Гармидер напередодні свята

Історична трагікомедія в чотирьох діях.

ДІЄВІ ОСОБИ:

Іван Петрович Криворучко, директор підприємства.

Нонна, секретарша директора.

Андрій Павлович Непийпиво, парторг.

Любов Дмитрівна Морква, голова профкому.

Полохало, старший інженер по техніці безпеки.

Аркадій Степанович Прохало, начальник виробничої дільниці.

Матвій Йосипович Скрипник, коваль виробничої дільниці.

Ганна Тимофіївна, його дружина.

Валентина Петрівна Щербина, інженер-нормувальник підприємства.

Григорій Ілліч Король, секретар міськкому партії.

Василь Миколайович Гончаренко, голова міськвиконкому.

Нечикайло, дільничний пожежної частини, старший лейтенант.

Могила, капітан комітету державної безпеки.

Надія Іванівна, маляр, член профкому.

Степан, слюсар.

Маламут, слюсар.

Дядя Максим, слюсар-інструментальник.

Андрій, помічник коваля.

Кадровичка.

Малярки.

Єлєктрозварювальники.

Члени профкому.

Дія відбувається на території виробничого підприємства десь на сході України на початку вісімдесятих років.

ДІЯ ПЕРША

Кабінет директора підприємства. На сцені великий письмовий стіл темного дерева, перед ним приставний стіл, крісло, стільці. На стіні, за директорським кріслом, висить репродукція портрета вождя. Справа від столу – сейф на два відділення, зліва – книжна шафа. На столі декілька телефонів, перекидний календар, папери в червоній теці з надписом великими золотими тисненими буквами «НА ПІДПИС». Олівці в склянці. Графин з водою на скляній таці зі склянкою. На вікнах портьєри. Понеділок. Початок робочого дня. В кабінеті директор стоячи п’є воду з графина задравши голову до стелі. З приймальні чується жіночий гомін. До кабінету заходить парторг Андрій Павлович Непийпиво.

Андрій Павлович. О! В пиятиці помічений не був, але ранком жадібно п’є холодну воду. (Сміється).

Іван Петрович (відірвавши вуста від графина крякає). Не питай, куме, чому заплакані очі (витирає хусткою спітніле чоло). Проходь. Сідай. (Обоє сідають).

Андрій Павлович (жартує). Так… так… Субота – не робота, неділя – вихідний, а понеділок похмільний?

Іван Петрович (махає рукою). Сам знаєш – на рибалці, як на рибалці.

Андрій Павлович. Що, два дні рибалив, а риби не бачив?

Іван Петрович. Аби не кум Сашко то піймали б ми облизня, та сухом’яткою давилися б. Завіз він нас з хлопцями на колгоспний курятник, там його свояк – пташником, та наловили нам в лантух півників. Ой і добра ж юшка вийшла. (Показує відігнутий великий палець). Сашко там щось бовтався у воді, а ми вже пили-пили, пили-пили, та співали… З п’ятниці на неділю якийсь провал в пам’яті. Гарно відпочили. А як там на полюванні? Вепра замочили? Ми, рибалки – тихо помішані, а мисливці – буйно... Дичиною пригостиш на свято?

Андрій Павлович (неохоче римує). Ходили – ходили, по лісу бродили…

Іван Петрович (наливає воду в склянку, п’є). В середині одна відрижка. (плескає рукою груди). Ну, ну! Розповідай!

Андрій Павлович. Що тут розповісти… Зібралися ми в єгеря, як і домовлялись. Ну, з вечора, як завжди: банька, стіл, ну і таке інше…

ПАУЗА

Зарікався я уже не пити йоржа… А тут Гончаренко… з тим чеським пивом... Друзі йому з УРЗа, на полювання, цілий ящик надіслали. Так ми, як з ланцюга зірвались; пили горілку, а пивом запивали, доки єгер нас силоміць на тапчани спати не вклав десь о півночі, та вимкнув світло… А з першими півнями – підйом. Вранці я думав, що голова лусне. Похмелятись єгер заборонив, його слово на полюванні – закон. Потім – інструктаж, зброя, все як слід. Мене поставив другим номером. Розбрелися по місцях. Стою, а в голові немов черви ворушаться. Вітер шурхотить по верхів’ї дерев. Я присів біля стовбура дубка, голову до дерева притулив, думаю, може дубком хміль вийде. А листя під ногами таке м’яке-м’яке, сухе і пухнасте. Я рушницю обняв, як малу дитину, і, навіть соромно сказати,.. тільки-но кліпнув очима…

ПАУЗА

Іван Петрович. О! Мисливці довбані, туди вашу раз туди! Ви думали кабан до вас сам на шашлик попроситься? (Наливає склянку води, подає парторгу). На, випий!

