивши посуд і погодувавши пухнастих котиків, він і зчутися не встиг, як третю годину вивчав окультні науки. І, як будь-яка здорова людина, вирішив використати отримані знання на практиці. Почати потрібно з найцікавішого – виклику темних сутностей і демонів.

Кухонна сіль, свічки, папір, сірники і ще декілька дрібних речей, на кшталт кристалів. В більшості своїй все те, що є під рукою. Особливо, в будинку чародіїв. Необачно зі сторони демонічних потвор робити свій виклик настільки простим. Це ж ніякого часу на різні дурниці не напасешся. З іншого боку клієнтури більше. Може навіть якісь надбавки за кількість викликів, або гарна премія. «Принеси п’ятдесят душ за тиждень, отримай підвищення в третє коло пекла. Більше вихідних і медичне страхування. Зроби свою роботу райською», – десь такі лозунги народжуються, коли уявляєш чортячу роботу.

На підлозі з’явилася пентаграма. Невміло намальована, хотілось би зазначити, проте, для першого разу непогано. Він навіть зміг знайти святу воду, свічки та освячену крейду. Чесно сказати, речі не першої необхідності, тому можна похвалити юнака. Для першокурсника робота зроблена гідно.

Почалося бубніння заклять давно загиблими мовами. Дійство нагадувало сцени з дешевого фільму жахів, що вмикається на один раз, в великій компанії. Вікно закрили цупкі штори, щоб вуличне світло не заважало в проведенні ритуалів. Підлога всіяна саморобними аксесуарами і сіллю. Воістину, від нудьги люди здатні витрачати час на неймовірні дрібниці.

Залишена повсюдно кухонна спеція почала виблискувати червоними нотками. З неї повалив густий гранатовий дим. Тільки за спецефекти служителям пекла можна було поставити оцінку в п’ять зірок. Виглядало стильно. В клубах червонуватого пару згустилася невиданого штибу істота. Вона з’явилася рівно в середині пентаграми і кімнату наповнив поставлений та явно відрепетируваний голос.

– ВІТАЮ, СМЕРТНИЙ! ЧОМУ Ж ВИРІШИВ ТИ ПРОДАТИ ДУШУ, ТА ЩО ПОПРОСИШ НАТОМІСТЬ? – глибокий бас, з нотками зла, гулко відбивався від кутків приміщення.

Голос зовсім не відповідав тому, хто стояв посеред кімнати. Невисока червоношкіра істота скоріше схожа на офісного працівника з нашого всесвіту, котрого залило фарбою з принтера, ніж на грізного служителя зла. Біла сорочка тільки довершувала образ. А кругла залисина, посеред копни рідкого волосся не залишала сумнівів. Чи ж то був острівець волосся посеред пустелі залисин? Та викликаний співробітник підземного царства більше нагадував батька шести дітей з трьома іпотеками, ніж грізного демониська, що може тебе вбити.

За короткою павзою пролунав дзвінкий сміх. В повсякденному житті схожий сміх зазвичай супроводжується чаєм, що ллється з носу. А починається з неякісного жарту, після якого ви з другом смієтеся скоріше один з одного, а не зі сказаного. Учня чарівника не зупинити. Та що найголовніше, реакція злякала чорта.

– ЧОГО ТИ РЕГОЧЕШ? – вже не так впевнено, та все ще грізно цікавився прислужник зла. Та замість відповіді хлопчина тільки тикав в нього вказівним пальцем.

– Ти…ти мене бачиш? – з подивом запитав демон. Тепер його голос звучав не так величаво, як до того, і все більше нагадував людський.

– Ой, краще б не бачив. Це ж неможливо витримати! – крізь сміх випалив юнак, що викликав такого от приспішника зла.

– Але ти не маєш мене бачити. Тільки чути голос. Що ж це таке? – тонкі ніжки дияволятка дрижали, а очі бігали у пошуках опори і розуміння ситуації.

Маленький рогатий чоловічок нагадував школяра, якого ось-ось буде сварити директор. Чи щонайменше завуч. Руки швидко забігали по звичайному офісному одягу. Звичайному для нашого ока. Бодай в цьому вимірі хтось бачив білу сорочку з класичним комірцем замість жабо. З кишені показався дивного виду буклет, в читання котрого той одразу і поринув. Далі лунало лише незрозуміле «Ага» і не менш містке «Так-так-так».

– Ну, що, зрозумів, чому я тебе бачу? – видно, перерва у спілкуванні виглядала не зручною, тому чоловіку довелося втрутитися.

