Гармидер напередодні свята

ДІЯ ТРЕТЯ

Декорації першої дії.

В кабінеті двоє: директор підприємства Іван Петрович Криворучко і голова профспілкового комітету Любов Дмитрівна Морква. Далеко за полудень. За вікнами вітер ганяє пожухле листя. Кінець жовтня.

Любов Дмитрівна. Сьогодні засідання профкому о 17.00. Ви не забули?

Іван Петрович (знервовано перебирає олівці). А я тут причому?

Любов Дмитрівна. Питання важливе, необхідно розглянути негайно. Ваша присутність обов’язкова.

Іван Петрович (відмахується рукою). А, пусте. У всіх все термінове і невідкладне, а як розберешся – товчете воду в ступі. Все одно буде як я вирішу. У мене план горить.

Любов Дмитрівна (улесливо). Звісно, що рішення буде за вами, але справу потрібно розібрати негайно, та ще й спільно з секретарем парткому.

Іван Петрович. Мені ніколи. В мене зустріч з підрядниками, і до пожежників слід заскочити. Щось наш дільничний поводить себе не по чоловічому. Шури-мури там, в колірному розвів, якісь ревнощі, Господи прости, сплутав особисте з державним – знову опечатав цех. Ну, люди, чому їм спокійно не живеться? Обов’язково треба десь напакостити, комусь «свиню» підсунути, (грюкає кулаком по столу) комусь щирою правдою в очі штрикнути… а в мене план горить. На жовтневі свята всі ж будуть стояти з простягнутою рукою, на милостиню від мене чекати. А я що людям скажу? Зачекайте? Світле майбутнє не за горами?

Любов Дмитрівна. Ось і я про це ж.

Іван Петрович. Не люблю цих свят. Лише й чути з усіх сторін – план, план, план (ламає в серцях олівець). З обкому дзвонять, з міському дзвонять, з міськвиконкому теж вимагають показники по місту не псувати. Мені вже й промову для рапорту написали, ну, Содом і Гоморра (хапається руками за голову).

Любов Дмитрівна (стримано). Ще треба й премію поділити, люди чекають.

Іван Петрович. Що? Вже й ділити? (Підвищує голос). А де ж той ведмідь? Де шкіра? (Підстрибує в кріслі). Ріжте мене на куски, рвіть мене на клапті, їжте мене з маслом!

Любов Дмитрівна. Заспокойтесь. Я вже була в збуті. Там дівчата домовились з замовником про передоплату, до свята гроші будуть на рахунку, а продукцію відправимо після свят. ПАУЗА.

Іван Петрович. А чим «мазати» будемо?

Любов Дмитрівна. Просять всього дві путівки в «Сонячний». Ви ж не проти?

Іван Петрович (задоволено посміхається). Так, так… Це радує. Хоч хтось на колектив працює. Фу-у-у (протяжно видихає повітря). Можна й розслабитися (хрустить пальцями, послабляє краватку).

Любов Дмитрівна (показує жестом рук і мімікою що зрозуміла). Ресторан вже замовила. В профкомі грошей трохи нашкрябала, думаю адміністрація не відмовить у матеріальній допомозі на загальну справу (лукаво поглядає на директора).

Іван Петрович. Що, знову «Місячне сяйво»? (Посміхається). ПАУЗА.

Любов Дмитрівна (загадково посміхається). Вам що, тоді не сподобалось?

Іван Петрович (задумливо). Ну, «сяйво» так «сяйво»… Дівчат поганих не буває… ПАУЗА.

Любов Дмитрівна. За коньяк теж домовилась в УРПі, випивки буде вдосталь, сумками самі принесемо.

Іван Петрович. Що, «Пліску» будемо дудлити, як і той раз?.. Клопами з роту цілий тиждень тхнуло.

Любов Дмитрівна (з задоволенням, по діловому). З Арсеном домовилась, буде вірменський, але п’ятизіркового не обіцяє, міськом весь захапав. Марки теж поки що не знаю.

Іван Петрович (змінює тему розмови). А в тебе який порядок денний?

Любов Дмитрівна. Коваля нашого потрібно мирити з дружиною.

Іван Петрович. Що?

Любов Дмитрівна. У нашого коваля… (зам’ялася) якби вам по делікатніше сказати, сталася любов з нормувальницею, Щербиною Валентиною.

Іван Петрович (підскакує в кріслі). Не підприємство, а будинок розпусти. А дружина його, що, кузню опечатала? Чи Щербина коваля заморила? У мене план горить, а ти з цими любовними каверзами.

