Результати конкурсу 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / #сон (102)

У снах моїх думками лиш про тебе...

Тривога серце розриває до нестями,

нестерпним болем сповнена душа.

В безсоннім сні блукаю довгими ночами.

В тім сні для мене ти немов чужа.

В тім сні тебе шукаю мила знову.

Так хочеться відчути ще оту любов.

В обличчя перехожих вдивляюся нервово,

твого шукаю там, а в жилах стине кров.

Огорнутий надією здіймаюсь до небес.

Ну де ж ти рідна? Тут тебе немає...

Тиняюся між сотнями примарених адрес.

Я чую як твій голос звідти долітає.

Я чую як мене гукаєш вдалині,

я вже біжу, ну зачекай хоч трішки.

Прокинувся... Я знову плакав уві сні.

Кохана, мені наснилася твоя усмішка.

Нестерпно проминає день за днем,

а я чекаю ночі, щоб заснути.

Прийди до мене уві сні хоча б дощем,

бо тільки тут ще можемо побути...

Вінтоняк Юрій

18,05,2023р,

...

Вінтоняк Юрій

час

на вулиці йде дощ

переднедільний

я став дуже обережним,

а, отже, менш віктимним!

думаю про щось таке...

на кшталт ентропії

мене все менш турбують

зовнішні перипетії

до речі, закрив іще

один гештальт

зі школи –

дивно почуватись

до себе ж готовим!

і писати вірші – це

право, а не лиш

потяг!

і життя – це

вечір суботи, а не

тільки спротив!..

хоч би сли не

було вибухів теро-

ристичних...

зрілість – це

рух до речей

одвічних.

я би міг не

писати нічого,

але з чого б це

раптом?

коли завтра

чекає, а зараз

саме... час – спати!)

...

мелхіседек

Колискова (про сома)

Скоро-скоро темна ніч

Простягнеться навсібіч.

Світ обійме-оповиє

Накидкою з теплих пліч.

Встане місяць молодий,

Наче коржик, золотий.

Нишком сходами із неба

Зійде в очерет густий.

Піде місяць по містках

З паляницею в руках

Зорі-крихти розсипати

В чорну воду на ставках.

А щоночі під мостом

З виру виринає сом.

Крихти пащею збирає,

Плеще шовковим хвостом.

В сома вуса — як трава,

Й величезна голова.

В вусах казка причаїлась,

В голові живуть дива.

Сяють зорями плавці,

Випускають промінці.

Небом лине сом-дрімота,

Й місяць спить на черевці.

...

Дар'я Мацелевич

Сон на зорі (пісня)

Розгорається в небі полум'я

В небі полум'я зорі ранньої.

Розливається в серці радістю

В серці радістю незвичайною.

Знову з'явишся ясним променем

Ясним променем, тихим подихом.

Зачаруюсь я ніжним поглядом

Ніжним поглядом, легким дотиком.

Я шепчу тобі - мов вишневий цвіт

Мов вишневий цвіт ти прекрасная.

Ти скажи мені як зовуть тебе

Як зовуть тебе, зоре ясная.

А у відповідь - не питай мене

Не питай мене, не питай мене.

Сни короткі та ти пам'ятай мене

Пам'ятай мене, пам'ятай мене.

Запалало в небі полум'я

В небі полум'я зорі ранньої.

Я прийду тільки ти упізнай мене

Упізнай мене, ти впізнай мене.

Пам'ятай і чекай мене.

...

Роман Тихий

Сколки райдуги (пісня)

Ніч.

Темна темна ніч.

Із зоряних віч сльози капають.

Дощ.

Цей вогненний дощ,

Незбагненне щось - сколки райдуги.

Ніч. Дощ.

Сколки райдуги.

Там,

Де небесний Храм,

Виграва орган колисковую.

Біль.

Мій забутий біль

Серце рве навпіл, душу сковує.

Там біль,

Мій забутий біль.

Ти.

Де тебе знайти?

У які світи шлях проляже мій?

Сон.

Ти мій давній сон,

Мій казковий сон - мрії зоряні.

Ти - сон,

Мій казковий сон.

Лиш

Знаю -ти не спиш.

Ти як я не спиш, зорі слухаєш.

Спів.

Нас єднає спів,

Зоряних світів тиха музика.

Лиш спів.

Нас єднає спів.