Андрій Павлович (п’є, ставить склянку). Ех, вода не горілка – багато не вип’єш. (Зітхає). Аби не те кляте пиво…

Іван Петрович (аж підскакує в кріслі). Тебе ж саме твоє прізвище застерігає – не пий пиво. Прямо на лобі написано, як тавро, на всьому роду відмітина… Ну, що далі? Розповідай, не канюч.

Андрій Павлович. Так от, зажмурив я очі аби трішечки скоротити час і в мить, як на біду (хитає головою) і треба ж було такому притьмаритися – нібито іду я на річку скупатись. Вечоріє. Навкруги безлюдно. І я, щоб не замочити труси, поліз у воду голяком. Скупавшись, не можу на березі знайти свій одяг. Я туди, я сюди – немає, думаю хтось поцупив. Стою на березі в чому мати народила і соромлюсь своєї наготи. Вирішив перебіжками пробиратись селом до батьківської хати. Люди жахаються, як од навіженого. Нарешті я заскочив у чийсь двір і заволав про допомогу, та на мене накинувся собака. Я ж, з переляку, як мавпа, вискочив на дерево. Бачу з будинку вийшов господар з рушницею в руках і почав палити…

Не повіриш, відкриваю очі – луп-луп не второпаю, що коїться. В лісі шум-гам, лунають постріли, гілля мов скошене сиплеться на голову. Від переляку та дурного сновидіння в мене волосся на голові заворушилось. Причаївся і не дихаю. Дивлюся, кабан прямо на мене пре, лише гілля лущить, а я навіть пальцем ворухнути не можу, мов параліч розбив. Уяви, у мене від переляку, звідкілясь із нутра вирвався такий звіриний рев, що кабан так загальмував, аж здибило його. Жбурнувши в мене листвою він чкурнув у хащу.

ПАУЗА

Іван Петрович. Пити треба менше, Андрію Павловичу. Бо кабанчик міг і чоловічу гідність відсапати. (Сміється). Ну й мисливці… (Хитає головою).

Андрій Павлович (вмаляючи). Це тільки між нами. Гаразд?

Іван Петрович. Хай мені заціпить…

Андрій Павлович. Слухай, може твоя Нонночка сни тлумачить?

Іван Петрович (відмахується рукою). А… пусте. (Кнопкою викликає секретарку).

Відчиняються двері.

Нонна. Слухаю, Іване Петровичу (дивиться з посмішкою).

Іван Петрович. Нонно, завари нам, будь ласка, кави. (До парторга). Ти будеш?

Андрій Павлович (Нонні). Роби, з однією ложечкою цукру.

Нонна (директору). А вам з цукром, чи без…

Іван Петрович (з докором). Без цукру, міцний.

Нонна (співчутливо). А може ще чогось?

Іван Петрович (тільки зиркнув очима і став судомно терти пальцями скроні).

Андрій Павлович (люб’язно). Нонна Олексіївна, а ви… сни вмієте тлумачити?

Нонна (здивовано). А що?

Андрій Павлович (сором’язливо). Треба розгадати сон.

Нонна (знизує плечима). Хіба що дівчатам, то залюбки, а в чоловіків аура не та. (Посміхається).

Андрій Павлович. Нонна, я серйозно. А що значить побачити себе голим уві сні?

Нонна (чмихає від сміху). ПАУЗА. (Жартує). Андрію Павловичу – то до любовних пригод.

Андрій Павлович. Які там пригоди… Я не жартую, я серйозно. Ти ж знаєш, я вірний своїй дружині, як старий пес.

