Шус і лісова пошта
Живе собі один павучок, на ім'я Шус, разом із батьками у маленькому будиночку з павутини на дереві. І найбільше він полюбляє розглядати візерунки, котрі виходять з-під рук його батьків. Сам він так, на жаль, не вміє.
Хоча заняття це доволі відлюдне, він не самотній. У нього є друзі – жабенятко Вук і всі його брати та сестри. Він любить ходити до друга в гості.
І не було б у Шуса турбот, поки не настала сьома в його житті зима. У цю пору завжди активно залучалося молоде покоління до роботи. А вже через день потрібно вирішити якою!
А Шус сидів у друга в гостях і сумно водив ложкою по тростяному варенню. До речі, це було його улюбленою стравою!
Нарешті й Вук помітив стан друга.
- Чому ти такий сумний, Шусе? - спитав він. Павученя промовчало. - Ти ще не вирішив, чим займешся у ці два тижні?
- Не визначився,- сумно зітхнув він.
- Та не сумуй ти так! Гайда зі мною розносити пошту! Це весело і не займає часу.
- А гайда,- Шус радісно посміхнувся. Тепер йому не треба нічого вигадувати. І взяв у рота стільки варення - аж щелепи злиплися. Однак, усмішка не сходила з його вуст.
***
Наступного дня Шус пішов на свою першу роботу. Пошта знаходилася у підніжжя дерева. Заплутана у корінні, вона нагадувала велику ящірку, котра застрягла.
- Шусе! - зустрів його веселим окриком Вак. Шус помахав йому у відповідь і швидко підбіг.
На друзі вже була новенька зелена форма з емблемою пошти - міцними жаб'ячими ніжками.
- Ну як я тобі? - запитав Вак задоволено.
- Крутяк!
- Іди до тієї жабки, й вона видасть тобі таку ж!
Шус швиденько підбіг до неї. Взагалі, він бігав дуже кумедно - перевалюючись з боку на бік.
Павучок підбіг до доволі огрядної жабки в червонястому платті й взяв у неї форму.
Схоже, її шили саме на нього. Ну так, він же вчора записався саме сюди. Павучок щасливо посміхнувся.
- Іди сюди,- підкликав його Вак,- зараз будуть роздавати завдання.
Шусу випала важкенька торба з запрошеннями - усі писали запрошення на Нового Рік. Павучок, не зважаючи на це, закинув її на руку і рушив за усіма іншими.
Попереду ряд плигаючих жабок, а позаду він перебирає якомога швидше ногами.
У якусь мить він навіть захотів станцювати – і став крутитися навколо своєї осі.
Але доволі скоро павучок став нерадісним. Усі швидко добралися до будинків, а він усе перебирав і перебирав лапками. Поки дібрався до вулички Густотравичка, зовсім захекався. Нарешті вклав у ящичок лист і рушив далі.
***
Шус і розносив запрошення, поки ліс не обплутала темрява. Торба ж зоставалася важкенькою.
Засмутившись, він рушив назад до відділення пошти. Там на нього чекала ще більша прикрість.
Усі жабенятка встигли рознести своє, і виходило, що він один не впорався. Коли здавав торбу, жаба глузливо хмикнула. Від цього він ще більше засмутився.
Коли ж Вук запропонував відсвяткувати цей день, він ввічливо відмовився. Сказав, що дуже втомився.
І це була правда. Шум ледь дібрався до домівки, де на нього вже чекали стурбовані батьки. Вони теж приготували святкову вечерю - смажені корінці з тушкованою шавлією. І те, і те він дуже любив, тому не зміг відмовитися.
Сидячи вже за столом, батько запитав:
- Ну, як минув перший день?
Павученя лише потупило погляд і пробурмотіло:
- Добре.
Помітивши, що він усе таки якийсь не радісний, батьки його більше не питали.
***
Наступного дня Шус рушив на пошту зовсім без настрою, і через день теж. Так проходив він три дні. На четвертий же день за декілька метрів до пошти різко повернув і рушив іншою вуличкою.
Сонце підійнялося над обрієм, і різня комашня і тваринки вибиралися у своїх справах.
Проходячи один із двориків, він побачив, як сонечка активно підстригають газон. Ще через декілька побачив стрибунців, котрі натирали вікна до блиску. І всі такі радісні, весело балакають.