Час,

Що покликав нас,

Обірветься враз в серці раною.

Ніч.

Тільки темна ніч

Скотиться із віч сколком райдуги.

Час - ніч.

Сколки райдуги.

...

Роман Тихий

Сонет тонкостанних

Позбудься струн, уяви, усього

Що у тобі тремтливе й тонкостанне,

Хай небо світлочоле темним стане,

І стоколірні сни до одного.

Хай хмари в'ються зморені кругом,

І місяць бляклий більше чверті тане,

Твоя епоха тонкошкірих ранить,

І обпікає вибухлий вогонь

Війни. Прийди до тих хто розуміє власні:

Життя, любов; як місяць привикай

Світити сяйвом литого від сонця,

І сон міцний змінить твоє безсоння,

Немов небес торкнулася рука

Нічних химер до зір, і зорі згасли.

28.11.2021

...

Володимир Каразуб

Сновидіння

Я прокидаюсь - мене вбили.

Прокинулась я вся в поту.

Зітхання мої не скінчились,

Все безперервно я реву.

Та буцім я вже мала звикнуть,

Мене всі завжди убивають.

Та все ж, боюсь я тої смерті,

Хоч у тім сні, та я лякаюсь.

Боюсь я невимовно отих куль,

Тих пострілів, що чую в сні.

Тії морфеєві обійми, хоч дивні,

Та незмінне в них є - смерть.

Мене вбивають в кожнім сні,

Закономірність ся є дивна...

Невже я кою щось не те,

Що сни усі такі химерні?..

...

Геліконія

Міраж

Зі мною поруч силует, але видно не чітко:

Лице й волосся, рухи та слова.

Я тебе бачив десь, ім'я у тебе... , може влітку?

Ти точно існувала... . Звідти й знав

Знайомі ми були чи вічність, чи не дуже,

Близькі були, як ... , а може й ні.

У тебе була зовнішність, яку ти так не любиш.

Чому лишились саме зараз тут самі?

Удвох, як і колись. Я мрію?

Хто ти? Тебе тут не повинно бути!

Твій силует такий детальний, але тліє,

Як спробувати доторкнутись,

чи пришвидшить рухи.

Я все-таки забув? Не міг! Ніяк не зараз!

Не вірю, що настільки втратив сенс.

Тобою стелиться туман. Я йду по хмарах,

Але Аїд скоріше з мене, а не Зевс.

Чи ти Міраж? Ти прийдеш ще колись до мене?

Скажи ім'я хоч наостанок, я прошу.

Але прокинусь я раніше... , дивлячись у небо,

І вже не буду тим, ким був, коли заснув.

...

Insp1ro

Сон

Сон

Буває, так, що сон тебе торкне

Серед читання, в ніч, приспавши очі

І потім враз прокинувшись себе

Питаєш сам, о боже і навіщо

Відважився на вбивсто? Як посмів?

***

І

Похмурий ліс близького повечір’я здавався храмом осені.

І лопіт крил в склепінні темних крон поволі тихнув.

Стояли там, високі темні постаті

Над мертвим тілом дівчини,

Обез-

Головленої жриці. Кров її

Лилася по землі, по листю, персах

Стікаючи у зморений живіт

І хтось сказав: тепер виймайте серце!

І ехом прокотилось в голові:

Виймайте серце!

Боже, милий — вбивці! І словом перекреслюючи дійсність,

Я кілька кроків шурхотом назад

Подався, мов вагаючись тікати,

Як голос повторив: бери ножа.

І я оглянувся: була на ньому маска,

А біля ніг дівоча голова

З відкритими очима і волоссям,

Яке немов зміїлося. Тоді ж,

По праву руку нахилився третій:

«Якщо не може, ти за нього ріж».

І ось тоді почувся знову лопіт,

Скрипіло дерево і біснувався птах,

І чулося мені: «Тікай убивце, тікай нещасний,

Геть від них тікай».

І я побіг.

ІІ

...Але куди ця стежка?

І шурхіт листя і густий туман,

(Коли це він так низько опустився?!)

І ці птахи — я чую як летять

Вгорі над головою. Чи наснилось?

Чи може, як над озером стояв

Усе придумав і злякався яви?

Тепер біжу наляканий стрімглав

Між нефами в яких цей дикий храм

Справляє чорну месу повечір’я?!

