4
– З’їжджаються родичі. – Мати бачила, що донька різко охолола до ариса, і не розуміла цього. – Ну ж бо, не вередуй! Тобі потрібні чобітки як у принцеси, сережки, кольє, діадема, хоча б кілька кілець, бальні і повсякденні сукні, шубка з білого горностая і мереживні рукавички. Поспішай! У тебе є десять примх на добу.
«Примх, так. Тих самих примх, за виконанням яких стоїть чиясь зламана доля», – Таона не уявляла, як порозумітися, щоб не прославитись божевільною.
– Що з тобою, мила? – Батько теж не хотів упускати вигоду. – Чи не задурманив тобі арис голову, як говорять легенди? Може, він намагається тебе обдурити і піти, не виконавши свій обов’язок?
«А раптом оповіді не брешуть? Звідки я знаю, що Нерт реальний, а його слова правдиві? Я маю вірити сім’ї, а не казковим видінням», – спало їй на думку.
Таона поклала руку на важіль.
– Хочу перлове намисто для мами, – натиснула неохоче. – Хочу діадему з діамантами для моєї маленької сестрички, – смикнула різкіше. – Хочу теплу сукню для нянечки Жозелін! Хочу перстень з рубіном для тата! Хочу туфельки як у королеви!
Важіль опускався раз у раз, і лише коли речі перестали з’являтися, вона розтулила пальці.
– Цей арис поверне нашому роду честь! – Батьки аж світилися від радості. – Він такий сильний! Вісім примх без перепочинку, мила! Вісім! Будь біля нього! Перевіряй час від часу, чи не повернулися до нього сили. Завтра ми покажемо всьому світу, що готові його підкорити.
Таона залишилася на самоті. Ніхто не заважав їй штовхати отримані туфельки ногами, ніхто не питав, чому вона плаче, ніхто не втішав її і не нагадував про підступність арисів. Тільки покоївка принесла декілька пліток про прибулих гостей та нянечка подякувала за сукню.
– Пробач, Нерте… Якщо ти справжній, то зрозумієш. Ти був готовий замінити брата, а я готова зненавидіти себе заради сім’ї. – Таона обняла ящик, притиснулась до нього як до живої людини. – Пробач… Навіть якщо ти мене обманюєш, все одно пробач…
Сльози забруднили лівий важіль. Таона витерла його рукавом і здригнулася, побачивши на світлій тканині бурі плями.
– К-кров?.. – прошепотіла, придивляючись.
Але це могли бути і залишки фарби.
До самого вечора арис не реагував на «Примхи». Батьків це засмутило, Таону – злякало. Вона пам’ятала настанови прабабусі. Слабкого ариса потрібно використовувати негайно, а не чекати, поки він видихається, не виконавши доленосне бажання.
– Почекаємо до завтра. – Батько намагався не показувати розчарування, проте його акторські здібності залишали бажати кращого. – Ми з твоєю матір’ю порадились і вважаємо, що для тебе найкраще вийти заміж за принца Теренса. Він четвертий за рахунком претендент на престол. Трону йому не бачити, але і робити замахи на його життя не будуть.
– Хочете, щоб я побажала кохання принца? – Таона не повірила власним вухам. – Це ж підло!
– Не кохання принца, а шлюб із принцом. – Батька нітрохи не бентежило, що він міркував про безчесний вчинок. – Твоя прабабця Офанна захотіла кохання короля і до старості проходила у фаворитках. Тобі така доля не потрібна.
– Мені взагалі не потрібна брехлива доля! Одна справа – отримати розкішну сукню, і зовсім інша – змусити когось змінити себе!
Щось у її тоні насторожило батьків. Після недовгих переговорів вони вирішили, що залишати доньку біля ариса без нагляду не варто, і приставили до неї гувернантку і нянечку.
Ніч Таона провела без сновидінь. Чи то присутність сторонніх заважала чарівним снам, чи то Нерт дійсно був плодом уяви, вона не знала, але до ранку прийняла тверде рішення не тягнути з бажанням.
– Спускайся обідати, мила. – Мати заглянула до неї після полудня. – Майже всі гості вже зібралися. Покажи їм, що ти – Таона Орніс, гідна спадкоємиця Офанни Орніс і Ріелін Орніс!
– Ріелін? Хіба вона – не зла чаклунка з казок?
– Могутня чаклунка! Звичайно, це складно довести, але ходять чутки, що вона належала до нашого роду. Пишайся своїми предками, донечко. Вони творили історію. І ти творитимеш!
