Один демон на трьох

Кай був уже на підході до медпункту, коли його від різкого головного болю повело в бік та вмазало в стіну. Опустившись на підлогу, він втупився розфокусованим поглядом в кілька краплиною крові на тій самій підлозі. «Це Ґреґова чи моя з носа натекла… » — відсторонено подумав Кай. — «І чому цей вечір за мить став таким божевільним?!» Падіння Ґреґа з такої шаленої висоти та загадкова, явно до цього причетна скотиняка, котру він майже наздогнав, але вона натомість змусила його скрутитись від шаленого болю в грудях та деяких інших місцях. Це були дві головні причини через які він і пішов в цей розсадник світлої магії, між іншим, не дуже корисної для його організму. Десь в далечі грюкнули двері, і Кай з кожною миттю все наростаючого головного болю усвідомив, що «розсадник» наближається, і він може не пережити цю зустріч…

— Живи, живи, тільки живи! — панічно прозвучало десь над ним.

— Де я? Що в ім'я всіх забутих богів ви зі мною робите?! — стрепенувся Кай, усвідомив що його кудись перенесли та намагалися провести з його тілом незрозумілі маніпуляції.

Головний біль трохи відступив, тож тепер він міг оцінювати реальність довкола. Лежав він на кушетці у приміщенні, підозріло схожому на те як він уявляв собі медпункт. Все біле до болю в очах, пахне ліками… Тільки стояв над ним не «розсадник світлої магії» в живому тілі, а така собі «Пані Ґрейс Ма'ар», якщо вірити бейджику, нормальна хікаца-некромантка, і судячи з покритої чорною хусткою голови, до того ж культистка Накси. Ще й висока, падлюка, майже як Ґреґ, тільки ширша від нього в плечах раза в два.

— Пан Аристарх знайшов вас непритомним в коридорі. Але він швидко зрозумів, що у вас неприйння до світлої магії та побіг за мною, — посміхнулася йому культистка.

— Можете передати йому мою подяку, — відказав Кай, відразу спробувавши злізти з кушетки. Але різкий біль в грудях, руках та нозі швидко няткнув йому що так робити не варто.

— Ні, ні вас ще треба дообстежити! — заметушилася пані Ґрейс. — Роздягніться, будь ласка.

Кай, скриплячи зубами, так і зробив — скинув сюртук, сорочку та один з чоботів, адже вже здогадувався за місцем розташування больовий точок яка напасть до нього повернулася завдяки невпійманій лиходійці. Як і очікувалося, його плечі, груди та передня частина правої гомілки були уражені жахливими виразками, з яких потихеньку спався пісок.

— Я не дуже часто навідуюсь до лікарів, — відказав Кай, немов виправдовуючись перед культисткою.

— Через несприйняття магії світла, так? — співчутливо поцікавилась пані Ґрейс, водячи над його тілом обома руками.

— Подібне не лікується, а прутня сама проходить! — процитував Кай один жахливий вірш. А потім вказав на свої груди, з'їдені найбільшою виразкою: — Як наприклад, ось це.

— Ну я б так не сказала… — промовила пані Ґрейс, уважно все оглянувши. Хоча, судячи з безмежної туги в її очах, вона трохи лукавила. — Ваша сила «проросла» прямо в душу, що і спричинила ці виразки. Я можу запропонувати хіба що просякнуті пітьмою бинти, що призупинить поширення хвороби. А більш вправні і досвідчені служителі, за чималі гроші, звісно, повністю сунуть всі виразки.

Кай тільки кивнув почувши цю дешеву казочку. Або вона була жахливо некомпетентною, або через незрозумілі добрі наміри намагалася подарувати смертнику надію. А те що він смертник — беззаперечний факт, з яким погоджувалися всі лікарі до неї. Ще в дитинстві соціальні служби люб'язно не попереджали його гіпотетичних прийомних батьків ні про неприйняття світлої магії, ні про «проростання» його власної магії, з яким йому пророкували сорок років життя в кращому випадку. Що звісно ставало неприємним сюрпризом для прийомних родин і його повертали назад.