Позаду хтось... Чи то мені здається?

Та ні ж, нікого. А голодний страх

Змальовує хортів, що пруть на здобич,

А цей триклятий полохливий птах

Немов навмисно вказує на мене.

Чого це ти? Яка ще вбіса жриця —

Чого б це я їй голову стинав?

А ліс скрипить: «Убивця, вбивця,

Вбивця! Ти вбив її!»

«Замовкни, не вбивав!»

І падаю. Встаю. Задкую. Морок.

Холодна тиша і нервовий сміх.

Це я сміюсь чекаючи на напад,

Та птах пропав, як бісові хорти.

Дивлюся за спину, — а ось нарешті й вихід.

ІІІ

Тепер я вдома. Ніч, що за дверима

Вбирає все в одну жахливу тінь,

А тут при світлі чорна невідомість

Залита сяйвом люстри. Тиша стін

Предметами вселяє певний спокій,

Мов коло розуму описує квадрат

І все зникає за його порогом.

А тінь до спальні тягнеться, щоб там

Забутись сном, — прокинутись від того,

Що ширився уявою, бо згодом

Повз ніч легку для явлення химер,

Удосвіта, постане сміхотворним.

Але він тут. Сирий, вільготний подих

Довкола дому, чується мені,

Біля дверей хтось знову тінню ходить,

А інша тінь ввижається в вікні.

І раптом тріск, — і скло в дрібних осколках

Мов хто здоровим каменем розбив

І у вітальні, бачу на підлозі,

Криваве серце жриці, а під ним

Написано кривавою рукою:

«Не смій обмовитись інакше біль твоя

Ув’язнить серце і помре з тобою».

ІІІ

Тепер вони ідуть від дому геть,

Мов дві примари в серці сновидіння

Де в місячному сяйві парк міський

Ховає їх у темних володіннях;

До чортового колеса веде.

Якщо це сон то я за ними: «Гей!

Скажіть мені, що все це означає?»

І я іду за ними слідом в парк,

Та в парку тиша, їх уже немає.

Та хто ж вони такі? Адепти культу?

Сектанти, що справляють ритуал

І п’ють лиш сон свого безсмертя смертю,

Тоді вселяють міф. Чи я читав

Про Ацефала, а тепер жахаюсь

Залізши між бентежні сторінки

Вразливої уяви та шукаю,

Як вибратися з лабіринту слів?!

Та якби не було — уже світає,

І безліч чорних постатей ідуть

Алеями і тихо розмовляють.

Я злегка чую зшерхлі голоси:

«Коли йому несли картоплю фрі,

То хтось писав десятки монографій»,

«Тепер оця байдужість у тобі»,

«У колі тексту — нікуди тікати».

А парк розваг запалює вогні

І колесо заходиться іржею.

IV

Тепер я бачу — це насправді сон.

І все в словах розсіяних довкола,

І постаті — приховані слова

У мантіях зі слів і кожен стовбур

Словесною корою оброста,

І крони їхні теж гнучкі слова,

І гайвороння творене словами

Алеї всі, весь парк, його трава —

Усе в словах, і навіть небокраєм

Слова чиїсь написані, а — там —

І колесо поскрипує словами.

І знову птах сполоханий вгорі,

І знову голос промовляє: «Вбивця!».

Невже це я з таких складаюсь слів

Яких чомусь не можу роздивитись?

І я біжу де хлюпає фонтан.

Фонтан зі слів і плещеться словами

І відображення мого у нім нема

Немов мене до себе не приймає.

Що в біса відбувається, скажіть?

Чіпляюсь тих хто парком повз проходить,

І всі вони розвалюються вмить,

На смужки слів від дотику легкого.

І раптом птах спускається згори

На статую, що в центрі водограю,

Лишень з двох слів він сплетений:

«Життя»

Та «Істина» і кличе: «Йди за мною».

І я іду.

V

А він веде мене.

Повз колесо в кімнату з дзеркалами,

І я заходжу разом з ним туди

І бачу відображення та пляму

Отам де серце, наче пустота

Наскрізь прошила скривлену фігуру.

І птах наказує: «Стань ближче та заглянь

У чорноту, у ту чорнильну яму».

Підходжу ближче і читаю:

«Тут

Є безліч вивісок для вашої реклами».

03.03.2024

...

