Карпатська Рись

Карпатська Рись

***

З року в рік вона продовжувала свою традицію. Приїжджала до Карпат і ширяла над землею, щоб насолодитися вдосталь міццю і швидкістю свого хижого тіла.

Морозне повітря нагрівалося від тертя об її золоте хутро. М’які лапи майже не торкалися мерзлого, вкритого снігом, опалого листя. Ліси Карпат спочивали в традиційному зимовому сні.

В безкраї Карпатських лісів її неможливо було помітити.

Холодне повітря заповнювало її гарячі легені і з кров’ю розносилося цілющими потоками по тілу, омиваючи і насичуючи кожну його клітинку.

Але що це? Тонка змійка дивного запаху привернула її увагу. Рись зупинилася.

Велика кішка, з китичками на вухах, розгублено озирнулася довкола. Рухливі вушка хижака спритно вловлювали кожен звук. Ось птаха несподівано здійнялася з гілки і срібним дзвоном посипався сніговий порох на щедро наметений заздалегідь зимою, кучугур. Рухливий носик вловлював тоненьку цівку приторно-солодкого аромату. Раніше вона цього запаху в глибині своїх володінь не зустрічала.

Як зачарована, не видаючи себе жодним звуком, вона пішла за дивним запахом, лишаючи чіткий слід від своїх лапок на білому полотні зими.

Запах ставав дедалі сильнішим. Знайшовши схованку в засніжених чагарниках, вона спостерігала за людиною.

Дивний чоловік дістав чорний поліетиленовий мішок із чимось і закинув у вже викопану яму. Витративши кілька годин, щоб надійно засипати це землею, він щез зі своєю автівкою, лишивши по собі нудотно-солодкий шлейф, що наповнив собою всю галявину і підійнявся високо над лісом, зловіщою, невидимою і не чутною, для звичайної істоти, хмарою.

***

Черга до нічного клубу тягнулася на кілька десятків метрів. Чорний BMW із затемненими вікнами різко загальмував навпроти входу. Сек’юріті окинув оцінюючим поглядом незнайомку з величезними зеленими очима в вишуканій рудій, плямистій шубці. Всі погляди були прикуті до неї, витонченої незнайомки з рудуватим волоссям. Як заворожений, охоронець відчинив перед нею двері і вона впевнено зробила крок в середину закладу.

М’яка напівтемрява іноді розривалася світловими ефектами. Голосна музика маскувала розмови. Повітря було наповнене приємним коктейлем запахів алкоголю і парфумів. Атмосфера відпочинку і інтриги.

Неземної вроди дівчина віддалася на волю мелодій і розчинилася в танці. Її ґраційні рухи зваблювали і притягували, зводили з розуму кожного хлопця, полонивши погляди і думки. Та жоден із них незнайомку, здавалося, не цікавив. Її рухи були спокусливі і неймовірні. Вона була то хижою мисливицею, то спокусливою кішечкою, яку так і хотілося пригорнути. Але жоден не відчув ні найменшого інтересу до себе.

Несподівано незнайомка зупинилася і обернулася до входу. Її великі кошачі очі, здавалося, ще більше збільшилися і ніби, навіть, засвітилися хижим зеленим світлом у затишній напівтемряві.

Він помітив її відразу і більше не міг хотіти нічого і нікого окрім неї однієї. Вона заполонила всю його свідомість. Як зачарований він йшов до неї, огортаючи її таким знайомим приторно-солодким ароматом. Його чорні очі хижо іскрилися. Мужній красень-брюнет, втративши владу над собою, підійшов до незнайомки і злився з нею в трансі танцю. Їм не потрібні були, навіть, розмови. Здавалося, вони знали одне одного за межами віків. Саме небо, ніби, зіштовхнуло їх на цьому нічному танцполі. Він – чорний як ворон, прекрасний і сильний і вона, золотава і хижа. Її аромат був свіжим, як повітря Карпат зимового ранку, як букет цілющих трав. Він не був віруючою людиною, але якщо десь у світі існував Рай, то в ньому пахло нею.