Але то все лірика, зараз Кая більше хвилювала доля Ґреґа, котрий дуже імовірно лежав в сусідній кімнаті. Не міг він піти і це перевірити з двох причин: по-перше, саме там зараз товкся той самий «розсадник світлої магії», а по-друге пані Ґрейс якраз взялася перебинтовувати його стражденні частини тіла вище згаданими бинтами. Але робила вона це так повільно, чомусь задіюючи тільки одну руку, хоча інша цілком була здоровою… І неначе цього було мало, вона тою єдиною рукою час від часу впукаскала моток бинтів, лаялася останніми словами, вибачалася перед Каєм та йшла нишпорити шафками (вже обома руками!) в пошуках нового мотку, стерильного. Ще в цю пору пізню пору приносило інших учнів з дрібними скаргами, на які добросердечна пані Ґрейс відволікалася. А Кай сидів як останній довбень з недобентованою грудиною та плечем, дивися як стрілки годинника відраховують години і боровся з бажанням розплавити весь прилад поглядом. З позитивного: звикнувши до надмірно яскравої аури «розсадника світлої магії» (в ньому теж сила проросла, чи що?!) він зміг розбачити знайому ауру Ґреґа, і навіть почути його голос з-за стінки. Отже, він живий і зовсім поряд…

— Ґрейс, що тобі принести перекусити? — поцікавився через стінку голос, котрий напевно належав розсаднику… В сенсі, пану Аристарху.

— Картоплі! — крикнула та у відповідь. Як же вчасно! Каю вже почало здаватися, що він вічність тут сидить.

Стукнули двері. Кай миттєво злетів з кушетки і кинувся в сусідню кімнату, не даючи пані Ґрейс себе добинтувати. Та кинулися слідом, роздратовано бурмочучи собі під ніс. Ґреґ, тим часом, вже встиг прийти до тями та підрегенерувати до більш-менш пристойного вигляду. Звісно, на його чолі залишався здоровий синець, а колись зелене волосся набуло коричневого відтінку через кров. Але і цього було достатньо для того, щоб Кай переповнився люттю та болем як надувна кулька повітрям. Здавалося, саме на цій силі він і залетів на бокове бильце та взяв свого постраждалого партнера за руку.

— Як ти почуваєшся? — тут Кай замовк, покосившись на невдоволену пані Ґрейс в дверях. — І з ким я маю переговорити?

— З силою тяжіння, — відказав Ґреґ, відводячи погляд, неначе йому дуже не хотілося, щоб Кая посадили за напад або умисне вбивство не то купки малечі, не то загадкової нападниці. Ще й перше запитання проігнорував, надрозум. На щастя, пані Ґрейс вирішила втрутився в розмову:

— Здається, це був виводок де Лінд... Але, пані де Різе вже погнала їх всіх до директора. Думаю, їм буде непереливки...

— От, бачиш, і «говорити» тобі ні з ким не потрібно, — зрадів Ґреґ. Кай тільки похитавши головою.

— Кому картоплі? — поцікавилась Дарсі, тихо заходячи в приміщення. В руках вона тримала підніс з картоплею та салатами. — Пан Аристарх сказав, що буде пити чай в їдальні доти, доки тут товчеться один сумнозвісний товариш...

Визнавши, що Аристарх — святий ануб, усі присутні, окрім Кая, взялися їсти. Він, у свою чергу, повис під стелею, повністю сфокусувавшись на Дарсі. Щось в її аурі здавалося йому глибоко неправильним.

— Що сказав пан Оер стосовно тих малолітніх екстремістів? — поцікавився Ґреґ, відставляючи тарілку з картоплею.

— Що в його віці потрібен здоровий сон! — Дарсі усміхнулась. — І тому завтра... Ну, вже сьогодні, о десятій він організує слухання, де буде розбиратися і з де Ліндами, і з невідомою особою, яку я «начебто відчула» цілих два рази.