Володимир Каразуб

Сон

Я бачив сон, ми були вдвох у тому сні.

Ти так раділа, а я читав вірші тобі,

Ми були вдвох, ми ті птахи що прилітають навесні.

Ти так хотіла, щоб показав татуювання я свої.

І ми такі там молоді й щасливі!

На полі маків, над нами небо синє синє!

Яскраве сонце, вітер грає із твоїм волоссям,

Дивлюсь на тебе і у очах твоїх, я бачу осінь.

Ще в тому сні були разом в моїй квартирі,

Показував тобі ескізи і картини.

Пили вино

Курили. І про мої татуювання говорили.

Ми ще багато чого там робили

У тому ,сні де у очах я бачу осінь, навесні.

...

Вінсент. Або просто Віні

Сон

Я бачила сон, де небо безкрає

Стрілою принозує слід літака,

Високо-високо, де птах не літає...

Чи спогад, чи мрія моя отака...

Лежати у полі, де жито дозріло,

Де жайвір співає, збирає росу,

Де вітер сплітає колосся уміло,

Волошки і маки прикрасять косу.

Вдихнути на повніїї груди повітря

Без запаху пороху, крові, вогню,

Без страху, без болю, з душею, відкрито

Радіти що миті і кожному дню.

Всміхатися щиро, щоб серце палало,

Приймало тепло, дарувало стократ,

Щоб розпачу й горя ніколи не знало,

Щоб хтось повернув його втрачений шмат!

Дивитись на небо, як сонце мандрує,

На хмари, поля і безмежні ліси,

Які вже ніколи й ніхто не сплюндрує,

Ніхто не торкнеться цієї краси!..

Я бачила сон чи то спогад приходив

З далеких, поглинутих часом глибин...

Довкола руїни і небо палає,

В вухах не стихає сирен гіркий дзвін...

...

Катаріна Рейніс

***

Одного ранку зимового січня

Наснилася мені дівчина.

Заглядала у очі закриті,

Обернулася тричі,

Та й закружляла навколо ліжка

Прозорим кришталиком з сяйва і солі.

Я намагався спіймати її -

лишився з пустими долонями.

Кришталевий сміх ще довго лунав того ранкового зимного січня:

"Ти мене не спіймав, ти мене не спіймав, ти мене не спіймав!"

Дражнилася дівчина.

...

Мрійка

Дворові пси

Ти народишся на кістках дворових собак,

які померли від зимового холоду

Твій батько - мороз

Твоя мати - віхола

Ніхто не підгодовував собак

І вони героїчно загинули

Аби стати тобі ложем

Колискою тобі стати

Ти вдихнеш морозне повітря

І станеш нарешті живим

Ти видихнеш білим снігом -

І навчишся нарешті дихати

Свій перший погляд кинеш

На сліпуче зимове сонце

Ти осліпнеш -

Зможеш нарешті бачити.

І прибіжить останній дворовий собака

Що лишився живим

Буде тобі годувальником

Бо-ж побратими його загинули

Аби стати для тебе ложем

А коли настане весна

Сонце перестане сліпити очі

А останній живий піде вдалечінь

Ти перестанеш дихати

І загинеш на перших підсніжниках

Вирослих з кісток дворових собак

Які вже обернулись на попіл.

...

Катя Ворон

“Я ВКРАДУ ТЕБЕ…”

********

Я вкраду тебе

У твоїх снах,

Що придумали

Тільки ми двоє,

Щоби разом

У наших казках,

Ми у старості

Знайшли своє,

Коли квітку

Тобі принесу –

Ту жар-папороть,

Що єднає,

Як повернемось

В нашу весну,

Де коханням

Життя розцвітає…

———————————----

28.01.2014; PARIS (Univer)

===========================

https://enigma.ua/articles/molitva-patriota

=================

Автор : Katynsky Orest

ukrainka.org.ua/orest-katynsky

====================================

Автор публікації :::

Катинський Орест (Katynskyy Orest)

https://www.chytaichyk.com/ya-vkradu-tebe-3/

-----------------'--------------

Читати :::

https://uamodna.com/articles/ya-vkradu-tebe-1/

=========================

ID: 978388

ТИП: Поезія

http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978388

Автор: MAX-SABAREN (Катинський Орест; Katynskyy Orest)

==============================================

...

Катинський Орест

Поневолені пейзажі

Звичка БУТИ породжує непевність...