Любов Дмитрівна. Дружина коваля надіслала до нас листа зі зверненням про захист родини від гадюки-розлучниці. Ось лист (показує).

Іван Петрович (відмахується рукою). Ой, та ви всі готові вчепитися за чужу матню мертвою хваткою.

Любов Дмитрівна (хитає головою). Ой-ой. Ягнятка не винні. (Серйозно). Нам потрібно негайно розібратися в цій справі, бо пожежа може стати не контрольованою. Дружина погрожує, в разі неприйняття мір, звернутися до міському партії. А це вже підриває моральний облік всього колективу.

Іван Петрович. Знаю я тих вершителів доль. Їм лише попадись на гачок, із дрібниці таку бульбашку видмуть, що й сам іноді дивуюсь їх вправності та умінні шити справи. Лише щось не по їхньому – розмова коротка – партквиток на стіл і йди на всі чотири сторони. Або спустять на тебе всіх «собак»: і ВБКСВ*, і КРУ*, і ПДК* що страшніше всього. Я вже мовчу за пожежників, вони вже мене і так дістали, щоб їх свині загризли (ріже долонею по горлу).

Любов Дмитрівна (співчутливо) Отож.

ПАУЗА

Іван Петрович. Якось викликає мене на килимок начальник промислового відділу міському партії та давай мозок вправляти. А сам молоденький, зовсім хлопчисько. Цілу годину він тримав мене перед собою по стійці струнко – я ні пару з вуст, лише слухав. А він, нахапавшись вершків, все мені товмачить про політику партії та уряду – як з газети читає. А потім запитує: «Чому план не виконав? Що ти цілий місяць робив?». Тут я вже не витримав: «Бігав» – кажу, – «однією рукою тримаючись за хрін, щоб комусь вдути по самісіньке не балуйся, а другою прикриваючи свій зад, щоб мені хто не вдув».

Любов Дмитрівна (сміється). Уявляю.

Іван Петрович (продовжує). Він витріщив на мене очі й мовчить, переварює, лише кліпає очима, а потім, змахнувши рукою, каже: «Вільний, з тобою все ясно». ПАУЗА. Ладно, до справи. А це той коваль, що в тому році з буцегарні витягали? П’яниця і бешкетник?

Любов Дмитрівна. Він зараз не п’є.

Іван Петрович. Що, за розум взявся? Давно пора.

Любов Дмитрівна (посміхається). Кохання творить чудеса.

Іван Петрович (здивовано). Оце так справи. Гм-м… (хитає головою). Може й собі закохатися? ПАУЗА. А пам’ятаєш Любашо?.. (встає і робить крок до Любові Дмитрівни).

Любов Дмитрівна (застережливо виставляє долоні перед собою). Іване Петровичу… Спокійно… Хто старе пом’яне, тому…

Іван Петрович (винувато). Пробач, пробач… Розслабився. (Сідає в крісло).

Любов Дмитрівна (суворо, голосно). Тримайте себе в руках. Що було, те загуло, я зараз вже заміжня.

Заходить секретар парткому Андрій Павлович Непийпиво.

Іван Павлович. О, на мисливця і звір біжить.

Андрій Павлович. Ти ж рибак.

Іван Петрович. Ми, чоловіки, всі мисливці. Головне звіра не проґавити. Мене рвуть на клапті. План горить. Пожежники колірний опечатали. Не знаю кого першого придушити (стискає долоні в кулаки). Ти, давай, втягуйся в цю любовну справу, моральний облік це не планові відсотки, тут потрібні інженери людських душ – моралісти-особісти.

Андрій Павлович. Це про що? (Дивиться на любов Дмитрівну).

Любов Дмитрівна. Сьогодні о 17.00 будемо розглядати особисту справу коваля, Скрипника Матвія Йосиповича, по скарзі його дружини на порушення її чоловіком подружнього обв’язку. (Всміхається).

Андрій Павлович (здивовано). Опа-на. Діалектика. Обох треба замочити, щоб іншим не повадо було.

Іван Петрович (голосно). Ти не помреш від надлишку розуму. Моралісти-особісти, свині б вас покусали. Це ж люди, колектив, а не мавпи в джунглях. Тут бананами не відмахаєшся, можуть і руку відсапати.

Андрій Павлович. Не гарячкуй. (До голови профкому). Любо, розкажи докладно, що там за «лав сторі» в нашого коваля? Хто ця «Нефертіті»?

Любов Дмитрівна. Не повірите. Валентина Петрівна, нормувальниця.