— А чи не ця «особа» поставила на твоє метафізичне чоло штуку, дуже схожу на символ Накси? — Кай заломив свої брови, продовжуючи вдивлятися в Дарсі.

— Це і є мітка Накси. Така ж як і на вас... — стенула плечима пані Ґрейс. — Дивно, що Атера це обійшло...

Дарсі мало не вдавилась салатом, Кай в шоці опустився на тумбочку, а Ґреґ якось нервово заусміхався та відвів погляд, немов дещо пригадавши.

— Це дуже небезпечно? — спитала Дарсі, відкашлявшись від салату.

— Залежить від того, які є хронічні хвороби, вроджені вади або тяжкі поранення... — пані Ґрейс прищурилася. — Наскільки я пам'ятаю, у вашій картці були вказані проблеми зі згортанням крові і регенерацією в цілому.

— А зняти цю штуку, перепрошую, як?

— Або усунути сам корінь проблеми, або особисто зустрітись з Наксою, але тоді вам вже буде байдуже на все, — пані Ґрейс несподівано підморгнула трійці.

З почуття гумору і такту у неї, як і в будь-якої темної, були певні проблеми. Зрозумівши, що ніхто з присутніх не оцінив жарт, пані Ґрейс запропонувала Каю закінчити процедуру. Той тяжко зітхнув, але погодився. Озирнувшись на останок, він побачив як не на жарт знервовано Ґреґ вхопив Дарсі за руку та промовив:

— Нам необхідно потрапити додому. Негайно.

***

Сумнозвісний рід Атерів свого часу досяг таких статків, що його представники встановили прямо в своїй садибі персональний телепорт. І навіть зараз, коли садиба була зруйнована, а більшість її жителів вбита, ним був сенс користуватися. Адже, в єдиній вцілілій башті навпроти телепорта знаходилося особливе вікно, що вело в інший кінець країни, в палату Лі Атера, голови роду. А в самій палаті знаходились потаємні двері в доволі скромну квартиру в Абхорі. Така собі просторова магія, один з секретів роду Атер. І зараз перед новоприбулими стояла непроста задачка: як дістатися до того вікна, якщо враховувати, що один з них постійно спирався на партнерку і не міг літати...

— Думаєш, та сволота наклала мітку і на пана Атера та маму? — порушила тишу Дарсі. Зараз вони йшли розгромленою залою, що колись об'єднувала чотири башти на рівні сьомого поверху в одну споруду, типову для їхньої архітектури.

— Є ще дещо... Але, щоб не повторюватися, краще я одночасно розповім все і тобі і прадідусю, — відказав Ґреґ. Йому завжди було не по собі в цих руїнах. Може, тому що в нього збереглися певні дитячі спогади, не дуже приємні, але все ж... Нарешті вони підійшли до необхідної башти і нервово перезирнулися.

— Я тебе не підійму, — попередила Дарсі, поки Ґреґ змінював точку опори з неї на стіну.

— І не треба, все одно вас туди не пустять, — почувся знайомий голос і до здивованих героїв спустилась примарна форма Лі Атера, що навіть так нагадувала мумію. — Доброго ранку, шановні.

— Доброго... — і собі привітались герої, а Ґреґ уточнив: — Прадідусю, з вами все добре?

— Я втратив майже всіх нащадків, більшість моїх магічних сил та родових статків іде на підтримання мого нікчемного життя, конкретно в цю мить купа лікарів намагається привести до ладу моє прогнивше тіло! Звісно, все добре, не став дурних запитань! — Лі Атер раптом заспокоївся, окинув єдиним оком правнука і холодно поцікавився: — Чому ти спираєшся на стіну? Що трапилось?

— Якщо коротко: мене по голові стукнуло відро з чимось важким, тому я втратив свідомість і впав з висоти десятого поверху — відповідно переламав все що тільки можна. «В процесі» мені примарилась істота, підозріло схожа на Наксу. Вона попросила принести душу моєї «матінки», котра начебто втекла в інший світ. Якщо я цього не зроблю, всі кого я люблю, помруть найближчим часом.

