Казкові історії богатиря-молодця

Казкові історії богатиря-молодця

1 ч.

Князівство Констанія.

Десь далеко на теплому півдні, де немає снігової хуртовини, де панує тепло і ніколи не буває морозів, під ясно-блакитним небом, вдень під Червоним Сонечком, а вночі під чарівним світлом сріблястого Пана Місяця, росло величезне горіхове дерево, заввишки, певно, тридцять метрів. Горіх був з великою і розлогою кроною, що була для нього самого чимось по зразку: царською короною.

Горіхове дерево росло в Констанії, в маленькому князівстві в абсолютно дикій і незвіданій гірській місцевості. Це князівство... скажу вам по секрету, щоб тільки чарівник не почув, адже це тайна: князівство це існує і зараз. Так-так, повірте слову вже немолодої людини. Адже вона, немов альпініст у горах, дійшов до вершини життєвого шляху (50-річчя), і почав спускатися вниз, до витоку свого сходження (століття).

- Звідки я знаю?, - запитаєте ви.

А далі, якщо будете читати мої казки, то я там в одній з них все розкажу...

О, Констанія! Констанія!

Князівство Констанія, дуже цікава країна, а приваблива вона тим, що вона то є, а про неї люди нічого не знають у нашому Земному світі. На Землі всі стежки, манівці темними чарами замело і їх не видно, і люди це князівство Констанію не можуть виявити. Це тому, що її зачарував один чаклун і її прості люди не бачать ні з землі, ні з літака, чи гелікоптера, що летить, і навіть з інших хитрих літальних апаратів.

Людина випадково може потрапити туди сильним поривом вітру під час бурі, чи могутньої зливи. Або заблукавши темної ночі, коли чари мага, накладені на границі князівства, слабшають. А вибратися назад він не зможе. Подорожній відрізнятиметься й одягом, і зовсім іншою мовою, яку жителі країни не розуміють, а він їхню. Потрібно вивчати їхню мову, а це довга справа. Тоді потрібно шукати перекладача.

А кілька наявних у країні перекладачів під найжорстокішим наглядом чаклуна і його довірених слуг. І по закону князівства, ніхто не можна перекладати слова чужинців без дозволу князя або його головного радника, який і є чарівником і має величезний вплив на князя: главу держави.

Якщо головний радник дізнається, що хтось без його дозволу допоміг перекладати промову чужинця, то згідно із законом, йому не відрубають голову одразу, а лише після заманливої пропозиції поборотися з дикими звірами на арені великого цирку, разом з іноземцем, що провинився, бо порушив кордони краю.

І тільки після перемоги над дикими звірами, якщо щастя посміхнеться, переможцю запропонують залишитися в цьому князівстві назавжди. А якщо він категорично відмовлятиметься жити там, то тоді йому можуть відрубати голову, але таких випадків ще не було.

Пригоди чаклуна і чарівної крапельки.

Одного разу раннім теплим сонячним ранком, під жвавий гомін на всі лади різноколірних птахів, що трапляються тут у великій кількості, над горіховим деревом пролітав невеличкий абсолютно прозорий чоловічок, схожий на прозору крапельку води. І нелегко помітити його, що летить по небу. Імовірно, це був чаклун або чарівник. Адже людина без літального апарату або крил, не може літати повітрям.

Видно було, як він витягнув звідкись прозору пляшечку з рідиною зеленого кольору. Він витягнув її та відкрив для того, щоб поповнити свої витрачені сили від довгої подорожі. А кришечка від неї раптом полетіла донизу, і поки дядечко її ловив, крапелька рідини брикнула з ємності й полинула вниз.

Летун кинувся за нею, але не розрахував і мало не влетів у густу крону горіха. Він злетів і тільки зачепив верхівку дерева кінчиками ніг. І чарами іншими не зміг скористатися. Йому в око влучила мушка, і йому було не до краплі рідини, що випала.

А чарівна крапелька, випавши зі скляночки, насолоджувалася першим, і, напевно, останнім своїм польотом. Але спочатку їй шум й свист повітря заклав вуха. Серце або зупинилося, або пішло через п'яти в порожнечу. Порожнеча була безмірна: вчепитися не було за що. Спочатку жах скував усе тіло... а, розплющивши очі, з'ясувала, що вона жива. Зниження теж не відчувалося.

- А-А-А! Ха-ха! О-ля-ля! Я дружина короля! - кричала вона.