Андрій Павлович (здивовано, протяжно). Кінець світу. Обох треба за… Все, все – мовчу (б’є себе долонею по губах).

Іван Петрович (парторгу). Яка твоя думка? Лише так, без отих викрутасів.

Андрій Павлович. А що тут мозок довго сушити, звільняй Валентину і кін… (б’є знову себе по губах). Пардон, пардон (єхидно всміхається). Не коваля ж на витрату пустимо?

Любов Дмитрівна. Я пішла до себе. (Іде до дверей).

Іван Петрович (голосно). Ні. Зачекай. ПАУЗА.

Голова профкому тримається за ручку дверей, стоїть в пів оберта.

Андрій Павлович. Чому ви психуєте? Ну, тискає він Валентину, то й що?

Іван Петрович (до голови профкому). Давай проведімо профком у моєму кабінеті, я чекаю важливого дзвінка. (Парторгу). Ти не проти? (Той стверджуючи киває головою).

Любов Дмитрівна. Гаразд. У вас так у вас (виходить).

Андрій Павлович. Ти на мене так зиркнув… Я ледь язиком не вдавився… Ти що, ревнуєш Валентину? Все на щось сподіваєшся? (Свариться пальцем). Ой негідник. Не даремно твоя благовірна листа в партком написала. Мається з тобою, нещасна. Гультяєм називає.

Іван Петрович. Не жени віхолу і без того хоч в петлю ліз.

Андрій Павлович. Не віриш? Біймось об заклад, на пляшку вірменського? Зараз листа принесу (удає, що хоче йти).

Іван Петрович. Ох, замочити б вас всіх і кінці в воду…

Андрій Павлович (сміється). А я що кажу? Жени ту «Нефертіті» в шию. Родину збережеш і сам заспокоїшся.

Іван Петрович (тяжко видихає). Ех ви, моралісти-особісти… У вас все або біле, або чорне – полу тонів немає. А життя складніше вашої філософії. (А може ти й правий, чухає потилицю). Не ми вибираємо – нас вибирають. Ти зрозумій, звільню я Валентину – не втримаю і коваля, а в мене план горить напередодні свята. Ні, кохання це тонка матерія, тут шаблею не помахаєш. ПАУЗА.

Заходить секретарка.

Секретарка. Члени профкому і запрошені в приймальні. Як накажете?

Іван Петрович (кашляє). Нехай заходять.

Директор і парторг сідають за приставний стіл. Секретарка відкриває двері, запрошує всіх до кабінету. Голова профкому сідає за директорський стіл. Члени профкому та запрошені всідаються на вільні місця. Останнім заходить Матвій Йосипович.

Прохало. Матвію Йосиповичу, сідайте біля мене (показує на вільне місце) бо серед жінок, боюсь, вам буде гаряче.

Матвій Йосипович сідає поряд з начальником дільниці.

Голова профкому (встає, бере в руки папір). Товариші, до нас надійшов лист від громадянки Скрипник Ганни Тимофіївни (пауза, поглядає на Матвія Йосиповича) зі скаргою на свого чоловіка, Матвія Йосиповича, нашого працівника (пауза, дивиться на присутніх). Я не буду читати всього листа, але головне мушу зачитати (знову дивиться на Матвія Йосиповича).

Жіночий голос члена профкому. Читайте все. Що ми як через шпарину будемо заглядати. Хай всі знають чим займається наша нормувальниця.

Любов Дмитрівна (стукає олівцем по графину). Прошу тиші, ми не на виставі. Я всім надам слово. (Читає). «Мій чоловік, Матвій Йосипович, пиячить, грошей додому не приносить, веде розгульний образ життя, а останнім часом – навіть не живе вдома». ПАУЗА. (Читає далі). «Я дізналась від добрих людей, що в нього завелась коханка з якою він мені зраджує, а недавно ще й сказав у грубій формі, що подасть на розлучення»… ПАУЗА. (Члени профкому тихенько перешіптуються поміж собою). «… тому прошу профспілковий комітет, все керівництво підприємства (хтось тихо: «Партію й уряд») і весь чесний народ повернути в родину мого коханого чоловіка і батька наших діточок»… ПАУЗА. «… а його коханку – нашу розлучницю, змію підколодну, звільнити з роботи за порушення норми соціалістичної моралі». ПАУЗА. (Голова профкому сідає).

