Майстер
— Ваше ім'я? — сухий байдужий голос. І пильний погляд сірих очей з-під окулярів. Сидіти незручно, руки прив'язані до стільця, й хочеться пити. Але треба витерпіти. Адже вибору в неї немає.
— Еліс Рейведан, клан Рейведан, — спокійно відповідає. Ніби вони цього не знають.
— Ти більше не належиш до цього клану, — тут же вибухає другий, міцний чоловік у шрамах. Вона глузливо підіймає брови:
— Хіба? І хто позбавив мене цього права? Вірніше, хто може це зробити? — вона виділяє голосом слово "може" і усміхається. Удар обриває посмішку.
— Досить, — втручається перший. Він трохи вищий за другого — Герберта Кортона, худорлявий, але не менш і навіть більш небезпечний, ніж Герб, попри вигляд штабного щура. Алекс Гренвельд, голова свого клану.
— Справи клану вирішуються всередині клану, — додає Еліс. Хоча Гренвельду й немає потреби про це нагадувати.
— Та який у тебе клан! - знову втручається Кортон. У нього клан справді великий, людей сто, включно зі старими й дітьми. А сам Герб навіть не спадкоємець. Вона тільки сподівається, що по її обличчю непомітно, як ці слова її зачіпають.
— Я сказав, досить, — загрозливо шипить Алекс. І в кімнаті висне мовчання. Гренвельд продовжує допит:
— Де знаходиться ставка?
— Не знаю, — вона байдуже відповідає. Але знає. І Алекс знає, що вона знає. Він може наказати застосувати тортури або навіть зробити це сам. Але спочатку спробує домогтися свого словом. Адже вони надто добре одне одного знають. Він змінює тему.
— Твої батьки загинули, захищаючи тебе. Як думаєш, що б вони сказали, дізнавшись, що ти зв'язалася з вампірами?
— Яка різниця, — Еліс намагається знизати плечима, але поворухнути руками не вдається. — Батьки — це мої батьки.
Вони б зрозуміли її. Напевно.
— Вони разом із нами захищали людей від вампірів. А ти...
— Захищали? Тоді чому нас називають мисливцями, а не захисниками? — різко реагує дівчина. Мисливці за вампірами. І це безпорадне "нас", що вирвалося. Герб мовчить, не втручаючись, але кулаки видають його емоції. Алекс примружується.
— Просто скажи, де знаходиться ставка та твій господар, і все закінчиться. Ти ж знаєш, що буває з тими, хто не бажає відповідати.
Знає. Але мовчатиме. Якщо Еліс скаже хоч слово, майстер не пробачить. Він не пробачить навіть те, що вона просто дозволила взяти себе в полон. І цю розмову теж не пробачить. На що ж вона продовжує сподіватися?
— Думаєш, він би тебе не здав на твоєму місці? Він би розповів усе і про всіх.
— Я вірю йому.
— Віриш? Він просто кинув тебе тут. — Еліс заплющує очі та мовчить. Кинув? Може й так. Тільки все одно це нічого не змінює.
За дверима лунає шум. І знайомий голос віддає накази.
Майстер прийшов за нею.
2017 р.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!