Закипілий усередині неї захват від задоволення лету, разом із холодком у животі та піснею під звуки неочікуваної мелодії, що з'явилася і заводить на весільний вальс пари танцюристів. І неймовірне захоплення від відчуття досконалої легкості цього чудового ширяння. Так линуть тільки птахи, які вміють літати, наприклад, орли, соколи чи парашутисти, що опускаються під білосніжними, або різнобарвними куполами парашутів, що розвіваються від напору повітря. Цього ранку у висоті панувала світла святість свята і заспокійливого спокою.

Сп'яніла голова паморочилася ще й від побаченої краси земних природних краєвидів, де сріблилися річки та струмки з озерами, з витканими божественними, райдужними барвами землі. Квадратики полів, садочків і крихітних будиночків, зелених пагорбків лісу, блиск від куполів храмів і озерних, річкових заплав заворожували своєю красою. Їй було так цікаво й кумедно бути в такому захопливому становищі, якого вона не відчувала ніколи у своєму житті.

Хотілося дико кричати на всю міць грудей до хрипу й немислимого болю в горлі, під солодко-радісним настроєм, під урочисте свято, подароване їй імовірно Господом Богом.

Летіти, парити та довго не приземлятися: вихори від потоків повітря, створювали в голові ці неймовірні роздуми.

Крапелька, не встигнувши до пуття зрадіти короткому проміжку життя, потрапила на квітку квітучого горішка і поповнила неабиякі сили майбутньому горішку. Цей горішок ріс, і дозрівав дуже швидко, і був набагато більшим за своїх побратимів.

А молодиця, господиня цього горіха, що ріс на обійсті чоловіка в князівстві Констанія, яка очікує на появу дитятка, побачила плід горіха, більший за кулак свого чоловіка. Вона зірвала його і з великим задоволенням з'їла. Невдовзі молодиця, що чекала на дитя, зняла з голови головний убір: чепець, і на світ з'явився богатир-молодець...

Богатир-молодець Констант.

На межі Світла й Темряви священним ранком Весни, а не Зими малюк у сорочці народився. У небі запалилася нова зоря: зірок велика рідня. Батько, Бога вихваляючи, і дивлячись на образи в Червоному кутку, помолився. Мати, стомившись, засіяла: дитя біля себе миле сприймала. Повитуха, ніжно ляснула по попі доволі, щоб дихав і кричав, як у полі. Мати маля від душі молоком погодувала, і повитуха спати їм обом всмак дозволяла.

Подружжя народженого немовля Константом назвало, то рідню, друзів всіх спільно на хрестини позвало.

Це ім'я давали тільки хлопчакам княжого роду й чудовим дітям-богатирям, як благородний знак на породу. І ріс він не по днях, а по часах. Його, прямо за півдня не могла тримати в руках рідня. Молодець, що швидко ріс, був злегка світловолосий, і волосся його було хвилясте, м'яке, немов пухнасте. Від сонця засмаг, був смуглолиций, мовби бронзоволи́ций. В нього, як у дівчат були рум'яна, і на щоках багряна кров грала без баяна: рум'яноли́ций.

І дуги брів злітали від волошкових очей, прикритих чорним віялом вій, гей-ге́й. Мрія і споглядання для всіх без винятку дівчат. Наче він лауреат, адвокат чи депутат, та хоча б навіть брат. Ще красень був широкий у кістці, ще плечистий. І слово красно мовив, був балакучий й блиск очей його чистий.

Натяки на його живіт, зовсім же ні, не з дикобразів. А роздягнувшись усім видно сталеві лати м'язів. А торс атлета трикутником йде вгору й має сили він повну комору. Витончені на руках, ногах ті гори м'язів, що так полонили погляд молодиць і без заказів.

І гирі через себе і між ніг підкидав. Що не впустить, він це знав, бо багато разів кидав, коли на руханці себе тренував.

На горісі гілки довгі росли, як у ліан. По них він лазив краще за мавпу: павіан, чи атлетів-киян, творячи всілякі, навіть неможливі, циркові піруети, даруючи рідним, друзям усмішки й привіти, чи нові чудні злети.

І взад і наперед, і між рук, і між ніг, і дуже рідко все це хтось інший би зміг.

Він на одній будь-якій руці сотні разів угору, вниз підіймався-опускався, і по гілках невтомно мотався. І пустотливий блиск його чарівних очей усіх радістю і щастям заряджав. Про це він не знав. Але кожен, хто його бачив, у собі легке щастя відчував.

Ось цим тільки злих заздрісників він не підкуповував. При ньому вони ж нічого поганого, злого зробити не могли, і якщо зі злістю потайки й прийшли, то тільки з кращими настроями й радістю від нього геть йшли.