Валентина Петрівна (з запалом, голос тремтячий). Це ти мене хочеш звільнити з роботи? За що? За те, що я ось цього чоловіка (показує рукою на Матвія Йосиповича) колись знайшла під огорожею? Ти ж його викинула, як стару використану ганчірку! А я придивилася, чоловік не поганий, не старий ще, а вже нікому не потрібний… (до всіх) Ні слова не брешу! Я його взяла, вдома відмила, нагодувала, одягла… (До присутніх, показує на Матвія Йосиповича). Ви лише погляньте на нього – який красень!

Матвій Йосипович розправив плечі, підняв голову і гордо глянув на присутніх.

А тепер, бач, господарка знайшлась! А де ж ти була раніше? (Директору) Він же пив од безвихіддя. Він, бідолашний, жіночої ласки не знав, жіночого тепла не відчував. Ви лише погляньте на оцю стару шкапу, (показує на Ганну Тимофіївну) їй, крім грошей, більше нічого…

Валентина Петрівна раптово змовкла і знесилено осіла на стілець, вона не володіла собою.

Матвій Йосипович (скрикує). Води! Дайте їй води!

Загальна метушня, непритомну бризкають водою, члени профкому перемовляються поміж собою. Директор тримається руками за голову. Парторг малює на папері олівцем бісенят і показує Любові Дмитрівні. Валентина Петрівна приходить до тями.

Любов Дмитрівна (Валентині Петрівні). Як ви себе почуваєте? Може скасуємо засідання?

Валентина Петрівна. Ні, ні. Все добре. Вибачте.

Ганна Тимофіївна (злорадісно). Бачите, бачите, люди добрі! Вона ж слабенька не лише на передок, а й на голову.

Любов Дмитрівна. Прошу без образ.

Матвій Йосипович (дружині). Гане, перестань. Перед людьми соромно.

Ганна Тимофіївна. Соромно тому у кого срам видко. Я її по стіні розмажу, бач яка ласа до чужого добра. Він хоча і п’яниця, а мій законний чоловік, татко нашим діткам… (жалісно схлипує).

Андрій Павлович (до Матвія Йосиповича). А скільки років вашим дітям?

Матвій Йосипович. Старшій дочці двадцять сім, а молодшій – вісімнадцять.

Ганна Тимофіївна (голосно). Хто ж тепер діточок годуватиме?

Любов Дмитрівна. Заспокойтесь, будь ласка (стукає олівцем по графину). Хто із членів профкому хоче висловитись по даному питанню? Висловлюйтесь!

Іван Петрович. А що тут не ясно? Не маленькі, самі розберуться! Кого тут виховувати (показує на Матвія Йосиповича) його до ліжка не прив’яжеш. Хай начальник дільниці висловить свою думку, він коваля сам на роботу приймав, хай сам і вирішує.

Любов Дмитрівна. Гаразд. Василю Степановичу, яка ваша думка?

Прохало (встає). Я не розумію в чому тут справа. Як до коваля у мене претензій немає. Матвій Йосипович зараз веде тверезий образ життя, а що жінки його не поділили, то, мабуть, є за що боротись – чоловік він видний.

Ганна Тимофіївна (підскакує на стільці) Пройдисвіт він видний. Хай поклянеться ось тут, перед всіма, що кине свій блуд і повернеться до своїх подружніх обов’язків (чоловікові, голосно). Клянись, сучий ти сину, бо й до міському дійду. Хай розженуть оце ваше кубло розпусти.

Андрій Павлович (директору). А я казав, обох треба було замочити.

Іван Петрович. Перестань. Тобі все або саджати, або мочити. А хто працювати буде? Язиком залізо не зігнеш. План горить. На свято люди премію чекають.

Любов Дмитрівна (Прохалу). У вас все?

Прохало. Так (сідає).

Висока грудаста жінка, член профкому, підіймає руку.

Любов Дмитрівна (надає слово). Будь ласка, Тамара Іванівна.

Жінка (встає, гучно відштовхує від себе стілець). Товариші, я рахую, що у всьому винувата оця особа (показує пальцем на нормувальницю). Це вона підступно влізла в родину! Це вона порушила норму соціалістичної моралі й тому, товариші, не місце їй у нашому колективі. Звільнити її потрібно з роботи, ось і все буде добре.

Голос. Розчищає собі дорогу до кузні.

Ганна Тимофіївна. Вірно! Сучка не захоче – кабель не скочить.

За вікнами почувся гул машини, рипнули гальма, хряпнули дверима. Любов Дмитрівна побачила за вікном чорну «Волгу».

Любов Дмитрівна (голосно, здивовано). Міськомівська?!

Андрій Павлович миттєво підіймається і виходить назустріч незваним гостям.

ЗАВІСА.