Нонна (свариться пальцем). Ой, ой. Не кажіть. Сивина в голову, а біс в ребро… Анекдот є про біса того клятого, ось послухайте. (Розповідає). Якось прийшов чоловік на побачення з коханкою в її оселю. Тільки но роздяглися, а тут стук у двері. «Відчиняй, ти там не одна, я знаю» – чується знадвору. Жінка злякалась та й каже: «Це мій чоловік, як побачить то вб’є обох, тікай мерщій на балкон». Сидить він там голий; час, другий, замерз – зуб на зуб не попадає. Глядь, а по стічній трубі лізе біс – волохатий весь, страшний. Чолов’яга почав благати хвостатого про порятунок, став клястися йому у своїй прихильності та відданості всьому їх бісівському кублу. А біс йому: «Пусти голубка – спасу». Бідолаха надувся і голубок вилетів ледь чутний. «Що це за голубок», – біс йому, – «Пусти такого, щоб аж шибки затремтіли». Чоловік надувся, щосили, та й випустив голубка на всю міць своєї утроби… – Товаришу, товаришу, – штовхають сонного парторга колеги, – ви ж в президії сидите, а не вбиральні. (Всі сміються). Може з вами теж подібне трапилось?

Секретарка виходить, потім знову відчиняє двері.

Там папір терміновий у вас на контролі, з міліції, ви вже розглянули?

Іван Петрович. Що за папір?

Нонна підходить до столу розгортає теку «НА ПІДПИС» перебирає листи.

Нонна. Ось, полюбуйтесь. (Подає папір і виходить із кабінету).

Іван Петрович (читає в голос). Цим листом доводжу до Вашого відому, що (час і дата) співробітниками міліції був затриманий за порушення громадського порядку, на автобусній зупинці нетверезим, співробітник Вашого підприємства Скрипник Матвій Йосипович. При затриманні він поводив себе зухвало, не підкорювався органам правопорядку, нецензурно висловлювався, співробітникам міліції крутив дулі, плювався на санітарів медвитверезника. У зв’язку з вищесказаним вимагаю в триденний термін розібрати цей ганебний вчинок на загальних зборах трудового колективу і доповісти в письмовій формі міському відділу внутрішніх справ. Підпис. Підполковник міліції А. Г. Бабах. Печатка.

Андрій Павлович. Оце бабахнув, так бабахнув.

Іван Петрович (голосно, розводить руками з листом). Це ж треба було до такого стану допитися… Дулі крутив… Плювався він… (Кидає листа на стіл, витирає хусткою спітніле чоло). От сучий син…

Секретарка заносить каву.

Андрій Павлович. Це той Скрипник, що ковалем працює?

Іван Петрович. Так. (Секретарці). Виклич до мене Моркву і Прохала з паперами по кузні.

Секретарка. Слухаюсь. (Виходить із кабінету).

Іван Петрович (голосно, сердито). Ну чому я повинен нести відповідальність за моральний облік якогось коваля! Га? (Дивиться в очі парторгу).

Андрій Павлович. А хто? Ти ж директор, на тобі й вся відповідальність.

Іван Петрович. А ти за що відповідаєш? Тільки язиком (показує руками) ля-ля, ля-ля.

Андрій Павлович. Заспокойся, зараз все вирішимо.

Заходить начальник виробничої дільниці Прохало Аркадій Степанович, за ним голова профкому Морква Любов Дмитрівна. Сідають.

Прохало (перебирає папери). Доповідати по позиціях чи взагалі? (Дивиться на директора).

Андрій Павлович (начальнику дільниці). Ми вас викликали для обговорення морально-політичної обставини на виробничій дільниці. В останній час … (Директор знервовано перебиває).

Іван Павлович (парторгу). Зараз не час мораль читати. (Начальнику дільниці, голосно). Напередодні свята план горить, ти це розумієш, чи ні? Скрипник де? Прохолоджується в буцегарні? Ти знаєш про це і мовчиш! (свариться пальцем). Коваль це твій робітник, ти й відповідай. Про мене так хай вони там усі з витверезника не вилазять, але план – це святе. А то, бач, як: дулі він крутив, плювався на органи… Ти ж казав мені, що кузня з планом не підведе! А це що? ПАУЗА. (Директор тикає пальцем у папір, потім передає його Прохалу в руки. Той читає. Кладе лист на стіл. Читає лист голова профкому). Ну? Що будемо робити? (Дивиться на парторга).