І навіть погляди недругів сталевих і злісних із під вії усі розпливалися зі смішинками вираз їхніх облич, що дуже тішило молодиць чи дівчат. Він, як захисник-солдат.

Вуса його витончені з двох охайних пшеничних колосків, витязь був, що будь здоров! За будь-яких умов.

Таким ось до шістнадцяти років, він перед людьми у всій пишноті постав! Про це я вам і написав.

Несподівана циркова вистава.

В один із тих чудових днів, в обід, коли напував стадо кіз, овець, корів і коней пастух-дід, з пасовиська через алеї утік велетенський бик від братії своєї. І з'явився, бугай цей на одній із людних площ, наводячи паніку в окрузі всій. Наче це вперіщив рясненький, щедрий дощ.

Цей звір був номер два після старого племінного бика, у якого були поки що більші роги й крутіші боки. Але це було поки що, у молодого бика, підростали й боки, як і роги. І погляд від переваги все частіше пастухи бачили в очах бика. Бугай так сильно підростав, що за фігурою старого майже наздогнав.

Напевно, в одній із сутичок зі старим вожаком, владу в стаді вони б ділили вже вдвох. Йому ніхто й не перечив, і ось що в голову йому спало: свободу коротку собі він забезпечив. Та тут провидіння з богатирем його звело. І тут щось не те у нього в його долі пішло.

У цей час усі люди розбігалися, хто куди, бачачи вдалині величезні роги у здоровенного бика. Очі на викоті, та не сова, погляд презирливий, який не терпить, що він не голова. Один Констант залишився на шляху розлюченої бестії.

Один із них біг, інший із них стояв. І всіх людей навколо жах обваляв. Дебошир змітав від усього дорогу, і владу королівську показував народу. А люд присів, й замовк, і напівтемрява невідання висіла, як у жертви вигляд, коли вовк.

Ось-ось силача забодають величезні роги, як не застосує він ноги. О-о-о! Оце, то так! Це то тривога, але чия буде перемога.

Роги: символ упертості та гордині! Не у чоловіків, а у тварин, у биків й донині. Спочатку в мене то був жарт, про роги, а я баятиму вам подальшу баталію, як це бачили навіть Боги.

Але смільчак, перекинувшись через роги, сидів на тілі сильного буяна.

Ось тут - то були перегони галопом, і алюром, і риссю, наче орел, що поєднував себе з виссю.

- А ну ж бо стій, - кричав йому молодець: спритний гравець.

Але шибеник мчав, а потім він став, але відчаюга не впав, а гордо сидів і видно, що навіть не втомився, наче він ще в завзятішого вершника перетворився.

Баламут потужною головою на всі боки мотав, то на передніх, то на задніх ногах на диби вставав, мимоволі вільного мустанга із себе зображував.

А піна злості виривалася з пащі, але ось, же за годину - іншу, забіяка вже ручним його став, в поле не тікав чи хащі...

Він витончено робив реверанс, міг і присісти, і за командою встати, і навіть задом у будь-якому напрямку міг лізти, адже в нього вже не було іншого тут шляху. Він дав маху.

Усього за дві години, скандаліст і відчайдух стали, як нерозлучні друзі, дружити почали.

Натовп роззяв то тихо і приголомшено завмирав, адже він поруч тут стояв, то від захоплення радів, кричав, свистів і верещав. Юнак зміг і риби наловити та й ноги не замочити. Та кожний з них по два зайці вбив: і повправлялися-погралися, та ще й побраталися.

Ні цирк і ні театр таких прем'єр не видавав, як те, що робив урвиголова: бика нового, ліпив, дебютував.

Порятунок соколика і пропозиції від князя.

Констант, одного разу рано-вранці,

Ледве встиг поклонитися вітерцю,

Кидав гирю, немов коцюбу в танці: (гиря: 32кг.)

- Я, з гнізда сокола, соколика ловлю.

А соколи, що гніздилися на горіху,

Спасителю кланялися після пірует,

І від радості слали привіти в сміху,

У повітрі танцюючи без кастаньєт.

Констант здружився з пташеням

Після ранкової лепської пригоди,

І хлопець помагав його батькам,

Не раз по гілках здійснював ходи.

Із соколиком грав багато часу,

Коли той влітку підростав,

І бик заскучав: робив гримасу,

Поки він на крило не став.

Соколина сім'я була рада

Маючи смілого доброго, сусіда

Адже їхній синок: єдина відрада,

Пустун і непосида, але є егіда. (егіда: щит, захист)

І соколик із биком подружився,

Не підпускаючи до нього мух, ґедзів,

Дружний тріумвірат народився.