Викликаний служитель зла ще декілька хвилин вивчав буклети. Зі сторони він здавався студентом, в якого лишилося дуже мало часу до заліку і тому він вирішив повторити пройдений матеріал.

– Так! Це мій перший раз. Я ще не в усьому розібрався. Подумав, що то твоя вина. Але повернемося до того чому ти сміявся?

Лише тепер учень чарівника помітив на демоні, серед складок непрасованої сорочки, бейджик з красномовним написом «Стажер». Відзнака пояснювала все, що відбулося від початку «виклику». Кожен утиск рогатого, нервовість та переляканість пояснювалися титулом. Він просто знаходився на початку власного шляху. Доречно підтримати його хоч якось.

– Вибач за сміх. Просто коли викликаєш демонів, то очікуєш когось із зовсім іншою зовнішністю. Когось страшного, з кігтями, або псячою пащею. А ти…ти виглядаєш надто посередньо, – як міг, по-своєму, хлопчина намагався залагодити ситуацію.

Жестом до примирення став запропонований стілець. Спочатку, правда, юнак взяв стілець собі. Та після зрозумів, що розмова буде довгою, тому подав стілець гостю. І той залюбки ним скористався.

– Ви люди, такого завжди навигадуєте собі. Рядові демони виглядають як звичайні людиноподібні істоти. Тільки за повстання нас покарали рогами і червоною шкірою. А от керівництво наше виглядає більш демонічно. Хвости там, крила в них є, іноді тваринні пащеки. І то, не завжди.

Зі всіма цими рівнями янголів в священних текстах, те, що він казав було логічно. Помічники богів мали ієрархію, а деякі з них взагалі виглядали наче кільця з купою очей. Все залежало від потреб начальства. Та і самі боги мали різний чудернацький вигляд. Товстенький п’янчуга, котрий любить виноград, чи мужик з пташиною головою. Розмаїття вищих істот не маленьке. То чому ж взагалі так спотворили вигляд демонів? А може і прикрасили. Чим вони гірше своїх добрих братів? Та і судячи з реакції представника пекла, погляд на їх вид образливий.

– Добре, вибач ще раз. Давай, заново? Що там у вас зазвичай за програмою? – в якості вибачення, хлопчина вирішив віддати право керування опоненту.

З чергової кишені чорта виглянули папери. На цей раз натуральний конспект з помітками. Обережно написаний, з фігурним почерком та закладками, якими виділяли головне. Що ще раз доводило – стереотипи погана штука. Листки зошиту літали, мелькаючи розписаними сторінками. Рогатий не зупинявся на жодній, було видно, що конспект вже визубрений на пам’ять, і дістається лише для впевненості.

– Сюзан мене вб’є за те, що порушую процедуру і витрачаю багато часу на клієнта. В нас же план. «Швидке обслуговування за десять хвилин». А-а-а-а! – бубнів демон собі під ніс. Помітна паніка поверталася на щокату мордочку.

– Хто така Сюзан? – людина з цікавістю витягувала співрозмовника з власних роздумів.

– Ем, тобі це не потрібно… не стосується справи… – кожен крок юного мага заводив його в ступор.

В інструкції люди та інші раси не задають запитань, лише просять виконання бажань. Якщо збираєшся зв’язати власну душу контрактом, рідко ставиш питання, не пов’язані з умовами та побажаннями. Тим паче, особисті. В поспіху ритуалів потрібне тільки бажане. А тут така нестандартна ситуація.

– Зачекай, я зроблю нам чай. І розкажеш.

Чоловік підвівся зі стільця і бадьоро почимчикував на кухню. Він поставив чайник на вогнище і почав перебирати полицю заготовок для майбутніх напоїв. Який сорт чаю п’ють пекельні жителі? А чи є в них взагалі чай? Зрозуміло, що він не відмовиться від гарячого. А далі що? Змирившись з вибором поміж купи чорного чаю з добавками від ельфських народів, зелених і трав’яних чаїв гномів, він зупинився на ройбуші. Треба було трохи заспокоїти нового знайомого. Тільки ройбуш з листків пустельних кущів, котрі вирощують кочівники у відомих тільки їм місцях, міг розслабити та заспокоїти, як ніщо більше. Ну і для перестрахування трошки чорного чаю з бергамотом. Безсмертна класика! Необхідно давати вибір. Для чарівників пропозиція чаїв та інших напоїв була широкою. По-перше, чай необхідний в ритуалах. По-друге, якщо ти можеш відкрити портал в будь-який куточок континенту, то можна балувати себе різними смаколиками. Цукор і декілька шматочків лимона на тарілку на додачу. Бо гостинність понад усе.

