Вампіри у Старому місті

Вітер завивав в нетрях Старого міста.

В тіні руїн старовинного будинку промайнула постать, на межі місячного світла зупинилася. Це була дівчина невеликого зросту, худенька. Вона зливалася з тінню, неначе приросла до неї. Невдовзі до дівчини приєднався високий хлопець. Обоє були неприродно швидкі та бліді.

- Анжеліку, я вже три дні не полював, - сумно сказав хлопець, дивлячись на свою подругу.

- Потерпиш, Юргене. Нам не можна часто полювати. Навіть якщо не вбивати людей, можемо викликати підозру і привернути непотрібну увагу.

Шум проїжджачого автомобіля змусив їх замовкнути і прислухатися. Через декілька хвилин світло фар вихопило побиті вікна та напівзруйнований дах будинку, за яким ховалися вампіри. Раптом автомобіль зупинився, і з нього вискочила дівчина.

- Бачити тебе не хочу! – загорлала вона, відбігаючи від машини.

- Люба моя, повернись. – Сказав хлопець, ідучи за нею і сторожко оглядаючись.

- Нікуди я з тобою не поїду!

- Мила моя, це не найкраще місце для з’ясовування відносин. Сідай в авто, вдома поговоримо…

Дівчина теж нарешті роззирнулася. По шкіри пробігли мурашки.

- А де це ми? Чому ми взагалі цим шляхом поїхали? Моторошне і пустинне місце. Он тільки руїни якісь…

- Так було коротше їхати. Якби моя воля, я б не поїхав цим шляхом, але он скільки часу, північ уже скоро. - Хлопець пересмикнув плечима. - Тож краще їхати. Повернись в авто. Кажуть, що тут вампіри живуть…

- Які ще вампіри? Що ти таке говориш? Не існує ніяких вампірів!

Юрген тільки хмикнув, спостерігаючи за цією картиною.

- Кажеш, вампірів не існує? Ну зараз ти зрозумієш, що помилялася.

- Не чіпай їх. - Притримала його Анжеліка. - Хай їдуть.

- Але ж здобич сама йде до нас в руки! А я голодний! – почав ричати Юрген. Його зуби почали видовжуватися.

- Ну добре, вмовив. Я й сама давно полювала. - Анжеліка хижо посміхнулася. - Тобі - дівчина. Мені – хлопець. Тільки не вбивай! Просто загіпнозуй. Ти ж знаєш: вбивство людини може стати останнім вчинком у твоєму вічному житті.

Все відбулося дуже швидко: хлопець і дівчина відчули лише порив вітру та легкий біль в шиї, а далі наступила ейфорія і порожнеча.

***

Прокинулися вони на стоянці одного із супермаркетів. У обох жахливо боліла голова. Але жодних слідів на тілі не залишилося.

- А як ми тут опинилися? – розгублено запитала дівчина.

- Ну ми їхали з вечірки, почали сваритися, зупинилися в Старому місті. Ти вибігла… А далі не пам’ятаю. Певно, ми сюди приїхали.

- А чому голова болить? Не від алкоголю ж?

- А від чого ж іще? Не від укусу ж вампіра! – засміявся хлопець. – Просто наступного разу будемо менше пити. І не сяду я більше за руль в такому стані!