Тепер не було уже вірніше друзів.

Люб'язні дружно так і жили,

Радуючи всіх незвичайними композиціями

І за указом князя одяг їм пошили,

З привабливими від нього пропозиціями.

Якщо він зможе сім чудес відтворити,

То князь, зможе на дочці одружити

І золоту нитку в нарядах помістити,

І долі підданих князівства вершити.

Спершу болото треба осушити,

Щоб комарам і лісовику не жити.

Води з глибокого колодязя попити,

І ще князю живої водиці відлити.

Знайти хід у підземний світ мерщій,

Принести звідти меч златий з бою

І не залишитися там їм на упокій,

Загубленими квітучою сон-травою.

Адже її потрібно взяти з собою,

Щоб у довгі, та безсонні ночі

Не вкриватися їм з головою,

А мирно спати, заплющивши очі.

Десь далеко, на Сході, у степовиків

Добути далекобійний срібний лук,

Та ще й кілька пар золотих підків,

Щоб від них чувся малиновий звук.

Тоді княжна красуня Сніжана,

Що так, як білий Світ: біла,

І в якої на щоках цвітуть рум'яна,

Буде твоя, юрба князя шуміла.

І перепливши Ніл, пройти в очеретах

Що кишать голодними крокодилами,

Принести фараона стяг, у руках,

Якщо справи буде тягнути з тяганинами.

Сімейна рада. Зустріч зі старцем.

Констант, був легкий на підйом, у колі друзів, сім'ї та вдома, ніби пружина була закладена в ньому і чекала лише тільки зову.

А напередодні ввечері, за великим дубовим столом, під час трапези сім'ї думу думала рада: чи йти синові у Світ, чи ні. Чи пустити в далеку дорогу найменшого, хоч і найвправнішого добра молодця свою кровиночку дитя. Мати теж була добра домогосподарка-молодиця, статна і смуглолиця. Красна була в чоловіка дружина-мати. Вона лише тихо охала й Бога молила, та на чоловіка скоса поглядала, коли стіл до вечері накривала.

Здоровий і міцний сидів чоловік, немов добрий дуб, хоча наполовину менший за сина, і зовні тихий, не метушливий, але й він не відав, як зрушити з місця княжу пропозицію-гуж.

Коли всі Богу помолилися, подякувавши за те, що на столі його дари, трапезою тихо насичувалися, печеню їли, хліб, сири. Трохи було випито вина, що їм додало сили. Тоді посуд прибрала дружина, вона ж: мати дитя.

Батько тут мовив: - У тебе є слово мати, і ти його можеш сказати.

Матінка спочатку остереглася, ніби блекоти поїла, але трохи згодом, сказала, що хотіла.

- Синку, ти виріс, слава Богу, розум і сила є.

І ось я думаю, навіщо ж на рожен то лізти?

Дівчат у нас повна округа і знаємо ми тут усі одне одного.

Тебе всі знають, шанують і панянки на виданні, мають і багатство на придане.

Навіщо тобі княжна? Вона з гонору важлива, хоч і вродлива, і струнка, талія тонка, ну прямо, як оса. Коса товста, довга, але надто вже як злато руда. Домашнє господарство вести не знає, адже в цій справі нічого не розуміє.

Сходи-но краще ввечері на вечорницю і до душі обери собі дівицю.

- Що скажеш на це ти, синку, - мовив батя, хрестячи, позіхаючи, рот, - скажи ж нам, юначе.

Констант завзято тут схопився, але тут же мовчки сів, і радість одразу придушив, наче хтось водою облив. Він став серйозним і в міру діловим.

- Хочу подякувати батькові й матері за хліб-сіль, виховання й науку, - чинно голову схиливши й опустивши в поклоні руку.

- Поки я молодий, сповнений сил, - мудрі слова батькам твердо він лив, - хочу себе я випробувати. І в різних невідомих місцях я хочу побувати.

А якщо ми з якоюсь дівою закохаємось, то так тому й бути, удвох ми будемо вас просити й за всіма канонами ви нас будете благословити.

- Ну, якщо давно ти все порішав, хоча хотів сказати, щоб не поспішав...

- Усе вирішено! - відповів юний козак поспіхом, прискорено.

Усе домовлено, і закрутилося життя, як веретено (деталь прядки, якою роблять нитки).

Констант тут довго не збирався, а вранці встав, узяв торбинку з хлібом, салом, вином і сиром, та захопив сокола, й на бику, на болото помчав. Батьки за околицю їх проводили, перехрестили й довго там зі сльозою в очах застигли.