– Дякую, – гість обрав чорний з бергамотом, закусивши то все кислим цитрусовим. Позитивні флюїди та доброта пом’якшили вираз обличчя і додали спокою.

– А тепер повернемося до твоєї Сюзан, – здаватися і змінювати тему юнак не збирався. І, що дуже властиво людям, ніхто не відмовиться обговорювати особисте і копирсатися в чужій білизні.

– Вона мій куратор. Супроводжує і наставляє мене в моєму неочікуваному підвищенні.

– Стоп, куратора демонів звати Сюзан? Якесь надто звичайне ім’я. З іменами люди також придумали?

– В нас звичайні імена. Дуже звичайні. Мого колишнього боса звали Степан. Це найдивніше ім’я, яке я чув серед колег. І то, бо не знав, що воно значить.

– Ти хотів сказати Стефан? – здивовано перебив той.

– Ні, саме Степан. Наголос на останній склад. Шеф казав, розшифровується, як «пекельний вогонь на могилах ворогів», та мені здається, що там максимум «вогник де гріють чайник». Надто по-доброму звучить.

– Цікаво-цікаво. А тепер про підвищення. Як ти дійшов до нього? Без образ, та ти виглядаєш як наш міський скарбничий. Більше нагадуєш паперового службовця, ніж такого собі виїзного продавця, – шквал питань не припинявся.

– Оу, сприйму це за комплімент. Я був у розподільному відділі. Легка та приємна робота з паперами. Розсилав душі колами пекла. А потім через помилку мене відправили на підвищення кваліфікації. Точніше я хотів її підвищити, але в рамках свого відділу. Та мене перевели і ось я тут, – розмова переходила на відвертий рівень і почалися дуже особисті теми.

Перерахована вище ієрархія нагадувала людську. Усі боси і навчання здавалися лише дивною варіацією звичайних земних компаній. І хоч в цьому всесвіті про корпорації та гігантські виробництва не чули, але структура була зрозумілою. Ну і пояснення стану речей в демонічному вимірі випливало швидко. Бо, що ж може бути гіршим покаранням, ніж довга рутинна робота? Звичайно, варіння в казанах і уколи двузубцями виглядають погрозливо і страшно. Та ви колись пробували декілька годин підряд перебирати папери, не маючи змоги на розмову з колегою і перерву на каву та картинки з котиками? Задумка так карати відступників в рядах божественних підлеглих та служителів була успішною. А що, старші серед скомпрометованих ангелів йдуть у топ менеджмент, молодші на звичайну офісну роботу. Звичайних грішників можна закинути в якийсь сортувальний цех, чи кур’єрську службу. Юному чарівнику всі пояснення здавалися логічними. А хто ми такі, щоб переконувати його в зворотному.

– Тоді повернись у свій розподільчий відділ і далі сортуй душі, – здавалося запропонований варіант вирішував все.

– Якби ж було так просто. Підвищення і розподіл відділами відбувається лише раз на сто років. Змінити розподіл неможливо. Та і хто ж буде дослуховуватись до твоєї думки, якщо все твоє життя – це покарання.

– Ти, напевно, отримував задоволення від попередньої посади?

– О так, спокійна робота з мінімумом потрясінь. Дуже зручно.

– То чи не бачиш ти в цьому причини того, чому тебе перевели?

– На що ти натякаєш? – здивовано поцікавився демон.

– Що ж це за покарання, коли тобі подобається? – резонно зауважив юнак.

– Знаєш, ти маєш рацію.

– Але ж повинні бути і плюси в такому переведенні? – сьорбаючи чай, не вгамовувався юний чарівник.

– Так, так, звісно. Тут вища зарплатня і непогано з умовами праці. Соцпакет та медичне страхування обіцяли після стажування. Та в мене взагалі не виходить. Навіть ти сміявся, – з сумним обличчям промовив чорт.

– Ще раз вибач за це. Але я впевнений, ти зможеш. З усіх демонів, яких я бачив, ти найприємніший. А повір, надивився я на них сповна. Взяти хоча б мого сусіда. Чи викладача з трансмутації в магічній академії, той ще чортяка – недолугим жартом молодик пробував загладити провину і неввічливу поведінку на початку знайомства. Виходило так собі, та спробувати вартувало.