— А ще, тієї ночі я двічі відчула когось з дивним емоційним фоном біля Ґреґа, — доповнила Дарсі. — Ну, і лікарі в медпункті виявили «мітки Накси» на мені, Каї та Ноам де Лінд.

— Ґреґу, тільки не говори, що любиш те карликове непорозуміння, а то я підпишу відмову від реанімації, — сказав Лі Атер абсолютно серйозним тоном після декількох хвилини роздумів.

— Тобто, вас бентежить тільки наявність Кая в цьому списку? — поцікавився Ґреґ з якоюсь неприродною посмішкою.

— Якщо без жартів, мене бентежить вся ситуація загалом... — зітхнув Лі Атер. — Але хоча б я тепер розумію першопричину ускладнень і у себе, і у Ханде...

— Мамі зовсім зле? — Дарсі насупилась.

— Вона ще більше схудла, змарніла... І, здається, зовсім збожеволіла: постійно кричить на когось ашерською та б'є шваброю абсолютно пусту підлогу, — Лі Атер розвів примарними руками. — До речі, можете піти замкнути її в кімнаті, щоб вона нікому не нашкодила.

Оскільки лікарі все ще продовжували боротися за життя Лі Атера, Ґреґ та Дарсі дружно розвернулися та поспішили до телепорта. Перемістившись на загальноміську станцію Абхора, вони кинулись до рідної квартири настільки швидко, наскільки дозволяв не до кінця відновлений Ґреґ.

Вже на підльоті до будинку було чутно згадані прадідусем звуки. Першим у парадне вікно був проштовхнутий Ґреґ. Варто йому було торкнутися підлоги та розтягнутися на ній мов вмираючий лебідь, страшний крик ашерською стих, як і поодинокий стукіт. Слідом у вітальню приземлилася Дарсі — якраз вчасно, щоб побачити свою матір в одвірку. Та мала ще гірший вигляд, ніж описав Лі Атер. Під налитими кров'ю очима з червоною радужкою пролягли темні кола, колись підходящий одяг висів на ній мов на вішаку.

Вчепившись в одвірок двома руками, Ханде похитувалась вперед-назад, не зводячи з героїв свого божевільного погляду. Це дало їм надію, що це не та крайня стадія хвороби, коли ашери перестають впізнавати близьких та переходять в режим безмозких м'ясоїдних ходячих мерців з некроманських анекдотів. Хибну...

— Мама! — заверешала Дарсі коли рівна їй по габаритам туша збила її з ніг та повалила в крісло, яке теж перевернулось від такої недолі.

Ґреґ миттю підвівся на ноги та навис над агресивним клубком. Він вчепився Ханде в спину, і не зважаючи на декілька відчутних ударів крилом в обличчя, з крехтінням відірвав її від Дарсі та замкнув в міцних обіймах. Стримувати її теж було непросто, адже вона намагалася то відгризти щось, то вивернутись, що порушувало Ґреґу і без того крихку рівновагу. Тим часом Дарсі підвелася з поламаного крісла, простягнула непрокушену руку до матері та затисла їй вену на шиї. Та миттєво втратила свідомість.

— Це якийсь жах... — пробурмотів Ґреґ, вкладаючи непритомну Ханде на підлогу. А потім звернувся до Дарсі, котра з відсутнім виразом роздивлялася свою понівечену руку: — Почекаєш, поки вся кров витече?

Та поглипала на нього все таким же пустим поглядом, потім мовчки вийшла з кімнати. Ґреґ і собі вирішив вийти, а заодно перенести Ханде до її кімнати. Негоже залишати жінку, котра тебе виховала ось так валятись на підлозі, правильно? Згодом до нього доєдналися Дарсі, з вже перев'язаною рукою та озброєнням у вигляді скляночок зі снодійним та лікувальною освітленою водою.