Констант, з друзями проїхавши з вітерцем на світанку через поля, сади та дубові й букові гайки, через тривалий час, побачив повноводну річку, що води чисті в озеро несла комусь на щастя, а комусь на біду.

Топке, Блудове болото тихо каламутилося за річкою у всіх на виду.

Приятелі вирішили скупатися, щоб трохи сил набратися й розпалені тіла охолодити. Недовго кожен із друзів пирхав і хлюпався, як дід старий на березі річки змалювався.

А старець був, як лунь сивий і з довгою кучеряво-білою бородою. Великі світлі брови кущисті, наче бадилля в достиглої моркви, волосисті. А частокіл його сивих вій, як пензлики для побілки світлиць. Вицвілі блакитні очі були спокійні й допитливі, променисті й ледь сміховинні та ініціативні.

Одягнений дідусь у лляну тонку сорочку-вишиванку, такі ж світлі штани на теплу світлу погодку. Підперезаний старець широким, синьо-жовтим кушаком із червоним з боків оксамитом. І взутий був у м'які й чорні чоботи із загнутими носами. Та користувався цибулиною-годинником, що висіла на довгому срібному ланцюжку. Витіюватий дивовижний посох, де вовча голова з гривою лева і два рубіни очі виблискували чисто без вади, доповнювали опис діда.

Стійко боярин привітався і вклонився, та тихо виразно запитав він, як суддя: - А куди зволять їхати ці милі друзі?

Констант і бик вийшли з води, привіталися зі старцем і низько голови схилили, вони ж старших шанували. Наш молодець швидко, як козак, одягнувся і, приховавши наготу, розповів правду: - я хотів би осушити болото, але поки що не знаю як, і поки що лише терплю з цього приводу скруту.

- Як тебе і друзів твоїх звати, що мандрують із тобою тут?, - чемно запитав літній незнайомець, з вигляду його не скажеш, що це купець чи коваль.

- Мене звати: Констант, вчителі мені говорили, що за описом я древній атлант. Сам я не знаю, який я фрукт чи франт. А чудо-бик: це Азар, всесильний, як вогонь і спритний, як лань чи кінь. І крилатий мій сокіл-побратим Арнан-шпаркий і літун прудкий.

- Сєва: ім'я моє, - представився старець, озираючись навкруги, ніби виконуючи танець.

Високоповажний старець присів під калиновий кущ, бороду свою погладив, причесав і, подумав трохи, запитав:

- А в чому така спритність, щоб так швидко болото осушити? Вам що, ніде жити? - продовжував він жартувати.

Констант усе йому виклав: про сім княжих завдань, і якщо він силу докладе, вправність і обсяг своїх знань, то князь із княжною його благословить.

- У тебе утішний, що вітер у голові свистить?

Тебе приваблює юна княжна, чи в майбутньому князя корона?

Завдання не прості, хоч обіцяють за те золоті гори. На кожному кроці смерть підстерігає і монстр, що калічить, промишляє.

Козак відповів, що не про княжну й корону думає, а тільки цими завданнями він себе випробує, та краї невідомі пізнає.

- Хочеш випробувати сили молодечі, розім'яти свої богатирські плечі, осушити не тільки болото, а і їхати в чисте поле, що тягнеться за горами в далечінь в дике поле, - почав боярин викладати мудрі промови.

- Коли ти, братець, чесний і правдивий, то я допоможу тобі в цих справах, якщо не боїшся, забувши свій страх.

Колись у ті далекі роки ця повноводна річка русло старе змінила. Ось бачиш закрут річки, а за ним непрохідне трясовинне болото. Там раніше зелена долина дивовижно цвіла, і було там гарно й здорово, не те, що похмура зневіра зараз цього місця багнистого. А бачиш цей незвично складений міст-віадук, що над болотом і річкою проходить? Так це я його збудував, щоб не заважати цвісти красуні-долині, і чисту воду зі сніжних вершин, нести до замку князю Радомиру та його Великославі княгині-дружині.

- Ви друзі, мені подобаєтеся, бо ви така дружна сім'я! І щоб мене зрозуміти, то потрібно почати про все здалеку розповідати, - мудро прорікав пан-дід, - але ж браття тут і підійшов обід.

- А у мене є один лише сухар, я б поділився з вами, як у давнину, в дар, - гуторив пан-дід про нинішній обід.

- Ну а я, що ж було далі, розповім в іншій казці пани й кралі.

Про рід Майстер-камінь, Тамаза і чаклунську книгу.