Зажмурився Шус, розплакався, і кинувся бігти прожогом. Сховався під гойдалкою і так і пролежав до пізнього вечора. Лише коли сонце сховалося, підійнявся і рушив додому.
Там на нього чекали похмурі батьки.
- Підійди, сину,- вказав батько на стілець.
Про те, що він був відсутній на пошті, батькам уже доповіли. Вони довго розповідали про те, як це безвідповідально, невиховано...
- Але мені не подобається цим займатися...
- Синку, ти ж розумієш, що не можеш просто так піти. Тобі довірилися тваринки, ти пообіцяв їм допомогти...
- Але в мене не виходить...
- І чому ж? – м’яко спитала мама, присівши поруч.
- Бо в мене коротенькі ніжки...
Мама розсміялася і погладила його по голівці.
- Тобі все вдасться,- а потім серйозно додала:
- Спробуй зробити так, щоб робота сподобалася.
*
Але Шус не розумів, як зробити роботу легшою і цікавішою. Навпаки. Через прогул йому дали роботи ще більше. Він нічого не встигав і отримував суцільні виговори.
Так і тягнулися дні.
Шус відчував по вечорах жахливу втому, але намагався вивчати, як правильно плести павутину. Нічого в нього не виходило, але він навчився красиво його складати в рядки й зав'язувати вузлики. І все ще мріяв, що зможе змінити роботу.
*
І от настав передноворічний день. Сьогодні на пошту прийшло особливо багато листів. Шусу цього разу видали дві торби.
Розносив, розносив їх. І раптом зупинився біля вітрини магазину, де виставляли павуки свої плетива.
Він роззирнувся, а потім обережно забіг за ріг. Там швидко перевдягнувся, заховав обидві торби й речі, й пішов у магазинчик.
Довго він пробув у ньому, аж до вечора. Купив собі й гарненьку книжечку з плетінь, і одну з поробок.
І лише тоді рушив додому.
Тепер лапки несли його вперед весело і щасливо. Навіть торби з листами не здавалися такими важкими.
Раптом, проходячи повз один із будинків, він почув гучні схлипи.
Не стримавши цікавості, він підійшов ближче до вікна й прислухався.
- Він забув про нас,- ридала стара бабка.
- Не побивайся так,- погладжував її по голові старий.
Щось сколихнулося в серці Шуса. Він перевів погляд на торби.
- Ні,- пробурмотів собі павучок під ніс,- не буду я цього робити.
І хотів рушити далі, але щось не давало, щось заважало йому це зробити.
І тоді сів Шум під ліхтарем і почав з усіх сил шукати лист...
Довго він шукав, але все-таки знайшов, адресований на вуличку Дрібнолистну, 6. Вклав у ящичок і рушив собі далі.
Але не міг чомусь він в тепер просто так піти додому. Мучила його совість.
Важко зітхнув, і витягнув лист наугад.
"Мох'яна, шістнадцять" - було написано на конверті.
Зітхнув важко Шус, але закинув торби на плечі й рушив у бік Мох'яної.
*
Шус розносив листи всю ніч, ні разу не спинився на відпочинок.
І от він уже підходив до останнього будиночка на вуличці Сіротравій. Раптом побачив маленьку павучиху, котра сиділа на підвіконні й намагалася плести. Їй це погано вдавалося - десь так же, як і йому.
Раптом до нього з відчиненого вікна долинуло сумне зітхання і бурмотіння:
- Як я хочу навчитися плести...
І скривилося маленьке личко, і покапали бісеринки з очей.
Шус завмер і намацав книгу про плетіння, котру він купив собі. Павучок вагався. Дівчинка ж так щиро плакала... Він зітхнув і поклав до ящичка ще і книжку.
*
Ішов Шус вуличкою довго додому, навіть сонце вже освітило йому шлях.
Як раптом, побачив від двох старих бабок. Вони радісно йшли вулицею, поспішаючи до своєї рідні.
І відчув тоді Шус себе так тепло і затишно...
*
З Вуком вони відсвяткували чудовий Новий рік. Після зими Шус подумав і вирішив продовжувати розносити пошту, бо йому дуже сподобалося робити тваринок щасливішими хоч трошки.
Кінець.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!