Останній крок

Пожовкле листя шарудить під ногами, нашіптуючи таємну історію, відому лиш йому. Ступаю по ньому; листя вкотре хрустить і наче зітхає. Авжеж, здається, ніби з кожним кроком переламую чийсь крихітний хребет. Утім, воно досі живе, з переламаним хребтом, запахом попрілості, а то й гнилизни, листя не припиняє своєї розповіді. За мить не витримую і зупиняюсь, вслухаючись у те шарудіння.

«Ш-шшш-шшш… – заколисує мене його одноманітний шепіт. – Шшш-шшшш…»

Заплющую очі, піддаючись заспокійливому шарудінню, й перед внутрішнім зором постають дві постаті.

Він – високий і худий брюнет в потертій сорочці й таких самих штанях. Вона – ніжна й тендітна білявка в розкішній сукні у зелений горошок, з пишними рукавами й парасолькою в руці. Дівчина сидить верхи на міцній конячці кольору молока, хлопець натомість веде тварину, час від часу погладжуючи її по боці чи пригощаючи смаколиком з панського саду: яблуком, морквинкою чи шматком соковитого гарбуза. Панні явно подобається прогулянка; вона таємниче всміхається, слухаючи щось, що каже їй хлопець. Та й він, видно, задоволений можливістю вийти за межі господарства, тим паче у супроводі молодої панночки – дочки поміщика.

– Яне, зупини-но коня! – зненацька наказує панна, вимовляючи кожне слово лагідним спокійним тоном, зовсім не так, як зазвичай звертається до конюха поміщик Бжезінський.

Хлопець слухається й виконує забаганку панни Агнеси. Дівчина з легкістю зістрибує з коня. Ян допомагає їй, притримуючи за лікоть. Іншою рукою він досі тримає конячку за вуздечку. Агнесині очі весело всміхаються хлопцю, видно, як у них з’являються підступні бісики, й уже за мить панночка обіймає конюха, а її губи опиняються на його…

Повністю твір можна прочитати у збірці "Лампова готика" (Лампова готика : антологія сучасної української готичної прози : збірник оповідань / уклад. Зорян Костюк. - [Ямпіль] : Видавець СПД ФО Пелешко О.О. : Літвир, 2023. - 266 с.)