- Історія роду мого стара, як світ, як витонченість нот від звуків лір, - розпочав свою оповідь світлий старець Сєва, - про родовід Майстер-камінь майстрового геральдичного древа (родовід роду з гербом).

Мій рід майстрів існує споконвіку, побудував багато він споруд, й здобув славу чесною справою і вписаний в історію князівства золотими літерами, а не крейдою. З будівництва першого храму на цій землі доручали й далі будувати великі будови нашій родині.

Дороги та мости, храми й ратуші, бастіони та замки, це творіння мого славного роду, на землі цього чудового народу. Але все це в забутті, завдяки головному раднику-чаклуну, його чарам і княжому рішенню. Затьмарила слава мого роду його купецького роду. Тамаз: рішуча, самовдоволена і владна людина, як жорстокий бай чи бек. Він завжди знає, чого хоче, і домогтися того вміє і багато регоче. Тамаз не зник з поля зору після того, як рід мій обмовив і темними чарами з шаленими грошима темний світ його збагатив.

Наше князівство, щоб уникнути навали чорної чуми, чарами закрило всі зовнішні кордони, і сюди вже багато століть з-за гір прилітають тільки перелітні птахи. Тут час ніби зупинився, але тільки для людей. Люди розумом і справами схожі на дітей. Живуть у малому і в дурному хлоп'яцтві, перебуваючи в нехитрій величності. Ох, усвідомлювати правду сумно, що в умах людей туманно та смутно.

- Я сам не можу злу горю посприяти, треба силоньку з чарами потроїти, проти Тамаза брехуна-чаклуна, головного княжого радника.

- Тамаз, - як я сказав, - з купецького роду, але виїзд купцям за зовнішній кордон заборонено, і кожен із них через це досить значних сум позбавлений. Так на середнє життя скотилися всі вони. Тоді з дітей купців з'явилася ділова писемна порода, і Писарський наказ при дворі князя з'явився наприкінці того "чорного року". Без цих стольників-писарів не обходилася жодна розумна справа. Перо цих ділків-писарів скрипіло і гуділо і суть написаного паперу викладало, як хотіло. Хоч і були з цього приводу суди, але коли засвідчивши писарський папір хрестом чи витіюватим вензелем, та гербовою печаткою, то всі вони з галасом були чи з шумом продуті, і потерпілі знову обіймалися з сумом.

Тамаз у праці в книгосховищі сильно не пітнів, він розносив папери та чорнило всім переписувачам і всім звичайним дякам. Писати він грамотно не вмів, за що й отримував по довгих долонях.

Читати та думки вправно викладати, чи просто брехати й всі новини в окрузі знати та заглиблюватися в таємні науки йому хотілося так від неробства і з нудьги.

Книги з алхімії, та особливо про чаклунство, цікавили його буквально всі. Ось із цих книжок Тамаз заклинання, й замовляння чи їх старовинний рецепт міг швидко, вправно і грамотно записати у свою сіру книгу. І кімнатним стольником служив князю Радомиру тільки так, ради виду. Коли ж на цілу добу пропала чаклунська книжка, а з нею і Тамаз, його шукали всі сищики країни, тобто весь Розшуковий наказ. Наш брехун-ділок Тамаз, з'явився через розшукову добу і про нього, де був, ходили різні плітки-чутки. З чорною книгою чаклунською до князя Радомира він з'явився і в ноги миттю вклонився.

- І де ж ти був? - князь Радомир сталь вустами лив, - Чи не совість ти козак пропив? - грізно так князь його пригвоздив.

- Великий княже, дай слово мовити та очі твої відкрити, ти все дивишся не туди. Змовники з роду Майстер-камінь злі розбійники, хочуть тебе зі світу зжити та корону твою роздобути.

- Тамазе, ти знаєш, що сказав, зі мною всю добу були Сєва, Милослав.

- О, княже, я цього не знав, але книжку в домі їхньому я відшукав, і всі позначки, зроблені в ній, свідчать, що замах буде в один із цих днів.

- Думний боярин із Розшукного наказу зі своїми думними дворянами розбереться з цими знахабнілими баламутами.

- Тільки Милослав і Сєва залишаються при справах, - промовив князь і на трон знову сів.

- Чим юначе тобі віддячити, на яку суму розрахунок мені створити?

- Злата і срібла не бажає моя голова, порадою послужили б тобі мої слова. Скромним молодшими радником охота послужити та довіру твою заслужити, - тихо голову схиливши, ніби печаткою слова свої скріпивши.