– Дуже вдячний за підтримку. Та Сюзан буде не задоволена, якщо я не виконаю план. Тоді мене не підвищать і скинуть на найгіршу посаду – наглядача, – зважаючи на те, як рогатий розповідав про пониження, співбесідник вирішив не розпитувати подробиць тієї невдячної професії.

– До біса Сюзан. Як би дивно це не звучало, зважаючи на те, хто вона. Піди і роздай там всім. Тобі це під силу! – мотивувати юнак вмів десь так само, як і жартувати, але здавалося в нього вийшло. Та і хіба зупиниш такого от кімнатного активіста, психолога та оптиміста, якщо він уже завівся? Судячи з практики – ні.

– До речі про неї, треба повертатися до купівлі твоєї душі, а то ми щось засиділися. Чай був смачний, ще раз дякую.

А повертатися ні до чого. Причиною виклику пекельної служби не був продаж душі. Нудьга з цікавістю зіграли свою роль. А відсутність бажань тільки підсилювала безглуздість моменту. Домовитися не було шансів.

– Але ж я не хочу бажань. Я, якщо чесно, взагалі не думав, що це спрацює. Демонологія – забуте ремесло і мало хто серед чарівників користується вашими послугами. З такими питаннями – до селян і простаків. Ми ж можемо собі все начарувати, що хочеться. Я для цього і пішов до Магічної академії, – виправдовувався хлопчина. Кому ж хочеться добровільно і спонтанно втрачати душу.

– Секунду, – демон дістав з-за пазухи папірус, що на цей раз був магічним, а не як попередні, – так ти вже в нашому списку! Скажемо так, не досить праведне життя ведеш. Так що, не зможеш нам нічого запропонувати, вибач.

– А, та нормально. Не проблема. – з полегшенням зітхнув юнак, не помічаючи негативне забарвлення у повідомленні опонента. Він сподівався, що участь в списку – не остаточне рішення і надалі по життю можна виправитися. Хоч і не розумів, навіщо.

Питання з причиною виклику було залагоджене і пекельний клерк міг повертатися в свої краї. Сіль та крейда не випускали його в наш світ, тримаючи бар’єр, про подорожі назад у потойбіччя мови не було.

– Ну тоді, бувай! – проронив чорт.

– Бувай! Радий був поспілкуватись.

Густий клуб диму з’явився за сильним хлопком. За секунду на місці, де стояв гість не було нічого, окрім ритуальних штучок. Учень чарівника збирався все прибрати і продовжити байдикувати в інших площинах цього стародавнього ремесла. Аж раптом в центрі пентаграми прогримів гул, і рогатий чоловічок відновився, наче нікуди й не зникав.

– Слухай, а можна я до тебе буду так заглядати іноді? Приємно поспілкуватися з кимось крім колег та сім’ї, знаєш. Бо в нас там з друзями туго.

– І як ти собі це уявляєш? – не те, щоб юнак намагався відкараскатися від такого товариства, але він не розумів, чим зобов’язаний такому щастю і як з ним жити. Тому хотів впевнитися в логічності.

– В мене іноді бувають вихідні. Можу на пару годин вирватися.

– Ем, так, давай. Чому б і ні! – пропозиція досі виглядала несподіваною настільки, що молодик зі всіх сил намагався не вдавитися останнім ковтком чаю. – Але можна наступного разу без усіх цих штук? Вони досить некомфортно впливають на мене. Та і мати свободу в рухах значно приємніше. Сходимо в корчму, чи пройдемося містом, наприклад. Чув, у вас дуже гарна Діамантова башта біля центральної площі.

– Домовилися.

Хлопчина простягнув руку на знак дивного союзу, що зароджувався в них на очах. Невпевнено і з пересторогою дияволеня простягнуло свою. Сильний потиск сигналізував про відому тільки їм домовленість за рамками протоколу демонічних викликів.

Людська природа зіграла тут не останню роль. Цікавість просто таки сигналізувала, замайорівши прапором з написом «А що ж буде далі?». Можливо, це початок чудової дружби? Або з такого договору нічого не вигорить? Може, чоловік стане демонячим психологом в майбутньому, бо чорт порадить того колегам. Наслідки не дуже важливі. А от чи правда то сталося? Чи ж народилося в нудьгуючому розумі молодого мага, а далі просто передавалося з вуст в уста як міська байка? Хтозна… Та з цього часу ходять чутки, що одному юному чарівникові стало невимовно щастити в усіх починаннях. Та де-не-де в місті бачили незрозумілу парочку товаришів, котра гуляла вулицями та пабами, обговорюючи власні проблеми.