***

З паном Атером Дарсі та Ґреґу вдалося зустрітися тільки під вечір. Після слухання, яке закінчилось виключенням всіх де Ліндів, вони разом з представниками правоохоронних органів облетіли всіх служителів Накси та «благословенних» некромантів в цій державі. Ґреґ намагався знайти загадкову «Наксу» за зовнішністю, а сама Дарсі за емоційним фоном, адже конкретно в тієї нехорошої пані, котру вона відчула ще в барі, була якась емоційна неповноцінність по типу психопатії. Але все було марно — ті кілька некромантів з явним психопатичними емоційним фоном зовсім не годились по зовнішності та мали алібі, а єдина пані котру Ґреґ назвав схожою на «Наксу» — одна гостюючих в ліцеї культисток, і близько не була психопаткою, до того теж мала алібі, оскільки розповідала купці молодшокурсників про створення світу перед сном, а потім лікувала Кая в лазареті. Закінчивши цей обхід саме на Лі Атері, опитавши якого детективи просто розвели руками і сказали чекати подальших звісток.

— Раз вони не довели нічию причетність до цієї прутні, пропоную вважати, що до Ґреґа дійсно приперлась Накса, — зробив висновок Кай, роздаючи всім чашки з чаєм.

Дарсі, прийнявши свою, майже відразу її осушила та тужливо роззирнулася по сторонам. Зібрались вони всією компанією на кухні. Пан Атер, незадоволений тим фактом, що Ґреґ довірив ключі «цьому карликовому непорозумінню», косився на ідилічну картину з кутка. За стіною хропіла мама, і Дарсі в тому звуці вбачалось щось зловісне. Вона перевела погляд на свою підліковану руку. Та нервово пересмикнула плечима. Їй не хотілося бачити маму в такому стані…

— Але чому саме до мене і, головне, навіщо? — поцікавився тим часом Ґреґ у своєї чашки. Але, натомість відповів Кай:

— Як навіщо? Вона ж прямим текстом сказала, що хоче душу твоїх матерікс, які втекли в інший світ.

— Але ж вони загинули разом з усіма іншими двадцять років тому. Це не має сенсу...

— Має, тому що я на власні очі бачив, як їхня примарна форма втекла в інший світ від смерті, — зітхнув Лі Атер.

— А що, так можна було?! — здивувався Ґреґ.

— Як виявилось, не можна, — Лі Атер суворо подивився на правнука. — І я вже заслабкий для подібних маневрів. А вони були тоді молодими і тільки відкрили в собі «благословення»... Через кілька місяців після нашої родової трагедії я замість сну полишив це тіло і пішов в тому напрямку. Ен знайшлися в найближчому людському селищі від місця прибуття, де їх прихисти добрі люди. Як виявилося, їм вистачило сил щоб наново матеріалізувати своє тіло. Але від додаткового резерву новоспеченого вищого лишилася одна третя, котрої може вистачити хіба що на три тисячі років...

— А ви не можете підказати напрямок, в якому вони втекли? Ну, чисто в теорії? — поцікався Кай з невинним виглядом узурпувавши стелаж. Тут Дарсі пригадала, що Нижчі могли мандрувати між світами, тож було очевидним куди хилив цей пройдисвіт.

— Можу... — Лі Атер прищулив єдине око: — А ти хочеш принести нашому роду користь і виконати місію Накси?

— Ой, та що там виконувати! Ви тільки напрямок вкажіть, а я далі сам за датою визначу які світи були відкриті, знайду «матінку», приб'ю, заберу душу і повернусь до завтрашнього обіду, — відмахнувся Кай.

— Шановний, а ви нічого не забули? — всміхнувся Лі Атер.

— Наприклад, що мене матерікс породили і саме до мене прийшла Накса, — вліз Ґреґ в розмову.

— Ти хочеш, щоб я просто сходив до душоправа, а всі решта твоїх кровних і названих родичів сконали в муках? — іронічно заломив брови Кай. — Я не проти, але якби...

— Я хочу піти з разом тобою для того, щоб зустрітися з матерікс і поставити їм декілька запитань... — тут до Ґреґа повністю дійшов сенс сказаного Каєм. — В сенсі, ти не проти?!