«О так. Творитиму», – Таона опустила важіль, вимагаючи відповідну ситуації сукню, однак арис залишався байдужим.
– Він слабшає з кожною годиною. – Мати скрушно похитала головою. – Не хотілося б, щоб пропав даремно. Ти говорила з батьком, мила? Готова загадати бажання?
– Щодо принца Теренса?
– Або принца Зенарія. Він молодший і вродливіший, але лише сьомий у черзі на трон.
Таона повільно кивнула.
– Якщо ви вважаєте, що так потрібно…
– Звісно, донечко! Це ж твоє щастя!
Вона поклала руку на важіль із написом «Бажання».
– Ви впевнені, мамо?.. Раптом ми чинимо неправильно?
– Неправильно дозволити арису померти просто так! Прошу, мила, не губи своє життя. Тобі сподобається при дворі. Там культурні освічені люди, верхи суспільства, знамениті поети і музиканти…
«Померти. Згубити. Померти. Згубити», – важко гупало в голові Таони, заглушаючи швидку проникливу промову матері.
– Може, тобі до душі принц Рені? Нічого страшного, що в нього є наречена. Я не засуджу твій вибір.
Померти. Згубити. Засудити.
Здавалося, в світі не залишилось інших слів. Вони роз’їдали душу і терзали серце, беззвучно переслідували і вимагали дії.
– Пробач мені, мамо. Пробач, будь ласка!
– Все-таки принц Рені? Ах, донечко… Сподіваюся, ти будеш щаслива!
Таона натиснула на правий важіль. Краєм свідомості зауважила, що він йде дуже туго, не як лівий, і вимовила:
– Ким би ти не був, арисе, я хочу, щоб ти жив.
Замок здригнувсь як від землетрусу, хоча в цих краях земля не тряслася з позаминулого століття. «Шафа» зблякла і зникла, ніби її ніколи тут і не було.
– Що це, мила? – Поруч ахнула мати.
Таона опустила очі. На місці, де стояв арис, червоніли краплі свіжої крові.
– Він живий, мамо? Адже він живий, правда? – Вона обняла матір, сховала обличчя у неї на грудях. – Пробач… Я не змогла… У мене не вийшло зробити все як треба!
«Я загубила свій шанс на славне майбутнє, але нітрохи про це не шкодую», – їй хотілося сміятись, а не плакати, але сльози лилися рікою.
– Ти вчинила правильно, донечко. – Мати не кричала, і це мало значення. – Відверто кажучи, я ніколи не хотіла, щоб ти рівнялася на прабабку Офанну. Вона була нещасна.
– Вона вказувала королю…
– І ніколи щиро не усміхалася. Не переживай, мила. Скоро свята закінчаться і повернуться наші затишні вечори біля каміна.
Таона витерла очі й сумно подивилась у вікно. Обдурив її арис чи ні, не мало значення. В реальності загадувати бажання виявилося значно складніше, ніж описувалось у переказах.
У скло стукнув міцний дзьоб великий темної птиці, яка нагадувала ворону. Мати закричала, перелякано відсахнулась. Таона насилу відсунула заіржавілий засув і штовхнула стару стулку.
– Посередники повідомляють, що договір між родом Орніс і родом Тьян розірваний, – хрипко видала птаха. – Давно пора, хе-хе… Щасливих зимових свят!
– Посередники?
– Ми стежимо за виконанням договорів, скріплених магією. Робимо арисів, простіше кажучи. Слухняних і нелюдських. Все як замовляли. Тобто як замовляла Ріелін Орніс, про яку ви, напевно, вже не пам’ятаєте багато сотень років. Якісь претензії?
Таона до крові закусила губу від хвилювання.
– Арис – це…
«…люди, перетворені на механізми? Чарівники? Магічні істоти?» – але договорити їй не дали можливості.
– Це не ваша справа, – обірвала птаха. – Договір тю-тю, Посередники умивають руки. І, хм… Вважайте мене видінням. Чао!
«Ворона» перетворилася на туман.
– Ти це бачила, Таоно?
– Так, мамо. А ви?
Мати притиснула руки до грудей і глибоко зітхнула.
– Ми обидві нічого не бачили і не чули. Ходімо, приберемо тут, поки не принесло покоївку з її довгим язиком. А потім… Потім будуть танці. Яку сукню ти хочеш вдягти? Як щодо тієї, яку батько привіз тобі минулого року зі столиці?
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!