- Похвальні, отрока словеса, що не златом забит тілеса.

- Милослав, стольником-писарем його до себе візьми, та сильно на нього ти не гніви, може, це всього лише наклеп, адже про все шепоче княжий двір.

- На сьогодні досить про справи, Сєва розжени дворян і слуг що в сінях, а ти Милослав потурбуйся про козака і всі вагомі книги.

- Ніхто не знав, звідки Тамаз гроші брав, та дворян розшукових підкуповував, як проти роду мого грішив та гучну чорну справу брудними нитками пошив, - тихо Сєва говорив.

- Довго чорна година не котилися: кров'ю роду плаха обагрилася, і залишився тільки я, заклинання мої та Милослава, з мосту, кордону і замку князя їх зняти не можна. Мене позбавили думного чину, побічно змова і в цьому причина з думного воєводи скотитися в думні дворяни під сінні склепіння. Тамаз головним радником правителя став, і мені в душу наплював, зганьбив і виганьбив весь мій Майстер-камінь рід і в дитинство ввів весь народ. Чаклунська книга в цьому йому допомогла, та улесливі князю з княгинею слова. Темне багатство і справи лихваря, що давав позику з княжого мішка, і цим слава високо його по країні піднесла.

Заклинання з мосту хотів Тамаз зняти, але що тріщини в ньому підуть, йому було не зрозуміти, і відправив він мене його огріхи виправляти. Усе здебільшого то я виправив, але над квітучою долиною і над чаклунством немає правил, і тихенько сочиться вода, ось які роки. Болото зеленою тванню цвіте, і люд на комарів злиться і плює. Лісовик з Кікіморою болотною одразу оселився, народ зі спокоєм простився і тільки здалеку на болото хрестився.

У такому, як ти, Констант, молодцю-стрільцю, Тамаз-чаклун побачив рятівника та його губителя в одній особі. У тобі побачив він частку сили чаклунської, та ось тому він сам не свій. Вирішив він або тебе відразу погубити, або славу твою, або княжу задачу, яку зможеш ти вирішити, собі привласнити.

На тобі я бачу багато оберегів, тут усе зрозуміло й без слів. І вишитий матір'ю рушник, що бере в дорогу подорожній, і освячений хрест із храмових місць. З глини що не б'ється посудина: символ нашої земельки з далекої Стрілиці. Адже люди з дитячої наївності оберегів і не носять, хіба тільки вдома, а на вулицю їх не виносять. Ось тому й боїться він тебе, та за твою богатирську силу бачачи в тобі невичерпну жилу, - закінчив старець гірко правду викладати, та намагаючись з очей сльози прибрати.

- Дідусю, ти вибач мені, дякую тобі за запропонованого нам сухаря, але дозволь пригостити мені тебе в обідній час, - Констант руку до серця приклав і тим себе до старця наблизив.

- Я сухаря тобі пропонував, й цим я тебе перевіряв. Якщо жадібний ти з цього дня, то не розраховував би ти на мене. Але хлопець ти простий, і ти подобаєшся мені такий, - підвів старий остаточну риску, і для себе позитивну мітку. Констант виставив на білу полотняну тканину домашню їжу, кажучи старцеві, що за розмовами вони не обідали.

- Ось покуштуйте, люб'язний: пиріжки-манзарі з пір'ям зеленої цибулі, та свіжого сиру з курячими яйцями, й сало, цибуля, часник, вино і сири, - це батьків і божі дари, - прорікав легінь дідові, - та й кращого частування тут і немає! Та це й не секрет... О! Я згадав, ось ще є вінегрет, оселедці та риба, й паляниця хліба.

А бик-Азар, насичувався запашними луговими травами, зеленими муравами. Крилатий сокіл-побратим Арнан-шпаркий отримував частування від названого брата, обід для всіх був ситний. А ще сокіл-Арнан в обід околиці табору облітав, усе пильними очима помічав і кігтями бідних мишок обіймав.

На цьому й залишимо подорожніх обідати, а я незабаром буду подальші події вам відати.

- Осушення Блудового болота.

Після такого смачного на лоні природи обіду в казкових мандрівників зав'язалася бесіда.

- Ну, що Констант, ти можеш відпочивати, а мені дозволь відповідь у цій справі відшукати, я тобі не буду заважати, доки є віра, - прорік любомудр Сєва. Він думав, як млаку осушити і знову долину одушевити. Заповнити ароматом трав і квітів околицю з пасовищ і лугів. Чи то довго, чи то коротко, але через годину-другу схопився й потягнувся молодець. На руках походив догори дригом і після дружньої боротьби з биком м'язи козака роздулися горою. Це була руханка з дитячою грою.

