Другий поцілунок - рокіровка!

Труп знайшов старий лісничий, що випадково наткнувся на дорогу іномарку посеред заростів. Всередині – обгорілий труп. Щодо злочину, то зрозуміло, що маємо справу з серійним вбивцею. На капоті чорного джипу, гарно виведена одиниця, а жовтою помадою, той самий – цитриновий поцілунок. Детально оглянувшись довкола, можу відтворити це так: чоловік знайомиться із молодою леді, вони їдуть у відлюдькувате місце, аби краще провести час, вона щось підсипає йому, той втрачає свідомість. Вбивця даремно час не витрачає, обливає жертву горючою рідиною, підпалює і зачиняє машину зовні. Бідний мужчина помирає в агонії, згорівши заживо. Якось так. Коли хлопці приїдуть і поназбирують доказів для експертизи, буду точніше знати причину смерті.

Дільничий, що був поруч, вручив водійські права, звідки дізнався ім'я жертви. Руслан Годен, 29 років. П-пп-п. Сімейство Годен – нафтомагнати. А це – син старшого. Золотий хлопчик. Схоже, моя вбивця цілиться не на простих смертних. Навіщо серійнику ласувати багатіями? Щоб наволокти більше проблем? Грається у невловимого героя? Насолоджується азартом? Чи то особиста відраза до "вищого суспільства"? Можливо, психологічна травма дитинства, або заздрість. Хоча спершу треба перевірити, що може пов'язувати першу й другу жертву. У будь-якому випадку, вони не останні з її списку. Треба діяти оперативніше, поки не загинули інші…

Кілька годин пізніше. У відділку

- Габоне, я промоніторив соціальні мережі, скористався послугами журналістів, нічого, що могло бути спільним між жертвами, садочок, школа, інститут, робота, коло друзів. Проте, натрапив на оце, – поклав переді мною планшет, де висіла фотка з нашими "пацієнтами". Світлина зроблена 5 років тому в Яремче. З лівого боку – Богдан і Руслан. Стоп, мій кузен Крістіан?! А останній хто? - Бачу твоє німе запитання. Біля твого братика – Каміль Рузельверт, нинішній заступник Генерального прокурора.

- Звідки це зображення?

- Нео відкопав у інтернет-просторі. Єдине місце, де вони були разом. Мабуть, саме там і познайомилися. Зателефонуй Крістіану, нехай розповість детальніше.

- Молодець, Саво! Чудово спрацював! - плескаю другу, на що той відповідає граціозним реверансом. - Отже, у нас з'явилися потенційні, чергові жертви.

- Схоже на те! - погоджуюся. - Слухай, я сьогодні раніше піду. Там моя Оленка прихворіла. Каже, що звичайна застуда, але хвилююся, хочу провідати.

- Звісно, йди. Кохання – страшна річ! – щиро насміхаюся.

- Чекай-чекай. Скоро і тебе воно знайде.

- Е, ні. Мені подобається залишатися нежонатим блудником.

- І на блудника знайдеться симпатична відьмочка! - каже напарник, натягуючи куртку. - Все, бувай!

Він голосно гупає дверима, а мені ж доводиться втупитися в телефонну книгу, шукаючи контакти кузена. Раніше ми часто спілкувалися, веселилися, проводили час разом. Я обожнював його, ставився, як до молодшого брата. Проте, відколи його сімейний бізнес пішов догори, нові й нові ювелірні крамниці відкривалися не тільки у нашому місті, але й за кордоном, Вільчуки стали надто заможними, аби розмовляти з такими простаками, як я. На цьому наша дружба пригальмувалася, а родинне коріння, взагалі, втратило сенс. Зараз, звісно, це не проблема. Для мене не важливо, хоче свідок побелькотіти, чи ні. Його життя може бути під загрозою, а моя робота полягає у тому, щоб запобігти лиху статися.

На мій подив, слухавку Кріс зняв після першого гудка та без заперечень погодився допомогти слідству. Домовилися зустрітися завтра, без формальностей, у невеличкому ресторанчику. Далі проглянув ще раз справу, котру так і назвав - "Цитриновий поцілунок". Вписав кілька моментів і наблизився кінець дня.

Зголоднів до дідька! У холодильнику пусто третій день. Сходити в МакДональдз, чи як? Ай! Довго не гадаю, оскільки голодний шлунок – найкращий двигун для закінчення всіх справ. Вже за 30-хвилин паркуюся біля царства фастфуду. Довго з замовленням не тягну і, набиравши калорійної їжі, так з повним розносом сідаю за вільний столик. Правда, трохи необачно повертаюся і зіштовхуюся з кимось!

- Ой, вибачте! - проливаю колу на декольте незнайомки. Хутко ставлю на стіл харчі та витягую серветки. - Ви як? - зустрічаюся поглядом з медовими очима.

- Все гаразд. Буває! - ледь посміхається незнайомка, а я застигаю розглядаючи її. Простора сукня, мабуть, надто легка для такої погоди, блідо-рожевого кольору, невеличкі підбори у тон, і скупий, туго затягнутий хвостик на голові. - Може, відпустите мою руку? Агов...

- Ох, так! Звісно! - Що це зі мною? Задивився на красуню, наче школяр.

- Візьму, - вихоплює кілька серветок та швидко витирає рідину. А груди у неї, доволі соковиті, відзначаю про себе.

- Дозвольте пригостити вас вечерею. В знак компенсації?

- Ви доволі спритний чоловік. Лілія, - простягує руку для знайомства, - можна просто Ліля.

- Ян, можна просто – Ян! - цілую долоню темноволосої красуні.

- Ха-ха! Дуже дотепно.

Дівчина виявилася досить цікавим співрозмовником. Наша бесіда затягнулася на кілька годин. Обговорили безліч тем, а мені було мало. Давно не знаходив таку людину, з котрою можна поговорити геть про все! Так я дізнався, що Ліля переїхала в наше місто з села. Спочатку, як студентка, а далі осіла тут. Працює бібліотекаркою і дуже полюбляє книги.

Коли ми збиралися розходитися, помітив що надворі пізня ніч, а відпускати леді саму - не виховано. З натиском переконую сісти у мою автівку, щоб підкинути пані додому. Вона довго вагається, але погоджується. Оскільки виявляється, що живе у сусідній багатоповерхівці.

- Отже, будемо бачитися часто, - стрільнула, ніби фактом. - Дякую за чудовий вечір, просто Ян!

- Чекай! Залиш свій номер! - хитає у відповідь головою.

- Дай свій, як матиму час – зателефоную.

- Ти жартуєш? - Що за ігри?

- Ні, то ні! - відчиняє дверцята та виходить з машини.

- Стривай! Ось, - висмикую сторінку з блокнота та записую номер, - чекатиму.

- Угу. - Вона пішла, а я залишився із незрозумілим відчуттям поразки.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.