Раптом йому стало задушно і гучно в цьому приміщенні. Всі ці люди нервували його. Він хотів простору і тільки її, кожною клітиною свого грішного тіла. Вона взяла своєю м’якенькою долонькою його сильну, велику руку і разом, не проговоривши ні слова, вони попрямували до виходу.

- Звідки ти? Як тебе звати? Ти неймовірно красива...

Та незнайомка мовчала, не зводячи з нього своїх величезних смарагдових очей. На якісь секунди її погляд навіть його лякав. Тоді в його ароматі з’являлися мускусні нотки і вона пригорталася до нього більше, щоб вони щезали. Вона не любила аромат мускусу.

- Мене звати Артур. Гарне ім’я? Як гадаєш?

Вона ледь помітно кивнула, ніби згоджуючись.

- Ти повністю заволоділа моїм серцем. Хто ти?

Та дівчина мовчала, не зводячи з нього свого гіпнотичного погляду.

«Покищо ні» - промайнуло в її голові, як відповідь. Але вона так нічого і не відповіла.

Готель був недалеко. Невеличка кількаповерхова споруда з такими ж невеличкими, але дуже затишними номерами. Не гаючи часу, пара піднялася на потрібний поверх. Як голодні звірі вони накинулися одне на одного. Ніби спраглі істоти за краплиною життєдайної вологи. Він жадав її, впивався нею, її губами, пружним тілом, гладкою шкірою. Він хотів потонути, розчинитися в її неймовірних очах. Кілька секунд і його прекрасний мужній погляд змінився на розгублений і так і завмер. Назавжди.

- Я більше ніколи не буду самотня. – Прошепотіла красуня, тримаючи в своїх маленьких долоньках все ще пульсуюче, гаряче серце.

За пару секунд її кігтики знову втягнулися у пальці.

***

Це був на диво лагідний і теплий зимовий ранок. Ласкаве сонечко м’яко світило на землю і всіх, хто на ній був. Його світлі промінчики ковзали по обличчях пробуджених мешканців, як грайливі зайчики, скачучи з носиків на щічки і люди посміхалися йому.

Прекрасна рудувата незнайомка, граційна як пантера, красива як богиня, із шовковим золотавим волоссям і величезними смарагдовими очима, пила свою ранкову каву у затишному кафе біля вокзалу, спостерігаючи за піднесеним настроєм, прямуючих в своїх справах, мешканців. Чорну, як його прекрасні очі, каву. Згадка про нього додавала каві особливого присмаку.

«А може й досить вже по лісам ганяти. Може, скоро і повернуся вже у цей світ… Повернемося» - усміхнулася сама до себе незнайомка, опустила руку до долу, де непомітно стояв невеличкий переносний термобокс. Намацавши його біля своїх ніг, вона обережно підсунула його ближче до себе.

Час минув швидко. Вже потрібно було поспішати на потяг до рідних Карпат. Посміхнувшись заголовку газети на прощання, вона зневажливо кинула її на стіл. Підвелася. Поправила свою плямисту шубку, здобуту в чесному бою за територію. Підійняла термобокс із серцем і граційною ходою хижачки-переможниці, покрокувала на потяг.

***

Хлопчик офіціант, безтурботно наспівуючи собі якусь мелодію, підійшов до столика щоб прибрати і забрати чайові. І раптом зблід. З першої шпальти газети на нього дивилися скляні чорні очі його неживого вже брата. Тремтячими руками офіціант підійняв зі столу газету і майже безсвідомо прочитав надпис над фото: «Сьогодні о 7 ранку покоївка знайшла тіло відомого кримінального злочинця Артура, знаного як Ворон. Поліція намагалася затримати його більше ніж 7 років. На рахунку десятки злочинів, серед них торгівля наркотиками і людьми. За попередніми даними тіло знайшли без серця. Причина смерті встановлюється…»

Ю. Михайлюк