— А я говорив, що він хоче одноосібно тобою володіти! — завів стару пісню Лі Атер.

Дарсі потихеньку пила другу порцію чаю і з тугою дивилась, як конструктивне обговорення переросло в сварку за стосунки. Але в одному Кай був правий — він може піти до спеціаліста з енергетичних потоків душі і вилікуватися. Просто він не має для цього достатньо коштів. А мама не зможе, її взагалі не повинно тут бути. Самій Дарсі пощастило народитися без маминих проблем, але все ж не достатньо здоровою, і тепер їй загрожує будь-яка подряпина. А пан Атер взагалі існує на одній впертості і бажанні побачити, як його правнук займе місце у суспільстві. І навіть, якщо Накса змилується і зніме свої кляті мітки, його це не врятує. Як не врятує і маму...

— А можна і я з вами піду? — спитала Дарсі, коли сварка затихла, а Кай більш-менш реабілітувався в очах Ґреґа, мовляв, він мав на увазі, що не проти сходити до «душоправа», а не те, що ви подумали.

— Та ви змовились, чи що? — застогнав Кай. — Тобі то це нахіба?

— Я… — Дарсі на мить задумалася, не бажаючи озвучувати свої справжні мотиви. — Я хочу вам допомогти! Мої здібності можуть стати вам в нагоді.

— Добре, якщо я сам не впораюся, знатиму до кого звертатися, — відмахнувся від неї Кай. — То що там по координатах, пане Атер?

***

Після десяти годин блукання іншим світом Кай зрозумів дві речі: шукати зниклих не так вже легко, навіть за слідами

а особливо в світі, де більш поширений аналог світлої магії з його світу. З його неприйняття він не зможе довго тут знаходитися боєздатному стані… Відчувши, що в нього вже починає паморочитися голова, Кай опустився на землю, десь посеред лісу. Вмостившись на зручний пеньок, він підпер кулаком голову і замислився...

В найближчу годину зміститься світовий коридор і він навряд чи встигне знайти «матінку». А стирчати одному тут ще тиждень не хотілося. Хоча повертатися додому з пустими руками теж така собі ідея... Від однієї думки, як на нього знову накинуться ці два надрозуми, Каю ставало недобре. Настільки, що йому почали ввижатися чиїсь високі голоси!

З-за дерев вийшов гурт людських жінок в чорно-білих нічних сорочках із накинутим каптуром на голову. Від самої їх присутності Каю стало ще гірше. А коли вони всі заверещали і найближча спробувала оглушити його корзиною з грибами... Словом, коли до Кая повернулась здатність думати, більшість жінок розбіглася, ліс потихеньку горів, а на його голову таки була надіта корзинка з грибами. Знявши її, Кай ще раз роззирнувся, на цей раз зі застосуванням магічного бачення. На цей раз його увага зачепилася за самотню жіночу постать, що валялася на землі. Вона була жива, просто втратила свідомість, ймовірно перечепившись через коріння дерев та забившись.

Але також від неї йшло слабке випромінювання тої самої місцевої «світлої» магії. Сплюнувши трохи крові, він обережно наблизився до жінки, до останнього сподіваючись, що вона не маг і то просто якийсь артефакт. На щастя, джерелом сили був різьблений медальйон, котрий він миттю підхопив левітацією та закинув куди по далі. Тепер з жінкою можна було контактувати без шкоди для здоров'я. Закинувши своєрідну «здобич» на плече, Кай почав вибудовувати портал в рідний світ. Тепер, принаймні, у нього було з чим повертатися.