Андрій Павлович. Прийдеться замочити й кінці у воду.

Іван Петрович (в розпачі). Це не жарти. Бабахнутий подасть сигнал і в міськком партії.

Андрій Павлович. От я й пропоную, замочити його.

Іван Петрович. Кого? Бабаха?

Любов Дмитрівна. Будемо розбирати на профкомі.

Іван Петрович (нервує). Та йому наш профком, як мерцю припарки. Доки збори, та протоколи, та листи, а справа стоїть. Мені зараз потрібні ваші поради, щоб розрулити цю справу не довівши до міськкому. (Тримається за голову обома руками). План горить напередодні свята. Зрозумійте! Ви ж мене завтра самі запитаєте про премію, а я що, про Бабаха буду розповідати?

Прохало. Я зараз поїду до Бабаха і вирішу справу.

ПАУЗА

Іван Петрович (полегшено зітхає). Гаразд. Їдь. Та скажи йому, як на те вже пішло, ну, нехай відсидить той, наш дулекрут опісля, а зараз хай відпустить його на поруки колективу. (Дивиться на Моркву). Та вези його не додому, а негайно в кузню. Нехай там днює і ночує, бо знову прийдеться шукати по всіх гадючниках. ПАУЗА. Я ще й сам подзвоню Бабаху. (Лається). Щоб його свині покусали.

Прохало. Ну, я поїхав (підводиться, одягає кашкет).

Іван Петрович (підіймає руку). Стривай! Не поспішай. До того Бабаха, просто так, за здорово живеш, і на драній козі не підступишся. Ти, перш за все, будь дипломатом. Спочатку запитай може чим потрібно допомогти доблесній міліції – вони завжди охочі до дармовщини. Розумієш? Може їм щось для ремонту потрібно: ну – фарба, чи цегла, чи скло, чи залізо для укріплення буцегарні, чи може ще щось – свині б їх покусали!.. Ти тільки дивись – обіцяй, та з рук не випускай. Чуєш? Бо в міліції руки загребущі, а очі завидющі.

Прохало і Морква виходить. Дзвонить телефон. Директор не второпає який дзвонить, прикладає руку до кожного. Підіймає слухавку.

Криворучко, слухаю. (В слухавку). Ну…ну…ну. (Голосно). Нехай ідуть під три біси вибриком. Так і скажи. (Знервовано кидає слухавку). З колірної… (показує рукою на телефон). Пожежники зараз прийдуть. (Парторгу). Колірний вони опечатали. Цього нам зараз лише і не вистачало. Ну, справи…

Андрій Павлович. А коли ж їм ходити? Звісно – в кінці місяця – коли підприємство завжди в скруті. У них навіть графік свій є. А перед святом – їх зірковий час. Ти хіба забув як на травневі свята вони закривали склад готової продукції? Га? Коли їх нечиста принесла? Під кінець місяця! Всі ми тоді ходили з викрученими руками. (Тре руку в лікті).

Іван Петрович. То й що ти порадиш?

Андрій Павлович. Замочити їх треба і кінці в воду.

Іван Петрович (підскакує в кріслі). Ти б всіх замочив! А-а-а… (Махає рукою). Помічники…

Андрій Павлович. А хто там відповідальний за пожежну безпеку?

Директор викликає секретарку.

Нонна (стоїть у дверях). Слухаю.

Іван Петрович. Виклич до мене негайно Стріляного.

Нонна. Сергій Кирилович на нараді в управлінні.

Іван Петрович. От хитромудрий. В нього прямо нюх на всякі негаразди. Як перевірка КРУ – він у відрядженні, як санстанція приїжджає в помиях копирсатись – він у відпустці, як пожежники, тьху, щоб їх свині задрали – він на нараді. Ох і замісника ж мені підсунули.

Андрій Павлович. Так, так… А куди ж от тих сватів та кумів дітись?

