Вірші не для закоханих

Не раптом помічаєш, що щось не так

вікно в поїзді заклеєно прозорою плівкою

пейзаж стає трохи розмитим, віддаленим

вкривається пилюкою ніби сірим фільтром

думаєш - а чого я там не бачив, власне, в тім пейзажі?

такі банальні дерева, кущі, балки

шиферні дахи, сільські хатинки, водонапірні вежі

(через плівку все це вкривається хвилястою фактурою ніби маревом)

лінії електромереж, огороди, дерев'яні сортири

інші стратегічні та військові об'єкти

поля соняшника, нереально жовті

(колір зовсім як на прапорі)

блакитні вицвілі кіоски

(колір зовсім не як на прапорі)

невиразні сірі будиночки з бетонних блоків

вивіски з назвами сіл і містечок

про які ти ніколи не чув

і не почуєш ніколи знову

(якщо звісно через них не буде проходити лінія фронту)

розжарене небо липневе

як метал у кузні

де наше майбутнє поплавило

подекуди плівка відстає від скла, пухириться

створює ніби інший пейзаж, напівпрозорий,

нашарований поверх цього

схожий на місячну поверхню з кратерами й вибоїнами

скажи мені, Павле

скажи, апостоле липневого українського пейзажу

коли вже нарешті побачимо ми?

не через скло задимлене, не у дзеркалі

а ніби насправді?

ніби лицем до лиця?

любов довготерпить, відповідає Павло

і не думає лихого

закидає валізу на третю полицю

розкриває книгу

нам ще довго їхати