Ти знову прийшла на дорогу, де знесено хащі,

Знову прийшла на жаровню, де тануть вогні.

Ми стали чужими - тепер вже не гірші й не кращі,

Море втонуло у нашому срібному сні.

Ти довго чекала, коли нападе порожнеча,

Тихо судила своє неземне каяття.

Потому ізвикла. Відда́ла дани́ну предтеча...

Легко покинути, важко пізнати злиття.

Як же наївно - вбачати, що знову звикаєш,

Як же безлико - вдивлятись у шпальти газет:

Міряти правду, в якій бездиханно згораєш,

Чути пейзажі, які поневолив мольберт...

Ми одинокі, допоки можливі потопи,

Ми віковічні, допоки не впала зоря...

Пам'ять безсила, подоба до скошено-ропи,

Та є в ній надія, із сивим кінцем забуття...

30.05.2024

...

Сара Ґоллард

Ти подзвони!

- Ти подзвони! А як? Не знаю!.

Бо так невчасно

загубила телефон…

Ти подзвони у домофон.

Я відповім, - Алло. Привіт.

Тебе чекала. Цілий світ

ти затулив собою… Може

зайдеш і вип’єш кави?

Що скажеш?..

- Алло, алло! Закрились двері!

Я не успів, натисни ще раз,

на кнопку. Поверх,

забула ти назвати… Десятий?

Чекати ліфт? Ні, це занадто

довго. Добіжу скоріш.

Стоїш вже в холі?.. Та облиш…

там холодно..

Я загубила телефон,

а як ми розмовляєм .. сон?

Так, дійсно… Та все ж приходь!

Ти чув - є домофон…

...

Марія Чирич

Приємність

Не знаю, але снився сон приємний.

Я вже і призабув це відчуття.

Вже довго не було такого, певно.

Лиш сумно, що не бачив я кінця.

А ось би все було в житті, як там!

Чи казка це, чи неможлива насолода?

Після пробудження помічена була

Можливість. Чи скоріш гарна нагода.

Видіння, що реальні, все-таки прекрасні.

Там ти все зміг, або змогли тебе.

Жаль, що жахіття теж вважають снами,

Це трошки всю романтику псує.

То ж невідомо де проснешся ти у ранці,

В поту, від страху зникнуть назавжди,

Чи в ейфорії неможливих імітацій

Того, що над усе в житті хотів.

...

Insp1ro
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Результати конкурсу 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
13.06.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Знаємо, що ви вже зачекалися, проте час настав! Вітаємо всіх з результатами конкурсу "Квантова Україна" 🥳⚡️🇺🇦
Це був довгий марафон, але результатом стала чудова підбірка фантастики в українському мультивсесвіті 💙💛

... Детальніше
Блоги
Трішки оновленьКнигоманія
15.06.2024
Вітаємо. Раді повідомити, що конкурс "Любов,смерть і некроманти" продовжено ще на три дні. Тож всі, ... Детальніше
Вечірній блогBlack
14.06.2024
Всім доброго вечора, сьогодні я б хотіла просто поговорити, а ще поцікавитися думкою. На Букнеті я р ... Детальніше
Наукове обгрунтування жанру "Колективний літературний печворк"Босорка
15.06.2024
УДК 82.0 КОЛЕКТИВНИЙ ЛІТЕРАТУРНИЙ ПЕЧВОРК ЯК НОВІТНІЙ ЖАНР СУЧАСНОЇ ЛІТЕРАТУРИ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ... Детальніше
Конкурс "Антиутопія: маніфест -2024"Зорян Костюк (Костянтин Зотов)
15.06.2024
До 75 – річчя з дня першої публікації📕 роману Джорджа Орвелла «1984» оголошується неофіційний авторс ... Детальніше
знайомство pigulka🎀
14.06.2024
привітик!!! сьогодні я вперше опублікувала щось на аркуші,тому не знаю,чи прийдеться вам це до вподо ... Детальніше
Це здійснилося! | Розділ 20-й. Візуалізація ♥♥♥Ханна Трунова
14.06.2024
"Дощ із гірко-солодким присмаком" ― 20-й розділ "Пір року. Зникнення Зими" вже можна читати! 💋 ✍️ Т ... Детальніше
На Аркуші вже:
11342читачів
134365коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: