Що станется за тиждень?

Приватна клініка зі спеціалізацією на гінекології та акушерстві. Чогось цікавого для себе він тут не знайшов. Звичайна справа, що магічні істоти вимагають більшої приватності в питаннях здоров'я. І довіряти будуть собі подібним.

Будівля складалася з кількох фрагментів різних за висотою та об'ємом, повністю залитих сірою фарбою. Похилі скати даху виблискували темною черепицею. Набридливий дрібний дощ додавав меланхолійності картині. Якщо під’їжджаючи до головних воріт машиною він ще бачив довкола маленькі приватні будинки, то пройшовши на її території ніби потрапив у справжнісінький ліс. Лише 20 хвилин від міста, а такий контраст. В’їзд на територію був перекритий, то ж довелося виходити з теплої автівки. Одразу вирішив оглянутись навколо. За коротку прогулянку навколо будівлі склалося враження справжнього природного оазису тиші. Не дивлячись на майстерно вимощені доріжки та фігурні ліхтарі усюди, відчувається спустошеність місця.

Чи це один з наслідків прояви демонічної активності? Чи просто присутності великої кількості магічних істот? Одного разу він мав справу з кривавим ритуалом західної школи відьом. Моторошне видовище. З жертв вбивали повільно і з помітними знущаннями. Подібні дії ніби висмоктували життя з навколишнього світу. Можливо це робили жертви намагаючись вижити. Можливо наслідок виклику істоти, що неприродно для цього світу. А хто його зараз розбере. В таких тонкощах хіба вищі здатні побачити сліди втручання собі подібних.

— Доброго дня, ви чекаєте на когось ? — раптово почувся голос позаду.

До нього звернулась молода жінка. Щільний костюм і куртка з капюшоном не давали розпізнати хто перед ним: пацієнтка, чи хтось зі співробітників.

— Таак — рідний голос підвів, він вже і не пам’ятав коли в останній раз хтось міг так підкрастися зі спини — Я маю зустріч з директоркою цього закладу. Не підкажете як пройти ? Тому що я ,чесно кажучи, трохи заблукав. — вирішив не видавати свої справжні цілі.

— О, — дивна незнайомка різко підійшла впритул до нього — То на Вас вона чекає з самого ранку. — дух захопило від очей які дивилися прямо на нього. Незнайомка була висока, дійсно висока для жінки та її прекрасні темні очі полонили своєю глибиною — Ходімо, нам в головний будинок, я проведу. — і не чекаючи відповіді пішла далі стежкою.

Тепер він помітив, що не тільки очі жінки заворожували. Вона була надзвичайно гарної статури. Така струнка і висока, мов німфа з фресок Помпеї, з довгими ногами й широкими плечима. Чи в цьому випадку краще підійде валькірія? Ніколи не зустрічав цих створінь, місцевість проживання не та.

Стіни коридору були помальовані приємними теплими тонами, що здивувало. По підлозі йшли чіткі лінії, які вказували шлях до кабінетів лікарів. На диво, тут достатньо сонячного світла, що м'яко заповнювало широкий простір приміщення. Персоналу та пацієнтів майже не було видно. За їх прогулянку в 10 хвилин пройшлись дві пані в медичному вбрані та біля кабінету сиділа пара в очікуванні своєї черги до лікаря. В цілому, атмосфера тут, була відповідно до лікарні. Навіть запах хлорки трохи відчувався.

Незнайомка постукала в один із кабінетів.

— Зоя ! — дзвінкий голос прогримотав під стелею.

В їх сторону неслась досить колоритна пара. Попереду бігла жінка в піжамному комплекті та з розпатланим волоссям. Позаду ледь встигаючи шкутильгала старша жінка у медичному халаті.

Без сумніву, це першою була пацієнтка, що на божевільній швидкості врізалась в його провідницю, та впилась у руку.

— Зоя ! — їй очевидно не вистачало повітря, але це не зупиняло пацієнтку, вона дивилась на незнайомку пивним поглядом і продовжило говорити — Чому вони не дозволяють мені побачити сина? З ним щось не так ? Я відчуваю, що ти щось мені не говориш ! — схоже вона була близька до істерики.

— Павлина, фух, голубонька ну як так можна ? — це вже втрутилась старша пані, що встигла підійти. — Ну як так можна? А ну шви розійдуться! Сама медик, а таке робиш. Вибач, Зою, я казала їй дочекатись тебе, але ось …

Зоя, судячи з контексту розмови, лише тяжко видихнула.

— Євдокіє, повідомте мамі, що до неї відвідувач. Я сама розберусь з цим. — і вже глянувши на нього продовжила - Прошу вибачити, але самі бачите.

Далі Зоя, підхопивши пацієнтку під руку, швидко рушила у тому напрямку звідки з'явилися ці двоє.

— Прошу пана, Євдокія Матвіївна, старша медсестра, до ваших послуг. Пані Марченко у себе в кабінеті. Зараз я запитаю чи вільна.

— Євдокіє Матвіївно, а можу запитати хто Зоя? Вона так раптово мене заскочила, що навіть не спитав.

— Ох, це дочка головної нашої, Зоя Марченко. Вона в нас талановитий неонатолог. Тільки не думайте, я Зою знаю з малечку, там був такий вишкіл, жила фактично тут у лікарні й практики мала у престижних закордонних закладах.

Все це було цікаво. Але за документами, що були надані, директриса цього закладу не мала обдарованих дітей. Щось тут не сходиться.

…

У кабінеті його зустріла напівтемрява. Після сонячного приміщення повна відсутність світла різко вдарила по очах. Кілька секунд і його очі вже змінили свою природу. Один з багатьох “подарунків” старого вчителя. Тепер він міг побачити стіни заставлені масивними меблями та вікна завішані шторою. На мить навіть здалося що тут нікого не має, така гнітюча тиша панувала тут.

На столі посеред кімнати різко загорілась лампа.

— Прошу вибачити, я люблю подумати у темному приміщенні. Знаєте, мігрені вони такі нестерпні, коли все навколо тебе дратує …

Перед ним сиділа жінка з абсолютно сивим волоссям. Обличчя виглядало привабливим, але варто було їй примружитися як чоло прорізали помітні зморшки. Елегантний класичний костюм трохи прим`ятий, хоча документи навколо складені в ідеальному порядку.

— Перепрошую за вторгнення, пані Ірино, чи можу я так до вас так звертатись ? — обережний нахил голови — Дозвольте представитись — Костянтин Ткаченко, мене скерували до вас, задля… — нове ім'я неприємно скреготало на вустах

— Можете не продовжувати. — Ірина трохи гірко посміхнулась — Вас же попередили що я теж одна з колишніх ловчих? Усі ці безглузді казки знаю напам'ять. Найкраще вам представиться геодезистом. Будівля потребує трохи ремонту, тож на ваші походеньки не звертали уваги.

— Добре. — це було одна з основних складностей цього завдання. Колишні ловчі мали деякі привілеї у своєму статусі. Зокрема, тому що вийти у відставку можна було або у глибокій старості, або після втрати здібностей. З Іриною сталось саме друге. Практично завжди це означає смерть в найближчі п'ять років.

Але Ірина прожила майже тридцять і не нагадувала ту хто збирається в могилу. Чого очікувати від цієї жінки — загадка.

— Так, я про усе проінформован. Можете не перейматися за це. Жодних претензій до вас чи вашої родини.

— Ви вже бачили Зою, так? — Ірина посміхнулась. Це була саме та тепла посмішка з якою батьки згадують дітей. Зараз він навіть не сумнівався що перед ним мати тої дивної дівчини.

— Так. Вона не обдарована? — вирішив питати в лоба.

— Уся моя від кінчиків волосся, до п'ят. Вона народилась, коли я вже втратила здібності. — На диво, усмішка жінки не зникла, чи вона проігнорувала питання? — Пройшла усі необхідні перевірки, але нічого окрім надмірної чутливості до магічних істот Зоя не успадкувала. Не дивіться так на мене, Костянтине, вона прекрасна донька і талановита людина. Тут не має місця секретам. Діти на кшталт неї не входять у списки обдарованих, також я не навчала її багатьом речам. Те що вона вирішила лікувати подібним нам стало несподіванкою. Якщо це все, то прошу приступайте до своєї роботи.

Він лише схилив голову, не бажаючи зайвий раз нервувати цю жінку.