Але з'явився він не в квартирі Атерів, а в середині давно протрухлого та покинутого дерева, в малій, захаращеній кімнатці, де ледь помістились два ліжка та стіл з стільцем. І відразу ж потрапив під вплив пари цупких червоних очей. Лєш, як завжди, спромоглася відчути його думки ще в міжсвітовому коридорі, тож завчасно відклала на стіл книжку та розвернулася на стільці до того кутка, з якого він і планував виникнути. Колись давно ця безпритульна суміш т'арана та ашера допомогла Каю з його психічними проблемами, можна сказати, зібрала до купи його особистість. За що він був безмежно їй вдячний. Сама по собі Лєш була молодша від Ґреґа десь на рік, з одежі мала хіба що «незносимі» чоботи з штаньми та червоний корсет, котрий підганяв завелику сорочку до її фігури, відповідно до свого походження була дуже худою через систематичне недоїдання співвітчизників, і напевно, знаходилася не так далеко від божевілля, що спіткало Ханде. Хоча він вже пропонував вбити якогось поганця та принести їй свіжого «м'ясця». Але вона відмовилася…

Очевидно прочитавши цю думку, Лєш недобре примружилася та поманила до себе Кая кістлявим пальцем. І той підкорився, оскільки пам'ятав, що для деяких практик не завадить фізичний контакт. Наступні декілька довгих митей Лєш тримала два своїх крижаних пальця біля його скроні та вдивлялась в його свідомість, вивчаючи спогади за останню добу. Нарешті, коли Каю стало зовсім не зручно, вона відсторонилася, сказавши:

— Я сподіваюсь ти планує повернути її назад.

— Звісно, звісно… — поспішив запевнити її Кай, поки йому не випалили мозок. Причому абсолютно заслужено.

— Тоді поклади людину на ліжко.

Кай так і зробив. А потім ледь розминувшись з Лєш в цьому просторі, всівся на стіл та взявся розглядати все навкруги. Тим часом Лєш, всівшись на ліжко поруч з людиною, схилися над нею та знайомим жестом доторкнулася до її скроні.

— Вона служителька культу тамтешнього бога, на ім'я Творець. Щось типу людського аналогу Арани та Луїзара, — голос Лєш вивів його з роздумів. — І так, такі посвячені медальойнчики там дуже популярні. Дуже. Як і світла магія в цілому для захисту домівок від демонічних сутностей.

— Мені буде непереливки в тому світі, еге ж? — криво посміхнувся Кай, обдумуючи можливі варіанти виходу.

— На твоєму місці я б взагалі не рипалася нікуди, — відказала Лєш. — Або взяла з собою «групу підримки».

— То, може ти і підеш зі мною? — стрепенувся Кай.

— Я не можу залишити брата, — Лєш трішки опустила повіки. — І не думай, що я менш «правильна» ніж Дарсі. Особливо в тому питанні, яке тебе непокоїть.

— Але ти хоча б знаєшся на ментальній магії. А Дарсі взагалі нічого не вміє! — не здавався Кай. — Ну не сконає ж братик без тебе?

— Сконає, — коротко кинула Лєш, відвертаючись від людини. А все для того, щоб залізти в шухляду, дістати звідти письмове приладдя та почати виводити на папірці незнайомі Каю символи. Під ліжком хтось немов на підтвердження істерично захихотів.

— Лєш…

— Я все ще можу бути вашою підстраховкою в цьому світі, — вона підвела на нього злегка потеплілий погляд. — А ще пересадити вам трьом знання людської мови, віднайти в її голові основні моменти людської культури та магії, написати для Дарсі шпаргалку і ще багато чого.

— Дякую, люба, ти справжній друг, — але тут Кай дещо усвідомив. — Я, Дарсі і… Ти ж не пропонуєш третім…

— Я згодна з Ґреґом в тому сенсі, що він має повне право переговорити з Ен, — тут вона недобре посміхнулася. — А ще його можна використати як говорячу голову для комунікації з людьми. З вас трьох він найбільше схожий на людського чоловіка, а значить матиме поміж них найбільший авторитет.

— Що до схожості… — почав Кай, пригадавши реакцію людських культисток на себе, але Лєш його швидко перебила.

— У них існує щось по типу ілюзорної магії. Принаймні я бачила в її спогадах, — сказала вона та простягнула йому фінальний результат своїх записів. — А ти поки передай це Дарсі та тягни її з Ґреґом сюди, поки я ще не в доброму гуморі.