за(роз)чарована ніч

Мені лишається дивитися на моє колись квітуче місто, дивитися на те, як люди стають слизькі й прозорі мов примари, як втрачають світло, мистецтво, з них тонкою цівочкою витікає радість. Боюся, що наче у пророцтві ця осіння ніч, остання чорна ніч забере в них усе. Над світом запанують злі чари. І я нічого-нічого не можу вдіяти. Десять хвилин. Оглядаю місто востаннє. Не знаю, чому люди відмовилися від веселки хоч би на своєму власному вікні. Тепер вони сплять і бачать жахи. Вони кричать уві сні. А я дивлюся… пригальмувати б стрілки. Але для чого тягти муки? Нехай вже… за місто нема кому більш заступитися…