Іван Петрович (знервовано). Що ти мені в очі штрикаєш! Ось скоро сам приведеш свого недоука, не двір же ставити його підмітати! Всі звикли, як таргани, тепленькі та хлібні місця займати. (Хапається обома руками за голову). Господи, дай мені хоч сто грамів випити, сили більше немає.

Нонна. Так кого викликати?

Іван Петрович. Тоді виклич того… з техніки безпеки… Як його?

Нонна. Полохала?

Іван Петрович. Так, так. У нього, здається, «руки довгі» – знає на кого гавкнути, а кому і спинку почесати, може і «стукнути» куди слід. Але коли треба когось ублажити для справи – він майстер, сам напоїть – сам і в буцегарню спровадить.

Секретарка виходить. Заходять два пожежники у формі офіцерів МВС.

Старший Лейтенант (підносить руку до козирка, голосно). Дільничний пожежної безпеки Нечикайло.

Іван Петрович. Бачу що Нечикайло (стискає долоню в кулак). Чим зобов’язаний?

Нечикайло (подає лист). Порушення, товаришу Криворучко. Колірний цех довелось опечатати.

Іван Петрович (схвильовано). От як би тобі опечатали щось інше, щоб не чіпав наших дівчат, та не плутав грішне з праведним. Нам відомо про твої походеньки. (Парторгу). Бач який, йому Тоня відмовила, так він, нам на зло, цех опечатує. Я і на вас управу знайду, свині б вас покусали… По вашім оцим вимогам (тикає пальцем в папір) які ви з пальця висмоктали, працювати взагалі неможливо – бо все пожежонебезпечно. Чому опечатали без попередження?

Нечикайло. Ми попереджали. А взагалі нам по барабану ваша пожежна безпека, нам приємно коли ви маєтесь. Розпишіться.

Андрій Павлович. А я казав: замочити їх слід і кінці в воду.

Заходить старший інженер по техніці безпеки Полохало.

Полохало. Викликали?

Іван Петрович. На (подає лист). Пройдись з пожежниками по всім пунктам. (Полохало багатозначно потирає пальцями). Я дам розпорядження. (Тихо). Випишемо матеріальну допомогу. Ідіть. (Пожежники й Полохало виходять. Директор вслід). На кожного Нечикайла у нас свій Полохало знайдеться, щоб їх свині покусали.

Андрій Павлович. А я казав: замочити їх треба і кінці в воду.

Іван Петрович (тримається руками за голову). Ох, скільки ж їх дармоїдів на мою голову: і всім дай, дай і дай. Хоч би санстанцію нечистий не приніс.

Андрій Павлович. А я й кажу: всіх мочить треба.

Дзвонить телефон. Директор бере слухавку. Слухає. Чухає потилицю.

Іван Петрович (в слухавку). Досить, у мене люди. (Нервує, голосно). Сашко привезе. (Кладе слухавку). (Парторгу). Як свято і від жінки спокою немає: то привези одне, то дістань друге, та як би лише собі: а то і мамі, і тату, і дяді, і сватам, і кумам (грюкає кулаком по столу). І всі в рот заглядають, кожну з’їдену галушку рахують. Всім щось треба, та ще й хизуються – Іван все дістане. А сходили б самі до крамниці, та поцілували б в заднє місце завідувачку, та й буде вам все, якщо з переду не виходить.

Андрій Павлович. Всіх мочити треба.

Іван Петрович. Що ти зарядив, всіх мочити та мочити. І на нас мочили знайдуться! (Потягується, задравши руки за голову). В горлянці як рашпілем пошкрябали (б’є шарабана по кадику). Павлович, у тебе кажись заначка була після дня народження?

Андрій Павлович. Ага. Кружало де лежало.

Іван Петрович. Ну, мисливці. Вам би лише по пляшках стріляти. (Тримається руками за голову, стогне). В голові як сто бісів праведника мучать. (Викликає секретарку).

Заходить секретарка.

Нонна (фамільярно). Вас іздас? (Робить реверанс, посміхається).

Іван Петрович (розслаблено, езепівською мовою). Ми тут з парторгом так наробились, що аж труби горять. Може там, десь, щось знайдеться вгамувати хворобу? Нонна, помираємо…

Нонна. Може швидку викликати? (всміхається).