А мудрець Сєва тільки посміявся, як молодець із друзями вправлявся й сам розвивався. Той ними жартома милувався. .

Додам я трохи загальних слів про те, що коїлося на багні або художніх штрихів, щоб бачити ясну картину на полотні, яке малюється. Це Лісовик зі своєю подружкою Кікіморою на болоті над випадковими подорожанами знущається, тож не дай Боже там кому на болотну купину опуститися. Мисливці та грибники на болоті блукали і рідко хто з них додому потрапляли. Вони назавжди там десь пропали.

- Ми досить багато знаємо про нашу трясовину, бо чимало про нього гуторять люди. Правда не про її глибину чи широчину, площину, та і її славу: брудну, дурну.

- Тріщини мосту я допоможу чарами заклясти або чудотворною пряжею їх геть обрядити, обмастити. Не журись: це не біда. Це буде моя тонка справа Сєви-діда.

- Нам би злощасне багнище з талою водою в старі каменоломні вигнати, а для цього в горах треба три великі камені прибрати. Ці валуни із загати не дають проходу для води.

А для цього воду, що скупчилася в загаті, будемо застосовувати, якщо цей план за основу нам узяти. Валуни, що стоять на шляху води, не зрушити з місця, бо вони важкі з гранітного тіста. Ми можемо навколо них розвести добрий вогонь, потім тільки водою їх зачепи, то на шматки розлетяться. Не треба боятися. Це ми зробимо і будемо тільки сміятися.

Для видалення каменів нам не потрібно багато днів. Ми впораємося за кілька часів. Зрозумів? Приготуємо пиріг так, на кшталт гарту, для старту й жарту. До рогів бика ми прикріпимо шматок полотна, головне, щоб тканина була міцна. Ти будеш каміння на полотно кидати, а бик рогами вдалину його відкидати.

На тому друзі й вирішили, і всі дружно в гори поспішили. І до вечора біля валунів після скромної вечері вони без задніх ніг відпочивали. Від казкових снів мандрівники-трудівники очі не розплющували.

А рано вранці із зібраних у лісі дров дуже хотілося горіти яскравим полум'ям багаттю. Наперекір Тамаза прокляттю, а Сєви закляттю, то з благодаттю й нових друзів завзяттю. Від великої купи дров: полум'я сягало хмар. Потім друзі водою із загати від льодовика, що танув, полили валуни. Зашумів скажено від цього водяний гарячий пар. Це був по них міцний удар. І валуни, що розкололися, розкидали Констант з биком- Азаром за найближчі кущі. Молоді: хто мукав, а хто співав пісні. І це було наяву, а не в сні, на княжій землі.

Загата випурхнула й море найчистішої талої льодовикової води, а шум її оглушив усе, включно з небесними склепіннями: небокраєм. І наші сміливці на протилежному боці гори тільки п'яти Лісовика і Кікімори побачили, до того ті спритно від водної лавини тікали та рій комарів із собою забрали. Друзі цю втечу зграї з улюлюканням освистали. Чиста вода знесла болотний бруд, і вже з великою втіхою народ, княгиня, князь.

- Трохи згодом ми на місці болота посадимо ліс, сади, сплануємо, і чудові парки, і викопаємо ставки, для випасу худоби луки, де будуть гратися наші онуки, та чиїсь діти, - прорік любомудр Сєва після вдалої справи. Зовсім, не забави.

- А зараз у горах наберемо із собою особливої гірської породи, щоб законопатити тріщини мосту починаючи звідси, з основи. Породи з собою візьмемо небагато, щоб змайструвати розчин, як мені відомо, але суми свої наб'ємо ми з горою і скріпимо її сірою з дерев золою. Викупаємося під холодним гірським потоком, і очистимося, і станемо як ангели перед Пророком.

Ми підемо по мосту, яко святі, просто і я буду слова - заклинання вимовляти, і з тобою козак суміш у щілини жменями кидати. Під дією дивовижного розчину і такого ж слова міст відновиться знову.

І не минула якась година-друга, а справу було зроблено зі старанням гурта.

А біля воріт замку їх зустрічав князь, його думний двір і весь тріумфуючий народ, та від призахідного сонця малиновий небосхил. Це була фарба Перемоги їх долі - вітрил.

На цій ноті я друзі, зупинюся. Я так втомився, що краще відісплюся. А як переможців зустрічали, пригощали-частували, хочу, щоб ви в іншому розділі про це взнали...

Продовження буде...