Андрій Павлович (секретарці). Там у мене в шафі, здається щось є. На чорний день приховав, та він, мабуть, уже настав.

Іван Петрович (весело, секретарці). Накрий нам стіл в кімнаті відпочинку. Для всіх ми на виробництві. При пожежі виносити першими (сміється, потирає долоні).

Дзвонить телефон.

Нонно, візьми слухавку (показує пальцем на телефон). Мене немає (заперечливо махає рукою).

Нонна (підіймає слухавку). ПАУЗА. Його немає, він на виробництві. ПАУЗА. Буду шукати (кладе слухавку).

Іван Петрович. Хто там в штани наклав?

Нонна. Як скажу то й вас швидка пробере.

Іван Петрович (стурбовано). Хто дзвонив?

Нонна. Кадровичка. У неї хтось там із комітетчиків сидить. Вас хочуть бачити.

Іван Петрович. Хто-хто?

Нонна (знервовано). Звідки я знаю! Вас кадровика просила зайти, справа невідкладна.

Іван Петрович. От деньок. Ну не вмер, так змерз. (Парторгу). Може і комітетчиків мочить накажеш? ПАУЗА. (Секретарці). Хвилин через десять, дзвони. (В розпачі). Хай рвуть мене на частини, хай їдять мене з маслом… (Робить заклопотаний вигляд, перекладає папери).

Нонна. А стіл накривати?

Іван Петрович (кривиться, як від зубного болю, встає і хреститься на портрет вождя). Господи, спаси й помилуй…

Нонна виходить навшпиньки й тихо зачиняє за собою двері.

Андрій Павлович. А тепер поцілуй, бо молитва не допоможе.

Іван Петрович знесилено опускається в крісло. Заходить кадровичка і двоє чоловіків у цивільному.

Кадровичка (директору). Товариші в державній справі.

Андрій Павлович. Ну, я пішов. Сам тут розгрібай.

Іван Петрович. Е, ні. Посидь, послухай товаришів, мені від парторга нічого приховувати (шепоче молитву).

Чоловік у цивільному (голосно). Капітан комітету державної безпеки Могила (цокає каблуками, показує посвідчення). Це мій колега (показує рукою). Старший лейтенант Маленький (той цокає каблуками).

Іван Петрович. Сі… сід… присаджуйтесь, товариші. Чим зобов’язаний? Розповідайте.

Могила (суворо). Ми не розповідати прийшли, а запитати вас: Чому на підприємстві проводиться агітація по дискредитації радянської влади та схвалення західного образу життя?

Андрій Павлович (схвильовано). Це якесь непорозуміння. Мені, як парторгу, сигналу не було.

Могила. А вам, товаришу Криворучко, що відомо про підривну діяльність вашого співробітника (дивиться на кадровичку).

Кадровичка. Правдолюба Максима Сидоровича, інженера.

Іван Петрович (в розпачі). Ні, це не реально. Таке може відбуватися мише в понеділок і обов’язково тринадцятого, напередодні свята. Яка підривна робота може бути у цього пентюха? Та він від колісного скрипу жахається серед білого дня, а ви – підривна діяльність!

Могила. У нас є сигнал.

Іван Петрович. І яка ж це падлюка вам сигналила?

Могила. Ваша, Іване Петровичу, ваша. (Кадровичка відводить погляд). Ось послухайте про що нам сигналять. (Дістає з кишені папір, читає). «Повідомляю компетентні органи, що громадянин Правдолюб М. С. бувши байдужим до жінок, ночами слухає ворожі голоси по радіоприймачу, а в обідню перерву зваблює чоловіків солодким життям на заході, та критично висловлюється на дії органів влади. Прошу вжити заходів примусивши його спати по ночах». (Ховає лист). Що будемо робити? (Дивиться на парторга).

Андрій Павлович. Замочити треба падлюку.

Іван Петрович. Тут би самому не обмочитись (тримається за живіт). Ми його на товариський суд викличемо, преміальних позбавимо…

Могила. Горбатого могила виправить. (Парторгу). А ви, товаришу парторг, проведіть з колективом виховну роботу, а з правдолюбами ми й самі розберемося.

Комітетчики виходять.

ЗАВІСА